Альтернативні способи розв’язання міжнародних економічних спорів.

Альтернативні способи розв’язання міжнародних економічних спорів.

Міжнародний спір — формально (об'єктивно) виражену суперечність між суб'єктами міжнародного права з питання факту або права.

Засіб вирішення міжнародного спору — це певна послідовність дій сторін міжнародного спору й інших суб'єктів міжнародного права (процедуру), на яку погодилися сторони спору та реалізація якої покликана привести до врегулювання спору, тобто усунути об'єктивно виражений конфлікт позицій спірних сторін із питань, що становили його предмет. Переговори і консультації. Переговори дозволяють усунути небажане втручання третіх сторін у спір. Водночас цей засіб має суттєві недоліки: більш сильна сторона має можливість здійснювати тиск на слабшу сторону; переговори можуть завершитися безрезультатно; досягнута домовленість може бути юридично необов'язковою. Різновидом переговорів є консультації. Вони, як правило, використовуються для продовження встановлених контактів. До консультацій звертаються тоді, коли необхідно поновити переговори у зв'язку з обставинами, що виникли знов. Добрі послуги та посередництво. Особа, що надає добрі послуги, не бере участь у переговорах і не пропонує шляхи вирішення спору, її головне завдання — допомогти спірним сторонам вступити у переговори, після чого її місія закінчується. Пропозиції особи, що пропонує добрі послуги, не є обов'язковими для сторін спору. Посередник займає більш активну позицію завдяки тому, що сторони погоджуються на його участь у переговорах. Посередник може отримати право керувати переговорами та пропонувати варіанти вирішення спору, які, проте, не мають обов'язкової сили. Міжнародні слідчі і примирні комісії. Створюється самими спірними сторонами на паритетних засадах орган, що відповідно до встановленої процедури ухвалить висновок про фактичні обставини спору (слідчої комісії) або ж на основі результатів розслідування запропонує шляхи вирішення спору (погоджувальної комісії). створення групи експертів.

 

Арбітражна і судова практика та правова доктрина, як допоміжні джерела міжнародного економічного права.

Правова доктрина – праці відомих юристів, вони мають практичну спрямованість. Визнаються джерелом права, якщо на них спирались під час винесення судових рішень.

Судова та арбітражна практика — це погляди суддів на певне питання, зафіксовані у рішеннях суду (судові прецеденти). Вони мають вирішальне значення для вирішення судами аналогічних питань у майбутньому. Розгорнута система судових прецедентів склалася у Великобританії. В Україні судова та арбітражна практика не визнається джерелом права, в т. ч. міжнародного приватного. Одним із проявів судової (арбітражної) практики є судовий прецедент. Звичайно, під судовим прецедентом розуміють уже винесене рішення суду з певного питання, обгрунтування якого є обов'язковим при розгляді судами тієї ж чи нижчої ланки справ аналогічного характеру.

Види прецедентів:

обов'язкові (всі рішення вищестоящих судів, які не були переглянуті і не були змінені)

переконливі (суди/судді повинні розглянути, але слідувати їм не обов'язково)

До міжнародних правових прецедентів відносять рішення Міжнародного суду ООН, Міжнародного комерційного арбітражного суду при Міжнародній торговій палаті, Міжнародних комерційних арбітражних судів при торгово-промислових палатах держав, Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України, Міжнародного центру з врегулювання інвестиційних спорів, Європейського суду з прав людини тощо.

 

Види зовнішньоекономічної діяльності за законодавством України.

Види зовнішньоекономічної діяльності, розкриває Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність». Зовнішньоекономічна діяльність - діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні суб'єкти цієї діяльності, належать:

1. експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

2. надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та інших, що прямо і виключно не заборонені законами України; надання вищезазначених послуг іноземними суб'єктами господарської діяльності суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності України;

3. наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

4. міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

5. кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності; створення суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними суб'єктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

6. спільна підприємницька діяльність між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

7. підприємницька діяльність на території України, пов'язана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних об'єктів власності з боку іноземних суб'єктів господарської діяльності; аналогічна діяльність суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

8. та інші види зовнішньоекономічної діяльності, передбачені вищеназваним законом та не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

 

 

Винятки з принципу/режиму найбільшого сприяння: види, характеристика, нормативно-праве закріплення.

ГАТТ робить деякі винятки з цього принципу, до яких,окрема, належать такі:

- виробам обробної промисловості з країн, що розвиваються, надається пільговий режим порівняно з аналогічною продукцією промислово розвинених країн;

- поступки членам торгових союзів, наприклад ЄС, не поширюються на країни, що не належать до них;

- країнам, що довільно вживають дискримінаційних заходів до товарів із визначеної країни, остання не зобов'язана надавати РНС;

- країнам, що не підписали угоду, не завжди дається такий самий режим, як країнам, що приєдналися до неї;

- країни іноді роблять винятки, виходячи зі свого законодавства, що діє до моменту підписання ГАТТ;

Винятки вводяться також під час війни або посилення міжнародної напруги. Дія режиму найбільшого сприяння може звужуватись внаслідок застосування наступних виключень: *для преференційних угод, які існували до створення ГАТТ – Стаття І “Загальний режим найбільшого сприяння” (п.2.3) *для митних союзів та зон вільної торгівлі – Стаття XXIV “Територіальне застосування – Прикордонна торгівля – Митні союзи та зони вільної торгівлі”*для “спеціальних та диференційних режимів” країн що розвиваються – Статті XVIII “Урядове сприяння економічному розвитку”; Частина IV “Торгівля і розвиток” *для окремих сторін Угоди стосовно її незастосування – Стаття XXXV “Незастосування угоди між окремими сторонами”*для сторін Угоди стосовно можливості відмови від неї за виключних обставин – Стаття XXV “Спільні дії сторін”

За рівнем ек розвитку: розвинуті і ті, що розвив. Генер угода з торг ГАТТ 1964 Заключний акт1 конф Юнктад; 1974 Хартія ек прав і об держав; 1968 Заг с-ма преференці

 

Конференція 00Н з торгівлі та розвитку (ЮНКТАД)

Цей орган ООН створений у 1964 р. Нині до його складу входять близько 190 держав. Основні завдання цього органу полягають у розвитку міжнародної торгівлі, рівноправного взаємовигідного співробітництва держав, розробці рекомендацій, що стосуються міжнародних економічних відносин.Під егідою 00Н розроблюються багатосторонні конвенції та уго-ди. У роботі Конференції 00Н беруть участь окремі міжнародні організації. Вищі органи - Конференція та Рада з торгівлі й розвит-ку. Рада складається з шести комітетів.

Міжнародний центр торгівлі

Конференції 00Н з торгівлі та розвитку і СвітовоТ організації торгівлі (МЦТ)Міжнародний центр торгівлі ЮНКТАД/СОТ посідає чільне місце в системі ООН з технічного співробітництва з країнами, що розвива-ються, у сфері сприяння торгівлі. Центр було створено в 1964 р. під егідою Генеральної угоди з тарифів і торгівлі (ГАТТ). У 1968 р. МЦТ розпочали спільно керувати ГАТТ і ООН. Від імені ООН діє ЮНКТАД. Центр вважається виконавчою агенцією Програми розвит-ку ООН і відпові-дає за впровадження проектів Програми розвитку ООН у країнах, що розвиваються, та державах, що переходять до ринкової економіки.Діяльність МЦТ охоплює проекти, спрямовані на розширення ек-спорту та імпорту в таких головних напрямках:1. Продуктовий і ринковий розвиток.2. розвиток послуг для підтримки торгівлі.3. Торговельна інформація.4. розвиток людських ресурсів.5. Керівництво міжнародними закупівлями та постачанням.6. Оцінка потреб і розробка програм сприяння торгівлі.7. Організація американських держав (ОАД)

Угода про Північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА).

Цей економічний пакт передбачає вільну торгівлю між США, Канадою та Мексикою. Його попередником була двостороння угода, укладена в 1988 р. між США та Канадою. Тристороння угода була укладена в 1992 р., ратифікована у 1993 р. і набрала чинності 1 січня 1994 р.Виконавчими органами цього економічного угруповання є комісії з торгівлі, праці та екологічного співробітництва.

Міжнародно-правове забезпечення створення та діяльності Міжнародного центра з урегулювання інвестиційних суперечок (МЦУІС/ICSID).

МЦУИС' (англ. ICSID - International Centre for Settlement of Investment Disputes) - одне з автономних міжнародних інституцій, яка, поряд з Міжнародною фінансовою корпорацією (МФК) і Багатостороннім агентством з інвестиційним гарантіями (МАГИ) і самим Світовим банком входить до Групи організацій Світового банку, що є спеціалізованою установою Організації Об'єднаних Націй. Метою МЦУИС є забезпечення правових можливостей для примирення сторін і арбітражних процедур у міжнародних інвестиційних спорах. Центр прагне усунути позаекономічні перешкоди на шляху приватних інвестицій і розглядається як авторитетне міжнародне арбітражне установа при врегулюванні спорів між державами та приватними інвесторами. Центр очолюють обираються Голова і Генеральний секретар.
МЦУИС заснований відповідно до Конвенції по врегулюванню інвестиційних спорів між державами та громадянами інших держав (т.з. Вашингтонської конвенції). Конвенція встановила статус МЦУИС його організаційну структуру і основні функції. Конвенція відкрита для підписання 18 березня 1965 року і набула чинності 14 жовтня 1966 рокуПринцип роботи організації.МЦУИС працює, керуючись Конвенцією по врегулюванню інвестиційних спорів. Конвенція розглядає два основних шляхи вирішення спорів: примирення сторін та арбітражне виробництво. Відповідно з цим, конвенція містить процедурні правила для порушення справ, для слухань з питання примирення сторін і для проведення арбітражу. Обслуговування сторін у Центрі є добровільним і платним. Розмір плати затверджується Генеральним секретарем. В даний час в багатьох договорах, що укладаються в області транскордонних інвестицій, наводиться посилання на МЦУИС як на арбітра у разі виникнення інвестиційних суперечокЧленствоЧлени МЦУИС є 147 держав-членів ООН і Косово (станом на серпень 2012 року).
Підписали, але ще не ратифікували угоди про вступ: Беліз, Канада, Домініканська Республіка, Ефіопія, Гвінея-Бісау, Киргизстан, Росія, Сан-Томе і Принсіпі, Таїланд.Колишні члени: Болівія, Еквадор.

 

Альтернативні способи розв’язання міжнародних економічних спорів.

Міжнародний спір — формально (об'єктивно) виражену суперечність між суб'єктами міжнародного права з питання факту або права.

Засіб вирішення міжнародного спору — це певна послідовність дій сторін міжнародного спору й інших суб'єктів міжнародного права (процедуру), на яку погодилися сторони спору та реалізація якої покликана привести до врегулювання спору, тобто усунути об'єктивно виражений конфлікт позицій спірних сторін із питань, що становили його предмет. Переговори і консультації. Переговори дозволяють усунути небажане втручання третіх сторін у спір. Водночас цей засіб має суттєві недоліки: більш сильна сторона має можливість здійснювати тиск на слабшу сторону; переговори можуть завершитися безрезультатно; досягнута домовленість може бути юридично необов'язковою. Різновидом переговорів є консультації. Вони, як правило, використовуються для продовження встановлених контактів. До консультацій звертаються тоді, коли необхідно поновити переговори у зв'язку з обставинами, що виникли знов. Добрі послуги та посередництво. Особа, що надає добрі послуги, не бере участь у переговорах і не пропонує шляхи вирішення спору, її головне завдання — допомогти спірним сторонам вступити у переговори, після чого її місія закінчується. Пропозиції особи, що пропонує добрі послуги, не є обов'язковими для сторін спору. Посередник займає більш активну позицію завдяки тому, що сторони погоджуються на його участь у переговорах. Посередник може отримати право керувати переговорами та пропонувати варіанти вирішення спору, які, проте, не мають обов'язкової сили. Міжнародні слідчі і примирні комісії. Створюється самими спірними сторонами на паритетних засадах орган, що відповідно до встановленої процедури ухвалить висновок про фактичні обставини спору (слідчої комісії) або ж на основі результатів розслідування запропонує шляхи вирішення спору (погоджувальної комісії). створення групи експертів.