Материнська порода - мінеральна основа грунту

Материнська порода – це ґрунтоутворююча порода, верхній шар гірської породи, на якому під дією хім. і біол. процесів та діяльності людини виникає ґрунт. Серед трьох відомих груп геологічних порід — магматичних, метаморфічних, осадових — останні є найбільш поширеними на земній поверхні, утворившись тут внаслідок вивітрювання та денудації магматичних і метаморфічних порід.

Материнські породи є матеріальною основою ґрунтів, які передають останнім у спадок свій гранулометричний, хімічний і мінеральний склад, фізичні і фізико-хімічні властивості.

Ґрунтотворні породи впливають на напрямок і швидкість процесу ґрунтотворення, формування і рівень родючості ґрунтів, склад, властивості, водний, повітряний і тепловий режими, вміст елементів живлення, характер використання у сільськогосподарському виробництві.

В основу класифікації геологічних порід покладено генетичний принцип, за яким розрізняють такі групи материнських порід: елювіальні, колювіальні, делювіальні, пролювіальні, алювіальні, льодовикові, флювіогляціальні, еолові, озерні, морські.

Елювіальні породи, або елювій, — це продукти вивітрювання вихідних гірських порід, які залишилися на місці утворення.

Елювій є сумішшю необкочених несортованих уламків, що повільно переходять до незмінної породи, яка в нижній частині розбита тріщинами на чималі блоки, вкриті великими брилами, потім дрібними уламками і зверху — дрібноземистим матеріалом; тобто його товща за гранулометричним складом неоднорідна. Він може бути грубоуламковим, глинистим, потужним або неглибоким, карбонатним або кислим. Для нього характерний поступовий перехід від пухкого дрібноземистого матеріалу до щільної породи і тісний зв’язок із вихідною породою.

Колювій (від лат. colluvio — накопичення, мішанина) — це відклади, що здебільшого утворюються в гірських районах на схилах або біля підніжжя гір у вигляді осипів і завалів. Вони пересуваються по схилу під дією сили тяжіння. На рівнинах такі явища мають значно менші масштаби, оскільки схили невеликі. Колювій у цій місцевості залягає біля підніжжя схилів долин річок і ярів. Він є азональною ґрунтотворною породою.

Делювій (від лат. deluvio — змиваю) є продуктом вивітрювання гірських порід, переміщених і перевідкладених у підніжжя схилів спокійними дощовими або талими водами.

Делювіальні відклади неоднорідні за гранулометричним складом. Грубий щебенистий або гравійний матеріал залягає біля підніжжя пологих схилів, складених щільними породами. Такий делювій характерний для зон із сухим кліматом, де переважає фізичне вивітрювання. Біля підніжжя пологих схилів у складі делювіальних відкладів переважають супіски, суглинки і глини, оскільки кінетична сила безруслових потоків незначна.

Пролювій — це продукти вивітрювання гірських порід, перенесені і перевідкладені тимчасовими бурхливими водними потоками, один із видів відкладів на схилах. Він утворюється біля підніжжя стрімких схилів гір та в міжгірських западинах. Форма залягання — конуси виносу. Якщо біля підніжжя конуси виносу зливаються, вони утворюють пролювіальну ввігнуту рівнину. Для пролювіальних конусів виносу характерна концентрична зональність у плані, тобто для цієї породи характерна сортованість у просторі. У верхів’ях конусів виносу пролювій представлений великоуламковим матеріалом, галькою. Крупність матеріалу поступово зменшується в міру віддаляння від верхів’я конусів і по їх периферії він може бути супіщаним і навіть суглинковим. Матеріал малосортований, у його складі можуть бути уламки різного розміру — від брил до глинистих часточок, матеріал малообкочений.

Льодовикові відклади. Морена – це матеріал, який льодовик пересуває, а потім відкладає. Виділяють три типи морен: оснóвну (донну), абляційну і кінцеву. Найпоширеніші оснóвні морени, що утворюють суцільний плащоподібний покрив потужністю від кількох сантиметрів до десятків метрів.

Абляційна морена формується під час танення льодовика і відкладання на поверхні оснóвної морени уламкового матеріалу, який переміщувався в масі льодовика. Вона частково перемита талою водою, внаслідок чого з неї частково або значною мірою вимитий дрібний матеріал, тому в її складі переважає грубоуламковий матеріал.

Кінцева морена — це вали уламкового матеріалу (валунів, щебеню, гальки тощо), що накопичуються перед льодовиком. Для усіх морен характерний різноманітний гранулометричний склад. За гранулометричним складом розрізняють дуже багаті на валуни гравійно-галькові, валунно-щебенисті, піщані, супіщані, суглинкові, глинисті морени.

Флювіагляційні відклади – це відклади льодовикових водних потоків. Талі води льодовиків утворюють систему водотоків, які розмивають моренний матеріал, обкочують і сортують його в просторі. Грубі уламки — дрібнозернисті піски з гравієм, галькою відкладаються біля кінцевих морен, далі на великих площах накопичуються однорідніші піски і нарешті — тонкозернисті піски і супіски. Такі відклади утворюють зандрові поля. Ці відклади характеризуються чіткою шаруватістю, сортованістю, безкарбонатні, не містять валунів.

До водно-льодовикових відкладів належать стрічкові глини, які формуються в прильодовикових озерах. Вони складаються з найдрібніших часточок, вимитих талими водами льодовиків. Для них характерне багаторазове чергування дрібнопіщаних і мулуватих шарів, що пов’язано із сезонністю їх накопичення. Грубизна стрічок (шарів) коливається від 0,5 до 1,5 мм. Кожна пара стрічок — це результат річного накопичення осадів у озері.

Покривні суглинки поширені в зоні льодовикових відкладів, які формуються. Походження їх дискусійне. Вважають, що це продукт фізичного вивітрювання морен в умовах холодного клімату. За гіпотезо К.Д. Глинки та інших дослідників, вони мають водно-льодовикове походження. Покривний суглинок складається з матеріалу, перетертого льодовиком і перевідкладеного талою водою льодовиків.

Леси та еолові піски – континентальні еолові відклади, які формуються під впливом геологічної дії вітру.

Еолові піски здебільшого є перевіяними відкладами річок, морів, озер, елювію. Для них характерна добра сортованість за зернистістю. Це переважно дрібно- та тонкозернисті піски, в яких кількість часточок 0,05 – 0,25 мм становить 80 – 99 %, а пилуваті часточки майже відсутні, зерна відносно добре обкочені, жовтого, жовтувато-коричневого або червоного кольору з косою шаруватістю.

Лес — порода проблематичного походження, цій проблемі понад 150 років. За підрахунками М.І. Крігера, є понад 20 гіпотез походження лесів, які можна поділити на три групи: еолову, водну, ґрунтову.

Групу гіпотез еолового походження південноросійського лесу розробив П.А. Тутковський. Вона пов’язана з геологічною дією вітру, який переносив пилуватий матеріал із поверхонь льодовиків, де він перевідкладався на інших територіях.

Теплий лес — це пил, перенесений і перевідкладений із поверхонь пустель на інші території.

Холодний лес – це пилуваті породи,які відкладені вітром в позальодовикових зонах на південь від межі льодовика в періоди материкових зледенінь.

У зоні розміщення лесів поширені породи дуже схожі на леси. Це лесоподібні суглинки, які залягають на схилах вододілів, терас. Вони палевого або бурувато-палевого кольору, пилуваті, карбонатні. Від лесів і покривних суглинків вони різняться гранулометричним складом, що коливається від легких суглинків до глин. Вважають, що лесоподібні суглинки є лесами, перевідкладеними водою, і тому вони втратили деякі ознаки лесів. У них може спостерігатися шаруватість, значно менший вміст карбонатів кальцію і менший кут природного укосу.

Озерні відклади утворилися за рахунок геологічної дії озер, особливістю якої є те, що руйнівна діяльність їх несильна, переважають акумулятивні процеси.

Після заповнення озер осадами формується акумулятивна рівнина.

Характерними ознаками озерних відкладів є наявність у їхньому складі прісноводної фауни, тонка шаруватість, невелика потужність шарів. Відклади солоних озер — це корисні копалини

Морські четвертинні відклади є відкладами, що сформувалися за рахунок геологічної дії морів. Відклади латеральної зони називають теригенними (від лат. terra — земля). Вони представлені уламковим та органогенним матеріалом. На узбережжі, як правило, залягає добре сортований грубоуламковий матеріал (валуни, галька). В зоні шельфів мілких морів переважають піщані відклади з тонкою шаруватістю, які добре сортовані за гранулометричним складом. На материковому схилі накопичуються також строкатий мул та глина, які містять значну кількість сполук заліза, органічні речовини, карбонати.

Алювіальні відклади (від лат. alluwio — нанос, намив) — це осади, що утворюються під впливом геологічної дії плинних річкових вод, які залягають у долинах як стародавніх, так і сучасних річок. Ці відклади складаються як з матеріалу зруйнованих берегів, так і з часточок, принесених річковою водою з верхів’я річки та зі схилів. У процесі транспортування матеріалу річковою водою він обкочується і сортується за розміром.

Зовнішніми ознаками алювіальних відкладів є добре виражена, часто коса шаруватість, швидкі і значні зміни в просторі та їх потужності, добра обкоченість, наявність прісноводної фауни, невелика глибина (до 20 – 60 м), залягання в річковій долині смугами.

В алювіальних відкладах заплав рівнинних річок чітко виділяють за літологічним складом три фації алювію: русловий, заплавний, старічний.

Русловий алювій формується в процесі наростання і розширення обмілин у разі мігрування русла в бік берега, що підмивається. У долинах рівнинних річок вона складається винятково з піску і лише інколи трапляється гравій або галька. Піски різні за розміром часточок, добре промиті течією, в них відсутні домішки дрібного пилу, мулу, простежується коса шаруватість, а зерна його добре обкочені. Для цієї фації алювію характерна сипкість у сухому стані, великі рухливість, водопроникність, мала вологоємність, слабке капілярне підсмоктування води, відсутність легкорозчинних солей, мала ємність вбирання. На такій ґрунтотворній породі формуються малородючі ґрунти: дернові слабкорозвинені або дернові розвинені. Як ґрунтотворна порода він трапляється на боровій терасі (давній алювій).

Заплавний алювій утворюється в повінь, коли на поверхню заплави випадають дрібні часточки. Він має тонку, майже горизонтальну шаруватість, завжди містить різні включення гумусованих часточок, цегли, насіння бур’янів, решток рослин. До його складу входить багато новоутворених солей (гіпс, карбонати кальцію, магнію, натрію, лимоніт, мергель).

За гранулометричним складом він буває супіщаним, суглинковим, який вкриває заплави суцільним шаром.

Кількість і склад заплавного алювію залежать від складу порід, що залягають у басейні річки, клімату, рослинності та ін.

Cтарічний алювій — це відклади озерно-болотного типу, формуються в старицевих озерах заплав, у яких знаходиться майже стояча вода, тому тут відкладаються переважно дрібні часточки, занесені каламутною водою. Він складається з дрібнозернистих пісків, супісків, мулу, глини з різною шаруватістю і завжди містить велику кількість органічних речовин, водоростей, гідрофільної болотної рослинності, інколи на їх поверхні утворюється торф.

За віком утворення розрізняють давній і сучасний алювій. Давній залягає на боровій терасі, сучасний — у заплаві.

Алювіальні відклади дуже поширені в Україні, залягають на боровій терасі та в заплаві. У заплаві на цій породі утворюються заплавні ґрунти з високою потенційною родючістю.

Алювіальні відклади дуже поширені на земній кулі. В усіх кліматичних зонах ґрунти формуються насамперед на сучасному і давньому алювії. Родючі ґрунти утворюються на заплавному алювії (чорноземи лучні, лучні та лучно-болотні).

Особливістю ґрунтотворення на алювії в заплаві є безперервний ріст профілю знизу вгору, його постійне омолодження, що гальмує елювіальні процеси.

 

Лучні поверхнево солонцюваті суглинкові ґрунти були сформовані на алювіальних відкладах.
Розділ 3