У разі відмови представника від наданих йому повноважень представник не може бути у цій самій справі представником іншої сторони.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

У разі відмови представника від наданих йому повноважень представник не може бути у цій самій справі представником іншої сторони.



 

1. Представник є самостійним учасником процесу, який наділений важливими повноваження. На відміну від ЦПК 1963 року, даний кодекс наділяє представника як загальними, так і спеціальними правами, які пов’язані з розвитком спору і спрямовані на розпорядження щодо предмету спору. Тобто представник наділений такими повноваженнями, як і особа, яку він представляє.

Слід наголосити, що позиція законодавця про обсяг повноважень представника у цивільному і адміністративному процесах неоднакова.

2. Зміст судового представництва у цивільному процесі складають процесуальні дії, наслідки яких поширюються на довірителя. Саме тому довіритель визначає обсяг повноважень і доручає йому ведення справи. Він має право обмежити коло повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії. Такі обмеження повинні бути застережені у виданій йому довіреності.

Законом не передбачено, як зазначити обмеження щодо окремих повноважень представника, якщо він є адвокатом і діє на підставі ордеру. Адже ордер не містить переліку повноважень, як і не містить підпису особи, яку представляє адвокат (зразки ордера на ведення справи затверджені Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України). Тому ордер лише засвідчує право адвоката на надання правової допомоги у суді. Законодавець не визначився, яким чином можна обмежити повноваження представника, який бере участь у справі на основі усної заяви, занесеної до журналу судового засідання (п.6 ст. 44 ЦПК).

На нашу думку, обмеження повноважень представника на вчинення певних процесуальних дій у тих випадках, якщо повноваження представника підтверджуються іншими документами, ніж довіреність, здійснюється шляхом подання суду відповідної заяви: письмової або усної із занесенням її до журналу судового засідання.

3. Відповідно до ст. 248 ЦК України, підставами припинення представництва за довіреністю є: закінчення строку довіреності; скасування особою, яка її видала; відмова представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю; припинення юридичної особи, яка видала довіреність або якій такий документ був виданий; у разі смерті, оголошення померлою, визнання недієздатною або безвісно відсутньою, обмеження цивільної дієздатності особи, яка видала довіреність або особи, якій вона видана.

Особа, яка видала довіреність, може у будь-який час її скасувати. Умови та наслідки скасування довіреності зазначені у статті 249 ЦК.

Представник має право відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю. Він зобов’язаний повідомити про це довірителя. Єдиний виняток передбачений статтею 250 ЦК: представник не може відмовитися від вчинення дій, які були визначені довіреністю, якщо ці дії були невідкладними або вони спрямовані на запобігання завданню збитків особі, яку він представляє, чи іншим особам.

Умовам припинення представництва присвячено окремі норми Правил адвокатської етики. Відповідно до ст. 40 Правил клієнт може в будь-який час і з будь-яких причин (або без їх пояснення) розірвати угоду з адвокатом в односторонньому порядку. Адвокат не має права вчиняти тиск на клієнта з метою перешкодити реалізації цього права. Водночас адвокат, котрому став відомий намір клієнта розірвати угоду з ним, повинен пояснити клієнту можливі наслідки цього для перспективи подальшого виконання його доручення, з'ясувати причини, що потягли ініціювання клієнтом розірвання угоди, і якщо вони пов'язані з помилковим уявленням клієнта про хід захисту (представництва) його інтересів або обумовлені недоліками в захисті (представництві) клієнта адвокатом, які можуть бути усунені, - пояснити це клієнту і обговорити з ним можливість збереження угоди, якщо це об'єктивно відповідає інтересам клієнта.

В свою чергу, відповідно до ст. 41 Правил, адвокат може достроково (до завершення виконання доручення) розірвати угоду з клієнтом за сукупності таких умов:

1) клієнт згоден на розірвання угоди, маючи достатню інформацію про можливі наслідки цього для перспективи виконання його доручення;

2) у клієнта є реальна можливість звернутися до іншого адвоката;

3) чинним законодавством не передбачено неможливість розірвання угоди про надання правової допомоги певного виду.

Без дотримання умов, передбачених пунктами 1, 2 частини першої цієї статті, адвокат може достроково розірвати угоду з клієнтом за однієї з наступних обставин:

1) клієнт вчиняє дії, що стосуються суті доручення, на порушення чинного законодавства і відмовляється припинити їх вчинення, не зважаючи на роз'яснення адвоката;

2) клієнт використовує правову допомогу, що йому надається адвокатом, для полегшення вчинення злочину;

3) клієнт, не зважаючи на роз'яснення адвоката, наполягає на досягненні результату, який через нові або нововиявлені обставини є об'єктивно недосяжним;

4) клієнт грубо порушує обов'язки, взяті ним на себе згідно з угодою про надання правової допомоги;

5) належне виконання доручення стає неможливим через дії клієнта, що вчиняються ним всупереч порадам адвоката;

6) клієнт вчиняє дії, що ганьблять честь, гідність і ділову репутацію адвоката;

7) клієнт не погоджується погашати фактичні видатки у випадку, передбаченому частиною третьою статті 34 Правил, якщо вони є необхідними для подальшого виконання доручення;

8) фізичний або психологічний стан адвоката позбавляє його можливості належним чином продовжувати виконання доручення; в цьому випадку адвокат зобов'язаний вжити всіх доступних йому заходів для запобігання ущемленню законних інтересів клієнта і забезпеченню подальшого представництва клієнта іншим адвокатом;

9) в інших випадках, передбачених цими Правилами.

У всіх випадках розірвання угоди за ініціативою адвоката він зобов'язаний попередити про це клієнта, пояснити йому причини розірвання угоди, пересвідчитись, що вони об'єктивно або суб'єктивно, виходячи з позиції, зайнятої клієнтом, не можуть бути усунені, і вжити розумно необхідних заходів для захисту законних інтересів клієнта.

Угода про надання правової допомоги може бути в будь-який час розірвана за взаємною згодою адвоката і клієнта за умови, що клієнту повідомлено можливі наслідки розірвання угоди дня перспективи виконання його доручення.

Відповідно до ст.44 Правил при розірванні угоди (незалежно від причин) адвокат зобов'язаний:

1) повернути клієнту отримані від нього документи, а також документи, видані адвокату для клієнта іншими особами в ході виконання доручення, майно, передане клієнтом на зберігання адвокату, та невитрачені кошти, що призначалися для погашення видатків, пов'язаних з виконанням доручення;

2) поінформувати клієнта щодо здійсненої адвокатом роботи і передати клієнту копії процесуальних документів, складених адвокатом при виконанні доручення. Це правило не поширюється на випадки розірвання угоди адвокатом з підстав грубого порушення клієнтом зобов'язань, прийнятих на себе згідно з угодою, що виразилося у відмові від сплати або фактичній несплаті гонорару в повному обсязі.

4. Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суд шляхом подання письмової заяви або усної заяви, зробленої у судовому засіданні. Про це слід в першу чергу повідомити особу, повноваження якої обмежуються чи припиняються. Це повинна зробити особа, яка припиняє або обмежує представницькі повноваження. Якщо такого повідомлення не надійшло, то усі негативні наслідки дій, вчинених представником з перевищенням повноважень або без таких, покладаються на довірителя.

 

 

Стаття 45. Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб

У випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.

Прокурор здійснює у суді представництво інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, і може здійснювати представництво на будь-якій стадії цивільного процесу.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі в справі або взяти участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне.

1. Органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб – це особи, які беруть участь у справі, з метою захисту прав інших осіб – сторін у справі.

До цих осіб належать Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи.

2. За Законом України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини” Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, цим Законом, Законом України "Про державну службу". Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.

Відповідно до ст. 13 цього Закону Уповноважений має право, зокрема:

- на ознайомлення з документами, у тому числі і секретними (таємними), та отримання їх копій в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, органах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах. Доступ до інформації, пов'язаної із службовою та державною таємницями, здійснюється в порядку, визначеному законодавчими актами України;

- бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому числі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим;

- звертатися до суду із заявою про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть цього зробити самостійно, а також особисто або через свого представника брати участь у судовому процесі у випадках та порядку, встановлених законом.

3. Відповідно до ст. 20 Закону України “Про об'єднання громадян” для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об'єднання громадян мають право представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах. Порядок реалізації цього права доцільно передбачати в статуті відповідного об‘єднання.

4. Відповідно до ст. 19 Закону України “Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності” профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво і захист трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілок в органах державної влади та органах місцевого самоврядування, у відносинах з роботодавцями, а також з іншими об'єднаннями громадян.

У питаннях колективних інтересів працівників профспілки, їх об'єднання здійснюють представництво та захист інтересів працівників незалежно від їх членства у профспілках.

У питаннях індивідуальних прав та інтересів своїх членів профспілки здійснюють представництво та захист у порядку, передбаченому законодавством та їх статутами.

Профспілки, їх об'єднання мають право представляти інтереси своїх членів при реалізації ними конституційного права на звернення за захистом своїх прав до судових органів, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також міжнародних судових установ.

5. В порядку позовного провадження у справі про захист прав споживачів може звернутись до суду Державний комітет України у справах захисту прав споживачів і його органи, а також громадські організації (об'єднання) споживачів, які відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 5 та ст.. 26 Закону України “Про захист прав споживачів” мають право представляти й захищати в суді інтереси споживачів.

Об'єднання споживачів мають право, зокрема звертатися з позовом до суду про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів і припинення цих дій. При задоволенні такого позову суд зобов'язує порушника довести рішення суду у встановлений ним строк через засоби масової інформації або іншим способом до відома споживачів. Рішення суду, що набрало законної сили, про визнання дій продавця, виробника (підприємства, що виконує їх функції), виконавця протиправними щодо невизначеного кола споживачів є обов'язковим для суду, що розглядає позов споживача щодо цивільно-правових наслідків їх дій з питань, чи мали місце ці дії і чи були здійснені вони цими особами; відповідно до законодавства захищати у суді права споживачів, які не є членами громадських організацій споживачів (об'єднань споживачів) (ст. 25 Закону “Про захист прав споживачів)

Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі здійснюють державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечують реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і мають право подавати до суду позови щодо захисту прав споживачів (п. 10. ч. 1 ст. 26 Закону “Про захист прав споживачів”).

Органи місцевого самоврядування з метою захисту прав споживачів мають право створювати при їх виконавчих органах структурні підрозділи з питань захисту прав споживачів, які вправі подавати до суду позови щодо захисту прав споживачів (п.6 ст. 28 “Про захист прав споживачів”).

6. Батьки мають право на самозахист своєї дитини, повнолітніх дочки та сина. Батьки мають право звертатися до суду, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та громадських організацій за захистом прав та інтересів дитини, а також непрацездатних сина, дочки як їх законні представники без спеціальних на те повноважень. Батьки мають право звернутися за захистом прав та інтересів дітей і тоді, коли відповідно до закону вони самі мають право звернутися за таким захистом. (ст. 154 СК України)

Неповнолітні батьки, які досягли чотирнадцяти років, мають право на звернення до суду за захистом прав та інтересів своєї дитини (ст.156 СК України)

Повнолітні дочка, син мають право звернутися за захистом прав та інтересів непрацездатних, немічних батьків як їх законні представники, без спеціальних на те повноважень (ч.2 ст. 172 СК України).

7. Формами участі у справі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб у справі є:

- подання позовної заяви в інтересах позивача. В такому випадку відповідний орган виступає ініціатором справи замість позивача;

- вступ в справу для захисту інтересів особи сторони або третьої особи як з власної ініціативи, так і за ухвалою суду;

- участь в справі для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у цивільному процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом (наприклад, у справах про усиновлення обов‘язковим є висновок органу опіки та піклування про відповідність усиновлення інтересам дитини – ч.2 ст. 253 ЦПК), або якщо суд визнає це за необхідне.

8. Відповідно до ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування.

Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Органи опіки та піклування згідно з СК України мають пра­во пред’явити позов про визнання шлюбу недійсним (ст.42) про позбавлення батьківських прав (ст.165), про скасування чи визнання усиновлення недійсним (ст.240), про відібрання дитини від батьків (ст.170).

9. Виконання житлово-комунальними органами функцій уп­равління житловим фондом України зумовлює можливу і не­обхідну їх участь у цивільному процесі щодо справ, пов'яза­них зі зміною юридичного, технічного, комунального стану споруд і будівель. Для подання висновку про придатність жилого приміщен­ня для проживання, суди повинні залучати до участі у справі органи санітарно-епідеміологічної служби, а також місцеві житлові органи, якщо рішення у справі може вплинути на їхні інтереси. Невиконання цього обов'язку призводить до по­рушення прав зазначених органів і може бути підставою для скасування судового рішення, ухваленого у таких справах без їхньої участі.

10. Державний нагляд за додержанням законодавчих та інших нормативних актів з охорони праці здійснюють: Державний комітет України з ядерної та радіаційної безпеки, Комітет по нагляду за охороною праці, органи державного пожежного на­гляду управління пожежної охорони Міністерства внутрішніх справ України, органи та заклади санітарно-епідемічної служ­би Міністерства охорони здоров'я України (ст. 44 Закону Ук­раїни «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХИ, ст. 260 КЗпП України). У справах за позовами до власників про відшкодування шкоди, збитків працівникам, іншим гро­мадянам, підприємствам і державі зазначені державні органи можуть брати участь для подання висновку у справі.

11. Коментована стаття окремо виділяє прокурора та зазначає, що він здійснює представництво (а не захист) громадянина або держави. Правовий статус прокурора в цивільному процесі визначається також спеціальним законодавством – главою 3 Закону України “Про прокуратуру”.

Прокурор, який бере участь в розгляді справ у судах, додержуючи принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єктивний розгляд справ та постановленню судових рішень, що грунтуються на законі (ст. 34 Закону).

Прокурор може вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави та суспільства, і зобов'язаний своєчасно вжити передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили. Прокурор має рівні права з іншими учасниками судового засідання. Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому процесі, визначаються цим Законом та процесуальним законодавством України. (ст. 35 Закону “Про прокуратуру).

12. Поняття “інтерес держави”, яке використовується в Законі “Про прокуратуру” та процесуальному законодавстві було преметом тлумачення Констититуційноо Суду України. Конституційний Суд розтлумачив, що положення абзацу четвертого частини першої статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України в контексті пункту 2 статті 121 Конституції України треба розуміти так, що прокурори та їх заступники подають до арбітражного суду позови саме в інтересах держави, а не в інтересах підприємств, установ і організацій незалежно від їх підпорядкування і форм власності.

Прокурор або його заступник самостійно визначає і обгрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересам держави, і ця заява, за статтею 2 Арбітражного процесуального кодексу України, є підставою для порушення справи в арбітражному суді.

Під представництвом прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді за змістом пункту 2 статті 121 Конституції України та статей 2 і 29 Арбітражного процесуального кодексу України треба розуміти правовідносини, в яких прокурор, реалізуючи визначені Конституцією України та законами України повноваження, вчиняє в суді процесуальні дії з метою захисту інтересів держави. Ці дії включають подання прокурором до арбітражного суду позовної заяви, його участь у розгляді справи за позовною заявою, а також у розгляді судом будь-якої іншої справи за ініціативою прокурора чи за визначенням суду, якщо це необхідно для захисту інтересів держави. (Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 р.

13. Відповідно до ст. 36-1 Закону України “Про прокуратуру” представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом.

Підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Практика виробила три критерії, коли прокурор пред’являє позов:

а) заінтересована особа не може або для неї украй важко захистити свої права (заяви в інтересах неповнолі­тніх, недієздатних, старих, важко хворих громадян);

б) якщо заін­тересована особа не вживає заходів для захисту свого права, але інтереси інших громадян, державні, суспільні інтереси вимагають такого захисту (регресні позови в інтересах підприємства;)

в) якщо позов має сприятливу перспективу.

Формами представництва є:

– звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод іншої особи, невизначеного кола осіб, прав юридичних осіб, коли порушуються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів і посадових осіб;

– участь у розгляді судами справ;

– внесення апеляційного, касаційного подання на судові рішення або заяви про їх перегляд за нововиявленими обставинами.

З метою вирішення питання наявності підстав для внесення касаційного подання у справі, розглянутій без участі прокурора, прокурор має право знайомитися з матеріалами справи в суді, робити виписки з неї, отримувати копії документів, що знаходяться у справі.

Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Право внесення апеляційного, касаційного і окремого подання на вироки, рішення, ухвали і постанови судів надається прокурору і заступнику прокурора в межах їх компетенції, незалежно від їх участі в розгляді справи в суді першої інстанції. Помічники прокурора, прокурори управлінь і відділів можуть вносити апеляційні, касаційні і окремі подання тільки у справах, в розгляді яких вони брали участь. (ст. 37 Закону “Про покуратуру”)

Апеляційне, касаційне і окреме подання на вирок, рішення, ухвалу і постанову суду можуть бути доповнені або змінені прокурором, який їх вніс, а також прокурором вищого рівня до початку розгляду справи судом. Генеральний прокурор України, прокурори Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя і прирівняні до них прокурори, їх заступники мають право відкликати із суду кримінальну справу, по якій обвинувачений не відданий до суду. (ст. 40 Закону “Про прокуратуру”)

Згідно із п.30 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 р №7/93-ВР “Про державне мито” Генеральна прокуратура України та її органи звільняються від сплати державного мита у справах за позовами в інтересах громадян і держави (державних підприємств, установ, організацій, інших юридичних осіб, щодо яких є державний інтерес у зв”язку із вкладенням державної власності в їх створення й діяльність, належністю державі частини акцій тощо) в інших випадках, зокрема при пред”явленні позову прокуратурою від свого імені як юридичної особи, при участі її у справі як відповідача, питання про сплату нею державного мита або про розподіл судових витрат між сторонами вирішується на загальних підставах.

14. В практичній роботі працівники прокуратури керуються Наказом Генерального прокурора від 19.09.2005 № 6гн “Про організацію роботи по представництву в суді, захисту інтересів громадян та держави при виконанні судових рішень”.

Найбільш істотними у цьому наказі є наступні положення:

- пріоритетним при здійсненні представницької діяльності прокурорів у суді вважається захист соціальних і майнових прав неповнолітніх, інвалідів, людей похилого віку, осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, трудових прав громадян, які неспроможні самостійно їх захистити або реалізувати процесуальні повноваження, а також захист державних інтересів, що стосуються бюджетних коштів, звільнення від оподаткування, відчуження державного майна, земельних відносин (п.3);

- особливу увагу вимагається приділяти додержанню законодавства, яке регулює питання, пов'язані з банкрутством суб'єктів господарювання. Своєчасно реагувати на незаконні судові рішення у справах про банкрутство, дії чи бездіяльність арбітражних керуючих при виконанні рішень судів (п. 3.1.);

- роботу прокуратури в цому напрямку забезпечуються підрозділи представництва інтересів громадян і держави в судах;

- наказано вживати заходів щодо забезпечення позовних вимог одночасно з пред'явленням позову чи заяви. Вказувати на конкретний спосіб забезпечення та мотивувати його. Не залишати без реагування випадки необґрунтованої відмови у забезпеченні позову чи заяви. (п. 4.3.);

- одночасно зі зверненням з позовом (заявою) до суду не за місцем знаходження прокуратури копію позову (заяви) надсилати відповідному прокуророві для забезпечення участі прокурора у розгляді справи та письмово інформувати про це суд, до якого направлено позов (заяву). Прокурору, що забезпечував участь у суді, негайно повідомляти прокурора, який направив позов, про результати його розгляду. (п. 4.4.)

- участь у розгляді цивільних і адміністративних справ за позовами, заявами прокурора у місцевих загальних судах забезпечується, як правило, прокурорами за місцем розташування суду. Природоохоронним, транспортним, військовим прокурорам, прокурорам з нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах наказано брати участь у розгляді справ за їх позовами, заявами у місцевих загальних судах за місцем знаходження прокуратур (п.6);

- Організацію участі прокурорів у розгляді справ в апеляційних, місцевих господарських та окружних адміністративних судах покладено на підрозділи представництва інтересів громадян і держави в судах прокуратур областей і прирівняних до них за місцем знаходження зазначених судів (п. 6.1).

- участь прокурорів за своєю ініціативою визнано обов‘язковою при розгляді судами справ про усиновлення дітей іноземцями; позбавлення батьківських прав; стягнення коштів за рахунок державного бюджету; звільнення від арешту майна, яке стягується в доход держави.

15. Прокурори повинні не лише обгрунтовувати підстави для представництва, але й подавати докази, які свідчать про наявність таких підстав. В іншому випадку суд праві відмовити у прийнятті позовної заяви. Так, у лютому 2003 р. прокурор Приморського району Запорізької області звернувся до суду з окремими позовними заявами в інтересах Ч. та інших 22 осіб до ТОВ "Вольний" про розірвання договорів оренди земельних паїв.

Ухвалою судді Приморського районного суду Запорізької області від 19 лютого 2003 р., залишеною без зміни ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 19 червня 2003 р., у прийнятті заяв відмовлено.

У касаційному поданні прокурор Запорізької області послався на те, що в прийнятті заяв відмовлено необґрунтовано, оскільки згідно зі ст. 5 ЦПК прокурор вправі звернутися до суду на захист прав і свобод окремих осіб, і просив ухвалу скасувати та вирішити питання про прийняття позовів до розгляду по суті.

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що касаційне подання прокурора підлягає частковому задоволенню, а судові ухвали - скасуванню з передачею питання про прийняття позовних заяв на вирішення суду першої інстанції з таких підстав.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор Приморського району Запорізької області звернувся до суду з окремими позовами (всього 23 позовні заяви) в інтересах окремих громадян про розірвання договорів оренди земельних паїв, обумовлюючи своє звернення неспроможністю кожного із цих громадян як через їх фізичний, так і матеріальний стан чи з інших поважних причин самостійно здійснити в суді захист порушених прав.

Відмовляючи прокурору в прийнятті зазначених позовних заяв на підставі ст. 136 ЦПК, суддя, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що всі особи, на захист прав яких звернувся прокурор, працездатні, мають достатній рівень матеріальної забезпеченості, а тому в змозі самостійно звернутися до суду з приводу своїх прав.

Проте з таким висновком погодитись не можна, оскільки зазначені ухвали постановлені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до змісту статей 136, 143 ЦПК суддя зобов'язаний вирішити питання про прийняття кожної поданої до суду окремої заяви в цивільній справі, якщо він згідно з ч. 2 ст. 144 ЦПК не постановив ухвалу про об'єднання в одне провадження декількох однорідних позовних вимог. Усупереч зазначеним вимогам процесуального права, не вирішивши питання про об'єднання в одне провадження цих позовних заяв, суддя однією ухвалою відмовив у прийнятті всіх поданих прокурором в інтересах окремих осіб позовних заяв.

Згідно зі статтями 13, 121 ЦПК, ст. 36-1 Закону від 5 листопада 1991 р. № 1789-XII "Про прокуратуру" підставою для представництва прокурором у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан або з інших поважних причин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження. Обґрунтовуючи підстави для свого представництва в інтересах зазначених осіб, прокурор додав до кожної з позовних заяв довідки на підтвердження цих підстав: про розмір доходів, отриманих працюючими особами, пенсіонерами, інвалідами та безробітними, який є меншим за встановлені законодавством межу малозабезпеченості і прожитковий мінімум; дані про тривале неотримання працюючими особами заробітної плати; неотримання орендної плати за здані земельні паї; дані про вік та недієздатність окремих осіб.

Постановивши ухвалу з порушенням ст. 136 ЦПК та не дослідивши наявність підстав для звернення прокурора в інтересах кожної особи, суддя без урахування положень ст. 361 Закону "Про прокуратуру" дійшов помилкового висновку про безпідставність такого звернення прокурора, застосувавши при цьому норми статей 118, 120 ЦПК, які виключені з цього Кодексу відповідно до Закону від 21 червня 2001 р. № 2540-III "Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України".

Керуючись ст. 334 ЦПК, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України касаційне подання прокурора Запорізької області задовольнила, ухвалу судді Приморського районного суду від 19 лютого 2003 р. та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 19 червня 2003 р. скасувала й передала питання про прийняття позовних заяв прокурора в інтересах осіб на вирішення суду першої інстанції.[11]

 

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; просмотров: 86; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 54.144.55.253 (0.014 с.)