Система законодавства щодо охорони суміжних прав

 

Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (Римська конвенція)

Римська конвенція й авторське право. Ст. 1 Римської кон­венції передбачає, що надавана відповідно до неї охорона жодним чином не впливає на охорону авторського права на літературні та художні твори. Це означає, що жодне з положень Римської конвенції не можна інтерпретувати як таке, що шкодить авторсько-правовій охороні. З тексту ст. 1 також випливає, що в тих випад­ках, коли авторське право для використання твору вимагає згоди автора, Римська конвенція жодним чином не впливає на не­обхідність одержання такого дозволу.

Щоб приєднатися до Римської конвенції, держава повинна бути не тільки членом ООН, а й членом Бернського союзу або Всесвітньої конвенції про авторське право (ст. 24 (а). Держава перестає бути учасницею Римської конвенції з моменту виходу з Бернського союзу або Всесвітньої конвенції про авторське право (ст. 28 (4).

Національний режим. Аналогічно до Бернської конвенції охо­рона, надавана Римською конвенцією, в основному зводиться до національного режиму, який держави-учасниці забезпечують націо­нальним виконавцям, виробникам фонограм і організаціям ефір­ного мовлення відповідно до національного законодавства (ст. 2 (2). Це означає, що крім прав, які гарантовані самою Конвенцією і ста­новлять мінімальний рівень охорони, у державах-учасницях іно­земні виконавці, виробники фонограм й організації ефірного мов­лення користуються тими самими правами, які ці держави нада­ють власним громадянам.

Національний режим забезпечують виконавцям, якщо виконан­ня мало місце в іншій державі-учасниці (незалежно від того, до якої країни належить сам виконавець) або якщо твір транслюється в живому виконанні (а не з фонограми), яке охороняє Конвенція (незалежно під країни, до якої належить виконавець) (ст. 9).

Національний режим надають виробникам фонограм, якщо виробник є громадянином іншої договірної держави (за критерієм національності), якщо перша фіксація була здійснена в іншій до­говірній державі (за критерієм фіксації) або якщо фонограма впер­ше чи одночасно побачила світ в іншій договірній державі (за кри­терієм випуску у світ) (ст. 5). Допускають застереження щодо цих альтернативних критеріїв: шляхом повідомлення Генеральному секретарю ООН будь-яка договірна держава може в будь-який час заявити, що вона не застосовуватиме критерій випуску у світ або - як альтернативу - критерій фіксації. Будь-яка держава, яка на день підписання Конвенції в Римі вже надала охорону вироб­никам фонограм виключно на підставі фіксації, може виключити як критерій випуску у світ, так і критерій національності.

Національний режим надають організаціям ефірного мовлен­ня, якщо їхня штаб-квартира розташована в іншій договірній державі (за принципом національності) або якщо передачу транслю­ють з передавача, розташованого в іншій договірній державі, не­залежно від того, чи розташована первинна організація ефірного мовлення в договірній державі, чи ні (за принципом територіальності). Договірні держави можуть заявити, що вони забезпечать охорону радіо- та телепередач тільки якщо умови національності та територіальності задовольняють щодо однієї й тієї самої дого­вірної держави (ст. 6).

Охорона прав виконавців. Виконавців охороняють від дій, на які вони не давали своєї згоди, а саме від:

• передачі в ефір або доведення до загального відома живого виконання;

• здійснення запису незафіксованого виконання;

• відтворення фіксації виконання за умови, що первинна фіксація була здійснена без згоди виконавця або ж що відтворення здійсню­ють з метою, не дозволеною Конвенцією або виконавцем (ст. 7).

Охорона прав виробників фонограм. Виробники фонограм мають правочинність дозволяти або забороняти пряме чи непря­ме відтворення їхніх фонограм, тобто первинне використання фонограм (ст. 10). Фонограми визначають у Конвенції як будь-який виключно звуковий запис будь-якого виконання або інших звуків. Римська конвенція не передбачає правомочності на дозвіл виконання фонограм і не містить заборони на розповсюдження або ввезення у країну недозволених примірників фонограм.

Якщо фонограма, випущена з комерційною метою, служить для вторинного використання (наприклад, для радіо-, телепередачі чи доведення до загального відома в будь-якій формі), користувач повинен сплатити разову справедливу винагороду виконавцям чи виробникам фонограм або тим й іншим разом (ст. 12). Проте до­говірні держави вільні не виконувати це правило або обмежувати його виконання.

Охорона прав організацій ефірного мовлення. Організації ефір­ного мовлення мають правомочність дозволяти або забороняти:

• одночасну ретрансляцію своїх передач;

• фіксацію своїх передач;

• відтворення недозволених фіксацій своїх передач або відтво­рення законних фіксацій із протизаконною метою;

• доведення до загального відома своїх телевізійних передач за допомогою приймачів, установлених у місцях, доступних для публіки, за плату.

Римська конвенція не передбачає захисту від розповсюджен­ня передач по кабелю (ст. 13).

Винятки із прав виконавців, виробників фонограм, органі­зацій мовлення. Римська конвенція допускає винятки з вищезаз­начених прав у національних законах щодо:

• особистого використання;

• використання коротких уривків у зв'язку з репортажами про поточні події;

• ефірної фіксації організацією мовлення на своєму власному обладнанні, використовуваної для власних передач;

• використання виключно з метою навчання або наукових до­сліджень;

• всіх випадків, коли національний закон передбачає винятки з авторсько-правової охорони літературних і художніх творів, окрім примусових ліцензій, надання яких було б несумісним із Бернською конвенцією.

Щойно виконавець дає згоду на включення його виконання до візуального або аудіовізуального запису, положення про пра­ва виконавців перестають застосовувати.

Строк охорони. Тривалість охорони за Римською конвенцією повинна становити принаймні 20 років, рахуючи від кінця року, коли:

• був зроблений запис (у разі фонограм і включених до них виконань);

• відбулося виконання (у разі виконань, не включених до фо­нограми, тобто «живих»);

• відбулася передача в ефір (у разі радіотелепередач).

Адміністративні положення Конвенції. Адміністративні функції Римської конвенції виконує ВОІВ спільно з МОП і ЮНЕСКО. Ці три організації утворюють Секретаріат Міжуря­дового комітету, заснований у рамках Конвенції, який складаєть­ся з представників договірних держав. Конвенція не передбачає утворення союзу або бюджету.

Україна є членом Римської конвенції з 12 червня 2002 р.

Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм (Конвенція про фонограми)

Загальні положення. Конвенція про фонограми прийнята в 1971 р. Вона відкрита для будь-якої держави - члена ООН або будь-якої зі спеціалізованих установ, що входять до системи ООН. Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання слід передавати на збереження Генеральному секретарю ООН.

На відміну від універсальної (у межах галузі суміжних прав) Римської конвенції Конвенція про фонограми присвячена лише одній категорії осіб, яких зазвичай наділяють суміжними права­ми, - виробникам фонограм.

Обов'язок договірних держав. Конвенція передбачає обов'я­зок кожної з договірних держав охороняти інтереси виробника фонограм, що є громадянином іншої договірної держави (на відміну від Римської конвенції тут застосовують лише критерій національності), від:

• виробника примірників фонограм без згоди на те їхнього виробника;

• ввезення примірників фонограм, якщо їх виготовлення або ввезення здійснюють з метою доведення до загального відома;

• розповсюдження таких дублікатів з метою доведення до за­гального відома.

Отже, охорона запобігає не тільки виготовленню примірників фонограми (як у Римській конвенції), а й розповсюдженню неза­конних примірників та їхнього імпорту з метою розповсюджен­ня. З іншого боку, охорона, надавана Конвенцією про фонограми, на вторинне використання не поширюється.

Фонограма в цьому разі означає будь-який виключно звуко­вий запис (тобто фонограмою не є, наприклад, звуковий супровід фільмів) незалежно від його форми (диск, плівка тощо).

Види охорони. Охорону надають відповідно до:

• законодавства в галузі авторського права;

• спеціального законодавства в галузі суміжних прав;

• законодавства про недобросовісну конкуренцію;

• кримінального права.

Строк охорони. Тривалість охорони має становити (як і відпо­відно до Римської конвенції) принаймні 20 років від першого ви­пуску фонограми.

Конвенція не передбачає заснування союзу, керівного органу або бюджету.

Україна є членом Конвенції про фонограми від 18 лютого 2000 р.

Брюссельська конвенція про розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються через супутники (Конвенція про супутники)

Загальні положення. Конвенція про супутники прийнята в 1974 р. Вона відкрита для будь-якої держави - члена ООН або будь-якої спеціалізованої установи, що входить до системи ООН.

Ратифікаційні грамоти або акти про приєднання слід здавати на збереження Генеральному секретарю ООН.

На відміну від універсальної (у межах суміжних прав) Римсь­кої конвенції Конвенція про супутники передбачає обов'язок кож­ної з договірних держав вживати належні заходи з метою запобі­гання незаконному розповсюдженню на своїй або за межами своєї території будь-якого несучого програми сигналу, що передається через супутник.

Предмет Конвенції. Конвенція про супутники розширила об­сяг охорони, надаваної організаціям ефірного мовлення, шляхом заборони протизаконного розповсюдження несучих програми сигналів, що передаються за допомогою супутника, незалежно від того факту, що такі сигнали непридатні для прийому широкою аудиторією і, як наслідок, їх випромінювання не є ефірним мов­ленням за визначенням Римської конвенції. Охорона, передбачу­вана Конвенцією про супутники, також застосовна і в тих випад­ках, коли похідні сигнали поширюються по кабелю (на відміну від бездротових засобів), тобто способом доведення передач до загального відома, не передбаченим Римською конвенцією.

Обов'язок договірних держав. З формального погляду Кон­венція не надає нових прав організаціям ефірного мовлення. Вона лише зобов'язує договірні держави перешкоджати розповсюджен­ню сигналів неправомочними на те організаціями.

Конвенція про супутники не охороняє трансльовану програму, бо об'єктом охорони є сигнали як такі, випромінювані організацією ефірного мовлення. Щодо прав на програми, у Конвенції лише ска­зано, що її не можна інтерпретувати таким чином, щоб обмежити або завдати шкоди охороні, надаваній авторам, виконавцям, вироб­никам фонограм або організаціям ефірного мовлення.

Винятки з надаваних прав. Конвенція дозволяє розповсюд­ження несучих програми сигналів не уповноваженими особами, якщо такі сигнали є носіями коротких уривків, що містять відо­мості про поточні події, або цитатами, короткими уривками про­грами, передаваної випромінюваними сигналами, або - щодо країн, які розвиваються, - якщо програма, носієм якої є випромінювані сигнали, розповсюджується виключно з метою навчання, вклю­чаючи освіту для дорослих, або наукових досліджень.

Строк охорони й адміністративні положення. Щодо строку охо­рони Конвенція відсилає до національного законодавства: у будь-якій державі, у якій застосування вищезазначених заходів обмеже­но в часі, строк охорони визначає національне законодавство.

Конвенція про супутники незастосовна в тих випадках, коли розповсюдження сигналів здійснюють із супутників прямого мов­лення.

Конвенція не передбачає заснування союзу, керівного органу або бюджету.

Договір ВОІВ про виконання і фонограми (ДВФ)

Загальні положення. Договір ВОІВ про виконання і фоногра­ми укладений 20 грудня 1996 р., а набув чинності 20 травня 2002 р. Він відкритий для участі будь-яких держав - членів ВОІВ і Євро­пейського співтовариства. Асамблея, заснована Договором, може прийняти рішення про допуск інших міжурядових організацій до участі в Договорі.

Договір жодним чином не пов'язаний із будь-яким іншим до­говором і не обмежує жодних прав та обов'язків за ним. Це сто­сується і Міжнародної конвенції про охорону інтересів вико­навців, виробників фонограм й організацій мовлення (Римської конвенції) 1961 р.

Договір стосується прав інтелектуальної власності щодо двох груп суб'єктів суміжних прав: виконавців і виробників фонограм. їхні права розглядають в одному й тому самому Договорі, оскільки біль­шість прав, надаваних договором виконавцями, пов'язані з їхніми записаними, суто звуковими виконаннями (тобто фонограми).

Права виконавців. Договір дає виконавцям такі види майно­вих прав на їхні виконання, записані як фонограми (але не на аудіо­візуальні записи, тобто, наприклад, звукові записи до кіно­фільмів):

• право на відтворення, тобто виключне право дозволяти пря­ме або опосередковане відтворення фонограм будь-яким спосо­бом і в будь-якій формі;

• право на розповсюдження, тобто виключне право дозволяти доведення до загального відома оригіналу і примірників фоно­грами шляхом продажу або іншого передання права власності;

• право на прокат, тобто виключне право дозволяти комер­ційний (або так званий цивільно-правовий) прокат для публіки оригіналу і примірників фонограми, як це визначено національ­ним законодавством для договірних сторін (за винятком країн, у яких з 15 квітня 1994 р., тобто від моменту підписання Угоди ТRІРS, уже діє система виплати справедливої винагороди за та­кий прокат);

• право зробити записані виконання доступними, тобто ви­ключне право дозволяти доведення до загального відома (опри­люднення) будь-якого виконання, записаного як фонограма, по дротах або засобами бездротового зв'язку таким чином, щоб пуб­ліка мала до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором. Це право охоплює, зокрема, інтерактивне спо­віщення за запитом через системи Інтернету або WEB - TV.

Разом із тим Договір дає виконавцям такі види майнових прав на незаписані («живі») виконання:

• право на ефірне мовлення (за винятком випадків повторного ефірного мовлення);

• право на доведення до загального відома (за винятком ви­падків, коли виконання вже передавали в ефір);

• право на запис.

Договір також дає виконавцям немайнові права:

• право вимагати визнання себе виконавцем;

• право заперечувати проти будь-якого перекручення, спо­творення або іншої зміни, здатної завдати шкоди репутації вико­навця.

Права виробників фонограм. Договір дає виробникам фоно­грам такі майнові права на їхні фонограми:

• право на відтворення, тобто виключне право дозволяти пря­ме або опосередковане відтворення фонограми будь-яким спосо­бом і в будь-якій формі;

• право на розповсюдження, тобто виключне право дозволяти доведення до загального відома оригіналу і примірників фоно­грами шляхом продажу або іншого передання права власності;

• право на прокат, тобто виключне право дозволяти комерцій­ний (або так званий цивільно-правовий) прокат оригіналу і при­мірників фонограми для публіки, як це визначено національним законодавством для договірних сторін (за винятком країн, у яких з 15 квітня 1994 р., тобто від моменту підписання Угоди ТК.ІР5, уже діє система виплати справедливої винагороди за такий прокат);

• право зробити фонограми доступними, тобто право дозволя­ти доведення до загального відома фонограми по дротах або засо­бами бездротового зв'язку таким чином, щоб публіка мала до них доступ з будь-якого місця і в будь-який час за власним вибором. Це право охоплює, зокрема, інтерактивне сповіщення за запитом через систему Інтернету або WEB - TV.

Національний режим і принцип взаємності. Договір крім уста­новленого сторону надавати виконавцям і виробникам фонограм інших до­говірних сторін такий самий режим, який вона надає своїм влас­ним виконавцям і виробникам фонограм щодо прав, відображе­них у Договорі (національний режим).

Договір передбачає, що виконавці і виробники фонограм ма­ють право на одноразову справедливу винагороду за пряме або непряме використання фонограм, опублікованих з комерційною метою, для цілей ефірного мовлення або доведення до загального відома (так зване вторинне використання). Проте будь-яка дого­вірна сторона може обмежити або - за умови, що вона зробить застереження до Договору, - взагалі не застосовувати це право (ст. 15 (3). У цьому разі із врахуванням обсягу застережень, зроб­лених договірною стороною, інші договірні сторони мають право не надавати національний режим договірній країні, яка зробила застереження (принцип взаємності).

Захист від обходу існуючих технічних засобів. Договір зобо­в'язує договірні сторони передбачати відповідну правову охорону й ефективний правовий захист від обходу існуючих технічних за­собів (наприклад, кодування), які використовують виконавці або виробники фонограм у зв'язку зі здійсненням власних прав і які обмежують дії щодо їхніх виконань або фонограм, не дозволені ви­конавцями або виробниками фонограм або законом (ст. 18).

Захист електронної інформації про управління правами. До­говірні сторони згідно з Договором також зобов'язані передбачи­ти у своєму законодавстві відповідні та ефективні засоби право­вого захисту, спрямовані проти:

• здійснюваного без дозволу усунення або зміни будь-якої електронної інформації про управління правами;

• розповсюдження, імпорту з метою розповсюдження, пере­дачі в ефір або доведення до загального відома без дозволу при­мірників записаних виконань або фонограм за умови, що особа, яка здійснює зазначені дії, знає, що в них без дозволу була усуне­на або змінена електронна інформація про управління правами.

Йдеться про інформацію, яка ідентифікує виконавця, виконан­ня виконавця, виробника фонограми, фонограму, володільця будь-якого права на виконання та фонограму, інформацію про умови використання виконання і будь-які цифри та коди, у яких пред­ставлена така інформація (ст. 19).

Зобов'язання договірних сторін. Договір зобов'язує кожну договірну сторону відповідно до своїх правових систем вживати заходи, необхідні для забезпечення його застосування, тобто заходи, що дозволяють ефективно протидіяти будь-якому акту по­рушення прав, передбачених Договором. До них належать тимча­сові заходи запобігання порушень і заходи, що утримують від по­дальших порушень (ст. 23).

Строк охорони, адміністративні положення Договору. Строк охорони має становити принаймні 50 років.

Володіння правами і здійснення прав, передбачених Догово­ром, не можуть бути обумовлені дотриманням певних формаль­ностей.

Договір засновує Асамблею, головним завданням якої є роз­гляд питань функціонування і розвитку Договору. Адміністра­тивні функції за Договором виконує Міжнародне бюро ВОІВ.

Україна є членом Договору ВОІВ про виконання і фонограми з 20 травня 2002 р.