Принципи ,категорії і закони економічної науки.

Принципи – основні, вихідні положення теорії, основні правила діяльності; є кінцевим результатом наукового дослідження. Економічна науки використовує деякі всезагальні (філософські) принципи, як методологію в економічній науці: 1). Принцип пізнаваності світу (проголошує пізнаваність будь-яких явищ і процесів). 2). Принцип розвитку (розглядає економічні явища як такі, що розвиваються у просторі і часі).3 ). Принцип практичної здійснимості (можливість управління господарськими процесами і явищами, здатністю цілеспрямовано впливати на них). 4). Принцип детермінізму (всезагальна обумовленість усіх господарських процесів і явищ – за кожним наслідком приховується своя причина). 5). Принцип простоти (пропонує шукати у відношенні усякого господарського факту найбільш просте пояснення із усіх існуючих варіантів). 6). Принцип системності (вивчення внутрішніх причинно-наслідкових зв’язків).

Категорія – наукове узагальнене поняття, що відображає нагромаджені знання щодо загальних суттєвих властивостей того чи іншого явища. Економічна категорія – це найбільш узагальнююче функціональне родове поняття, що відображує сутнісні, найбільш суттєві властивості того чи іншого економічного явища, процесу. Економічні категорії відображають економічну діяльність людей та виробничі (економічні) відносини. Економічні категорії мають такі ознаки: 1)Відображають економічну діяльність людей та економічні взаємодії і відносини як свій головний предмет.2)Мають об’єктивний характер.3)В основному мають і історичних характер, тому що відповідає певним конкретно-історичним умовам і відображає певний рівень життя людства. В економіці використовують такі категорії: гроші, вартість, ринок, наймана праця, капітал.

Економічний закон – стійкий, суттєвий, повторюваний, детермінований, причинно-наслідковий взаємозв’язок і взаємозалежність будь-яких явищ і процесів об’єктивної економічної реальності. Економічні закони мають об’єктивний характер, виникають і функціонують в процесі економічної діяльності людей. Економічні закони можуть бути: 1) Загальні – постійно діючі (закон зростання продуктивності праці, закон економії часу, зростання потреб тощо). 2) Особливі – діють у певних, але типових умовах (розподіл благ при рабстві чи феодалізмі, закон ринку). 3) Специфічні – діють лише у вузько конкретних умовах (ламана крива попиту в умовах олігополії). Розрізняють 3 рівні використання економічних законів: Економіко-теоретичний: створення науково-обґрунтованої концепції розвитку економіки. Безпосередньо управлінський: запровадження методів, форм і способів господарювання, розроблення законодавчої бази. Практичний: використання економічних законів у практиці господарювання.

Методи економічного аналізу та їх класифікація.

Метод – спосіб пізнання, інструменти, сукупність прийомів дослідження явищ природи й громадського життя. Розрізняють наукові та ненаукові методи. Наукові методи поділяються на: 1) Всезагальні - принципи й закони філософії, які можуть бути опосередковано застосовані економічною наукою в приватних економічних дослідженнях.2) Загальні — застосовувані на всіх рівнях економічного дослідження, але при цьому не є філософськими методами, не охоплюють собою абсолютно всі науки, а тільки деяку частину їх. Сюди відносяться всі математичні й статистичні методи, метод експерименту, деякі види спостереження, моделювання й т. ін.3) Особливі — використовувані винятково в рамках економічної науки й ніде більше непридатні (економічне спостереження, економічний експеримент, економічне моделювання, економічна індукція, побудова економічних гіпотез, історичний аналіз господарських явищ…).

Всі наукові методи поділяються на логічні та нелогічні. Логічні - методи, засновані на логіці:формальній й математичній (методи дедукції й індукції, метод формалізації й математизації, метод логічної інтерпретації, метод аксіоматизації, метод аналогії, метод доказу, метод логічного обґрунтування…). Існують такі логічні прийоми: аналіз, синтез, індукція, дедукція, аналогія. Наукові логічні методи можна розділити ще на: 1)Кількісні – методи, що базуються на використанні в економічному дослідженні вимірюваних величин, як правило виражених у вигляді чисел (математичний і статистичний методи). 2)Якісні – метод, за якого операції виміру практично не використовуються, а основна увага зосереджується на словесному описі, інтерпретації, тлумаченні й поясненні властивостей досліджуваного економічного об’єкта.

Нелогічні – методи, які за своєю структурою не пов’язуються з формальною й математичною логікою, а найчастіше їй прямо суперечать, тобто є алогічними (економічне спостереження, економічний експеримент, історичні методи, економічну інтуїцію, віру). Серед ненаукових методів виділяють: Історичний – заснований на вивченні яких-небудь господарських процесів або об’єктів у хронологічно послідовних фазах їхнього існування, при цьому особлива увага приділяється аналізу конкретних економічних подій і фактів. Еволюційний – метод аналізу господарських об’єктів, що використовує дарвіністські принципи «боротьби за існування» і «виживання найсильніших».

Важливою класифікацією економічних методів є їх поділ на емпіричні та теоретичні.

Критерії і показники розвитку економіки та їх інтернаціональний характер.

Еконоиіка пов’язана з ідеєю розвитку та еволюцією. Погняття розвитку пов’язане з якісними змінами об’єктів, появою нових суспільних форм, інновацій та нововведень, а також з трансформацією внутрішніх та зовнішніх зв’язків цих об’єктів.

Задля повнішого виявлення суті поняття розвиток варто розглянути його й у співвідношенні з такими категоріями, як прогрес та модернізація. Найбільш розповсюджене тлумачення прогресу полягає у визначенні його як типу чи напряму розвитку, для якого характерним є перехід до більш досконалого стану об’єкта. Це знаходить свій прояв у більш високому рівні організації об'єктів, розширенні їх адаптаційних можливостей до на­вколишнього середовища.

Близькою за значенням до економічного розвитку є модернізація, як сукупність взаємопов’язаних процесів нагромадження капіталу (мобілізації ресурсів), розвитку виробництва та підвищення продуктивності праці тощо.

Класична або традиційна економічна наука виділяє такі головні фактори виробництва, як земля, праця, капітал. Останнім часом до них додають менеджмент, технології та ін. Сукупність факторів економічного розвитку охоплює основоположні природні чинники, що є його засадами, та низку засобів і форм, створених людством у процесі його еволюції, їх оптимальна взаємодія дає змогу країнам і регіонам домагатись вражаючих результатів економічного розвитку.

До основних критеріїв р-ку економіки відносять:

1. Становище людини, 2. Рівень її свободи та добробуту, 3. Цінність особистості, 4. Ступінь її індивіалізації.

Головними показниками раціональної економіки є якість та ефективність використання ресурсів, факторів виробництва, його техніко-технологічний і організаційний рівень, добробут населення, індекс людського розвитку тощо.

Економічні потреби.

Потреба є однією з фундаментальних категорій економічної науки, вони мотивують поведінку людини, формують сукупність її інтересів. У загальному визначенні потреба – це відчуття нестачі чого-небудь, необхідного для підтримки ж/д людини, колективу, суспільства в цілому, вона вимагає задоволення і тому спонукає до діяльності.

Економічні потреби – частина потреб людини та сус-ва, для задоволення яких необхідні сусп. вир-во, екон. діяльність. Екон. потреби – це ставлення людей до екон умов їхньої життєдіяльності, потреби в екон благах. Економічні потреби можна класифікувати наступним чином.

За характером виникнення: первинні (базові), пов’язані з самим існування людини: їжа, одяг тощо; вторинні, виникнення та зміна яких зумовлені розвитком цивілізації: інформація. За засобами задоволення: матеріальні (потреби в матеріальних благах); нематеріальні (духовні потреби). За нагальністю задоволення: першочергові (предмети першої необхідності); другорядні (предмети розкоші) За можливостями задоволення: насичені, вгамовані (мають чітку межу і можливість повного задоволення); ненасичені, невгамовні (не можуть бути задоволені повністю, не мають меж насичення). За участю у відтворювальному процесі: виробничі (потреби у засобах виробництва); невиробничі За суб’єктами вияву: особисті (виникають і розвиваються у процесі життєдіяльності індивіда); колективні, групові (потреби групи людей, колективу); суспільні (потреби функціонування та розвитку суспільства в цілому). За кількісною визначеністю та мірою реалізації: абсолютні (перспективні потреби, які мають абстрактний характер і є орієнтиром економічного розвитку); дійсні (формуються залежно від досягнутого рівня виробництва і є суспільною нормою для певного періоду); платоспроможні (визначаються платоспроможним попитом); фактичні (задовольняються наявними товарами та послугами).

Засоби задоволення людських потреб називаються благами. Розрізняють такі блага: неекономічні (необмежені, їхні обсяги перевищують наявні людські потреби) та економічні (обмежені, обсяги яких менші за існуючі потреби); споживчі блага (товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб) і виробничі блага (товари та послуги, призначені для виробництва споживчих благ); матеріальні блага (товари та послуги сфери матеріального виробництва) і нематеріальні блага (створюються у сфері нематеріального виробництва).

Ієрархія потреб

Потреба – це відчуття нестачі чого-небудь, необхідного для підтримки ж/д людини, колективу, суспільства в цілому, вона вимагає задоволення і тому спонукає до діяльності. Потреби утворюють складну систему, яку можна структурувати за різними критеріями.

Так, відомий англійський економіст А.Маршалл класифікував потреби за парним критерієм: первинні (наприклад, потреба в їжі) та вторинні (наприклад, в освіті); абсолютні, або безумовні (наприклад, потреба в одязі) та відносні, обумовлені абсолютними потребами (в обладнанні для виготовлення одягу); вищі (наприклад, потреба в духовному розвитку) та нижчі (фізіологічні); позитивні і негативні (наприклад, потреба в наркотиках); нагальні (невідкладні) та відстрочені;з агальні (їжа, одяг) та особливі, які виникають під впливом традицій та звичок, які склалися в суспільстві (національна кухня); звичайні та надзвичайні, обумовлені наприклад природними катаклізмами; індивідуальн і та колективні; приватні та державні (наприклад, потреба в обороні).

Також, широко відома класифікація потреб, яку здійснив американський соціолог А.Маслоу: Фізіологічні потреби ( їжа, вода, одяг, житло). Потреби в безпеці і захисті (гарантії доходу,забезпеченості роботою, захищеності в старостіта при втраті працездатності, охорона здоров’я і навколишнього середовища). Соціальні потреби (соціальні контакти, духовна близькість тощо ). Потреби в повазі до себе та в певному соціальному статусі. Потреби в самовираженні та самореалізації -

Різні потреби перебувають у певному взаємозв’язку одні з одними і ґрунтуються одні на одних (нижчі –вищі). Закон зростання потреб людей виражає об’єктивну необхідність росту і розвитку потреб людей у тісному взаємозв’язку з економічним ростом, удосконаленням економічної системи і суспільства.

Економічні інтереси.

Інтерес – це предмет зацікавленості, бажання та спонукальні, усвідомлені мотиви дії суб’єктів господарювання.

Економічні інтереси являють собою об’єктивні, обумовлені відносинами власності спонукальні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задоволення потреб кожного члена і суспільства в цілому. Економічні інтереси виступають формою прояву і реалізації економічних потреб. Інакше кажучи, економічні інтереси - це усвідомлені економічні потреби, спонукальні сили. Таким чином, економічні інтереси є: - є формою вияву економічних потреб; - відображають певний рівень та динаміку задоволення економічних потреб; - спонукають економічних суб'єктів до діяльності для задоволення потреб.

За ознакою суб’єктивності інтереси можна класифікувати як: - особисті; колективні; загальнонародні; загальнолюдські; відомчі; регіональні.

В ринковій економіці важливо відрізняти економічні інтереси трьох основних суб’єктів: 1)економічні інтереси домашніх господарств спрямовані на максимізацію корисності благ з урахуванням існуючих цін та доходів; 2)економічні інтереси підприємців спрямовані на максимізацію прибутку, зниження витрат і підвищення конкурентоспроможності продукції;3)економічні інтереси держави спрямовані на реалізацію потреб суспільства в цілому.

У системі інтересів відокремлюють ключові (головні) і другорядні. З урахуванням об’єкта інтересів останні можна класифікувати як: морально-етичні, інтереси безпеки праці, інтереси умов праці, інтереси режиму праці і відпочинку, грошово-фінансові, майнові та ін. З погляду часових аспектів інтереси розрізняють як поточні і перспективні. З позиції усвідомлення вони бувають істинні, помилкові, неправильні, фальшиві.

Різнобічність інтересів і їх суперечливість обумовлена різним економічним положенням людей в економічній системі. Тому кожне суспільство постає перед проблемою пошуку ефективного механізму їхнього узгодження. Єдність інтересів досягається у процесі їхньої взаємодії та взаємореалізації. Шляхи поєднання економічних інтересів: субординоване підпорядкування одних економічних інтересів іншим; координоване узгодження різнобічних інтересів усіх економічних суб’єктів.

 

18. Взаємозв'язок потреб та інтересів.

Потреба – це відчуття нестачі чого-небудь, необхідного для підтримки ж/д людини, колективу, суспільства в цілому, вона вимагає задоволення і тому спонукає до діяльності.

Інтерес – це предмет зацікавленості, бажання та спонукальні, усвідомлені мотиви дії суб’єктів господарювання. Економічні інтереси являють собою об’єктивні, обумовлені відносинами власності спонукальні мотиви, стимули трудової діяльності, спрямовані на задоволення потреб кожного члена і суспільства в цілому. Ек.інтереси не тотожні потребам. Вони є формою прояву і реалізації економічних потреб, спонукальні сили.

Логічний взаємозв’язок екон потреб, інтересів, мотивів, стимулів і сусп. вир-ва можна зображити моделлю: Стимул -> Екон потреба – > інтерес –> мотив – >Дія (сусп. вир-во) –> Результат (задоволення потреб)

Потреби й інтереси і відображають існуючі виробничі відносини, і самі спонукають до їх виникнення.

 

Мотиви та стимули.

У свідомості людини потреби перетворюються на інтерес або мотив, який і спонукає людину до певної цільової дії. Мотив – це усвідомлене спонукання до дії.

Тісний взаємозв’язок мотивів і потреб пояснюється передовсім схожістю сутностей. Потреби людини – це нестача чогось, мотиви – це спонукання людини до чогось. Мотиви з’являються майже одночасно з виникненням потреб і проходять певні стадії, аналогічні стадіям формування потреб. Мотив не тільки спонукає людину до дії, а й визначає, що треба зробити і як саме здійснюватиметься ця дія.

Стимул - спонукання до дії, спонукальна причина. В основі цих спонукальних дій лежать зовнішні чинники (матеріальні, моральні тощо). Отже, під стимулом розуміємо зовнішні спонукання, які мають цільову спрямованість.

Мотив – це також спонукання до дії, але в основі його може бути як стимул (винагорода, підвищення по службі, адміністративна ухвала – наказ, розпорядження тощо), так і особисті причини (почуття обов’язку, відповідальність, страх, благородство, прагнення до самовираження тощо). Стимул перетворюється на мотив лише тоді, коли він усвідомлений людиною, сприйнятий нею.

Економічний інтерес лежить в основі спонукальних мотивів до господарської діяльності людини. Тому через економічні інтереси можна впливати на ефективність виробництва. Засоби впливу на інтереси людей різноманітні. Вони мають різноманітну природу і залежать від типу економічної системи. В укрупненому плані засоби впливу на економічні інтереси можна підрозділити на три групи: 1)позаекономічні, примусові за допомогою адміністративного або навіть фізичного насильства; 2) економічний вплив на інтереси людей; 3) моральне і соціальне стимулювання;

Основні теорії мотивації: Тейлера, потреб Маслоу, Мак-Грегора.

 

Економічна поведінка.

Поведінка людини – це здатність л-ни до д-ті в різних сферах її життя. Ек. Поведінка – це с-ма логічних і послідовних заходів впливу суб’єкта на економіку з метою її зміни.

Вибір моделі ек поведінки визначається рівнем освіти, вихованням, соц. Оточенням, ек досвідом і т. д. Значний вплив мають внутрішньо-притаманні інстинкти: індивідуалізму, р-ку, соціальності. Основна суперечність – раціональність та мораль.

Економічна наука досліджує людину економічну – головний суб’єкт ринкової екон, який володіє свободою вибору і приймає економ раціональні та оптимальні рішення з урахуванням усіх наявних можливостей і умов, відповідно до своїх особистих інтересів, мети і пріоритетів. Таким чином, модель екон людини характеризується: - визначальною роллю особистого інтересу в мотивації економічної поведінки; - компетентністю економічного суб’єкта в особистих справах; - головним мотивом господарської діяльності людини в ринковій економіці є максимізація прибутку або максимізація корисності.

Економічна поведінка споживача - це формування попиту споживачів на різні товари та послуги з урахуванням доходів і особистих смаків та уподобань.

Три основні категорії – корисність, ціна й дохід – визначальні у теорії поведінки споживача. Корисність - це характеристика задоволеності споживача (чи досягнутого ним добробуту) при споживанні певних товарів та послуг. Корисність є лише суб’єктивною. Економічний вибір робиться таким чином, щоб максимізувати корисність. Максимізація корисності – це отримання найбільш високої можливості корисності в ситуації економічного вибору.

Економічна теорія розрізняє загальну і граничну корисність. Загальна корисність визначається задоволенням від споживання певного набору життєвих благ. Гранична корисність дорівнює приросту, збільшенню загальної корисності внаслідок придбання додаткової одиниці даного блага.

Закон спадної граничної корисності споживчого блага: зі зростанням кількості придбаних одиниць певного продукту корисність кожної наступної одиниці для споживача зменшується. Економічне значення цього закону: визначає ринкову поведінку споживача. Якщо кожна додаткова одиниця споживчого блага має все меншу граничну корисність, то споживач починає міркувати: а чи варто за це віддавати гроші.