Державні фонди цільового призначення в Україні та законодавче регулювання їх функціонування

Фінанси ресурси цільового призначення є самостійною ланкою фінансової системи. Необхідність їх створення та функціонування зумовлена потребою в наданні певних соціальних гарантій населенню в разі досягнення непрацездатного віку, втрати працездатності, годувальника, роботи, настання стихійного лиха та інших непередбачуваних подій. В економічному аспекті – це створення та використання фондів фінансових ресурсів для задоволення економічних та соціальних потреб держави, підприємницьких структур та окремих громадян.

В Україні до числа вказаних фондів належать: Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Фонд зайнятості, Фонд конверсії, Інноваційний фонд, а також велика кількість галузевих фондів. Проте вказані фонди, крім Пенсійного, включаються до складу державного бюджету і тим самим дещо зменшується їхня роль як самостійної ланки фінансової системи. Треба зазначити, що діяльність централізованих фондів не здійснюється на принципах комерційного розрахунку, що теж звужує їхнє функціональне призначення.

Принципи організації централізованих фондів фінансових ресурсів:

- відрахування до фондів централізовано визначаються державою відповідними законами і є власністю держави;

- відрахування до фондів є обов’язковими платежами й можуть стягуватися примусово;

- витрати з фондів здійснюються лише на визначені потреби, які передбачені законами України.

52. Види і форми державного кредиту.

В Ук-ні виділяють наступні форми держ. кредиту: 1)держ.позики;2)звернення ч-ни заощаджень н-ня в держ. позики;3)запозичення коштів загальнодержавного позикового фонду; 4)казначейські позики;5)гарантовані позики 1)Держ. позики-є кредитними відносинами між дер-вою і фіз. та юр. особами, коли дер-ва отримує обумовлену суму коштів н авизначений строк за встановлену плату. Оформлення держ. позик може здійснюватись двома видами цін. паперів-облігаціями і казначейськими зобов’язаннями(векселями). Облігація це цін.папір, що засвідчує внесення її власником грош. коштів і підтверджує зобов’язання відшкодувати йому номінальну вартість цін. паперу в передбачений в ньому строк з виплатою фіксованого %. Казначейські зобов’язання-це вид цін.паперу на пред’явника,що розміщується виключно на добровільних засадах серед н-ня, засвідчує його грошовий вклад і дає право на одержання фіксованого доходу. Кошти, що поступають від продажу облігацій, спрямовуються на поповнення бюджету та а ін. цілі. Кошти від реалізації казначейських зобов’язань спрямовуються тільки на поновлення держ.бюджету, на відміну від І-ї форми держ. кредиту, коли юр. і фіз. особи безпосередньо купують цінні папери за рахунок власних тимчасово вільних грошових коштів.2)Друга форма держ. кредиту опосередковується держ. ощадним банком Ук-ни. Якщо надає кредит дер-ва за рахунок позикових коштів без відома і згоди їх реального власника, що дозволяє виділити ці відносини, як особливу форму держ. кредиту.Це здійснюється через купівлю цим банком держ облігацій і держ. казначейських зобов’язань, а також оформлення безоблігаційних коштів. 3)Третя форма держ. кредиту проявляється в тому,що НБУ та ін. держ. кредитні установи безпосередньо передають ч-ну кред.рес-сів на покриття бюдж. видатків і дефіциту держ. бюджету Ук-ни. 4)Четверта форма держ. кредиту відображає ідносини надання фін. допомоги підприємств-вам і орг-ціям органами держ. влади за рах. бюдж. коштів на умовах поворотності, платності, терміновості. Вони видаються на пільгових умовах за строками і нормою %. 5)П’ята форма держ. кредиту-це умовний держ. кредит, коли дер-ва, идаючи гарантії, тим самим бере на себе ризик непогашення або несвоєчасності погашення всієї або ч-ни суми позики та % за неї. За гарантованими позиками дер-ва несе відповідальність лише у випадку неплатоспроможності позичальника. Частіше всього дер-ва гарантує позики місцевих органів влади, держ. п-в, спеціалізованих кредитних установ. Своєрідність держ. гарантій в тому,що збільшення обсягу гарантій, наданих дер-вою, веде до росту умовної держ. заборгованості, наслідком чого є нагромадження потенційного або прихованого боргу.

37.Прибутки і витрати страховика, фінансові результати страхових компаній.

Прибуток від страхових операцій є різницею між ціною наданих страхових послуг та їх собівартістю. Головним джерелом формування прибутку від страхових операцій є прибуток у тарифі, який під ас калькуляції навантаження закладається в тарифну ставку як самостійний елемент ціни на страхову послугу. Частка прибутку в тарифі встановлюється у відсотках або в абсолютному розмірі.

Як елемент тарифу прибуток відіграє важливу роль у регулюванні попиту та пропозиції з окремих видів страхування, оскільки всі інші елементи тарифу мають суто об'єктивну основу.

Фактичний прибуток від страхових операцій може формуватись (під впливом обставин) за рахунок будь-якого елемента тарифу, включно з нетто-ставкою. З метою виключення цієї можливості і для забезпечення формування запасних фондів у достатньому обсязі використовують такий порядок розподілу фонду поточних платежів, згідно з яким за кожним видом страхування в запасний фонд перераховується різниця між нормативним і фактичним обсягами виплат. Прибуток від діяльності із страхування житня визначається сумою надлишку резерву довгострокових зобов'язань (математичних резервів) понад обсяг страхових зобов'язань.

Прибуток від інвестування та розміщення тимчасово вільних коштів не включає доходів від інвестування та розміщення коштів резервів із страхування життя і медичного страхування у разі використання їх на поповнення резервів із страхування життя відповідно до методики формування резервів із страхування життя, зазначеної у ст. 31 Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про страхування" (2001 p.), або на поповнення резервів з медичного страхування у випадках, передбачених чинним законодавством

Витрати страховика утворюють собівартість страхових послуг. Вони мають таку структуру:

• витрати на виплату страхових сум та страхових відшкодувань;
• відрахування в централізовані страхові резервні фонди;
• відрахування в технічні резерви, відмінні від резервів незароблених премій, у випадках і на умовах, передбачених актами чинного законодавства;
• витрати на проведення страхування;
• інші витрати.

Собівартість у страховій справі — явище особливе. Страховик, беручи на себе страхову відповідальність за певним видом договору, тільки приблизно знає, у яку суму йому обійдеться надання тієї чи іншої страхової послуги. Вона може коштувати страховику тільки суми витрат на ведення справи за цим договором, а може, окрім того, включати виплату річного відшкодування. Саме тому в страховій практиці явище собівартості розглядають у вузькому та широкому її розумінні. У широкому розумінні собівартість — сукупність усіх витрат страховика з надання послуг, як безпосередніх, спрямованих на здійснення виплат з відшкодування збитків або страхових сум та на ведення страхової справи, так і опосередкованих, тобто витрат, пов'язаних із забезпеченням фінансової стійкості страхової компанії (формування запасних та резервних фондів).

У вузькому розумінні собівартість — це витрати страховика на ведення страхової справи.

44. Фінанси міжнародних фінансових інституцій.

До світових міжнародних фінансових інституцій належать Міжнародний валютний фонд (МВФ), група Світового банку та Банк міжнародних розрахунків. Міжнародний валютний фонд є провідним світовим фінансовим інститутом, який має статус спеціалізованої установи ООН. Основними цілями діяльності МВФ є сприяння розвитку міжнародної торгівлі й співробітництва у сфері валютного регулювання та надання кредитів у іноземній валюті для вирівнювання платіжних балансів країн - членів Фонду. Діяльність МВФ охоплює три основні напрями: кредитування, з метою надання фінансової допомоги країнам, в яких утворилось від'ємне сальдо платіжного балансу; регулювання міжнародних валютних відносин; постійний нагляд за світовою економікою. Кредитування здійснюється з різними цілями в різних формах та на різних умовах. Воно включає кредитування для потреб вирівнювання платіжного балансу, компенсаційне фінансування та допомогу найбіднішим країнам. Фінансові операції, які є основним напрямом діяльності, МВФ здійснює тільки з офіційними органами країн - членів Фонду. Другим основним напрямом діяльності МВФ є регулювання валютних взаємовідносин. При цьому МВФ установлює певні валютні обмеження. Так, країни - члени Фонду не можуть без його згоди вводити обмеження за платежами і переказами з поточних міжнародних операцій, використовувати дискримінаційні валютні засоби, застосовувати систему кількох видів валютних курсів.

Як провідна міжнародна фінансова інституція, МВФ здійснює постійний нагляд і спостереження за світовою економікою. Він формує значний масив інформації як у цілому по світовій економіці, так і в окремих країнах. Другою за значенням у системі міжнародних фінансових інституцій є група Світового банку, яка включає до свого складу Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР); Міжнародну асоціацію розвитку (МАР), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК) та багатостороннє агентство з гарантування інвестицій (БАГІ) і спеціалізовану структуру - Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних конфліктів (МЦУІК).

Серцевиною групи є МБРР, який був заснований разом з МВФ у 1945р. і почав функціонувати в 1946 р. Учасниками банку можуть бути тільки країни - члени МВФ. Основною метою діяльності банку є сприяння розвитку економіки країн - членів МБРР через надання довгострокових кредитів та гарантування приватних інвестицій. Статутний капітал сформовано за рахунок внесків країн-членів. Внески здійснюються через підписку на акції в межах установлених квот. Квоти кожної країни визначаються відповідно до її економічного потенціалу. Резервний фонд утворюється за рахунок банку. Банк міжнародних розрахунків є першою в історії міжнародною фінансовою інституцією. Він був створений у 1930 р. Основне завдання банку полягає у налагодженні співробітництва між центральними банками провідних країн світу та здійснення розрахунків між ними. Банк забезпечує також здійснення розрахунків між країнами, що входять до Європейської валютної системи. Він виконує депозитно-кредитні функції, здійснює валютні операції та операції на фондовому ринку.