Економічна сутність та класифікація основних засобів

Таблиця 6.1

Галузева структура основних засобів економіки України за повною балансовою вартістю за формами власності

(в цінах, що фактично діяли; у відсотках до підсумку)

	Разом	в тому числі за формами власності
державна	колективна	приватна	власність інших держав	власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав
1	2	3	4	5	6	7
Всі основні засоби (враховуючи худобу)	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0	100,0
Виробничі основні засоби	64,3	50,5	85,2	29,9	6,6	96,8
з них:
промисловості	31,5	24,5	42,6	3,7	1,2	22,5
сільського господарства:
включаючи худобу	15,5	4,7	30,8	16,7	–	–
без худоби	15,1	4,6	30,2	10,4	–	–
транспорту	11,3	17,4	3,1	0,5	–	67,6
зв’язку	0,8	1,4	0,1	0,1	–	2,6
будівництва	1,9	0,7	3,6	2,6	1,5	2,0
торгівлі та громадського харчування	1,7	0,5	3,3	5,1	–	2,1
матеріально-технічного постачання	0,5	0,3	0,7	0,2	–	–
заготівель	0,4	0,5	0,3	–	–	–
інших галузей матеріального виробництва	0,7	0,5	0,7	1,0	3,9	–
Невиробничі основні засоби	35,7	49,5	14,8	70,1	93,4	3,2
з них:
житлового господарства	17,6	22,7	8,2	68,5	7,9	2,4
комунального господарства і побутового обслуговування	4,0	5,2	2,4	0,9	–	0,4
охорони здоров’я і фізичної культури та соціального забезпечення	2,9	3,8	1,7	0,3	85,5	0,0
освіти	6,8	11,3	0,6	0,1	–	0,1
культури та мистецтва	1,4	2,0	0,8	0,1	–	0,3
науки та наукового обслуговування	0,8	1,2	0,4	0,1	–	–
інших невиробничих галузей	2,2	3,63	0,7	0,1	–	–

 

 

Рис. 6.2. Співвідношення між основними засобами в розрізі галузей народного господарства в І кварталі 1998 року

 

Найбільша частка виробничих основних засобів припадає на промисловість (31,5%) і сільське господарство (30,6%), найменша – на заготівельні підприємства (0,4%).

Відомості про структуру основних засобів по регіонах України і питому вагу основних засобів окремих галузей економіки регіонів у загальній їх вартості в І кварталі 1998 року відображено в таблиці 6.2.

На підставі даних, наведених в таблиці 6.2, можна зробити висновок, що найбільшу питому вагу в структурі основних засобів за регіонами України займає: серед виробничих – Тернопільська область (75,4%), серед невиробничих – м. Київ (64%), м. Севастополь (57,8%) та Чернівецька область (57,2%). Для Житомирської області співвідношення між виробничими і невиробничими засобами у І кварталі 1998 року складає відповідно 67,6% і 32,4%. Причинами такого співвідношення є випереджаючий розвиток виробничої сфери (промисловість, сільське господарство, транспорт, будівництво тощо) в порівнянні з невиробничою.

 

Таблиця 6.2

Структура основних засобів по регіонах України

В І кварталі 1998 року (у відсотках)

	Разом	в тому числі
виробничі	невиробничі
1	2	3	4
Україна	100,0	64,3	35,7
Автономна Республіка Крим	100,0	59,5	40,5
м. Севастополь	100,0	42,2	57,8
Області:
Вінницька	100,0	73,2	26,8
Волинська	100,0	68,7	31,3
Дніпропетровська	100,0	67,3	32,7
Донецька	100,0	70,6	29,4
Житомирська	100,0	67,6	32,4
Закарпатська	100,0	68,6	31,4
Запорізька	100,0	71,7	28,3
Івано-Франківська	100,0	67,3	32,7
Київська	100,0	70,2	29,8
Кіровоградська	100,0	71,2	28,8
Луганська	100,0	72,3	27,7
Львівська	100,0	49,2	50,8
Миколаївська	100,0	70,5	29,5
Одеська	100,0	70,7	29,3
Полтавська	100,0	71,8	28,2
Рівненська	100,0	53,0	47,0
Сумська	100,0	69,6	30,4
Тернопільська	100,0	75,4	24,6
Харківська	100,0	54,5	45,5
Херсонська	100,0	67,9	32,1
Хмельницька	100,0	67,7	32,3
Черкаська	100,0	71,5	28,5
Чернівецька	100,0	42,8	57,2
Чернігівська	100,0	70,3	29,7
м. Київ	100,0	36,0	64,0

 

 

Знос і амортизація основних засобів

 

Теоретичні основи амортизації грунтуються на 3-х фазах: зносі, амортизації та відтворенні основних засобів.

Всі об’єкти основних засобів підлягають фізичному і моральному зносу, тобто під впливом фізичних сил, технічних та економічних факторів вони поступово втрачають свої властивості, стають непридатними і не можуть в подальшому виконувати свої функції.

Фізичний знос представляє собою частину вартості, яку переносить на продукцію засіб праці внаслідок його використання в тому розмірі, в якому він втрачає споживчу вартість. Фізичний знос є результатом використання основних засобів, а також дії природних факторів. Цей знос частково відновлюється шляхом ремонту, реконструкції і модернізації основних фондів.

Моральний знос проявляється в тому, що застарілі основні засоби за своєю конструкцією, продуктивністю, економічністю, якістю продукції відстають від нових зразків. Тому періодично виникає необхідність заміни основних засобів, особливо їх активної частини. При цьому в сучасній економіці головним фактором, що викликає необхідність заміни, є моральний знос.

Амортизація – це процес поступового перенесення вартості основних виробничих фондів і нематеріальних активів з врахуванням витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення згідно з нормами амортизаційних відрахувань, встановлених законодавством на продукцію, що виготовляється з їх допомогою. Таким чином, амортизація є економічним зносом, який виражений в грошовій формі.

Згідно з П(С)БО 7 амортизація – це систематичний розподіл амортизаційної вартості необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Амортизація об’єкта основних засобів нараховується, виходячи з нового строку корисного використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем зміни строку корисного використання.

Амортизація основних засобів (крім інших необоротних матеріальних активів) нараховується із застосуванням таких методів:

1) Прямолінійного, за яким річна сума амортизації визначається діленням вартості, яка амортизується, на очікуваний період часу використання об’єкта основних засобів.

Приклад 6.1

Придбано об’єкт вартістю 400 гр.од. з терміном корисного використання 5 років. Річна норма амортизаційних відрахувань складає 20 % ((1:5)×100 %). Річна норма амортизаційних відрахувань складе (400×2,0 / 100) = 80 гр.од.

Таблиця 6.3

Приклад 6.2

Придбано об’єкт основних засобів вартістю 400 гр.од. зі строком корисного використання 5 років. Річна норма амортизації, розрахована на підставі строку експлуатації ((1:5)×100 %), збільшується на коефіцієнт прискорення 2. В перший рік експлуатації річна сума амортизації визначається, виходячи з первісної вартості, сформованої на момент придбання об’єкта, і складає 80 гр.од. В другий рік експлуатації амортизація нараховується в розмірі 40 %, але вже від залишкової вартості об’єкта (різниця між первісною вартістю і сумою амортизації, нарахованою за перший рік ((400–80)×40):100), яка складе 128 гр.од. В третій рік експлуатації – в розмірі 40 % різниці між залишковою вартістю об’єкта, що виникла після закінчення другого року експлуатації, і сумою амортизації, нарахованою за другий рік експлуатації, складе 76,8 гр.од. ((320–128)×40:100) і т.д.

 

 

Таблиця 6.4

Приклад 6.3

Придбано об’єкт основних засобів вартістю 400 гр.од. Строк корисного використання – 5 років. Сума кількості років строку служби складає 15 років (1+2+3+4+5). За перший рік експлуатації зазначеного об’єкта може бути нарахована амортизація в розмірі 5/15, або 33,4; за другий рік – 4/15; за третій рік – 3/15 і т.д.

 

Таблиця 6.5

Приклад 6.4

Придбано автомобіль з пробігом до 600 тис. км вартістю 50 тис. гр.од. У звітному періоді пробіг складає 5 тис. км. Таким чином, сума амортизаційних відрахувань, виходячи із співвідношення первісної вартості і запланованого обсягу продукції, складе 410 гр.од. (5 тис.×50 тис. / 600 тис.).

 

Підприємство може застосовувати норми і методи нарахування амортизації основних засобів, передбачені податковим законодавством.

Метод амортизації об’єкта основних засобів переглядається у разі зміни очікуваного способу отримання економічних вигод від його використання. Нарахування амортизації за новим методом починається з місяця, наступного за місяцем прийняття рішення про зміну методу амортизації.

Нарахування амортизації проводиться щомісячно. Підприємства із сезонним характером виробництва річну суму амортизації нараховують протягом періоду роботи підприємства у звітному році.

Місячна сума амортизації при застосуванні методів зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості, прямолінійного та кумулятивного визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, в якому об’єкт основних засобів став придатним для корисного використання.

Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття об’єкта основних засобів.

Суму нарахованої амортизації всі підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства і зносу необоротних активів.

Одночасно на суму нарахованої амортизації об’єктів зовнішнього благоустрою та житлових будинків, що перебувають на балансах житлово-комунальних організацій, які належать до сфери управління органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади, а також автомобільних доріг загального користування, збільшуються доходи цих підприємств і організацій зі зменшенням додаткового капіталу, а при його недостатності – статутного капіталу. Організації, звичайна діяльність яких не спрямована на відновлення житлових будинків та інших будівель, можуть також застосувати цю норму.

 

 

Таблиця 6.6

Таблиця 6.7

Таблиця 6.8

Розподіл обсягу підрядних робіт за формами власності *

(у цінах 1996 р.; млн. грн.)

Показник	1992	1995	1996	1997	1998
Обсяг робіт, виконаних власними силами; з них за формами власності:	2787,07	9613,5	6383,4	55681,2	5760,8
– приватна	–	–	–	11,4	80,7
– колективна	11538,4	6883,3	4813,1	4539,3	4481,9
– державна	16304,4	2720,6	1563,9	1113,5	1186,7
– комунальна	1198,4	85,6	25,5	11,4	86,4
– власність міжнародних організацій та юридичних осіб інших держав	27,7	9,6	6,4	17,0	11,5

_____________________

* Без малих будівельних підприємств.

 

При підрядному способі будівництва виконані будівельно-монтажними організаціями роботи оплачуються замовником з рахунку фінансування, а якщо будівництво користується довгостроковим кредитом – з позикового рахунку. Оплата здійснюється за договірною ціною, що є підставою для укладання договору підряду на капітальне будівництво. Договірна ціна в будівництві формується з урахуванням попиту на будівельну продукцію та пропозиції, кон’юнктури вартості матеріалів, машин і устаткування, що використовуються, розв’язання завдань розвитку соціальної сфери і будівельної бази підрядних організацій, одержання необхідного прибутку.

Договірні ціни визначаються на будівництво в цілому з розподілом по об’єктах, що входять до складу будівництва, а також на окремі комплекси і види робіт, що доручаються окремим організаціям.

У договірну ціну входять:

– кошторисна вартість будівельно-монтажних робіт;

– інші витрати, що відносять до діяльності підрядника;

– вартість інших робіт, що доручаються за договором підряднику (проектні роботи, забезпеченням устаткуванням тощо);

– резерв коштів на непередбачені роботи й витрати, розрахований на підставі вартості будівельно-монтажних робіт та інших витрат у розмірі, встановленому за домовленістю між замовником і підрядником;

– витрати, пов’язані з формуванням ринкових відносин, що не знайшли відбитку в державних нормах і цінах.

Порядок розрахунків за виконання будівельно-матеріальних робіт самостійно визначають у договорі підряду замовник з будівельною організацією. Застосовуються такі основні їх види:

– за готову будівельну продукцію, тобто за закінчене будівництво підприємства, готового до випуску продукції і надання послуг, чи його окремих об’єктів;

– за закінчене будівництво окремої будівлі чи споруди;

– за етапи (комплекс) будівельних робіт;

– за закінчені укрупнені конструктивні елементи і види робіт на об’єктах;

– за закінчені частини укрупнених конструктивних елементів і видів робіт на підставі єдиних районних одиничних розцінок;

– інші види розрахунків.

Нестача потужностей підрядних організацій для здійснення будівництва, а також зростаючі обсяги робіт із технічного переоснащення і реконструкції діючих підприємств обумовлюють необхідність у будівництві власними силами підприємства, тобто господарським способом.

Господарський спосіб будівництва відрізняється тим, що підприємство організує самостійне будівельно-монтажне виробництво, поєднуючи в одній особі і замовника, і підрядника. При цьому підприємство створює спеціалізовані будівельно-монтажні ділянки, цехи, управління. Іноді вони отримують свій рахунок в банку і відокремлені засоби виробництва. В такому випадку вони перетворюються на підрядні організації, але часто діють у складі підприємства на правах підрозділу.

Економічна сутність та класифікація основних засобів

 

З 1 липня 2000 р. відповідно до Програми реформування системи бухгалтерського обліку в Україні запроваджено Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”, затверджений наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. № 92.

До основних засобів згідно П(С)БО 7 належать матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх в процесі виробництва або постачання товарів і послуг, надання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Під строком корисного використання (експлуатації) розуміють очікуваний період часу, протягом якого необоротні активи будуть використовуватись підприємством, або шляхом їх використання буде виготовлений очікуваний підприємством обсяг продукції (товарів, робіт, послуг). При визначенні строку корисного використання слід враховувати:

1) очікуване використання об’єкта підприємством з врахуванням його потужності або продуктивності;

2) фізичний та моральний знос, що передбачається;

3) правові або інші обмеження щодо строків використання об’єкта та інші фактори.

Таким чином, основні засоби – це частина майна підприємства, що переносить свою вартість на новостворений продукт частинами за декілька виробничих циклів.

Строк корисного використання (експлуатації) об’єкта основних засобів переглядається у разі зміни очікуваних економічних вигод від його використання.

До основних засобів належать:

– земельні ділянки;

– капітальні витрати на поліпшення земель;

– будинки, споруди та передавальні пристрої;

– машини та обладнання;

– транспортні засоби;

– інструменти, прилади, інвентар (меблі);

– робоча і продуктивна худоба;

– багаторічні насадження;

– інші основні засоби.

Використовуються різні ознаки класифікації основних засобів (рис. 6.1).

 

 

Рис. 6.1. Класифікація основних засобів

 

В залежності від участі у виробничому процесі основні засоби поділяються на дві групи: виробничі та невиробничі. Виробничі основні засоби прямо або опосередковано приймають участь у виробництві матеріальних цінностей, до їх складу включають: будинки, споруди, машини і обладнання тощо. Невиробничі основні фонди не приймають участі у виробничому процесі і до них відносяться житлові будинки, поліклініки, дитячі садки, санаторно-курортні установи та інші основні засоби нематеріальної сфери.

За роллю у виробництві продукції основні засоби поділяються на активні і пасивні. Активні основні засоби безпосередньо беруть участь в переміщенні і переробці сировини, матеріалів, напівфабрикатів, комплектуючих. До них відносяться машини, обладнання, передавальні пристрої, обчислювальна техніка, транспортні засоби, контрольно-вимірювальні пристрої тощо. Обладнання також поділяється на дві групи: основне та допоміжне обладнання. Безпосередньо на основному обладнанні в процесі виробництва створюються матеріальні цінності – це верстати, механізми. Допоміжне обладнання призначене для здійснення різних операцій, що забезпечують процес виробництва, наприклад передавальні пристрої. Пасивні основні засоби не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва, але створюють необхідні для його існування умови (будівлі, споруди тощо).

В різних галузях економіки структура основних засобів значно відрізняється, так як вона відображає технічну структуру, особливості технології, спеціалізації та організації виробництва в цих галузях.

З тієї причини, що основні засоби функціонують тривалий період часу і частинами переносять свою вартість на вартість продукції (робіт, послуг), зберігаючи при цьому свою майнову вартість, вони мають кілька видів грошової оцінки.

В П(С)БО 7 визначені наступні види оцінки основних засобів.

Первісна вартість основних засобів визначається як історична (фактична) собівартість основних засобів у сумі грошових коштів, сплачених при придбанні або створенні необоротних активів.

Переоцінена вартість – вартість основних засобів після проведення їх переоцінки.

Вартість, що амортизується, представляє собою первісну або переоцінену вартість об’єкту основних засобів за вирахуванням ліквідаційної вартості.

Ліквідаційна вартість визначається як сума коштів або вартість інших активів, які підприємство очікує отримати від реалізації (ліквідації) основних засобів по закінченні передбаченого періоду використання, за вирахуванням очікуваних витрат на ліквідацію (продаж) цього об’єкту.

Показники ліквідаційної вартості та вартості, що амортизується, є розрахунковими, оскільки їх значення визначаються на підставі приблизних розрахунків, а не за допомогою безпосереднього вимірювання. Використання показників ліквідаційної вартості та вартості, що амортизується, дозволяє більш обґрунтовано визначити ту частину вартості об’єкту, яка повинна бути віднесена на витрати протягом періоду його використання підприємством (за умови достатньо точного визначення ліквідаційної вартості). Якщо величина ліквідаційної вартості є незначною, то при розрахунку вартості, що амортизується, її можна не враховувати.

Справедлива вартість об’єкта основних засобів дорівнює сумі, за якою актив може бути обміняний при здійсненні угоди між компетентними, обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами.

Справедливою вартістю в більшості випадків є ринкова вартість за умови тривалого збереження способу господарського використання відповідних об’єктів, тобто для ведення одного і того ж або аналогічного виду діяльності. Ринкова вартість визначається професійними оцінювачами. При неможливості і неотриманні інформації про ринкову вартість будь-яких основних засобів у зв’язку із специфічним характером, вони переоцінюються за відновлювальною вартістю з врахуванням фактичного зносу.

Залишкова (балансова) вартість основного засобу визначається як різниця між первісною вартістю та сумою нарахованого зносу (амортизацією).

Згідно з П(С)БО 7 “Основні засоби” первісна вартість основних засобів визначається як історична (фактична) собівартість основних засобів у сумі грошових коштів, сплачених при придбанні або створенні необоротних активів.

Первісна вартість основних фондів визначається як сума всіх грошових затрат на їх створення. До неї включаються:

– суми, що сплачують постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

– реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв’язку з придбанням (отриманням) прав на об’єкт основних засобів;

– суми ввізного мита;

– суми непрямих податків у зв’язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються підприємству);

– витрати зі страхування ризиків доставки основних засобів;

– витрати на установку, монтаж, налагодження основних засобів;

– інші витрати, безпосередньо пов’язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної вартості основних засобів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок позикового капіталу.

Первісна вартість об’єктів основних засобів, зобов’язання за які визначені загальною сумою, визначається розподілом цієї суми пропорційно до справедливої вартості окремого об’єкта основних засобів.

Первісна вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює їх справедливій вартості на дату отримання.

Первісною вартістю основних засобів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Підприємство переоцінює об’єкт основних засобів, якщо його залишкова вартість значно (більш як на 10%) відрізняється від справедливої вартості на дату балансу. У разі переоцінки об’єкта основних засобів на ту саму дату здійснюється переоцінка всіх об’єктів групи основних засобів, до якої належить цей об’єкт.

Переоцінена первісна вартість та сума зносу об’єкта основних засобів визначається множенням, відповідно первісної вартості і суми зносу об’єкта основних засобів на індекс переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об’єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість.

Згідно із статистичними даними представимо галузеву структуру основних засобів економіки України за повною балансовою вартістю в розрізі форм власності в І кварталі 1998 року (табл. 6.1).

З таблиці 6.1 видно, що виробничі основні засоби займають більшу питому вагу (64,3%) в структурі всіх основних засобів підприємств України, невиробничі основні засоби – відповідно меншу частку (35,7%). Співвідношення між основними виробничими засобами в розрізі галузей народного господарства представлено за допомогою наступної діаграми (рис. 6.2).

 

 

Таблиця 6.1