Проблеми державного управління сільським господарством

Як відомо, органи державного управління у своїх відносинах з їх суб’єктами господарювання в умовах ринку впливають на їхні інтереси завдяки податковим і фінансово-кредитним важелям, коли встановлюють ставки відсотків за державними кредитами, податкові пільги, цільові дотації, розміри економічних санкцій; систему резервів, ліцензій, лізингу, соціальні, екологічні та інші норми і нормативи; програми економічного і соціального розвитку та інші загальнодержавні і регіональні програми; державні замовлення на виконання робіт і поставок для державних потреб. Органи державного управління сільського господарства у своїй діяльності здійснюють також різні організаційні дії. Мета такої діяльності органів державної виконавчої влади галузевої компетенції не лише збігається з правовою, але й їх реалізація завжди ґрунтується на визначеній нормативній базі. До організаційних форм державного регулювання сільського господарства слід віднести: роз’яснення змісту правових актів, проведення службових нарад, складання інструктивних листів, оглядів, узагальнень тощо. В багатьох випадках результати проведення організаційних дій є основою для розроблення і прийняття нормативних актів. Мета організаційних дій – в забезпеченні чіткої максимально ефективної діяльності сільського господарства і тісно пов’язаних з ним інших галузей АПК.

При цьому держава забезпечує суб’єктам господарювання (незалежно від форм власності) однакові правові та економічні умови; сприяє розвитку ринку, здійснює його регулювання, використовуючи економічні важелі і стимули, реалізує антимонопольні заходи; забезпечує пільгові умови підприємствам, які застосовують прогресивні технології, створюють нові робочі місця; стимулює розвиток малих підприємств.

Необхідно зазначити, що система спеціалізованих органів державного управління в галузі сільського господарства фактично відсутня, що можна підтвердити:

1) відсутністю спеціалізованих структурних елементів управління на рівні центрального органу виконавчої влади – Міністерства аграрної політики;

2) відсутністю спеціалізованих структурних елементів на місцевому (обласному та районному) рівні;

3) недостатнім державним контролем за дотриманням законодавства в галузі сільського господарства;

4) відсутністю правових норм, що регулюють найбільш суттєві питання адміністративної відповідальності за порушення законодавства в галузі сільського господарства.

Отже, для розвитку сільського господарства необхідне створення системи державного управління в галузі з урахуванням її особливостей. При цьому характеристику внутрішнього устрою будь-якої системи неможливо здійснити, не застосовуючи такий науковий метод, як системний підхід. З цієї точки зору, апарат державного управління як система органів включає більш прості складові частини, котрі також є системами (а щодо апарату в цілому - підсистемами). Останні, в свою чергу, складаються з інших, ще простіших систем. При цьому максимальну межу поділу будь-якої системи характеризує поняття “елемент”. В апараті державного управління елементом виступає кожний самостійний орган виконавчої влади. Власне, завдяки цьому апарат визначається саме як система органів виконавчої влади. Однак це не означає, що при системній характеристиці апарату внутрішній зміст елементів не береться до уваги. Кожний орган виконавчої влади сам є системою і складається з власних елементів: 1) структурних підрозділів; 2) посад. Але це – елементи двох неоднакових рівнів: з одного боку, апарат в цілому (як системи органів), а з іншого – окремого органу (як системи підрозділів і посад).

Відносно конкретної ланки апарата управління міра відповідності його структури змісту діяльності залежить від значного кола обставин об’єктивного і суб’єктивного порядку – від складності організації суб’єкта управління і характеру його взаємодії з управляючим об’єктом до професійних якостей управлінських кадрів, зокрема, керівників. При цьому практичне використання наукового підходу до вдосконалення структур управління, який об’єктивно має комплексний зміст, органічно включає в себе організаційні і правові аспекти.

Для сучасного стану галузі необхідним є формування системи державного управління з урахуванням таких питань, як:

- визначення загальних засад проведення єдиної науково-технічної політики в галузі;

- контроль за дотриманням технологічних вимог та законодавства в галузі сільського господарства;

- забезпечення переходу певних підгалузей сільського господарства (наприклад, бджільництва) на промислову основу.

У зв’язку з цим система органів управління в галузі сільського господарства повинна відображати вказані напрямки і формуватися шляхом поєднання галузевого та функціонального принципу визначення і розподілу компетенції окремих органів. При цьому основним елементом даної системи повинно бути управління з питань розвитку галузі сільського господарства з відповідними структурними підрозділами.

4.Механізм державного управління сільським господарством

Згідно із Законом України «Про сільське господарство», Державне управління сільським господарством здійснюється Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади з питань аграрної політики та продовольства, органами виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики та продовольства, обласними і районними державними адміністраціями з повноваженнями реалізації положень цього закону.

 

Рис. 1. Механізм держваного управління сільським господарством

Повноваження центрального органу виконавчої влади з питань аграрної політики та продовольства, а також органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується і координується через центральний орган виконавчої влади з питань аграрної політики та продовольства у визначених законами сферах компетенції включають:

· нормативно-правове забезпечення формування та реалізації державної аграрної політики;

· забезпечення продовольчої безпеки держави;

· розроблення та виконання державних і галузевих цільових програм розвитку сільського господарства;

· контроль за дотриманням виробничих стандартів ведення сільськогосподарської діяльності та досягнення індикативних показників розвитку, встановлених аграрними паспортами;

· державне регулювання ринків земель сільськогосподарського призначення, сільськогосподарської продукції та продовольства;

· державну підтримку сільськогосподарських товаровиробників;

· розвиток агропродовольчого експортного потенціалу;

· організаційну роботу по залученню суб’єктів господарювання та їх об’єднань до виконання заходів державної та галузевих цільових програм розвитку сільського господарства та проектів;

· організаційну роботу по формуванню сприятливого матеріально–технічного, фінансово-кредитного, інвестиційного забезпечення розвитку сільського господарства;

· організацію кадрового, освітнього, наукового та інформаційно–консультаційного забезпечення сільськогосподарського виробництва;

· організацію моніторингу та контрольно–інспекційної діяльності щодо реалізації державної аграрної політики.

Повноваження обласних державних адміністрацій включають:

1)забезпечення реалізації державної аграрної політики на регіональному (Автономної Республіки Крим, обласному) рівні;

2)продовольче забезпечення населення регіону та участь у продовольчому забезпеченні держави з урахуванням агропродовольчого потенціалу регіону;

3)розроблення та виконання регіональних (Автономної Республіки Крим, обласних) цільових програм розвитку сільського господарства;

4)організаційну роботу по залученню суб’єктів господарювання та їх об’єднань до виконання заходів і проектів державної, галузевих і регіональних (Автономної Республіки Крим, обласних) цільових програм, розвитку конкурентоспроможних інтеграційних агропромислових формувань на основі кооперації, кластеризації, корпоратизації;

5)організацію насінництва, сортовипробування, захисту рослин, племінної справи, стандартизації, карантину, наукового та кадрового забезпечення та охорони праці.

Повноваження районних державних адміністрацій включають:

1)забезпечення реалізації державної аграрної політики на місцевому (районному, сільському (селищному) рівні;

2)участь у продовольчому забезпеченні регіону та держави з урахуванням потенціалу району;

3)забезпечення розроблення та виконання місцевих (районних, сільських (селищних) програм розвитку сільського господарства;

4)організаційну роботу по залученню суб’єктів господарювання та їх об’єднань до виконання заходів і проектів державної, галузевих, регіональних (Автономної Республіки Крим, обласних) цільових та місцевих виробничих програм, розвитку процесів кооперації та кластеризації в сільському господарстві на місцевому рівні;

5)сприяння організації виробництва і збуту сільськогосподарської продукції, розвитку ринкової інфраструктури;

6)проведення моніторингу ринку сільськогосподарської продукції та продовольства;

7)участь у здійсненні заходів з питань збереження та охорони земель, відтворення родючості грунтів, раціонального використання земельних та інших природних ресурсів;

8)забезпечення зайнятості сільського населення та охорони праці у сільському господарстві.

Функції, обов’язки та права органів виконавчої влади з питань реалізації аграрної політики конкретизуються в положеннях про органи виконавчої влади, що затверджуються нормативними актами.