Укладач: Пасов Геннадій Володимирович

Методичні вказівки

 

До практичних робіт

З дисципліни

“Інтелектуальна власність”

 

для студентів галузі знань 0902 “Інженерна механіка”

за напрямами 7.090202 та 8.090202

“Технологія машинобудування”,

7.090203 та 8.090203

“Металорізальні верстати та системи”,

7.090222 та 8.090222

“Обладнання легкої промисловості та

побутове обслуговування”

для студентів галузі знань 0922 “Зварювання”

за напрямом 7.090301

“Технологія та устаткування зварювання”,

усіх форм навчання

 

Затверджено

на засіданні кафедри

“Інтегровані технології

машинобудування і

автомобілі”

Протокол № 3

від 13.09.2010 р.

 

 

Чернігів ЧДТУ 2010

Методичні вказівки до практичних робіт з дисципліни “Інтелектуальна власність” для студентів галузі знань 0902 “Інженерна механіка” за напрямами: 7.090202 та 8.090202 “Технологія машинобудування”, 7.090203 та 8.090203 “Металорізальні верстати та системи”, 7.090222 та 8.090222 “Обладнання легкої промисловості та побутове обслуговування”; галузі знань 0922 “Зварювання” за напрямом 7.090202 “Технологія та устаткування зварювання” усіх форм навчання / Укл.: Пасов Г.В. – Чернігів: ЧДТУ, 2010. – 71 с.

 

Укладач: Пасов Геннадій Володимирович

Кандидат технічних наук,

доцент кафедри “Інтегровані технології

машинобудування і автомобілі”

 

Відповідальний за випуск: Кальченко В.І., завідувач кафедри

“Інтегровані технології

машинобудування і автомобілі”,

доктор технічних наук, професор

 

Рецензент: Рудик А.В., кандидат технічних наук,

доцент кафедри “Інтегровані технології

машинобудування і автомобілі”

Чернігівського державного

технологічного університету

 

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 1

ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ ЯК ПРАВО

НА РЕЗУЛЬТАТИ ТВОРЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДИНИ.

Приклад

Зазначимо, що існує концептуальне розходження у відношенні до копірайту в країнах загального права і країнах з кодифікованим цивільним законодавством. У перших відносяться до копірайту як до форми власності, що може бути створена індивідуальним чи колективним автором і, будучи створеною, підлягає комерційній експлуатації, так само як будь-яка інша власність. При цьому складові права копірайту спрямовані винятково на здобуття економічної вигоди. У країнах з кодифікованим цивільним законодавством авторське право також має характеристики власності й закон спрямований на захист економічного змісту цієї власності. Однак у цьому випадку авторське право втілює також ідею про те, що твір автора є вираженням його особистості, що вимагає такого ж захисту, як і економічний потенціал твору.

ПРАКТИЧНЕ РОБОТА № 2

СИСТЕМА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

МІЖНАРОДНА СИСТЕМА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Основою міжнародної системи інтелектуальної власності на кінець 2004 року є 22 угоди, 14 з яких регулюють правовідносини у сфері промислової власності, а вісім відносяться до авторського права і суміжних прав. Україна приєдналася до 18 договорів і продовжує роботу щодо приєднання до інших. Нижче наведений перелік Міжнародних договорів.

 

2.1 Система джерел авторського права:

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 3

ОХОРОНА ПРАВ НА ОБ’ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Студенти повинні самостійно підготувати приклади щодо охорони прав на об’єкти ІВ.

Приклад 1

В Томске намечается громкий судебный процесс по защите авторских прав. “Мэри Поппинс”, “Алиса в стране Чудес”, “Сказки дядюшки Римуса” – иллюстратор этих сказок, известный художник Геннадий Малиновский подает в суд на одну из кондитерских города.

Рисунки Геннадия Калиновского сопровождают Глеба Решетникова с раннего детства. Свои первые книжки, оформленные художником, он хранит до сих пор. Несколько лет назад, будучи в Москве, Глеб познакомился со своим кумиром лично. В коллекции томича десятки рисунков, подаренных Калиновским. Именно Глеб Решетников инициировал в Томске судебный иск в защиту авторских прав известного художника.

Глеб Решетников, представитель художника Геннадия Калиновского: “Рисунок Калиновского вдруг стал торговой маркой. В Москве люди были просто в шоке”.

Речь идет об иллюстрации первого издания книги Трэверс о Мэри Поппинс. Рисунок с 97 страницы Глеб увидел на тортах кондитерской “Мэри Поппинс”. В начале марта должно состояться первое досудебное разбирательство по этому делу.

Глеб Решетников: “Мы говорим о компенсации и требуем убрать изображение кондитерской”.

Представители художника требуют за использование рисунка в коммерческих целях компенсацию 900 тысяч рублей. В суд уже подано ходатайство о назначении искусствоведческой экспертизы.

Тем временем продукция “Мэри Поппинс” продается с прежним логотипом. В течение нескольких дней мы обращались к руководству кондитерской с просьбой прокомментировать сложившуюся ситуацию. По телефону нам отвечали, что логотип их изготовлен по заказу. Однако на интервью никто из представителей “Мэри Поппинс” так и не согласился. Дмитрий Беляев, арт-директор рекламного агентства: “Любой продукт интеллектуального труда не может быть использован без согласования”. По мнению Дмитрия Беляева, рекламный рынок Томска – рынок нецивилизованный. Местная реклама переполнена примерами нарушения авторских прав. С одной стороны рекламодатели не хотят тратить деньги на оригинальные идеи, с другой стороны часто рекламщики, забыв о профессиональной этике, идут на поводу своих клиентов. Дмитрий Беляев: “Я не знаю, почему так происходит. Может быть, у нас хитрые рекламодатели. Нигде в мире “Биттлз” не может рекламировать магазин техники. Это абсурд”.

Приклад 2

“Золотая Амфора” отстаивает авторские права на “Тамянку”

Часто, покупая проверенный товар любимой торговой марки, о которой знаешь все по собственному опыту, мы неожиданно ошибаемся в выборе. А все потому, что не всегда, а если честно – почти никогда, не вчитываемся в текст на этикетке, который открывает имя производителя, его адрес и состав солнечного напитка.

Бизнес не знает морали и нравственности. Поэтому на рынке алкогольной продукции очень часто возникают настоящие сражения. Например, водочные “за бруньки” или винные за “Тамянку”. Последнее и стало поводом для встречи прессы с руководителем департамента маркетинга компании “Алеф-Виналь” Анатолием Коганом.

Вы не считали, сколько сегодня предлагается покупателю всевозможных “Тамянок” разных производителей? И если это абсолютно непохожие друг на друга бутылки с оригинальными этикетками, то сориентироваться просто. А если практически одинаковые? Тогда возникает вопрос: почему одна и та же продукция предлагается по разным ценам, причем разница в цене значительна, а бутылки стоят рядом? Напрашивается единственный ответ – очевидно известный производитель выпустил то же вино, но в облегченном или экономичном варианте, но на самом деле это не так, просто к раскрученному бренду прилепился дешевый клон.

26 июля текущего года ЗАО “Алеф-Виналь” выиграло дело в Киевском хозяйственном суде против ООО “Эсма” и ЗАО “Научно-производственное объединение научно-исследовательский институт плодово-ягодного производства”. Суть спора состоит в нарушении авторских прав компании “Алеф-Виналь” на этикетку вина “Тамянка” торговой марки “Золотая амфора”.

Решением суда № 21/455 вышеуказанным предприятиям запрещено маркировать свою продукцию этикетками “Золотая Тамянка мускатная”, “Золотая Тамянка классическая” и “Золотая кадарка” с изображением грозди винограда (для справки: авторские права ЗАО “Алеф-Виналь” на данный логотип, его цветовое решение и шрифты были получены еще в 2003 г.). Вся продукция с этими этикетками должна быть изъята из реализации.

Во всем мире существует закон интеллектуального права по первой публикации.

14 декабря 1999 году в г. Синельниково на заводе “Золотая амфора” впервые в Украине были разлиты первые бутылки вина под ТМ “Тамянка”. Идея в разработке этого логотипа принадлежит лично Анатолию Когану. С 2002 года, когда “Тамянка” стала самым продаваемым вином в Украине (до этого 85% реализованного вина было красным), пошла настоящая лавина копирований, подражаний, компиляций. Иногда корректных, иногда, мягко говоря, не очень. Другими словами началось характерное для украинского рынка бессовестное спекулирование на созданном компанией “Алеф-Виналь” высочайшем имидже слова “Тамянка”, выпускаемом по торговой маркой “Золотая амфора”.

В 2002 году на рынке появилось вино “Тамянка Золотая крепость”. В 2003 году точную копию “Тамянки Золотая амфора” выпустила компания “Лаванда +”, ТА “Золотой Альтром”. Потом одна за другой появились “Тамянка дунайская”, “Тамянка степова”, “Тамянка Золотой Орфей” и т.д. И продукция разных производителей была похожа как близнецы-братья. То есть, вина маркировались практически одинаковыми этикетками – этикетками ТМ “Золотая амфора”. Последней каплей стал выпуск винным домом “Логос” “Тамянки” иод ТМ “Золотая Тамянка”. (Сравните на фото.)

Если “Тамянка” – ваше любимое вино, то вы наверняка не единожды покупали подделки, от которых нас, потребителей, к сожалению, законодательство не защищает. Одним словом, будьте бдительны! И проходя по бесконечным винным рядам супермаркетов и выбирая свой любимый напиток, обращайте внимание на такие “мелочи” как адрес производителя, логотип, этикетка. Не лишним будет взять две одинаковые бутылки и посмотреть на донышки: если они одинаковые, значит вино настоящее, если разные – значит тара берется со стеклопунктов, что для добросовестного производителя просто не приемлемо, и внутри может быть напиток сомнительного качества.

И еще одно. Не советуем покупать вино в белых прозрачных бутылках, если оно не маркировано “крепленое”, “синтезированное” (синтетическое вино без винограда и виноградного сока) или “консервированное” (с добавлением сахара или спирта). Как говорится, закон позволяет разливать сухие, полусухие и полусладкие вина в белую прозрачную тару, а совесть винодела – нет.

 

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 4

ЕКОНОМІКА ІВ

4.1 Права на об'єкти інтелектуальної власності як товар

4.1.1 Особливості права інтелектуальної власності як товару

Товар – це продукт праці, що виготовлений для продажу. Цей продукт стає товаром, якщо на нього визначена ціна. Відповідно до Закону України “Про оцінку майна майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” можуть оцінюватися “... нематеріальні активи, у тому числі об'єкти права інтелектуальної власності...”. Таким чином, майнові права на об'єкти інтелектуальної власності мають ознаки товару, тому що вони є продуктом праці і можуть мати ціну.

До основних властивостей будь-якого ринкового товару відносяться:

а) корисність;

б) рідкість – властивість, протилежна загальнодоступності;

в) універсальність – придатність до обміну на гроші або на будь-які інші ринкові товари.

Корисність розуміється як здатність задовольняти будь-яку потребу. Тобто якщо об'єкт інтелектуальної власності нікому не потрібний, то він не може стати товаром.

Найважливішою є властивість рідкості, що перетворює корисність продукту в комерційну цінність, а сам продукт – у товар.

Рідкість для об'єктів інтелектуальної власності реалізується ідеально тому, що за визначенням об'єкт інтелектуальної власності повинен бути новим, оригінальним, неповторним. Наявність перших двох властивостей для матеріальних об'єктів звичайно майже автоматично забезпечує третю. Але для права інтелектуальної власності цявластивість має суттєві відмінності.

З третьою властивістю товару – універсальністю – тісно пов'язана його оборотоспроможність, що припускає відчуження прав інтелектуальної власності як від індивідуума, так і від підприємства. Тільки у цьому випадку права на об'єкти інтелектуальної власності можуть обертатися як товар у його звичайному розумінні.

За принципом “відокремлюваності” права інтелектуальної власності можна поділити на три групи:

а) права, що відокремлюються як від індивідуума, так і від підприємства;

б) права, що не відокремлюються від індивідуума;

в) права, що не відокремлюються від підприємства.

До першої групи відносяться права на об'єкти права інтелектуальної власності, такі як:винаходи, торговельні марки, твори літератури і мистецтва, аудіо- та відеограми тощо.

До невідокремлюваної від індивідуума інтелектуальної власності відносяться: знання, уміння, творчі здібності людей тощо, які зайняті розробленням об'єктів інтелектуальної власності. У сукупності – це так званий людський капітал, що не може бути відокремлений від його носія – людини, тобто не може бути товаром у звичайному розумінні.

Від підприємства не можна відокремити: системи і методи функціонування, що розроблені як складові частини діючого підприємства; наявність підготовленого персоналу; досягнення в галузі маркетингу власної продукції, ділову репутацію підприємства тощо.

З цієї причини невідокремлювані від індивідуума чи підприємства результати творчої діяльності не можуть виступати як товар. Але вони можуть продаватися (передаватися) разом з підприємством чи індивідуумом. Наприклад, не можна передати видатні організаторські здібності директора одного підприємства директору іншого підприємства. Можна тільки запросити талановитого директора на інше підприємство, запропонувавши йому більш вигідні умови праці, тобто “купити” його разом з його якостями.

 

4.1.2 Інтелектуальна власність як нематеріальний актив

Активи підприємства складаються з матеріальних активів, до яких відносять: рухоме, нерухоме майно і оборотні кошти, а також з нематеріальних активів – в основному прав. Насамперед, це права власності на ОІВ, права користування природними ресурсами (землею, водою, надрами), а також права користування економічними, організаційними й іншими перевагами і пільгами: податкови­ми пільгами, місцем на товарній біржі. Крім того, до нематеріальних активів відносять гудвіл (ділову репутацію), списки клієнтів тощо.

Нематеріальні активи – це принципово новий об'єкт фінансового обліку для України, що узагальнює особливі види капіталу підприємства, а також характеризує його економічний потенціал і фінансову стабільність.

Відмінними ознаками нематеріальних активів є:

– відсутність матеріальної основи і при цьому володіння такою коштовною якістю, як здатність давати доход власнику, виходячи з довгострокових прав і переваг, що вони приносять йому так довго, як це можливо;

– відсутність наміру продажу нематеріальних активів у нормальних умовах діяльності підприємства;

– тривалість експлуатації, що дозволяє враховувати їх у складі довгострокових інвестицій як оборотні активи і через обраний варіант облікової політики встановлювати більш розумний термін погашення їхньої первісної вартості при загальній невизначеності термінів функціонування (гудвіл, товарні знаки тощо);

– відсутність відходів;

– багатоцільовий характер експлуатації, що дозволяє використовувати об'єкт на різних ділянках діяльності підприємства;

– підвищений ступінь ризику в прагненні отримати доход від застосування подібних активів.

В Україні основними нормативно-правовими актами, що регулюють правовідносини, які стосуються нематеріальних активів, є: Закон України “Про оподаткування прибутку підприємства” (1997 р); “Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні”, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 250; “Указівки по організації бухгалтерського обліку в Україні”, затверджені наказом Міністерства економіки України від 7 травня 1993 р. № 25, а також Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 “ Нематеріальні активи ” (Зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 02.11.1999 за №750/4043).

Права на об'єкти інтелектуальної власності стають нематеріальними активами після того, як вони будуть поставлені на бухгалтерський облік. Для цього, принаймні, необхідно виконати дві умови: встановити ціну прав і термін їх служби.

За цією ознакою ОІВ поділяються на дві групи: ОІВ з встановленим терміном служби та ОІВ з невстановленим терміном служби. Ця обставина має важливі наслідки при визначенні вартості ОІВ як товару, а також при встановленні терміну його амортизації, коли він перебуває на балансі підприємства як нематеріальний актив.

Розрізняють юридичний і економічний термін служби. Одні ОІВ мають встановлений термін дії, а інші можуть не мати встановленого терміну служби. Наприклад, відповідно до Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” юридичний термін дії (служби) патенту дорівнює 20 рокам. Однак цілком можливо, що за цей час патент може морально застаріти, тому що не виключена імовірність, що з'являться нові аналогічні, більш ефективні винаходи. Тому при економічних розрахунках для патентів установлюється більш короткий термін, так званий економічний, котрий дорівнює 10-12 рокам, а в окремих випадках і менше.

Встановлений термін служби характерний для більшості прав на об'єкти інтелектуальної власності, відокремлюваних від індивідуума і підприємства, але не для всіх. Так, торговельні марки не мають встановленого терміну служби, оскільки визначений законом термін дії після його закінчення може кожний раз продовжуватися ще на 10 років. Не мають встановленого терміну більшість прав на об'єкти інтелектуальної власності, невіддільні від підприємства чи індивідуума. Крім того, права на ті самі об'єкти інтелектуальної власності можуть мати як визначений, так і невизначений термін дії. Наприклад, ліцензія Ні право використання винаходу чи товарного знака може бути надана як на визначений, так і на невизначений термін.

Відзначимо, що без установлення терміну дії стає проблематичним визначення вартості переданих прав на об'єкти інтелектуальної власності, а сама процедура встановлення терміну дії буває надзвичайно складною і відповідальною.

 

4.2 Комерціалізація прав на об'єкти інтелектуальної власності

4.2.1 Мета і основні способи комерціалізації

Метою комерціалізації є отримання прибутку за рахунок використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чи фізичним особам.

Комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності – це взаємовигідні (комерційні) дії всіх учасників процесу перетворення результатів інтелектуальної праці у ринковий товар.

Основними способами комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності є: використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві; внесення прав на об'єкти права інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства; передача (продаж) прав на об'єкти права інтелектуальної власності.

Для практичного здійснення вказаних шляхів комерціалізації необхідно також знати, як розрахувати вартість прав на об'єкт інтелектуальної власності та як поставити їх на бухгалтерський облік підприємства.

Схематично способи комерціалізації прав на ОІВ представлені на рисунку 1.

 

Рисунок 1 – Основні способи комерціалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності

 

4.2.2 Використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві

Вважається, що комерціалізація через використання об'єктів інтелектуальної власності у власному виробництві є найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь прибуток від продажу інноваційного продукту, що отримано задопомогою об'єктів інтелектуальної власності, залишається у правовласника ОІВ.

Оскільки обсяг виробленої продукції може бути великим, то і прибуток, що надходитиме від її реалізації, може у багато разів перевищувати вартість прав на ОІВ у разі передачі прав на використання ОІВ або продажу прав власності на ОІВ.

Зрозуміло, що цей спосіб комерціалізації пов'язаний із значними стартовими витратами на доопрацювання ОІВ, розробленням технології виробництва тощо. Але у разі успіху продаж виробленої продукції компенсує ці витрати і, крім того, буде отриманий значний прибуток.

 

4.2.3 Внесення інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства

Статтею 13 Закону України “Про господарські товариства” (1991) передбачена можливість використання нематеріальних активів (у тому числі ОІВ) при формуванні статутних капіталів нових господарських товариств. Отже, інтелектуальну власність можна вносити до статутного капіталу замість майна, грошей та інших матеріальних цінностей, для чого необхідна лише добра воля всіх засновників. Використання інтелектуальної власності в статутному капіталі дозволяє:

· сформувати значний за своїми розмірами статутний капітал без відволікання коштів й забезпечити доступ до банківських кредитів і інвестицій, використовуючи інтелектуальну власність як об'єкт застави нарівні з іншими видами майна;

· амортизувати інтелектуальну власність у статутному капіталі і замінити її реальними коштами, включаючи амортизаційні відрахування на собівартість продукції, тобто капіталізувати інтелектуальну власність;

· авторам і підприємствам – власникам інтелектуальної власності – стати засновниками (власниками) при організації дочірніх і самостійних фірм без відгалуження коштів.

Внесення прав на ОІВ до статутного капіталу замість “живих грошей” надає також:

§ право на отримання частки прибутку (дивідендів);

§ право на участь в управлінні підприємством через загальні збори правління;

§ право на отримання ліквідаційної квоти у разі ліквідації підприємства тощо.

 

4.2.4 Передача прав на об'єкти інтелектуальної власності

Якщо правовласник не передбачає використовувати об'єкти інтелектуальної власності у власному виробництві чи розпочати новий бізнес або створити спільне під­приємство, він може передати повністю або частково права власності на об'єкт інтелектуальної власності іншій фізичній або юридичній особі.

Майнові права на об'єкт права інтелектуальної власності є сукупністю права володіти, користуватися і розпоряджатися цим об'єктом.

Продаж прав у повному обсязі здебільшого проводиться через договір купівлі-продажу як договір обмінної угоди, за яким у результаті передачі права власності на об'єкт інтелектуальної власності (продажу охоронного документа – патенту або свідоцтва) власник як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на нього. Тобто якщо продано патент на винахід, то він перереєстровується на ім'я нового правовласника і до останнього переходять всі майнові права на цей об'єкт.

Але частіше передається лише право користування об'єктом інтелектуальної власності.

Власник прав на будь-який об'єкт промислової власності (ліцензіар) може продати ліцензію (видати дозвіл на користування об'єктом інтелектуальної власності) будь-якій особі (ліцензіату), якщо він не хоче або не в змозі використовувати відповідний об'єкт.

Продаючи ліцензію переслідують мету отримати прибуток, не втрачаючи капіталу на виробництво та освоєння ринку. Продаж ліцензії – це шлях впровадження технології на ринку без продажу товарної продукції. Доходами від продажу ліцензій юридичні або фізичні особи покривають свої витрати на наукові дослідження.

Придбання або продаж ліцензії є діловою угодою. Факт продажу або купівлі ліцензії юридично оформляється ліцензійним договором, який відрізняється від інших договорів купівлі – продажу тим, що продається або купується нематеріальний об'єкт. Ліцензіат отримує право на використання об'єкта інтелектуальної власності лише на обумовленій ліцензійним договором території та на певний термін.

У залежності від обсягу прав, що передається, за діючим Цивільним кодексом України розрізняють: виключну, одиничну і невиключну ліцензії.

Виключна ліцензія видається тільки одній особі і виключає можливість використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обумовлена цією ліцензією.

Одинична ліцензія також видається тільки одному ліцензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використання об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцензіаром цього об'єкта у даній сфері.

Невиключна ліцензія не виключає можливості використання ліцензіаром об'єкта права інтелектуальної власності і видачі ним іншим особам ліцензії на використання цього об'єкту у даній сфері.

За ліцензійним договором завжди передбачається виплата певної грошової винагороди ліцензіару. У більшості випадків продаж ліцензії здійснюється за розрахунковою договірною ціною з орієнтиром на ціни внутрішнього та зовнішнього ринків. Основними видами ліцензійних платежів є роялті, паушальний та комбінований платежі.

Роялті – вид платежів, який платить ліцензіат ліцензіару протягом усього терміну дії ліцензійного договору чи як відсоток від суми прибутку чи суми обороту від випуску продукції або диференційованої ставки з одиниці ліцензійної продукції.

Паушальний платіж – це виплата ліцензіарові визначеної зафіксованої в договорі суми ще до початку масового випуску ліцензійної продукції.

Комбіновані платежі –найбільш поширені та передбачають виплату ліцензіару ліцензіатом первинного сталого платежу до початку виробництва та збуту ліцензійної продукції з подальшою виплатою залишку розрахункової ціни ліцензії як роялті після того, як буде налагоджено виробництво ліцензійної продукції. Таким чином, ліцензіар має можливість отримувати відрахування від реального доходу ліцензіата протягом усього терміну дії ліцензійного договору.

Патентовласник може отримати додатковий прибуток від використання свого об'єкта інтелектуальної власності за рахунок платежів за договором франшизи (в Україні – це договір комерційної концесії). Правовласник дозволяє іншій особі використовувати права на промислові зразки, фірмові найменування, торговельні марки, технології, комерційну таємницю тощо.

Різниця договору франшизи від звичайного ліцензійного договору у тому, що права передаються на пільговій, привілейованій основі. Так, користувач отримує вже готову технологію під відомою торговельною маркою. Тому йому не потрібно відвойовувати місце на ринку, а його ризики зводяться до мінімуму. Договір франшизи повинен містити умову про те, що якість товарів та послуг користувача буде не нижчої якості товарів і послуг правовласника, а останній буде здійснювати контроль за використанням цієї угоди.

Відносно новою формою комерціалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності є лізинг. За договором лізингу передається різне технологічне обладнання, верстати, прилади тощо, які виконані на рівні винаходів і захищені патентами. Тобто разом з технологічним обладнанням і процесом передається право користуватися об'єктом інтелектуальної власності.

Вибір такої форми комерціалізації, як лізинг дозволяє починаючим підприємцям відкривати і розширяти свій бізнес навіть при досить обмеженому стартовому капіталі, оперативно використовуючи у виробництві сучасні досягнення науково-технічного прогресу.

4.3 Оцінка вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності

4.3.1 Цілі оцінки прав

Вартість є однією з основних ознак товару. Щоб продати права на об'єкти інтелектуальної власності чи використати їх у власному виробництві, необхідно визначити їхню вартість.

Відповідно до Міжнародних стандартів оцінки (МСО-1... МСО-4) розрахунки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності можуть виконуватися при визначенні:

– оподатковуваної бази майна підприємств;

– вартості виключних прав, переданих на основі ліцензійного договору чи договору про їхню переуступку;

– вартості об'єктів інтелектуальної (промислової) власності, що вносяться до статутного капіталу підприємства;

– розміру компенсації що необхідно виплатити згідно з чинним законодавством правоволодільцю за порушення його виключних (майнових) прав на об'єкт інтелектуальної власності.

Необхідність оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності виникає також при постановці їх на бухгалтерський облік, приватизації, страхуванні, передачі у заставу з метою отримання кредиту, банкрутстві підприємства тощо.

 

4.3.2 Підходи до оцінки

Прийоми, що застосовуються для визначення вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності, можна розділити на три групи: підходи, методи і методики. Підходи дають принципи визначення вартості. Методи визначають процедуру розрахунку вартості. Методики розглядають застосування того чи іншого методу стосовно конкретних об'єктів інтелектуальної власності та конкретних цілей розрахунку.

Оцінка вартості прав на конкретний об'єкт інтелектуальної власності у конкретному випадку їхнього використання є досить складною процедурою й у кожному випадку вимагає унікального рішення задачі. Однак при усьому різноманітті таких випадків існує три загальновизнаних підходи до оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності: витратний підхід, порівняльний (ринковий) підхід, дохідний підхід.

Витратний підхід (підхід на основі активів) заснований на припущенні, що вартість об'єкта інтелектуальної власності дорівнює вартості витрат на його створення, доведення до робочого стану й амортизацію. Цей підхід до розрахунку вартості влаштовує покупця, тому що він може документально відстежити витрати на створення об'єкта інтелектуальної власності і, таким чином, переконатися, що ця вартість виправдана. Але він не вигідний для продавця, оскільки останній одержить суму, рівну тільки понесеним витратам на створення об'єкта інтелектуальної власності, тобто без прибутку.

Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки вартості прав на об'єкти інтелектуальної власності припускає використання прийому порівняння продажів. Сутність підходу полягає в порівнянні об'єкта, що оцінюється, з аналогічними по призначенню, якості корисності об'єктами, які були продані на цей час на аналогічному ринку.

Цей підхід дає так звану “справедливу ціну”, тобто таку ціну, за яку продавець, який володіє інформацією про ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий продати об'єкт інтелектуальної власності, а покупець, який також володіє повною інформацією про об'єкт інтелектуальної власності і ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий купити даний об'єкт інтелектуальної власності. Тобто ціна встановлюється ринком і влаштовує як продавця, так і покупця.

Дохідний підхід припускає, що ніхто не стане вкладати свій капітал у придбання того чи іншого об'єкта інтелектуальної власності, якщо такий же доход можна одержати будь-яким іншим способом.

Суть підходу полягає в тім, що вартість прав на ОІВ визначають як функцію доходу, що може принести використання даного ОІВ у майбутньому.

Для розрахунку поточної вартості об'єкта оцінки застосовують два основних прийоми – дисконтування і капіталізації доходу.

 

4.3.3 Методи оцінки

У рамках кожного підходу існує один або декілька методів оцінки. Зв'язок між підходами і методами оцінки представлений у таблиці 1. Перелік наведених методів не є вичерпним.

 

 

Таблиця 1 – Зв'язок між підходами до оцінки об'єктів інтелектуальної власності та методами оцінки

Підхід до оцінки	Метод оцінки
Витратний підхід	Метод прямого відтворення Метод заміщення Метод вихідних витрат
Порівняльний (ринковий)	Метод порівняння продажів підхід
Дохідний підхід	Метод прямої капіталізації доходів Методи непрямої капіталізації доходів: – надлишкового прибутку; – роялті; – звільнення від роялті.

 

Метод прямого відтворення активу визначає суму витрат, які є необхідними для створення нової точної копії активу, що оцінюється. Ці витрати повинні ґрунтуватися на сучасних цінах та сировині, матеріалах, енергоносіях, комплектуючих виробах, інформації, а також на середньогалузевій вартості робочої сили певної кваліфікації. Метод прямого відновлення є переважним методом розрахунку вартості унікальних нематеріальних активів.

Метод заміщення використовує принцип, який стверджує, що максимальна вартість власності визначається мінімальною вартістю, яку необхідно сплатити під час придбання активу аналогічної корисності або з аналогічною споживчою вартістю. Ця вартість має назву вартості нового активу, який є еквівалентним за функціональними можливостями і варіантами його використання, але не обов'язково подібного об'єкта інтелектуальної власності, що заміщується.

Метод вихідних витрат базується на фактично наведених витратах, що вибрані з бухгалтерської звітності підприємств за кілька останніх років. Особливо треба звернути увагу на дві обставини: їх розмір і строк створення активу. Витрати, які були проведені раніше, за необхідності повинні бути скореговані у відповідному напрямку, а потім проіндексовані з врахуванням їх строку давності.

Витратний метод найчастіше використовується для оцінки нематеріальних активів, які не беруть участі в формуванні майбутніх прибутків і які не приносять прибутку на цей час, наприклад, коли нематеріальні активи, що оцінюються, мають соціальне значення або беруть участь в оборонних програмах, програмах безпеки державного або регіонального значення.

Метод порівняння продажів по суті співпадає з порівняльним підходом. Визначена за цим методом ціна об'єкта інтелектуальної власності є найбільш достовірною, оскільки вона сформована ринком. Однак в Україні з низки причин (відсутність розвиненого ринку об'єктів інтелектуальної власності, недоступність баз даних про результати продажу об'єктів інтелектуальної власності тощо) цей метод практично не використовується.

Метод прямої капіталізації заснований на переведенні прибутку від комерційного використання об'єкта інтелектуальної власності у вартість останнього. Цей метод використовують найчастіше як експрес-метод для розрахунку залишкової вартості, а іноді – для оцінки активів, строк життя яких практично не визначений. Процедура цього метода включає, по-перше, виявлення джерел і розмірів чистого прибутку, по-друге, виявлення ставки капіталізації, і, по-третє, визначення вартості активу як добутку від ділення чистого прибутку на ставку капіталізації.

Метод надлишкового прибутку заснований на припущенні того, що продукція, яка виготовлена з використанням об'єкта інтелектуальної власності, приносить додатковий прибуток в порівнянні з продукцією, яка виготовляється без використання цього об'єкта інтелектуальної власності.

Метод роялті визначає вартість об'єкта інтелектуальної власності як частку від бази роялті (доходу, прибутку, вартості основної сировини). Розмір цієї частки має назву ставки роялті

Об’єкти авторського права

(тема 2)

 

Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури мистецтва, виражені в будь-якій об'єктивній формі. Твір – це результат творчої праці, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. При