Загальна характеристика та особливості системи джерел міжнародного економічного права.

Джерела міжнародного права — це форми фіксацій (зовнішнього відбиття) норм міжнародного права, створених узгодженим волевиявленням суб'єктів. Низка чинників вказує на те, що джерела міжнародного права є єдиними за суттю — їх основу становить угода суб'єктів.
У ст. 38 Статуту Міжнародного суду ООН зазначені такі основні джерела міжнародного права в сучасному міжнародному публічному праві: міжнародний договір, міжнародно-правовий звичай, визнані всіма націями загальні принципи права, міжнародні судові рішення та доктринальні праці найавторитетніших фахівців з міжнародного права різних націй. Роль допоміжного засобу для визначення норм міжнародного права відіграють резолюції міжнародних організацій, які мають характер рекомендацій.
Закріплення норм і принципів МЕП у конкретних джерелах має велике значення. Це пов’язано насамперед з тим, що вони, як певні правила, набувають загальнообов’язкового характеру. Дже рела є формою юридичного втілення, вираження норм і принци пів міжнародного економічного права. Водночас норми і принципи МЕП характеризують зміст їх джерел.
Отже, під джерелами міжнародного економічного права слід розуміти систему міжнародних договорів (угод), рішень міжнародних організацій тощо, в яких знаходять своє юридичне закріплення норми і принципи міжнародного економічного права.

Загальні принципи міжнародного економічного права: види, характеристика, нормативно-правове закріплення.

ДО основних (загальних) принципів міжнародного економічного права слід віднести принципи міжнародного права. І це зрозуміло, якщо врахувати, що міжнародне економічне право є галуз­зю міжнародного права, тому і принципи міжнародного права є загальними принципами і для міжнародного економічного права. До цієї групи здебільшого включають такі принципи:

1) принцип мирного співіснування;. Дотримання цього принципу зобов’язувало держави світу відмовлятися від застосування сили або погрози силою, мирно врегульовувати спори тощо

2) принцип утримання від погрози застосування сили або її застосування як проти територіальної недоторканності і політичної незалежності будь-якої держави;

3) принцип суверенної рівності держав;

визнаний Статутом ООН і закріплений у міжнародних договорах і деклараціях. означає незалежність держави, її право самостійно вирішувати свої внутрішні і зовнішні справи, без втручання в них будь-якої іншої держави. У Декларації про принципи міжнародного права, прийнятій у 1970 р

4) принцип рівноправ’я і самовизначення народу;

і його зміст зводиться до того, що всі народи мають право вільно визначати без втручання іззовні свій політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток, а кожна держава зобов’язана поважати це право

5) принцип співробітництва держав;

6) принцип невтручання; Статут ООН (п. 7 ст. 2) забороняє втручання у справи, які стосуються внутрішньої компетенції будь-якої держави, навіть ООН.

7) принцип сумлінного виконання міжнародних зобов’язань; як принцип поваги міжнародних зобов’язань

8) принцип взаємної вигоди; Принцип взаємної вигоди закріплений у багатьох міжнародно-правових актах: Принципах міжнародних торговельних відносин і торговельної політики, які сприяють розвитку, прийнятих на І Конференції з торгівлі і розвитку в 1964 р.,

9) принцип розгляду міжнародних спорів мирними засобами.зобов’язує державу вирішувати всі свої міжнародні спори з іншими державами у такий спосіб, щоб не піддавати загрозі міжнародний мир, безпеку і справедливість.До найважливіших міжнародно-правових актів, в яких закріплені принципи міжнародного економічного права, слід віднести Статут ООН; Декларацію про принципи міжнародного права, щодо дружніх відносин і співробітництва відповідно до Статуту ООН від 24 грудня 1970 р., яка була затверджена Генеральною Асамблеєю ООН; Хартія економічних прав і обов’язків держав та Декларацію про встановлення нового економічного порядку, прийнятих Генеральною Асамблеєю ООН у 1974 р.; Принципи міжнародно-торговельних відносин і торговельної політики.

48.Законодавство України про правове регулювання вирішення спорів у сфері зовнішньоекономічної діяльності (загальна характеристика).

У процесі зовнішньоекономічної діяльності між суб'єкта­ми, які її здійснюють, можуть виникати різного роду спори. Вони потребують свого розгляду і розв'язання відповідно до діючого законодавства.В Україні уже створені певні правові основи розгляду і розв'язання таких спорів, які закріплені насамперед у Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. У сьомому розділі цього закону "Порядок розгляду спорів у зовнішньоекономічній діяльності" (ст. 38 — 39), зокрема, записано, що спори, які виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності, можуть розглядатися Судовими або арбітражними органами України, іншими органами вирішення спорів за вибором сторін спору, якщо це прямо не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними угодами. Будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на його виконання, можуть бути предметом розгляду в органах суду України, якщо одна із сторін у справі є фізична особа або держава. У випадку, коли сторонами у справі виступають юридичні особи, такі спори розглядаються в арбітражних судах. Міжнародні спори, які можуть виникнути в результаті дій України, вирішуються у погодженому сторонами порядку згідно з нормами міжнародного права. Постановою Верховної Ради України "Про введення в дію Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. були поставлені відповідні завдання перед рядом державних органів. Зокрема було рекомендовано Торгово-промисловій палаті України створити зовнішньоекономічний третейський суд. Такий суд було створено. Водночас з ініціативи і за участю Торгово-промислової палати України були розробле­ні і 24 лютого 1994 р. прийняті Закон "Про міжнародний комерційний арбітраж", а також Положення про Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України та Положення про Морську арбітражну комісію при Торгово-промисловій палаті України.Названі вище закони та положення і створюють основну правову базу вирішення спорів, які виникають при здійсненні, зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних зв'язків.

 

Звичай як джерело міжнародного економічного права: поняття, види, особливості.

Міжнар-правовий звичай: закріплені неписані, як самі собою зрозумілі правила організації і здійснення МЕВ. Вони використ. з мовчазної згоди сторін і, як правило, не мають свого формального закріпл. в жодному договорі або угоді. Такі норми, як правило, виникають і розвиваються в процесі тривалої практики міжнар. відносин. Тривале використ. правил, закладених у міжнар. звичаях, веде до переростання їх у міжнародно-правові норми. Таким чином, звичаї, правила, закріплені в них, стають джерелами МЕП.

Головним чином розрізняють два види правових звичаїв:Міжнародні (головним чином міжна­родні торгові звичаї)Внутрішньодержавні

Історично звичай як джерело відігравав важливу роль як взагалі в міжнародному праві, так і в МЭП. З іншого боку, не можна не погодитися з точкою зору про обмежену роль звичаю в області регулювання міжнародних економічних відносин, тому що підтримка стандартів, яких держави дотримують у своїх взаєминах, - це не та проблема, до якої можна підійти через звичайне право. Показово, що навіть такі, здавалися б, давно укорінені основні принципи міжнародного права, як повага державного суверенітету, рівноправність держав, обов'язкове дотримання міжнародних договорів і ін., держави дотепер знову і знову прагнуть закріпити у своїх як двосторонніх, так і багатобічних документах.