Картина Пабло Пікассо Герніка 1937

Картина Пабло Пікассо Герніка 1937

= написана в травні 1937 р. на замовлення уряду Іспанської Республіки для павільону на Всесвітній виставці в Парижі. Тема картини, виконаної в манері кубізму і чорно-білій палітрі, — бомбардування баскійського міста Герніка, яке сталося в квітні 1937 р.

Вражений цією подією, Пікассо лише за три тижні створив велике в прямому (3.5х8.5 метрів) і переносному значенні полотно, в котрому передав жах війни і негуманного ставлення людини до собі подібних.

Мікеланджело (давид)Мікеланджело ж вирішив зобразити момент, що передує бою. Давид стоїть із перекинутою через плече пращею, стискаючи у правій руці камінь. Ліва частина фігури напружена, тоді як права дещо розслаблена, як у атлета, готового до дії. Образ Давида містив особливий сенс для флорентійців, тож скульптура Мікеланджело привернула загальну увагу.

«Давид» став символом вільної і палкої республіки, готової перемогти будь-якого ворога. Колосальна фігура, заввишки 5,17 м[40], повинна була стояти у соборі, однак місце там виявилося невідповідним для її громадської ролі, тому комітет громадян ухвалив, що скульптура повинна охороняти головний вхід в будівлю уряду, Палаццо Веккйо, перед яким тепер розташована її копія. На ескізі бронзового «Давида» та правої руки мармурового, збереглися рядки Мікеланджело, які вважаються прикладом його найбільш ранньої поезії, що дійшла до нас

1498 мікеланджело (Пєта)

У 1498 році Мікеланджело отримав замовлення на «П'єту» від впливового французького кардинала Жана де Біле́ра (фр. Jean de Bilhères)[39][37]. Контракт було підписано 7 серпня того ж року. Як зазначає В. Воллес, сама тема «оплакування Христа» була поширеніша у північній Європі та візантійському мистецтві, аніж в Італії епохи Ренесансу. Мікеланджело трактує тему досить стримано. Смерть і скорбота немов містяться в мармурі, з якого створена скульптура. Співвідношення фігур таке, що вони утворюють низький трикутний низький конус. Оголене тіло Христа контрастує з пишним, багатим одягом Богоматері.

Мікеланджело зобразив Богоматір молодою, немов це не Мати і Син, а сестра, що оплакує передчасну смерть брата.

Мікеланджело (страшний суд)

Традиційно композиція Страшного суду складалася із декількох окремих частин, тоді як у Мікеланджело вона постає овальною водовертю голих м'язистих тіл. Фігура Христа, що нагадує Зевса, розташована вгорі — його права рука піднята в жесті прокляття тим, хто розміщений зліва від нього. Стулені губи Христа викликають сумніви у тому, що він проклинає, а отже можливі й інші трактування цієї піднятої руки[63]. Твір наповнений могутнім рухом: скелети встають із землі, врятована душа піднімається вгору по гірлянді з троянд, чоловік, якого диявол тягне вниз, із жаху закриває обличчя руками.

«Страшний суд» став віддзеркаленням песимізму Мікеланджело. Одна деталь фрески свідчить про його похмурий настрій та його гіркий «підпис» — біля лівої ноги Христа є фігура Святого Варфоломея, що тримає у руках ножа та власну шкіру, яку з нього здерли живцем. Обличчя на знятій шкірі Святого Варфоломея — автопортрет художника[63]. Риси ж обличчя самого святого нагадують П'єтро Аретіно, який пристрасно нападав на Мікеланджело через те, що вважав непристойним його прочитання релігійного сюжету.

Собор святого сімейства(гауді)

Цю величну церкву почали будувати ще у 1882 році на пожертви віруючих, хоча сам Ґауді був залучений до проекту лише 1884 р. До самої смерті весь свій час він присвятив цьому будівництву, відволікаючись зрідка на інші проекти, а з 1914 року повністю зосередившись на соборі.

Храм Святого Сімейства за задумом мав стати архітектурним втіленням Нового Заповіту, непорушності християнських вірувань. Звідси й глибокий символізм храму. Згідно з проектом, храм має три фасади, кожний з яких має власну назву: західний — Різдва, східний — Страстей Христових, та південний — Вознесіння. Кожен фасад має чотири вежі висотою понад 100 метрів. Всього заплановано дванадцять башт, що символізують кількість апостолів. З трьох фасадів за життя Ґауді майже збудований був лише один. Він має три входи, що символізують Віру, Надію та Милосердя, які прикрашені скульптурними групами за євангельськими сюжетами.

Через рік художник помер.

тарас шевченко(катерина)

Босонога дівчина в центрі картини — Катерина, символізує український народ, російський солдат на коні — російську монархію, яка гнобить Україну, селянин, що сидить на землі (чимось схожий на козака Мамая) уособлює собою вільне минуле, прагнення до якого наскрізь пронизує як літературну, так і художню творчість Тараса Шевченка.

Полотно було створено Рафаелем для вівтаря церкви монастиря Святого Сикста в П'яченці на замовлення папи Юлія II. Існує гіпотеза, що картина була написана в 1512–1513 роках на честь перемоги над французами, що вторглися в Ломбардію в ході Італійських воєн, і подальшого включення П'яченци до складу Папської області.

Альбрехт дюкер(чотири апостола)

Картина — диптих — состоит из двух вертикальных узких створок, скреплённых между собой. На левой створке изображены апостолы Иоанн и Пётр, на правой — Марк и Павел. Апостолы находятся в одном пространстве, стоят на одном полу. Композиционно они тесно спаяны вместе: духовно они кажутся абсолютно едиными. Их отличает твёрдая воля и темперамент борцов. Состояние духовной активности, интенсивного размышления не только соединяет их, но заставляет предположить общность интеллектуальных поисков. Образы апостолов несут в себе глубокое философско-этическое содержание. Дюрер создаёт их в надежде подать совершенный пример человеческих характеров и умов, устремлённых в высокие сферы духа.

В четырёх апостолах также видели воплощение основных темпераментов (слева-направо):

Иоанн — сангвинического

Петр — флегматического

Марк — холерического

Павел — меланхолического

Действительно, Дюрер стремился создать разные типы людей, с их способностью к активному жизненному действию, но наряду с этим и более всего его увлекала цель сотворения образа могучей, духовно богатой личности. Картина «Четыре апостола» должна была восприниматься своеобразным завещанием великого немецкого художника-гуманиста современности и грядущим поколениям.

Автор трактує сюжет з великим трагізмом, возвеличуючи його до символу загальнолюдського значення. Фігури головних героїв виражають складну гаму почуттів: розкаяння і милосердя, безмежну любов і гіркоту пізнього духовного прозріння. Ці образи одна із вершин психологічного таланту Рембрандта

Картина «Юноша с лютней» — одна из первых работ Караваджо, в которых использован прием светотеневого контраста, ставший в дальнейшем основным выразительным средством художника и заимствованный многими его последователями. Свет и тень не только лепят формы, делая их рельефными, выявляя объем тела и различных предметов, но и концентрируют внимание на главном.

Яблонська (хліб)

Ця картина створена 1949 року і зберігається у Третьяковській галереї в Москві. Художниця відтворила яскравий сонячний день у селі. Це дуже щасливий день — і це відчувається у яскравості картини. Вона золота: жовті, червоні фарби, яскраво-білі хустки на головах жінок, сонце виблискує на білих кофтинах селянок, які збирають хліб! Сонця і неба на картині не видно, а що сонця багато в усьому — це очевидно. Воно навіть у посмішці дівчини, яка обернулася, наче її покликав фотограф. Інші (а їх понад десятеро) працюють, не роздивляючись навколо. Вони засипають зерно в мішки, поспішаючи завантажити його на машини, що видніються далі. Та й кінь чекає, мабуть, своїх мішків. Уже чимало зібрано, та є ше зерно, мабуть, урожай непоганий. І трудівниці, радіючи врожаю, працюють із вогником — про це свідчить променистий тон усієї картини. Головне в ній, на мою думку, — світлий, святковий настрій, задоволення від наслідків своєї праці.

Яблонська (юність)

Для творчества Ван Гога данная картина является уникальной. Винсенту ван Гогу претила обыденность, и в этой картине он её мастерски преодолевает. Как он потом написал своему брату: «Ночь гораздо живее и богаче красками, чем день». Интересной особенностью является то, что при написании картины художник не использовал ни грамма чёрной краски, и тем не менее, ему удалось мастерски изобразить ночное небо и необыкновенное сияние звёзд. В композиции картины исследователи усматривают влияние работы Луи Анкетена «Авеню де Клиши вечером»

Ван гог (Їдці картоплі)

На картине изображены неподвижно смотрящие перед собой угнетенные и несчастные селяне. Кажется, даже свет на картине исчезает. Ван Гог достигает этого эффекта применением жестких мазков и темной охры. Он использует палитру, основывающуюся на темно-коричневом и серо-зеленом тонах и бронзе, агрессивно работает кистью, подчеркивая резким контуром искореженные руки и изборожденные морщинами лица.

Замысел этого произведения появился однажды вечером, когда Ван Гог наблюдал за семьей де Гроотов, собравшейся вокруг стола, освещенного большой лампой. Он хорошо знал этих крестьян — Гордена де Гроот, мать семьи, позировала ему для портрета крестьянки.

На картине изображена женщина, держащая на руках младенца, которого она кормит грудью. Фон картины — стена с двумя арочными окнами, свет из которых падает на зрителя и делает стену более тёмной. В окнах просматривается пейзаж в голубых тонах. Сама же фигура Мадонны словно озарена светом, идущим откуда-то спереди. Женщина смотрит на ребёнка нежно и задумчиво. Лицо Мадонны изображено в профиль, на губах нет улыбки, лишь в уголках притаился некий её образ. Младенец рассеянно смотрит на зрителя, придерживая правой рукой грудь матери. В левой руке ребёнок держит щегла.

Яркая образность произведения раскрывается в мелких деталях, которые много рассказывают нам о матери и ребёнке. Мы видим ребёнка и мать в драматический момент отлучения от груди. На женщине красная сорочка с широкой горловиной. В ней сделаны специальные разрезы, через которые удобно, не снимая платье, кормить младенца грудью. Оба разреза были аккуратно зашиты (то есть было принято решение отлучить ребёнка от груди). Но правый разрез был торопливо разорван — верхние стежки и обрывок нити отчетливо виден. Мать по настоянию ребёнка изменила своё решение и отложила этот нелёгкий момент.

Відома фреска Леонардо да Вінчі, стінопис якої створено в період 1495–1497 років у монастирі домініканців Санта Марія делле Ґраціє в Мілані. Шедевр, який в історії живопису відкриває епоху Відродження, зображує Ісуса Христа з апостолами та скорботне з ними застілля у вечір перед самим розп'яттям.)

Клод Моне передает в этом произведении мгновенное, чисто зрительское впечатление от едва заметно вибрирующего воздуха, от уходящих в глубь улицы людей и уезжающих экипажей. Он разрушает представление о плоскости холста, создавая иллюзию пространства и наполняя его светом, воздухом и движением. Человеческий глаз устремляется в бесконечность, и нет предельной точки, где бы он мог остановиться.

Пікассо (дівчина на кулі)

Пабло Пикассо у своїй картині «Дівчинка на кулі» у черговий раз доводить, що він є щирим майстром форми. На полотні можна бачити легку й гнучку дівчинку — акробатку, що з обережністю балансує на кулі, а поруч із нею на масивному й стійкому кубі воссел щирий богатир — великий атлет. Ці двоє — трупа акробатів, які бродять по світлу. Мистецтвознавці вважають, що «Дівчинка на кулі» просочена драматизмом, що і є основою самого зображенню. Відтворити задум авторові допомогли протилежності образів на картині й контрастів у колірній гамі. Пейзаж вражає, як не дивно, своєю смутністю, — випалена сонцем рівнина, по якій тягнеться дорога, приводить погляд здалеку до двох головних персонажів. Саме таке нудне тло підкреслює радість і веселощі ремесла циркових артистів. На картині протилежне буквально всі

Настрою дівчинки й атлета, їхнього заняття в сучасний момент — дівчинка гойдається на кулі, атлет, у свою чергу, створює образ моноліту — застиглий і спокійний, нерухливий і постійний. Циркачка мала й тендітна, чоловік важкий і великий. Звичайно, не можна не звернути увагу на кулю й куб, на яких розмістилися персонажі. Тут же можна вловити контраст нерухомості й активного руху. Яскраві ноти в загальній композиції — це червона квітка, закрепеленый на волоссях дівчинки й далека пляма маленької дитини, що разом з мамою виявився випадковим перехожим свідком всіх подій на картині. Незважаючи на те, що створюється враження «випадковості» цих героїв, — дійсність зовсім інша

Демон — образ силы человеческого духа, внутренней борьбы, сомнений. Трагически сцепив руки, Демон сидит с печальными, направленными вдаль огромными глазами, в окружении невиданных цветов. Фоном картины является горная местность в алом закате. Композиция подчёркивает стеснённость фигуры демона, будто бы зажатого между верхней и нижней перекладинами рамы. Картина написана в индивидуальном стиле Врубеля с эффектом кристаллических граней, что делает его картины более похожими на витражи или панно. Такого эффекта художник добился с помощью плоских мазков, выполненных мастихином.

Сандро ботічеллі(Весна)

З художньої спадщини, що дійшла до нас, особливо вражає «Весна» — данина алегоричності тогочасного мистецтва. Відродження природи втілено художником в образі молодої дівчини, яка розкидає з подолу квіти. Філософічність цього образу не викликає сумнівів: момент оновлення життя поєднує минуле й теперішнє, їх законам підвладна і людина. Боттічеллі «Народження Венери», де виникла з піни морської прекрасна богиня ковзає по поверхні моря до берега, поєднало два ідеали жіночої краси — античний та ренесансовий. Підкреслений ліризм, романтизм загальної атмосфери картини мають суто світський характер, позначений інтересом до особистості. Під пензлем Боттічеллі світ виступає у нескінченності своїх метаморфоз, у притаманному йому прагненні найповнішого здійснення.

Створений Боттічеллі тип жіночої краси — скорботний, з ніжним блідим обличчям і широко розплющеними очима — властивий персонажам міфологічних композицій та мадоннам. Соціальні заворушення у Флоренції в 1490-х pp. і палкі промови Савонароли мали великий вплив на творчість Боттічеллі, яка набула виняткової драматичної напруженості. Він створив серію сповнених справжнього трагізму і великої поетичної сили малюнків до «Божественної комедії» Данте…..

Оказавшись перед задачей изображения абстрактного понятия «свобода», художник использовал аллегорию. Рожденная в бурное революционное время мечта о свободе, несущей в жизнь перемены, воплотилась в полуобнаженной женщине. В ее облике просматриваются черты образцов античного искусства: пропорции лица соответствуют канонам красоты, которым подчинялась греческая скульптура. Но эта современная Венера утратила отрешенность греческих прототипов и стала воплощением идеалов нового времени. Свободные одежды, развевающиеся на ветру и сообщающие ее образу и картине характерную для романтизма динамику, дополняются колпаком якобинцев (членов политического революционного движения), ружьем, штыком и знаменем. Героине отведено центральное место на полотне, хотя первоначально Делакруа не собирался изображать ее как аллегорию, а хотел ограничиться романтической смертью прекрасного героя баррикад. Девушка призывает идти вперед, даже если путь преграждают бездыханные тела тех, кто уже отдал свою жизнь в борьбе.

Люди, в большинстве своем студенты, вышли на улицы добиваться отмены ряда правительственных ограничений. Художник написал и самого себя среди восставших. Чересчур реалистично изображенные жертвы, помещенные на передний план картины, вменялись в вину художнику как шокирующие и эпатирующие публику.

Картина Пабло Пікассо Герніка 1937

= написана в травні 1937 р. на замовлення уряду Іспанської Республіки для павільону на Всесвітній виставці в Парижі. Тема картини, виконаної в манері кубізму і чорно-білій палітрі, — бомбардування баскійського міста Герніка, яке сталося в квітні 1937 р.

Вражений цією подією, Пікассо лише за три тижні створив велике в прямому (3.5х8.5 метрів) і переносному значенні полотно, в котрому передав жах війни і негуманного ставлення людини до собі подібних.

Мікеланджело (давид)Мікеланджело ж вирішив зобразити момент, що передує бою. Давид стоїть із перекинутою через плече пращею, стискаючи у правій руці камінь. Ліва частина фігури напружена, тоді як права дещо розслаблена, як у атлета, готового до дії. Образ Давида містив особливий сенс для флорентійців, тож скульптура Мікеланджело привернула загальну увагу.

«Давид» став символом вільної і палкої республіки, готової перемогти будь-якого ворога. Колосальна фігура, заввишки 5,17 м[40], повинна була стояти у соборі, однак місце там виявилося невідповідним для її громадської ролі, тому комітет громадян ухвалив, що скульптура повинна охороняти головний вхід в будівлю уряду, Палаццо Веккйо, перед яким тепер розташована її копія. На ескізі бронзового «Давида» та правої руки мармурового, збереглися рядки Мікеланджело, які вважаються прикладом його найбільш ранньої поезії, що дійшла до нас

1498 мікеланджело (Пєта)

У 1498 році Мікеланджело отримав замовлення на «П'єту» від впливового французького кардинала Жана де Біле́ра (фр. Jean de Bilhères)[39][37]. Контракт було підписано 7 серпня того ж року. Як зазначає В. Воллес, сама тема «оплакування Христа» була поширеніша у північній Європі та візантійському мистецтві, аніж в Італії епохи Ренесансу. Мікеланджело трактує тему досить стримано. Смерть і скорбота немов містяться в мармурі, з якого створена скульптура. Співвідношення фігур таке, що вони утворюють низький трикутний низький конус. Оголене тіло Христа контрастує з пишним, багатим одягом Богоматері.