Семінарське заняття 7 ( 21 УЕ) 





Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Семінарське заняття 7 ( 21 УЕ)



Суб’єкти фінансового ринку. ( Кошкалда Анастасія)

На ринках діють суб’єкти ринку (продавці – посередники – покупці), які беруть участь у торговельних операціях різних специфічних товарів – інструментів ринку. Характер (тактика) поведінки суб’єкта на ринку залежить від мети, яку він поставив перед собою (стратегія).

Суб’єктами фінансового ринку є:

- фізичні особи;

- юридичні особи;

- фінансові посередники, які отримують для управління гроші клієнтів і повинні, виконуючи правила й вимоги банківського та інвестиційного менеджменту, одержати дохід у розмірі, що дозволяє задовольнити вимоги клієнтів, та мати норму прибутку, середню для цього виду діяльності.

Суб’єктами фінансового ринку можуть бути: практично кожний індивідуум як фізична особа, що не обмежена законом у правосуб’єктності та дієздатності; групи громадян (партнерів); трудові колективи; юридичні особи усіх форм власності.

Суб’єкти фінансового ринку класифікуються за формою та функціями.

За формою:

- господарчі суб’єкти;

- домашні господарства;

- держава;

- місцеві органи влади.

За функціями:

- емітенти;

- інвестори;

- інституційні інвестори;

- фінансові посередники;

- інститути інфраструктури ринку тощо.

Через фінансові інститути (банки, страхові компанії, цільові фонди) заощадження домашніх господарств, фірм і підприємств надходять до інших суб'єктів господарювання і дають їм змогу задовольнити потребу в коштах для розширення своєї діяльності.

Держава, надаючи кредит і отримуючи позики, відіграє вирішальну роль на фінансовому ринку. Свій вплив вона здійснює через управління відсотком, грошовою масою, кредитами, валютним курсом.

Суб'єкти фінансового ринку можуть виступати в ролі позичальника та інвестора. А фінансові інститути відіграють на цьому ринку роль посередника.

Позичальники - це фізичні або юридичні особи, які залучають кошти інших суб'єктів для розвитку своєї діяльності.

Інвестори - громадяни та юридичні особи країни, а також іноземні громадяни, фірми, держави, які приймають рішення про вкладання особистих, позичених або залучених коштів в об'єкти інвестування.

Фінансові інститути - це посередники, які забезпечують зустріч інвестора і позичальника. До них належать: банківські установи (емісійні, комерційні, інвестиційні, іпотечні, зовнішньоторговельні банки) та спеціалізовані небанківські установи (страхові й інвестиційні компанії, фінансові, пенсійні фонди, ощадні установи).

Основна функція фінансових посередників — це допомога в передачі коштів від потенційних заощаджувачів до потенційних позичальників і навпаки, їхня діяльність вигідна і для заощаджувачів (інвесторів), і для позичальників.

Тобто, фінансові посередники зменшують операційні витрати, знижують ризик, зменшують асиметричність інформації у взаєминах "кредитор (інвестор) — позичальник" (сторона, що надає позику чи інвестує гроші, має менше інформації про сторону, що її отримує).

 

Ринок капіталів. (Омелянюк Віталій)

Ринок капіталів – це частина фінансового ринку, де форму­ються попит і пропозиція в основному на середньо- і довго­строковий позиковий капітал, специфічна сфера ринкових відносин, де об'єктом угоди є наданий у позику грошовий капі­тал і де формуються попит і пропозиція на нього .Позиковий капітал - це кошти, віддані в позику під певний відсоток за умови повернення. Формою руху позикового капіталу є кредит. Основним його джерелом служать кошти, що вивільняються процесі відтво­рення: амортизаційні фонди підприємств, частина оборотного капіталу в грошовій формі, прибуток, що йде на відновлення і розширення виробництва, грошові доходи і заощадження всіх верств населення.

З точки зору джерел залучення коштів ринок капіталу включає :

• боргові ринки, або ринки кредиту. За допомогою фінансових інструментів суб'єкти господарювання беруть гроші в борг і використовують їх на свої потреби. Основними фінансовими інструментами на цих ринках є облігації, закладні та векселі термін обігу яких перевищує 1 рік;
• ринки акціонерного капіталу. За допомогою акцій інвестори мають можливість об'єднати гроші, вкласти їх у певний проект, а прибутки розподіляти пропорційно до вкладених коштів.

Виділяють також національний і міжнародний ринки капіталу. На міжнародному ринку процеси купівлі-продажу товарів фінансового ринку регламентуються законами і нормативними актами з міжнародної торгівлі. Відповідальність за дотримання цих правил несе держава, суб'єкти якої виходять на світовий ринок.

Ринок капіталу можна поділити на:

первинний Первинний ринок виникає при емісії та первинному розміщенні цінних паперів, і на ньому мобілізуються фінансові ресурси.
вторинний. вторинному ринку ці ресурси перерозподіляються, тобто на вторинному ринку вони опиняються після того, як були вже продані на первинному.

Біржовий та позабіржовий обіг фондових цінностей. ( Рудаков Артём)

Фондова біржа — особливий посередник на ринку цінних паперів, будучи центром торгівлі ними. Вона виконує посередницьку, індикативну та регулятивну функції. Сутність посередницької функції полягає в тому, що фондова біржа створює достатні й усебічні умови для торгівлі цінними паперами емітентам, інвесторам та фінансовим посередникам. Індикативна функція фондової біржі передбачає оцінювання вартості й привабливості цінних паперів. Саме на біржі здійснюється котирування цінних паперів за допомогою, якого інвестори отримують інформацію про вартісну та якісну оцінку цінних паперів і динаміку їх розвитку. Регулятивна функція фондової біржі виражається в організації торгівлі цінними паперами. З її допомогою встановлюються вимоги до емітентів, котрі виставляють свої цінні папери на біржові торги, правила укладання і виконання угод, механізм контролю за діяльністю суб'єктів біржової торгівлі.

На біржу можуть потрапити не всі емітовані цінні папери, а тільки гарантовані, що відповідають вимогам лістингу. Лістинг — це допуск цінних паперів до обігу і котирування на фондовій біржі на підставі їх економічної експертизи.

Позабіржовий ринок історично передує біржовому. Звідси походить термін "вуличний ринок" або "торгівля з прилавка", коли лондонські брокери укладали між собою угоди стосовно цінних паперів на вулиці або в кафе.

Позабіржовий ринок охоплює угоди з купівлі-продажу цінних паперів, що укладаються і здійснюються за межами біржі (в Україні — Позабіржова фондова торговельна система (ПФТС). Цей ринок характеризується високим рівнем фінансового ризику, низьким рівнем юридичної захищеності покупців, їх поточної інформованості та ін. Разом із тим, він забезпечує обіг ширшої номенклатури цінних паперів; задовольняє потребу окремих інвесторів у фінансових інструментах з високим рівнем ризику і, відповідно, приносить вищий дохід; більшою мірою забезпечує таємницю здійснення окремих угод. У режимі позабіржового фондового ринку здійснюється більша частина операцій з цінними паперами. Наприклад, в Україні це співвідношення становить майже 90 % до 10 на користь ПФТС.

Об'єктом ринку цінних паперів є специфічні фінансові інструменти — цінні папери різних видів. У Законі України "Про цінні папери та фондовий ринок", прийнятому Верховною Радою України 23 лютого 2006 p., подано визначення поняття цінні папери, їх класифікацію, зазначено, як регулюються відносини, що виникають під час розміщення й обігу цінних паперів.

Цінні папери документи встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам.

 

Голова Фонду

1. Фонд очолює Голова, який за згодою Верховної Ради України призначається на посаду і звільняється з посади Президентом України.

2. У разі звільнення з посади Голови Фонду Президент України установленому порядку вносить на розгляд Верховної Ради України кандидатуру на посаду Голови Фонду.

До призначення Голови Фонду його обов'язки тимчасово виконує перший заступник Голови Фонду, а у разі його відсутності - заступник Голови Фонду.

Верховна Рада України протягом 14 календарних днів з дня подання у Верховну Раду України, крім міжсесійного періоду, розглядає питання щодо надання згоди на призначення кандидата на посаду Голови Фонду.

3. Голова Фонду призначається на посаду строком на 5 років з правом призначення на другий строк.

4. Голова Фонду виконує такі обов`язки:

1) здійснює керівництво Фондом та спрямовує його діяльність;

2) подає на розгляд Президента України пропозиції щодо призначення на посаду та звільнення з посади заступників Голови Фонду;

3) розподіляє обов'язки між заступниками Голови Фонду;

4) визначає повноваження структурних підрозділів Фонду;

5) затверджує нормативно-правові акти, що приймаються Фондом, у межах своїх повноважень, які реєструються у Міністерстві юстиції України;

6) затверджує кошторис витрат коштів Фонду приватизації на виконання Державної програми приватизації;

7) підписує накази, розпорядження, положення, інструкції та інші акти Фонду;

8) призначає на посаду та звільняє з посади працівників центрального апарату та начальників регіональних відділень;

9) призначає на посаду та звільняє з посади за поданням начальників регіональних відділень їх заступників;

10) призначає на посаду та звільняє з посади за погодженням Верховною Радою Автономної Республіки Крим Голову Фонду майна в Автономній Республіці Крим;

11) призначає на посаду та звільняє з посади за поданням Голови Фонду майна в Автономній Республіці Крим його заступників;

12) затверджує штатний розпис Фонду, положення про структурні підрозділи і є розпорядником бюджетних асигнувань на утримання Фонду згідно з їх розписом і поквартальним розподілом відповідно до видатків, затверджених у Державному бюджеті України;

13) діє без довіреності та представляє Фонд у відносинах з усіма державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями, підписує від імені Фонду відповідні договори та угоди;

14) бере участь у засіданнях Кабінету Міністрів України з правом дорадчого голосу;

15) делегує окремі повноваження, видає довіреності на здійснення функцій у межах повноважень Фонду;

16) затверджує структуру Фонду;

17) здійснює інші повноваження, передбачені Законами України.

Система органів Фонду:

1. В областях України, містах Києві та Севастополі створюються регіональні відділення Фонду. В Автономній Республіці Крим створюється Фонд майна в Автономній Республіці Крим. У районах та містах можуть створюються представництва Фонду.

Фонд, регіональні відділення, органи приватизації в Автономній Республіці Крим та представництва становлять єдину систему державних органів приватизації в Україні.

2. З метою забезпечення виконання завдань чи окремих своїх функцій Фонд може створювати агентства, центри, госпрозрахункові та інші організації в межах обсягів фінансування, встановлених Державною програмою приватизації.

3. Центральний апарат Фонду, Фонд майна в Автономній Республіці Крим, регіональні відділення, представництва, організації, передбачені цією статтею, що створюються Фондом для виконання покладених на нього функцій, складають систему органів Фонду.

Органи, що входять до системи Фонду, діють на підставі відповідних положень (статутів), що затверджуються Головою Фонду.

 

Семінарське заняття 7 ( 21 УЕ)

Тема 9: Управління якістю проекту. Управління персоналому проектах

1. Роль фінансового ринку у ринковій економіці.

2. Суб’єкти фінансового ринку.

3. Грошовий ринок.

4. Ринок капіталів.

5. Ринок банківських кредитів.

6. Ринок цінних паперів. Первинний і вторинний ринки цінних паперів.

7. Страховий ринок.

8. Взаємозв’язок складових фінансового ринку.

9. Біржовий та позабіржовий обіг фондових цінностей.

10. Фонд держмайна: його функції, завдання, обов’язки, організація.

11. Функції та види фінансових посередників.

 

1. Роль фінансового ринку у ринковій економіці.( Гуменюк Ольга)

Існування в економіці тимчасово вільних капіталів породжує фінансові ринки. Фінансові ринки – це міст між заощаджувачем та позичальником. Їх основна функція – акумулювання та перерозподіл позичкових капіталів. Пряме та непряме фінансування. Структура фінансових ринків: ринки кредиту та ринки акцій, первинні та вторинні ринки, біржовий та позабіржовий ринки цінних паперів, ринки короткотермінового та довготермінового капіталу; ринок іноземних валют.

Ринок, як самодостатній, автоматично діючий, саморегульований механізм – це абстракція, яка деякою мірою відбиває реалії ХІХ століття.

Сучасний же ринок – це один з феноменів, який зумовлює складну систему господарювання, в якій тісно взаємодіють ринкові закономірності, численні регулюючі інститути і масова свідомість.

Цивілізований характер ринку в промислово розвинутих країнах визначається широким арсеналом перевірених часом і господарською практикою законодавчих і моральних норм, багатоплановою і компетентною політикою держави щодо розвитку економіки та соціальної інфраструктури, інформованістю і самостійністю керівників господарських структур на всіх рівнях, правовою свободою економічної самодіяльності людини.

Фінансовий ринок виступає сферою забезпечення нормального функціонування фінансових відносин у суспільстві. Він може успішно функціонувати лише в умовах ринкової економіки, коли переважна частина фінансових ресурсів мобілізується суб’єктами підприємницької діяльності на засадах їх купівлі-продажу. В умовах адміністративної економіки фінансового ринку практично не існувало, оскільки формування ресурсів та їх перерозподіл здійснювали на директивних засадах через бюджет та банківську систему. За умов централізованого формування, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів у адміністративному порядку потреби у відповідній інфраструктури – фінансовому ринку – просто не було.

Роль фінансового ринку в сучасній економіці полягає в акумулюванні заощаджень та тимчасово вільних фінансових ресурсів і використанні їх для забезпечення потреби у грошовому капіталі як фізичних осіб ,так і підприємницьких структур, організацій та держави.

За економічною сутністю фінансовий ринок – сукупність економічних відносин, пов’язаних з розподілом фінансових ресурсів, купівлею-продажем тимчасово вільних грошових коштів і цінних паперів.

В організаційному плані фінансовий ринок – це сукупність ринкових фінансових інституцій, що супроводжують потік коштів від власників фінансових ресурсів до позичальників.

Фінансовий ринок – це сфера специфічних економічних відносин, у процесі яких формується попит і пропозиція на фінансовому ринку за допомогою фінансових посередників здійснюється акт їх купівлі-продажу.

Головне завдання фінансового ринку полягає у трансформації не задіяних фінансових коштів у позичковий капітал, тобто в грошовий капітал, власник якого надає його іншим особам на встановлений термін на умовах повернення з оплатою певного відсотку.

Фінансовий ринок виконує такі функції:

· активної мобілізації тимчасово вільних фінансових ресурсів з різноманітних джерел;

· ефективного розподілу акумульованого капіталу між багато чисельними кінцевими споживачами;

· визначення найефективніших напрямів використання капіталу в інвестиційній сфері щодо забезпечення високого рівня його доходності;

· формування ринкових цін окремі фінансові інструменти і послуги, які найоб’єктивніше відображають співвідношення між попитом та пропозицією на фінансові ресурси;

· здійснення кваліфікованого посередництва між продавцем і покупцем фінансових інструментів;

· створення умов для мінімізації фінансових ризиків;

· прискорення обороту капіталу, що сприяє активізації економічних процесів у державі.

Він є забезпечуючою структурою, насамперед для фінансів суб’єктів господарювання, які є базовою сферою фінансової системи. Їх фінансова діяльність розпочинається з формування ресурсів. Призначення фінансового ринку полягає в забезпеченні підприємствам належних умов для залучення необхідних коштів і продажу тимчасово вільних ресурсів. Таким чином, підприємства на фінансовому як і на інших ринках, практично рівнозначні, як у ролі покупця так і продавця ресурсів.

Роль фінансового ринку щодо двох інших суб’єктів фінансових відносин – держави і фізичних осіб – дещо інша. Держава використовує фінансовий ринок переважно для формування своїх доходів на позиковій основі, хоча певною мірою бере участь і у формуванні його ресурсного потенціалу. Тобто її місце у ролі покупця значно вагоміше, ніж у ролі покупця. Фізичні особи, навпаки, більше продають тимчасові вільні кошти, ніж позичають їх, хоча споживчий кредит у сучасних умовах також досить поширений.

Насамперед, необхідно чітко розділити сферу грошового та фінансового ринків. Хоча вони і тісно взаємозв’язані, але значною мірою і відмінні, а тому їх не можна ототожнювати, так само як не можна вважати синонімами категорії „гроші” і „фінанси”. Будучи взаємозв’язаними, вони в певному сегменті мають спільну сферу функціонування. Водночас сфера грошового ринку ширша за фінансовий, так само як і загальна сфера фінансового ширша за грошовий. Це просто різні ринки, що перетинаються між собою. У зв’язку з цим слід чітко визначати сферу кожного ринку та його призначення.

Основним товаром на фінансовому ринку виступають готівкові кошти, банківські кредити, цінні папери. Відповідно, існує значна кількість ознак, за якими можна класифікувати фінансовий ринок.

За видами фінансових активів фінансовий ринок поділяється:

· кредитний ринок (ринок банківських позик, позикового капіталу), тобто ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу є вільні кредитні ресурси, обіг яких здійснюється на умовах поверненості, строковості, платності і забезпеченості;

· ринок цінних паперів на якому об’єктом купівлі-продажу виступають усі види цінних паперів (фондових інструментів), емітованих підприємствами, різними фінансовими інститутами, державою;

· валютний ринок, на якому об’єктом купівлі-продажу виступають іноземна валюта і фінансові інструменти, обслуговують операції з нею;

· страховий ринок на якому об’єктом купівлі-продажу виступає страховий захист у формі різноманітних страхових продуктів;

· ринок золота (та інших дорогоцінних металів: срібла, платини), на якому об’єктом купівлі-продажу виступають дорогоцінні метали. В Україні ринок золота є найменш розвинутим видом фінансового ринку через відсутність його правового регламентування;

· ринок фінансових послуг як сукупність різноманітних форм мобілізації й переміщення фондів фінансових ресурсів із вільного обігу в сфери інвестиційного прикладання. Фінансові послуги за своєю структурою є дуже різноманітними вони можуть мати ознаки кредитних операцій, операцій оренди та страхування. Проте всім їм притаманні риси створення і використання фондів фінансових ресурсів для здійснення економічної діяльності.

Залежно від того, чи нові фінансові активи пропонуються для продажу, чи емітовані раніше, фінансовий ринок поділяють на первинний та вторинний ринки. Первинний ринок є ринком перших та повторних емісій, на якому здійснюється початкове розміщення фінансових активів серед інвесторів та початкове вкладення капіталу в різні галузі економіки. Обов’язковими учасниками первинного ринку є емітенти цінних паперів та інвестори.

На вторинному ринку мають обіг емітовані раніше фінансові активи. Операції на вторинному ринку не збільшують загальної кількості фінансових активів і загального обсягу інвестицій в економіку. Важливі риси вторинного ринку –ліквідність, можливість поглинати значні обсяги фінансових активів у короткий час при незначних витратах на проведення операцій. Основну частину операцій на вторинному ринку становлять операції, пов’язані з перерозподілом сфер впливу на ринку та спекулятивні операції. Як правило. Вторинний ринок визначає ціни на первинному ринку.

За регіональною ознакою фінансовий ринок поділяється на:

· місцевий фінансовий ринок представлений в основному, операціями комерційних банків, страхових компаній, неорганізованих торговців цінними паперами з їх контрагентами – місцевими господарюючими суб’єктами і населенням;

· регіональний фінансовий ринок, який функціонує в межах області (республіки) і поряд з місцевими не організованими ринками включає систему регіональних фондових і валютних бірж;

· національний фінансовий ринок, який включає всю систему фінансових ринків держави, їх видів і організаційних форм;

· світовий фінансовий ринок, як складову частину світової фінансової системи, в якій інтегровані національні фінансові ринки держав з відкритою економікою.

Об’єктами фінансового розподілу або інструментами фінансового ринку виступають грошові кошти та цінні папери. Цінні папери – це основний товар фінансового ринку, який виступає предметом купівлі-продажу на цьому ринку. Цінні папери як інструменти фінансового ринку являють собою документи-свідоцтва про боргове зобов’язання або право власності.





Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; просмотров: 90; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 23.20.20.52 (0.016 с.)