Яка головна мета Болонського процесу. Переваги та недоліки реформ в освіті україни, зумовлених болонським процесом

Яка головна мета болонського процесу. Переваги та недоліки реформ в освіті України, зумовлених Болонським процесом

Мета Болонського процесу:

– вивести вищу освіту і науку європейських країн на значно вищий рівень якості і конкурентоспроможності, що забезпечить підвищення інноваційного потенціалу економіки,

– підвищити привабливість Європи як місця здобуття освіти;

– сформувати у молоді Євросоюзу спільну європейську ідентичність.

– побудова Європейського простору вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування;

– посилення міжнародної конкурентоспроможності як національних, так і в цілому Європейської систем вищої освіти;

– досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої освіти;

– формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу окремих країн та Європи у цілому;

– підвищення визначальної ролі університетів у розвитку національних та Європейських культурних цінностей;

– змагання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив, гроші та престиж.

 

 

В освіті серцевину Болонського процесу складають три напрями:

– запровадження двох освітніх кваліфікацій (бакалавра та магістра);

– запровадження системи переносу і накопичення кредитів, що визначають обсяги навчальної роботи, виконаної студентом, з метою забезпечення прозорості і зрозумілості кваліфікацій (дипломів) та обсягів підготовки;

– розробка узгоджених механізмів забезпечення якості освіти.

 

Крім того, йдеться про запровадження єдиного європейського наукового ступеня PhD, формування спільного простору досліджень.

Важливою ознакою Болонського процесу є орієнтація на потреби та інтереси студента. Освіта все більше набуває ринкових ознак: університет – постачальник освітніх послуг, студент – клієнт, замовник ­– або сам студент, або держава; попит на освіту та працевлаштування випускників – критерій успішності того чи іншого навчального закладу.

Слід підкреслити, що з самого початку Болонського процесу було проголошено, що цей процес добровільний, полісуб’єктний, такий, що ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури; такий, що не нівелює національні особливості освітніх систем різних країн Європи: багатоваріантний, гнучкий, відкритий, поступовий.

Видається обґрунтованим такий погляд на участь України в Болонському процесі: університети західноєвропейських країн і українські університети мають єдиний орієнтир, єдину мету руху, але рухаються з протилежних позицій; західні університети – від різноманітності ступенів і кваліфікацій, великої відмінності у планах і програмах, від слабкого контролю держави над змістом і результатами навчання; ми – від тотального державного контролю над усіма боками академічного життя, єдиних стандартів освіти, учених ступенів і освітніх кваліфікацій.

Україна починає робити відповідні кроки. Рішенням колегії Міністерства освіти і науки України від 28 лютого 2003 р. (протокол № 2/3-4) було ухвалено здійснення комплексу заходів щодо виходу національної вищої школи на міжнародний ринок освітніх послуг та здійснити комплекс заходів щодо організаційного забезпечення приєднання України до Болонського процесу.

Ключова позиція реформування: Болонські вимоги – це не уніфікація вищої освіти в Європі, а широкий доступ до багатоманітності освітніх і культурних надбань різних країн.

Метою є і те, щоб Європа зрозуміла, що в Україні – потужна система вищої освіти, потужні школи. Україна відчуває підтримку європейської спільноти. За цей час у нашій країні побувало багато місій Ради Європи, які розглядали стан освіти, проводили експертизу освітянської законодавчої бази і практично зауважень не було. Сьогодні вже майже немає опонентів щодо ступеневості вищої освіти. Вона підвищує мобільність і вертикальну, і горизонтальну.

Напрями розвитку вищої освіти в Україні, з одного боку, стратегічні, з іншого – вони дадуть імпульс для подальшого поліпшення стану освіти і науки вже в недалекому майбутньому.

Перший напрям – це розширення доступу до вищої освіти, другий – якість освіти й ефективність використання фахівців з вищою освітою і третій – це інтеграційні процеси.

Перший напрям – це розширення доступу до вищої освіти

– реалізується програма навчання протягом усього життя людини.

– структура освіти України за своєю ідеологією та цілями узгоджена із структурами освіти більшості розвинених країн світу.

– потрібну якість підготовки випускників можлива лише при хорошому рівні підготовки вступників.

– головні сподівання щодо поліпшення ситуації з об'єктивністю процесів вступу в Україні покладаються на незалежне (зовнішнє) тестування.

Другий – якість освіти й ефективність використання фахівців з вищою освітою

– первинна відповідальність за якість вищої освіти лежить на кожному окремому навчальному закладі, і таким чином забезпечується можливість перевірки якості системи навчання в національних рамках.

Третій – це інтеграційні процеси

– Країни-учасниці відзначають конструктивну участь студентських спілок в Болонському процесі та підкреслюють необхідність залучення студентства до подальших дій.

Кредити ECTS: структура, призначення і зв’язок з навчальним навантаженням

КРЕДИТИ ECTS

Кредити ECTS є числовим еквівалентом оцінки (від 1 до 60), призначеної для розділів курсу, щоб охарактеризувати навчальне навантаження студента, що вимагається для їх завершення. Вони відображають кількість роботи, якої вимагає кожен блок курсу, відносно загальної кількості роботи, необхідної для завершення повного року академічного навчання у закладі, тобто лекції, практична робота, семінари, консультації, виробнича практика, самостійна робота – в бібліотеці чи вдома – і екзамени чи інші види діяльності, пов’язані з оцінюванням. ECTS, таким чином, базується на повному навантаженні студента, а не обмежується лише аудиторними годинами.

Кредити ECTS – це скоріше відносне, а не абсолютне мірило навчального навантаження студента. Вони лише визначають, яку частину загального річного навчального навантаження займає один блок курсу в закладі чи факультеті, який призначає кредити.

У ECTS 60 кредитів становить навчальне навантаження на один навчальний рік, і, як правило, 30 кредитів на семестр, і 20 кредитів на триместр.

Кредити ECTS забезпечують відповідність програми з точки зору навчального навантаження на період навчання за кордоном.

Шкала оцінювання ЕСТS

 

Оцінка ЕСТS	Процент студентів, які зазвичай успішно досягають відповідної оцінки	Визначення
А		ВІДМІННО - відмінне виконання лише з незначною кількістю помилок
В		ДУЖЕ ДОБРЕ - вище середнього рівня з кількома помилками
С	З0	ДОБРЕ - в загальному правильна робота з певною кількістю грубих помилок
D		ЗАДОВІЛЬНО - непогано, але зі значною кількістю недоліків
Е		ДОСТАТНЬО - виконання задовольняє мінімальні критерії
FХ	-	НЕЗАДОВІЛЬНО - потрібно попрацювати перед тим, як отримати залік
F	-	НЕЗАДОВІЛЬНО - необхідна серйозна подальша робота

Спосіб відповідності балів закладу до шкали оцінювання системи ЕСТS такий:

- заклад розглядає розподіл балів, присвоєних студентам. Для того, щоб отримати 10-25-30-25-10 балів за моделлю, межі між оцінками відповідали би 10%, 35%, 65% та 90% загальної кількості успішних студентів;

- неможливо накреслити статистичну межу оцінки, яку отримали 10% кращих студентів, так само до уваги повинні братись ключові слова, як і статистика. Шкала має міцне статистичне підкріплення, але статистичні дані повинні бути поєднані із реалістичним описовим підходом;

- важливим є розподіл балів для встановлення оцінок. Розподіл балів курсу може змінюватись з року в рік, також можуть бути відмінності між кількісним та якісним ступенем занять. Чим більше наближення закладу до єдиного критерію між своїми балами та шкалою оцінювання системи ЕСТS, тим легше відбудеться процес оцінювання;

- якщо кількість студентів, які відвідують заняття, досить мала, чіткий розподіл цієї маленької кількості за моделлю 10-25-30-25-10 недоцільний. Проте досвід пропонує таке:

 

1) бали за кілька занять подібного рівня звичайно розподіляються;

2) розподіл балів за п'ятирічний період більш ймовірно призведе до збалансованого результату;

 

- інформація, представлена оцінкою системи ЕСТS, пов'язує роботу одного студента із роботою інших студентів групи. Зрозуміло, що студент високого рівня у групі низького рівня очевидно отримає вищу оцінку, ніж якби він виконував загальну роботу; як і студент, який відвідує описові курси, опиниться у невигідному для себе становищі у закордонному закладі, який акцентується на математичних навичках. Жодна шкала оцінювання не вирішить цієї проблеми: інформація, яка перенесена на перелік оцінок дисциплін, повинна представити те, що дійсно сталось, а не те, що могло би статись, якби...;

- оцінки повинні бути ознакою зарахування заліку за індивідуальні заняття, якщо вони представлені у переліку оцінок дисциплін. Тому важливо, щоб розподіл середньорічних балів не вважався відповідним до визначення цих оцінок, оскільки розподіл середньорічних балів значною мірою відрізнятиметься від розподілу балів групових занять, які складають середнє число; наприклад, більше студентів отримає певний дуже високий бал на одному індивідуальному занятті, ніж вони би отримали цей бал як середній, враховуючи всі заняття року. Це може значно вплинути на визначення оцінки "A" системи ЕСТS, і меншою мірою на оцінку "B";

- оцінки системи ЕСТS від "A" до "E" присвоюються за умови здачі заліку, і оцінки від "FX" до "F" присвоюються у випадку його нездачі; відмінність між "FX" та "F" сприятиме визначенню майбутнього навчального плану для деяких не дуже успішних студентів. Ті заклади, які не спроможні розрізнити рівні незадовільної здачі заліку, застосовуватимуть тільки оцінку "F", не беручи до уваги оцінку "FX";

- коли місцевий та закордонний заклади вирішать, як їхні бали відповідатимуть оцінкам системи ЕСТS, відбувається перезарахування оцінок.

Як можна побачити із вищезазначеного, заклади вищої освіти вільні застосовувати шкалу оцінювання системи ЕСТS найбільш доцільним, на їхню думку, чином. Проте виявлення незначної гнучкості наполегливо рекомендується, оскільки шкалу оцінювання системи ЕСТS створено для відображення різних систем оцінювання, які існують у країнах-членах ЄС та країнах Європейської асоціації вільної торгівлі.

Простору вищої освіти

Структура вищої освіти України за своєю ідеологією та цілями узгоджена із структурами освіти більшості розвинених країн світу.

 

Для входження України до європейського простору вищої освіти потрібно впровадити в системі вищої освіти:

> широкомасштабну довгострокову стратегію системної модернізації всієї системи освіти;

> систему якості освіти, яка відповідає стандартам ЄС, потребам ринкової економіки, внутрішнього розвитку держави та суспільства;

> державний реєстр напрямів підготовки та спеціальностей, відповідно до міжнародної стандартної класифікації освіти (МСКО-96 та 97) і міжнародної стандартної класифікації занять (МСКЗ-88);

> загальноприйняту та порівняльну систему вчених ступенів;

> законодавчо підсилені умови для полегшення працевлаштуванню українських громадян в Європі та міжнародній конкурентоспроможності системи вищої освіти України;

> систему кредитів на зразок Європейської системи трансферу кредитів (ЕСТS), як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів;

> законодавчо підсилені умови задля забезпечення мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування з безпосередньою метою:

 

1) забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а також до відповідних освітянських послуг;

2) забезпечення визнання та зарахування часу, який викладач, дослідник чи член адміністративного персоналу провів у європейському навчальному закладі, проводячи дослідження, викладаючи та виконуючи відповідну до свого фаху роботу, зі збереженням їхніх законних прав;

3) сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти з метою вироблення порівняльних критеріїв та методологій.

На теперішній час нормативні документи Міністерства освіти і науки України містять інформацію, яка:

– у широкому сенсі спрямована на реалізацію градації досвіду та знань;

– подає, що освітньо-кваліфікаційні рівні вищої освіти мають професійну спрямованість і схильність відповідати вимогам ринку праці;

– розкриває положення щодо формування змістовних модулів.

 

Для вищої школи України у контексті Болонського процесу необхідно:

• привести у відповідність вимогам Болонської декларації Закон України “Про вищу освіту” у частині визначення змісту і статусу освітньо-кваліфікаційних рівнів вищої освіти;

• привести до відповідності класифікацію вчених ступенів системи освіти та Переліку кваліфікацій, які використовуються на ринку праці, в тому числі і Європейському;

• визначити витрати навчального часу студента певного актуального рівня розвитку на адекватне вивчення навчального матеріалу у об’ємі модуля, тобто ув’язування навчального модуля з кредитами;

• розробити методику розрахунку педагогічного навантаження викладачів вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу та навчального навантаження студента, а також взаємозв’язок між ними;

• розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо регулювання діяльності викладацького персоналу та студентського контингенту вищої школи в умовах кредитно-модульної системи організації навчального процесу;

• розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо впровадження тестових технологій об’єктивного педагогічного контролю знань тих, хто навчається.

• розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо сертифікації на відповідність, у процесі якої встановлюється рівень компетентності індивіда і його відповідність соціальним ролям, на які він претендує;

• розробити та затвердити нормативно-правові акти щодо селекції індивідів для виконання конкретних соціальних ролей на основі його професійної придатності, здатності і готовності.

 

Для вищої школи України у контексті Болонського процесу необхідно розробити та законодавчо урегулювати процедуру контролю якості та акредитації, а також посилення міжнародної конкурентоспроможності випускників вищої школи України.

Політика в області якості вищої освіти, професійної підготовки і сертифікації фахівців спрямовується на досягнення оптимального ступеня упорядкування педагогічної діяльності з обліком особистісних, соціальних, економічних і державних потреб та інтересів акціонерів вищої школи.

Програми якості припускають вичленовування структурно-функціональних властивостей індивіда, професійно важливих якостей фахівця, його спрямованості, інтелектуального розвитку і професійних розумових здібностей, що визначають властивості локального психологічного середовища навчання і впливають на успішність професійного навчання.

Подальші дії для досягнення шести цілей Болонського процесу:

– прийняття системи легкозрозумілих і адекватних ступенів;

– прийняття системи двоциклової освіти (доступеневе і післяступеневе навчання);

– запровадження системи кредитів – системи накопичення кредитів (ЕСТS) або інших сумісних з нею систем, які здатні забезпечити як диференційно-розрізнювальну, так і функції накопичення;

– сприяння мобільності студентів і викладачів (усунення перешкод вільному пересуванню студентів і викладачів);

– забезпечення високоякісних стандартів вищої освіти; сприяння європейському підходу до вищої освіти (запровадження програм, курсів, модулів із «європейським» змістом);

– навчання протягом усього життя; спільна праця вищих навчальних закладів і студентів як компетентних, активних і конструктивних партнерів у заснуванні та формуванні Європейського простору вищої освіти.

Яка головна мета болонського процесу. Переваги та недоліки реформ в освіті України, зумовлених Болонським процесом

Мета Болонського процесу:

– вивести вищу освіту і науку європейських країн на значно вищий рівень якості і конкурентоспроможності, що забезпечить підвищення інноваційного потенціалу економіки,

– підвищити привабливість Європи як місця здобуття освіти;

– сформувати у молоді Євросоюзу спільну європейську ідентичність.

– побудова Європейського простору вищої освіти як передумови розвитку мобільності громадян з можливістю їх працевлаштування;

– посилення міжнародної конкурентоспроможності як національних, так і в цілому Європейської систем вищої освіти;

– досягнення більшої сумісності та порівнянності систем вищої освіти;

– формування та зміцнення інтелектуального, культурного, соціального та науково-технічного потенціалу окремих країн та Європи у цілому;

– підвищення визначальної ролі університетів у розвитку національних та Європейських культурних цінностей;

– змагання з іншими системами вищої освіти за студентів, вплив, гроші та престиж.

 

 

В освіті серцевину Болонського процесу складають три напрями:

– запровадження двох освітніх кваліфікацій (бакалавра та магістра);

– запровадження системи переносу і накопичення кредитів, що визначають обсяги навчальної роботи, виконаної студентом, з метою забезпечення прозорості і зрозумілості кваліфікацій (дипломів) та обсягів підготовки;

– розробка узгоджених механізмів забезпечення якості освіти.

 

Крім того, йдеться про запровадження єдиного європейського наукового ступеня PhD, формування спільного простору досліджень.

Важливою ознакою Болонського процесу є орієнтація на потреби та інтереси студента. Освіта все більше набуває ринкових ознак: університет – постачальник освітніх послуг, студент – клієнт, замовник ­– або сам студент, або держава; попит на освіту та працевлаштування випускників – критерій успішності того чи іншого навчального закладу.

Слід підкреслити, що з самого початку Болонського процесу було проголошено, що цей процес добровільний, полісуб’єктний, такий, що ґрунтується на цінностях європейської освіти і культури; такий, що не нівелює національні особливості освітніх систем різних країн Європи: багатоваріантний, гнучкий, відкритий, поступовий.

Видається обґрунтованим такий погляд на участь України в Болонському процесі: університети західноєвропейських країн і українські університети мають єдиний орієнтир, єдину мету руху, але рухаються з протилежних позицій; західні університети – від різноманітності ступенів і кваліфікацій, великої відмінності у планах і програмах, від слабкого контролю держави над змістом і результатами навчання; ми – від тотального державного контролю над усіма боками академічного життя, єдиних стандартів освіти, учених ступенів і освітніх кваліфікацій.

Україна починає робити відповідні кроки. Рішенням колегії Міністерства освіти і науки України від 28 лютого 2003 р. (протокол № 2/3-4) було ухвалено здійснення комплексу заходів щодо виходу національної вищої школи на міжнародний ринок освітніх послуг та здійснити комплекс заходів щодо організаційного забезпечення приєднання України до Болонського процесу.

Ключова позиція реформування: Болонські вимоги – це не уніфікація вищої освіти в Європі, а широкий доступ до багатоманітності освітніх і культурних надбань різних країн.

Метою є і те, щоб Європа зрозуміла, що в Україні – потужна система вищої освіти, потужні школи. Україна відчуває підтримку європейської спільноти. За цей час у нашій країні побувало багато місій Ради Європи, які розглядали стан освіти, проводили експертизу освітянської законодавчої бази і практично зауважень не було. Сьогодні вже майже немає опонентів щодо ступеневості вищої освіти. Вона підвищує мобільність і вертикальну, і горизонтальну.

Напрями розвитку вищої освіти в Україні, з одного боку, стратегічні, з іншого – вони дадуть імпульс для подальшого поліпшення стану освіти і науки вже в недалекому майбутньому.

Перший напрям – це розширення доступу до вищої освіти, другий – якість освіти й ефективність використання фахівців з вищою освітою і третій – це інтеграційні процеси.

Перший напрям – це розширення доступу до вищої освіти

– реалізується програма навчання протягом усього життя людини.

– структура освіти України за своєю ідеологією та цілями узгоджена із структурами освіти більшості розвинених країн світу.

– потрібну якість підготовки випускників можлива лише при хорошому рівні підготовки вступників.

– головні сподівання щодо поліпшення ситуації з об'єктивністю процесів вступу в Україні покладаються на незалежне (зовнішнє) тестування.

Другий – якість освіти й ефективність використання фахівців з вищою освітою

– первинна відповідальність за якість вищої освіти лежить на кожному окремому навчальному закладі, і таким чином забезпечується можливість перевірки якості системи навчання в національних рамках.

Третій – це інтеграційні процеси

– Країни-учасниці відзначають конструктивну участь студентських спілок в Болонському процесі та підкреслюють необхідність залучення студентства до подальших дій.