Загальні правили цитування та посилання на використані джерела

Оформлення наукового апарату є наочним свідченням уміння курсанта (студента) працювати над літературою. Слід робити посилання на кожне запозичене положення чи точку зору. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність відомостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з'ясувати його зміст, мову тексту, обсяг.

Посилання необхідно робити таким чином: у тому місці тексту, що потребує посилання, розкриваються квадратні дужки, всередині яких ставиться порядковий номер необхідного джерела. Порядковий номер джерела у квадратних дужках повинен відповідати порядковому номеру джерела у списку використаних джерел. Далі, у дужках, після коми, ставиться маленька літера "с" з крапкою на прикінці і номер (номери) сторінки (сторінок) використаного джерела, після чого квадратна дужка закривається.

Наприклад, "…якщо ж закони конфліктують між собою, то вирішальне слово повинно належати саме Верховному суду [18, с. 106-108] ….". Де, перша цифра "18" означає номер роботи у списку використаних джерел, а інші – "106-108" – її сторінки.

Посилання на додатковий матеріал курсової роботи вказують порядковим номером додатку, наприклад, "табл.1.2" або "рис.1.2".

Цитати наводяться для підтвердження власних аргументів або критичного аналізу того чи іншого друкованого твору. Науковий етикет вимагає точно відтворювати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором. Текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збереженням особливостей авторського написання. Кожна цитата обов'язково супроводжується посиланням на джерело.

 

Оформлення списку використаних джерел

Розміщується після висновків. Складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв і т.ін.

Список використаних джерел слід розміщувати одним із таких способів: у порядку появи посилань у тексті (найбільш зручний для користування і рекомендований при написанні курсової роботи), в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків, у хронологічному порядку. При цьому необхідно дотримуватись вимог державного стандарту (Додаток 3).

 

Захист курсової роботи

Після написання та належного оформлення курсової роботи курсант (студент) здає її на кафедру. Керівник пише відгук на курсову роботу. У разі необхідності робота повертається на доопрацювання.

Допуском курсової роботи до захисту є позитивний відгук на неї наукового керівника.

На захисті курсової роботи курсант (студент) у стислій доповіді (8-10 хв.) інформує комісію про основні завдання, що стояли перед дослідженнях, викладає основний зміст роботи, робить висновки. Зупиняється на тих недоліках, на які вказав науковий керівник. Якщо курсант (студент) не погоджується з деякими зауваженнями, йому потрібно навести аргументи на захист своєї точки зору. Доповідь курсанта (студента), відповіді на запитання та зауваження членів комісії й аудиторії повинні бути науково обґрунтованими.

Остаточно курсова робота оцінюється комісією за результатами захисту з урахуванням оцінки наукового керівника, зазначеної у відгуку.

У випадку, коли курсант (студент) на захисті отримає незадовільну оцінку, комісія приймає рішення про повторний захист або про зміну теми курсової роботи. Якщо курсант (студент) удруге не захистить курсову роботу, він відчисляється з Інституту.

Додаток 1

(зразок оформлення титульної сторінки)

 

_____________________________________________________________________________________________

(повне найменування вищого навчального закладу)

_____________________________________________________________________________________________

(повна назва кафедри, циклової комісії)

 

Кафедра теорії держави та права

КУРСОВИЙ ПРОЕКТ

(РОБОТА)

з ___________________________________________________________

(назва дисципліни)

на тему:_____________________________________________________

____________________________________________________________

 

Студента (ки) _____ курсу _______________ групи

напряму підготовки___________________________

спеціальності________________________________

___________________________________________

(прізвище та ініціали)

Керівник ___________________________________

____________________________________________

(посада, вчене звання, науковий ступінь, прізвище та ініціали)

 

Національна шкала __________________________

Кількість балів: __________Оцінка: ECTS ______

 

Члени комісії ________________ _________________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ _________________________________

(підпис) (прізвище та ініціали)

________________ _________________________________

(підпис) (прізвище та ініціали

 

 

м. _________ - 20 __рік

Додаток 2

ЗМІСТ

ВСТУП................................................................................................................................................ 14

 

РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА МЕХАНІЗМУ ДЕРЖАВИ

І ПРАВООХОРОННОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ............................................................................ 5

1.1. Актуальні питання механізму держави в сучасному

державотворенні...................................................................................................................... 5

1.2. Поняття та структура механізму держави........................................................................ 7

1.3. Правоохоронна система як теоретико-правова категорія.......................................... 10

 

РОЗДІЛ 2

СОЦІАЛЬНА СУТНІСТЬ ПРАВООХОРОННОЇ СИСТЕМИ

УКРАЇНИ........................................................................................................................................... 14

2.1. Правоохоронні органи як суб'єкти реалізації соціальної функції

держави.................................................................................................................................... 14

2.2. Соціальне спрямування діяльності органів внутрішніх справ................................. 17

2.3. Недержавна служба охорони у правоохоронній системі............................................ 21

 

ВИСНОВКИ....................................................................................................................................... 22

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..................................................................................... 24

 

(приклад вступу до курсової роботи)

 

ВСТУП

 

 

Актуальність теми. Впродовж останніх десятиріч Україна виборола свою незалежність і утвердилась як самостійна держава у світовому співтоваристві. Вона робить впевнені кроки в напрямку оновлення всіх сфер суспільного життя, його демократизації, залучення до надбань сучасного цивілізаційного розвитку, європейських цінностей.

Важливим чинником успішного просування шляхом глибинних демократичних перетворень є розширення соціальної бази діяльності держави, делегування окремих функцій держави інститутам громадянського суспільства та органам місцевого самоврядування. Зазначений підхід до реалізації завдань та функцій держави вимагає перегляду організаційної побудови держави, дослідження основних напрямків взаємодії механізму держави з недержавними об'єднаннями громадян, які спільно створять надійну систему щодо задоволення різнобічних потреб та інтересів людини і громадянина, добробут українського суспільства.

Виконання головного обов'язку держави – утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ч. 2 ст. 3 Конституції України) неможливе без існування надійної правоохоронної системи, бо саме на неї покладається основний тягар по забезпеченню захисту прав, свобод і законних інтересів населення та суспільства в цілому від злочинних зазіхань.

Донедавна, в період існування Радянського Союзу, до складу якого входила і Україна, правоохоронні органи розглядалися як структурний елемент єдиної централізованої державної влади, вони були тією силою, яка виконувала в основному репресивні функції. Сьогодні, виходячи з конституційної норми про те, що Україна проголошена суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою, переглядається та визначається сучасне місце та роль правоохоронних органів у механізмі держави України.

До останнього часу ці питання широко обговорювалися та вивчались у межах теорії державного управління, кримінального процесу, судових та правоохоронних органів, орієнтованих на розробку теоретико-прикладних аспектів організаційно-правового механізму реалізації правоохоронної функції держави та місця в цьому процесі правоохоронних органів. Потреби узагальнення та систематизації отриманих результатів дослідження вимагають висвітлення цих проблем і з точки зору теорії держави і права, орієнтованої на розробку понятійного апарату, організаційної побудови, правового механізму функціонування, визначення глобальної мети (місії) правоохоронних органів у суспільстві.

Актуальність зазначеної тематики привертала та продовжує привертати увагу вітчизняних науковців (А.М. Бандурки, Ю.М. Грошевого, С.Д. Гусарєва, М.С. Кельмана, О.І. Коваленка, В.С. Ковальського, А.М. Колодія, Я.Ю. Кондратьєва, В.В. Копєйчикова, С.Л. Лисенкова, В.П. Лисюченка, Ю.С. Шемшученка, О.В. Шмоткіна, Л.П. Юзькова), які дослідили сутність, зміст, форми діяльності державних органів у механізмі держави, напрями їх взаємодії з інститутами громадянського суспільства. Змістовні дослідження проведені російськими фахівцями, які займаються проблемами організації та діяльності правоохоронних органів (Ю.Е. Аврутін, Е.П. Григоніс, А.П. Гуляєв, В.І. Рохлін, Н.М. Рудяков, М.Н. Смірнов, О.В. Солнишкова, Ю.М. Соловей, С.В. Степашин, А.Н. Харитонов, Е.Б. Хохлов). Проте ці праці потребують адаптації до особливостей національного законодавства, традицій, рівня розвитку суспільних відносин українського суспільства.

Однак багато проблем та аспектів функціонування правоохоронних органів та організацій в механізмі держави залишаються дослідженими не в повному обсязі або фрагментарно. Такими проблемами, зокрема, є: зміст та організаційно-правовий механізм реалізації правоохоронної функції державними та недержавними суб'єктами правоохорони, процес соціалізації організації та функціонування правоохоронних органів, налагодження їх тісної взаємодії з недержавними правоохоронними структурами та населенням країни.

Мета і завдання дослідження. Головною метою дослідження є комплексний аналіз організаційної побудови держави для вивчення, узагальнення та конструктивно-критичного осмислення теоретико-правових питань функціонування правоохоронних органів у механізмі держави України, спрямованих на підготовку практичних пропозицій і рекомендацій удосконалення організаційно-структурної побудови, соціально-правової орієнтації та механізму реалізації компетенції органів внутрішніх справ. Для досягнення цієї мети були поставлені такі завдання:

· дослідити з позиції науки теорії держави і права, відповідно до вимог сучасної державно-правової думки, поняття і зміст категорії "механізм держави";

· визначити сутність та організаційну побудову механізму держави України;

· розглянути зміст та механізм функціонування організаційно-охоронної підсистеми держави (правоохоронної системи);

· визначити основні критерії формування та структуру правоохоронних органів. Надати практичні рекомендації щодо перспектив розвитку системи правоохоронних органів України;

· проаналізувати соціальну направленість діяльності правоохоронних органів;

· розкрити соціальну, правову, організаційну орієнтацію розвитку органів внутрішніх справ у суспільстві;

· з'ясувати на прикладі недержавної служби охорони місце і роль недержавних правоохоронних організацій у правоохоронній системі.

Об'єктом дослідження є загальні тенденції організаційно-структурної побудови та функціонування правоохоронних органів у механізмі держави.

Предметом дослідження є інтегративна сукупність правових, організаційних та соціальних факторів, що обумовлюють організаційну побудову та соціальний характер діяльності правоохоронних органів у механізмі держави.

Аналізуються зміст, форми і методи організації взаємодії правоохоронних органів з недержавними правоохоронними організаціями (на прикладі недержавної служби охорони) та населенням країни; сутність та зміст механізму держави.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використані:

– загально-філософські методи: історичний метод для дослідження процесу виникнення, формування та розвитку поняття "механізм держави"; системно- науковий підхід до дослідження механізму держави як цілісного утворення складеного з відносно самостійних підсистем; структурно-функціональний підхід для з'ясування елементного складу правоохоронної системи; метод аналізу та синтезу для виявлення елементного складу та взаємодії органів державної влади; метод абстрагування для формулювання спільних ознак правоохоронних органів та організацій; метод індукції для встановлення спільних ознак правоохоронних органів на підставі ознак, притаманних окремим органам правоохорони;

– спеціально-наукові методи: порівняльно-правовий метод для встановлення подібності (відмінності) процесу формування місії правоохоронних органів Великої Британії, США та України; конкретно-соціологічний метод для з'ясування рівня довіри населення до "силових структур";

– приватні методи: формально-юридичний (нормативно-догматичний) метод для дослідження складу апарату держави як специфічного соціально-правового феномена; метод тлумачення права для дослідження змісту правових норм чинного законодавства, які регулюють процес функціонування правоохоронних органів та організацій в механізмі держави.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані в роботі пропозиції і висновки можуть бути використані:

– у процесі подальшого розвитку теоретико-методологічних та концептуальних засад системи правоохоронних органів;

– у науково-дослідницьких цілях – для подальшої розробки суті та змісту понять "механізм держави", "правоохоронна система", "правоохоронна функція", "правоохоронний орган", "правоохоронна організація";

– у правотворчій роботі – як теоретичний матеріал для розробки нового законодавства та вдосконалення діючої нормативно-правової бази, що регламентує соціально-правову орієнтацію, механізм реалізації компетенції та внутрішньоорганізаційний механізм функціонування правоохоронних органів та організацій;

– у практичній діяльності правоохоронних органів та організацій – для вдосконалення процесу реалізації правоохоронної діяльності та налагодження тісної взаємодії між собою;

– у навчальному процесі – при підготовці відповідних розділів підручників та навчальних посібників з теорії держави і права України та конституційного права України, судових та правоохоронних органів України; у викладанні таких дисциплін, як "Теорія держави і права", "Конституційне право України", "Судові та правоохоронні органи України"; у науково-дослідницькій роботі студентів.

Структура роботи зумовлена метою і завданнями дослідження, складається зі вступу, двох розділів, що мають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (51 найменування). Загальний обсяг роботи – 25 сторінок, з яких 19 – основний текст.

(приклад висновків до курсової роботи)

ВИСНОВКИ

 

Таким чином, дослідження теоретико-правових питань функціонування правоохоронних органів у механізмі держави України, комплексне застосування як загальних, так і спеціальних методів наукового пізнання дозволило пошукачеві сформулювати цілу низку теоретичних та практичних висновків.

1. На сучасному етапі державотворення поняття «механізм держави», як система державних органів, державних підприємств та державних установ, потребує свого переосмислення та нового підходу до розуміння змісту, оскільки:

· реформування всіх видів суспільних відносин викликало роздержавлення багатьох сфер життєдіяльності суспільства; частина державних організацій втрачає сфери свого впливу на користь інститутів недержавної форми власності;

· у науковій державно-правовій думці не існує єдиного розуміння поняття «механізм держави», а це призводить до різного тлумачення його змісту та потребує свого уточнення.

Виходячи з цього, поняття «механізм держави» можна трактувати в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні – це впорядкована множина елементів (підсистем), які утворюють певну організаційну основу функціонування держави: організаційно-правову, організаційно-економічну, організаційно-соціальну, організаційно-культурну (духовну), організаційно-охоронну, за допомогою яких держава створює і підтримує у «працездатному» стані відповідні умови для забезпечення матеріальних, соціальних та духовних потреб громадянського суспільства. У вузькому розумінні досліджуване поняття – це виключно система державних організацій, а саме, державних органів, державних установ та державних підприємств, які реалізують завдання та функції держави (концепція професора В.В. Копєйчикова).

2. Організаційно-охоронна підсистема держави – це правоохоронна система, яка складається з шести елементів, що утворюють державно-правовий механізм реалізації правоохоронної функції: цілей, об'єктів правоохорони, охоронних правових норм (нормативної підсистеми), правоохоронної діяльністі та відносин, суб'єктів правоохорони.

3. Основним суб'єктом правоохоронної діяльності є правоохоронні органи. За головними функціями, притаманними їм (профілактична, захисна, ресоціалізаційна, оперативно-розшукова, розслідування злочинів, судовий розгляд справ, розгляд справ про адміністративні правопорушення, розгляд справ про фінансові та адміністративно-господарські правопорушення, виконання вироків, рішень, ухвал і постанов судів, постанов органів дізнання і досудового слідства та прокурорів), до правоохоронних органів у широкому розумінні належать – суд, прокуратура і правоохоронні органи по боротьбі зі злочинністю, у вузькому – тільки правоохоронні органи по боротьбі зі злочинністю (органи міліції, податкової міліції, Служби безпеки України, Управління державної охорони, Державної прикордонної служби, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, державної митної служби, Державного департаменту України з питань виконання покарань).

4. Однією з головних характеристик правоохоронних органів є соціальна обумовленість їх існування та діяльності, оскільки цілі, завдання, функції, структура правоохоронних органів соціально обумовлені, регламентуються і закріплюються в нормативно-правових актах. Діяльність найбільшого структурного та функціонального органу правоохорони – органів внутрішніх справ – є правовою за формою і соціальною за своєю суттю, бо вони органічно вплетені в життя соціуму, визначаються ним і діють в ньому. Тому будь-яка реорганізація системи органів внутрішніх справ, вибір тих чи інших організаційних форм їх устрою, методів роботи, засобів реалізації компетенції повинні бути соціально орієнтовані.

5. Розвиток та вдосконалення системи органів внутрішніх справ повинні представляти собою постійний процес, відповідний загальному процесу розвитку Української державності, перетворення України в зріле громадянське суспільство, базуватися на фундаменті узагальненого та конструктивно-критичного осмисленого досвіду (як позитивного, так і негативного), функціонування системи МВС України.

Головним стрижнем і цільовим завданням реформування та подальшого розвитку системи органів внутрішніх справ України є перетворення їх в таку структуру виконавчої влади, яка, по-перше, з точки зору соціально-правової орієнтації і механізму реалізації компетенції, відповідала б соціалізованому типу органів внутрішніх справ; по-друге, з точки зору соціальної організації та внутрішньоорганізаційного механізму функціонування, відповідала б такому типу органів внутрішніх справ, де основним механізмом реалізації внутрішньоорганізаційних правових та управлінських відносин є принцип координації.

6. Системний підхід до розгляду ролі і місця недержавних правоохоронних структур у правоохоронній системі дозволив дійти висновку, що вони разом з органами державної влади є рівними суб’єктами забезпечення національної безпеки України (при провідній і координуючій ролі державних структур). Найбільш раціональною формою співпраці державних і недержавних структур забезпечення безпеки і правопорядку слід розглядати договори. Державне регулювання приватно-охоронної діяльності повинно базуватися не на методі заборони, а на створенні умов для активного використання її з метою забезпечення безпеки особи, суспільства, механізму держави.

7. Механізм взаємодії державних органів безпеки і правопорядку з приватними охоронними структурами повинен визначатися насамперед ступенем участі об’єктів, які вони охороняють, у вирішенні найбільш важливих проблем, що стоять перед економікою України. У широкому розумінні, основними формами взаємодії державних та недержавних правоохоронних організацій є: взаємний обмін інформацією, спільне планування заходів, взаємне використання сил та засобів в інтересах вирішення загальних для суб'єктів цього процесу завдань.

8. Основними напрямами взаємодії правоохоронних органів і недержавних правоохоронних структур можуть бути: інформування про виявлення загроз Україні; повідомлення про факти злочинів, що готуються, вчиняються або вже вчинені; допомога при затриманні осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, а також розшуку осіб, що переховуються від слідства чи суду, ухиляються від кримінальної відповідальності.

 

Додаток 3

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

 

Запроваджені наказом ВАК України

від 29 травня 2007 р. № 342

від 3 грудня 2007 року № 845

від 26 січня 2008 року № 63

від 03 березня 2008 року № 147

Форма 23

ПРИКЛАДИ ОФОРМЛЕННЯ