Добровільна та інституціональні об’єднання підприємств.

Згідно з чинним законодавством в Україні можуть створювати­ся і функціонувати два типи об'єднань підприємств та організацій (інтеграційних утворень): 1) добровільні; 2) інституціональні.

Добровільні об'єднання: • асоціації —- найпростіша форма договірного об'єднання під­приємств (фірм, компаній, організацій) з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у ви­робничу та комерційну діяльність будь-якого з її учасників (членів); • корпорації — договірні об'єднання суб'єктів господарювання на засаді інтеграції їхніх науково-технічних, виробничих та комер­ційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень для централі­зованого регулювання діяльності кожного з учасників; • консорціуми — тимчасові статутні об'єднання промислового й банківського капіталу для досягнення загальної мети (наприклад здійснення спільного великого господарського проекту). Учасни­ками консорціуму можуть бути державні та приватні фірми, а також окремі держави (наприклад Міжнародний консорціум супутникового зв'язку); • концерни — форма статутних об'єднань підприємств (фірм), що характеризується єдністю власності й контролю; об'єднання від­бувається найчастіше за принципом диверсифікації, коли один кон­церн інтегрує підприємства (фірми) різних галузей економіки (про­мисловість, транспорт, торгівля, наукові організації, банки, стра­хова справа). Після створення концерну суб'єкти господарювання втрачають свою самостійність, підпорядковуючись потужним фі­нансовим структурам. За сучасних умов значно розширюється ме­режа міжнародних концернів; • картелі — договірне об'єднання підприємств (фірм) переваж­но однієї галузі для здійснення спільної комерційної діяльності — регулювання збуту виготовленої продукції; • синдикати — організаційна форма існування різновиду кар­тельної угоди, що передбачає реалізацію продукції учасників че­рез створюваний спільний збутовий орган або збутову мережу од­ного з учасників об'єднання. Так само може здійснюватись заку­півля сировини для всіх учасників синдикату. Така форма об'єднан­ня підприємств є характерною для галузей з масовим виробницт­вом однорідної продукції; • трести — монополістичне об'єднання підприємств, що рані­ше належали різним підприємцям, в єдиний виробничо-господарсь­кий комплекс. При цьому підприємства повністю втрачають свою юридичну й господарську самостійність, оскільки інтегруються всі напрямки їхньої діяльності; • холдинги (холдингові компанії) — специфічна організаційна форма об'єднання капіталів: інтегроване товариство, що безпосе­редньо не займається виробничою діяльністю, а використовує свої кошти для придбання контрольних пакетів акцій інших під­приємств, які є учасниками концерну або іншого добровільного об'єднання. Завдяки цьому холдингова компанія здійснює контроль за діяльністю таких підприємств. Об'єднувані у холдингу суб'єкти мають юридичну й господарську самостійність. Проте право ви­рішення основних питань їхньої діяльності належить холдинговій компанії. • фінансові групи — об'єднання юридичне та економічно само­стійних підприємств (фірм) різних галузей народного господарства. На відміну від концерну на чолі фінансових груп стають один або кілька банків, які розпоряджаються капіталом підприємств (фірм, компаній), що входять до складу фінансової групи, координують усі сфери їхньої діяльності.

В Україні поряд із добровільними створюються й функціонують так звані інституціональні об’єднання, діяльність яких започатко­вується в директивному порядку міністерствами (відомствами) чи безпосередньо Кабінетом Міністрів України. До таких належать ви­робничі, науково-виробничі (науково-технічні), виробничо-торго­вельні та інші подібні об'єднання (комплекси, центри), що інтегру­ють стадії створення (проектування), продукування, реалізації та післяпродажного сервісного обслуговування виробів тривалого ви­користання.

Ринкове середовище господарювання підприємств.

Ринок – сфера товарного обігу і пов’язана з ним сукупність товарно-грошових відносин.

Функції ринку: зв’язок між виробництвом і споживанням; регулятивно-контролююча (що, скільки і коли, для кого виробляється); стимулююча.

Структуризація і види ринків за ознаками: Суб‘єктний склад (ринок споживачів, виробників, проміжних продавців (посередників), державних і громадських установ, міжнародний ринок); Продуктово-ресурсне наповнення (ринок продовольчих і непродовольчих товарів; знарядь і предметів праці та інших товарів виробничого призначення; житла, землі, природних багатств і корисних копалин; побутових, транспортних, комунальних та інших послуг; валюти, грошей і цінних паперів); Елементно-технологічні зв‘ язки (ринок засобів виробництва, предметів споживання, інновацій та інформації, інвестиційних ресурсів, робочої сили, валютний, грошово-кредитний); Територіально-просторова організація (місцевий, регіональний, національний, транснаціональний, світовий).

Інфраструктура ринку – сукупність організацій (установ), що мають різні напрямки діяльності, забезпечують ефективну взаємодію товаровиробників та інших ринкових агентів, які здійснюють просування товарів із сфери виробництва у сферу споживання.

Функції ринкової інфраструктури виконують інформаційні центри, товарні, фондові і валютні біржі, страхові компанії, венчурні фірми, транспортні мережі, банки тощо.

Підприємництво як сучасна форма господарювання.

Підприємництво – ініціативно-самостійна, господарсько-комерційна діяльність окремих фізичних та юридичних осіб, що її цілком зорієнтовано на одержання прибутку (доходу). Така діяльність здійснюється від свого імені, на власний ризик і під особисту майнову відповідальність окремої фізичної особи – підприємця або юридичної особи – підприємства (організації). Принципи підприємництва:

вільний вибір бізнесової діяльності, залучення на добровільних засадах ресурсів індивідуальних підприємців та юридичних осіб для започаткування і розгортання такої діяльності, самостійне формування програми діяльності, вибір постачальників ресурсів і споживачів продукції, встановлення цін на товари і послуги, наймання працівників, вільне розпоряджання прибутком (доходом), що залишається після внесення обов‘язкових платежів до відповідних бюджетів, самостійне здійснення підприємцями – юридичними особами зовнішньоекономічної діяльності.

Основні організаційно-правові форми підприємницької діяльності: одноосібна власність, товариства (партнерство), корпоративне підприємництво. Важливою формою підприємницької діяльності є франчайзинг – надання права на виробництво та (або) збут продукції (здійснення послуг), а також практичної допомоги в справі організації бізнесу.

Моделі підприємництва: 1. Класична (орієнтується на найефективніше використання наявних ресурсів підприємства). 2. Інноваційна (передбачає активне використання переважно інноваційних організаційно-управлінських, техніко-технологічних і соціально-економічних рішень у сфері різномасштабного бізнесу). 3. Змішана.

Значення підприємницької діяльності: головний фактор структурних змін у системі господарювання; створює середовище для розвитку конкуренції; сприяє найефективнішому використанню інвестиційних, матеріальних і нематеріальних ресурсів; забезпечує належну мотивацію високопродуктивної праці.

Визначальним при здійсненні підприємницької діяльності є Господарський кодекс України.

Основні види (типи) підприємницької діяльності: виробнича, посередницька (агентування, торгово-комерційна діяльність, аукціонна торгівля, біржове підприємництво), підприємництво фінансових інституцій.

Підприємницьке середовище – сукупність активних правових та соціально-економічних регуляторів й ринкової інфраструктури.