Система управління державним боргом

 

Управління державним боргом полягає в забезпеченні плато­спроможності держави, тобто можливості погашення боргів. Це стосується як поточного, так і капітального боргу. Що стосується поточного боргу, то необхідно забезпечити реальні джерела його погашення. Для капітального боргу важливо встановити такі строки його погашення, коли будуть наявні відповідні для цього джерела.

Проблеми державного боргу не у його величині — в абсо­лютних сумах та відносно ВВП і обсягу бюджету, а у за­безпеченні платоспроможності держави.

В управлінні внутрішнім та зовнішнім боргами існує певна специфіка. Платоспроможність за внутрішніми позиками забез­печується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Плато­спроможність за зовнішнім боргом залежить насамперед від ва­лютних надходжень. Можливості у погашенні цього боргу виз­начаються станом торговельного балансу. Позитивне сальдо ха­рактеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність дер­жави і дають змогу урегулювати платіжний баланс.

В окремих випадках у результаті зміни ситуації в економіці та на фінансовому ринку чи погіршення фінансового стану держави вона не може забезпечити достатню платоспроможність. Тоді держава змушена вносити певні корективи у свою позикову полі­тику. Такі корективи, як правило, небажані, оскільки підривають довіру до держави. Але краще своєчасно внести певні корективи і забезпечити реальну платоспроможність держави, ніж допустити її фінансовий крах, що призведе до дефолту — визнання держа­вою своєї неплатоспроможності.

Способи коригування позикової політики

Існують такі способи коригування позикової політики:

— конверсія;

— консолідація;

— уніфікація;

— обмін за регресивним співвідношенням;

— відстрочка погашення;

— реструктуризація;

— анулювання.

Конверсія державного боргу — це зміна дохідності позик. Вона здійснюється у разі зміни ситуації на фінансовому ринку (напри­клад, рівня облікової ставки центрального банку) чи погіршення фінансового стану держави, коли вона не в змозі виплачувати пе­редбачуваний дохід.

Консолідація — це передання зобов'язань за раніше випуще­ною позикою на нову позику з метою продовження терміну по­зики. Вона проводиться у формі обміну облігацій попередньої (чи попередніх) позики на нові. В окремих випадках може засто­совуватись і скорочення строків позики.

Уніфікація - являє собою об'єднання кількох позик в одну. Во­на спрощує управління державним боргом. Уніфікація може про­водитись як окремо, так і в поєднанні з консолідацією.

Обмін за регресивним співвідношенням облігацій попередніх позик на нові проводиться з метою скорочення державного бор­гу. Це вкрай небажаний спосіб, оскільки він означає не що інше, як часткову відмову держави від своїх боргів.

Відстрочка погашення означає перенесення строків виплати заборгованості. При цьому за період перенесення строків пога­шення боргу виплата доходів не проводиться.

Реструктуризація — це використання у комплексі повністю чи частково зазначених вище методів.

Анулювання боргів означає повну відмову держави від своєї заборгованості. Однак це не може розглядатись як допустимий варіант. Авторитет держави, як і будь-якого боржника, залежить від визнання нею своїх боргів і забезпечення їх повного пога­шення у встановлені строки.

 

 

Самостійна робота № 8

Тема: Фондовий ринок і фондова біржа в Україні.

1. Характеристика фондової біржі

2. Функції фондової біржі

Порядок торгів на фондовій біржі

4. Види операцій з цінними паперами на УФБ

5. Види діяльності суб'єктів фондового ринку

 

Характеристика фондової біржі

 

Серцевиною національного ринку цінних паперів є Українська фондова біржа, утворена і зареєстрована Кабінетом Міністрів України восени 1991 року.

Перша УФБ розпочала практичну діяльність 2.01.1992 року - це вторинний ринок цінних паперів.

Правову основу діяльності фондової біржі становить Закон України від 18 червня 1991 року "Про цінні папери і фондову біржу", інші акти законодавства України, статут та правила фондової біржі.

За ці роки біржа сформувала розгалужену мережу регіональних центрів, філій і брокерських кон­тор, які функціонують в усіх областях України.

Фондова біржа — ринок, який концентрує попит і пропозицію на цінні папери, допомагає формувати їх біржовий курс.

Фондова біржа - організація, яка створюється без цілі отримання прибутку та займається виключно організацією і укладанням угод купівлі та продажу цінних паперів та їх похідних. Вона не може здійснювати операції з цінними паперами від свого імені та за дорученням клієнтів, а також виконувати функції депозитарію. Фондова біржа набуває прав юридичної особи з моменту її реєстрації Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Підставою для діяльності фондової біржі є Свідоцтво про реєстрацію.

Засновниками біржі можуть бути не менше 20 торговців цінними паперами. Частка статутного фонду, що належить одному акціонеру, не може бути вище 5%.

Статут та правила фондової біржі затверджуються її вищим органом - зборами акціонерів.

Державне регулювання діяльності фондових бірж здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку. Оскільки фондова біржа є АТ, її діяльність припиняється в порядку, передбаченому законодавством України про господарські товариства.

Для спрощення процедури передачі цінних паперів від одного власника до іншого, збільшення гарантій для власників цінних паперів щодо обліку прав на цінні папери та їх зберігання створюється Національна депозитарна система.

Іншим важливим учасником централізованої системи електронного обігу цінних паперів є Кліринговий банк, який здійснює кліринг операцій з цінними паперами.

Кліринг - це система безготівкових розрахунків за товари, цінні папери, послуги, що грунтується ца врахуванні банками взаємних вимог і зобов’язань.

Спеціалізовані банки, що здійснювали платежі за угодами, існували при біржах завжди. Їхня необхідність зумовлювалась насамперед тим, що біржа — не банківська установа, вона є тільки місцем проведення торгів, котирування та реєстрації угод. Депозитарій також позбавлений права виконувати банківські функції - він лише здійснює збереження й облік цінних паперів та фіксує їхнє переміщення. Таким чином, для повного завершення угоди, тобто переміщення грошей з рахунку на рахунок, необхідний банк, в якому відкрито рахунки учасників угоди.

Отже Кліринговий банк обслуговує грошові розрахунки між учасниками біржових угод за системою "оплата проти поставки". Оплата за цінні папери здійснюється одночасно з передачею паперів, а переказ платежу має відбутися щонайпізніше наприкінці дня, визначеного для виконання угоди.

Будь-яка угода обов'язково здійснюється за посередництвом Клірингового банку та Депозитарію.

Крім розглянутих інститутів, функціонування РЦП неможливе без брокерських контор. В Україні створюються,як правило, у формі ТОВ.

 

Функції фондової біржі

 

Фондова біржа виконує три основні функції:

1. посередницьку,

2. індикативну,

3. регулятивну.

Суть посередницької функції полягає в тому, що фондова біржа створює достатні й усебічні умови для торгівлі цінними па­перами емітентам, інвесторам та фінансовим посередникам. Тор­говельні угоди на біржі укладають брокери. Вони діють від імені своїх клієнтів — інвесторів, емітентів чи фінансових посередників, купуючи або продаючи цінні папери. При цьому права власності на куплені цінні папери чи отримані від їх реалізації гроші належать клієнтам. Дохід брокера становлять комісійні від укладених угод. Крім того, у торгівлі на біржі беруть участь дилери. Вони купують через брокерів цінні папери для їх наступного перепродажу. Їх дохід формується на основі різниці в цінах купівлі й продажу цінних паперів.

Індикативна функція фондової біржі полягає в оцінці вартості й привабливості цінних паперів. Саме на біржі проводиться котиру­вання цінних паперів, яке дає інформацію інвесторам про вартісну і якісну оцінку цінних паперів та динаміку їх розвитку. Це створює пе­редумови для надійного і достовірного механізму торгівлі, хоч і не ви­ключає можливостей цілеспрямованих махінацій з метою спекуляції цінними паперами.

Регулятивна функція фондової біржі виражається в організації торгівлі цінними паперами. Біржа встановлює вимоги до емітентів, які виставляють свої цінні папери на біржові торги, правила укладення і ви­конання угод, механізм контролю за діяльністю суб'єктів біржової торгівлі. Мета контрольної діяльності біржі — забезпечення до­стовірності котирування цінних паперів та надійності біржової торгівлі.