Поняття і класифікація інноваційних процесів

Всю сукупність процесів і явищ, що відбуваються на підприємствах різних галузей національного господарства, можна умовно поділити на дві групи – традиційні і інноваційні. Традиційні процеси і явища характеризують звичайне функціонування національного господарства, його галузей і підприємств, а інноваційні розвиток останніх на якісно новому рівні. Впродовж тривалого періоду, коли економіка функціонувала і розвивалась переважно за рахунок екстенсивних факторів (застосування постійно зростаючого обсягу суспільних ресурсів персоналу, виробничих фондів), у виробництві домінували традиційні процеси і явища. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або їх дія стала економічно невигідною, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузі технології, техніки, організаційних форм і економічних методів господарювання. Опрацювання, прийняття і реалізації таких рішень складають зміст так званих інноваційних процесів.

В узвичаєному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-який складний виробничо-господарській системі, характеризуються сукупністю безперервно виникаючих у часі і просторі прогресивних, якісно нових змін.

Результатом інноваційних процесів є новини, а їх впровадження у господарську практику визнається нововведенням. Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, спричиняючи у ній прогресивні зміни. Первісними імпульсами новин і нововведень на підприємствах слугують не лише суспільні потреби і результати власних фундаментальних наукових досліджень, але й використання закордонного прогресивного досвіду в галузі технології і організації виробництва, сучасних форм господарювання. За своїм характером інноваційні процеси, новини і нововведення поділяються на взаємозв’язані певні їх види.

Джерела, класифікація і взаємозв’язок інноваційних процесів

Технічні новини і нововведення проявляються у формі нових продуктів (виробів), технологій їх виготовлення, засобів виробництва.

Організаційні нововведення охоплюють, нові методи і форми організації усіх видів діяльності виробництва (організаційні структури управління сферами науки і виробництва, форми організації різних типів виробництва і колективної праці, тощо).

Економічні нововведення – методи господарського управління наукою і виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності.

Соціальні нововведення – різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка і підвищення кваліфікації персоналу, в першу чергу складу керівників усіх рівнів, стимулювання його творчої діяльності, поліпшення умов і постійного підтримання високого рівня безпеки праці, охорона здоров’я людини і навколишнього середовища, створення комфортних умов життя, тощо).

Юридичні нововведення – нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств і організацій.

Між окремими видами інноваційних процесів існує порівняно тісний взаємозв’язок. Технічні новини обумовлюють перш за все відповідні організаційні нововведення, а останні вимагають, як правило, певних змін в економічному механізмі діяльності підприємств. Зокрема створення і розвиток гнучких автоматизованих виробництв на підприємствах різних галузей спричинюють докорінні зміни в організації технічної підготовки виробництва, методах його поточного планування і оперативного регулювання, а також перехід до безперервного режиму роботи. Широкомасштабна комп’ютеризація виробництва та інших сфер діяльності людини зумовлює появу нового виду економічних форм його здійснення.

Ефективні технічні, організаційні та економічні нововведення неодмінно призводять до помітних позитивних змін у соціальних процесах на підприємствах, а все зростаюча актуалізація нагальних завдань соціального характеру ініціює їх розв’язання за допомогою нових організаційно-технічних і економічних рішень. Зрештою всі ці нововведення на підприємствах, які зорієнтовані на динамічний розвиток і невинне підвищення ефективності виробництва, мають спиратися на власні юридичні підвалини, відповідні нормативно-законодавчі акти, інакше вони не зможуть справляти належний вплив на масштаби і строки досягнення соціально-економічних цілей діяльності підприємств. Тому треба позитивно оцінювати активізацію законотворчих процесів в Україні, які сприяють швидкому переходу до соціального орієнтованих ринкових відносин між суб’єктами господарювання, розробку і прийняття пакету законів і державних механізмів їх практичної реалізації, що визначають і регулюються діяльністю підприємств усіх галузей.

Усі нововведення різної спрямованості можуть забезпечувати максимально можливий вплив на виробництво за умови, якщо вони використовуються підприємствами постійно, комплексно і гармонійно. Найбільш за наслідками безпосередній вплив на результативність діяльності підприємства справляють технічні і організаційні нововведення. Інші нововведення впливають на виробництво опосередковано. Про ступінь впливу окремих організаційно-технічних та інших нововведень на відповідні економічні показники діяльності підприємств свідчать такі приклади.

Досвід експлуатації гнучких автоматизованих виробництв показує істотні переваги порівняно з технологічним устаткуванням традиційного виконання: питома вага оплати праці зменшується на 25-30%, накладні витрати - більш як на 80%, виробнича площа – на 60%, а тривалість виробничого циклу скорочується у 5-6 разів. Серед глобальних технічних нововведень за ступенем впливу на економіку підприємства відрізняються роторні та ротоконвеєрні лінії, які у порівнянні з традиційними праці залежно від складності виготовлюваних деталей забезпечують: підвищення продуктивності праці у 4-10 разів: зменшення обсягу необхідної виробничої площі – 2-2,5 разів скорочення тривалості циклу виготовлення 15-20, а обсягу транспортування виробів 25-30 разів.

Вся сукупність сучасних напрямків НТП слугує фундаментальною базою технічного розвитку будь-якого підприємства. Технічний розвиток відображає процес формування і удосконалення бази підприємства, що має бути постійно зорієнтованим на кінцеві результати його господарської діяльності.

Технічний розвиток як об'єкт і організаційно-економічного управління охоплює різноманітні форми, що мають відображати відповідні стадії процесу розвитку виробничою потенціалу і забезпечувати відтворення основних фондів підприємства (від капітального ремонту знарядь праці щ розширений та нового будівництва певних виробничих ланок). Із сукупності форм технічного розвитку варто відокремлювати такі, які характеризують, з одного боку, підтримування техніко-технологічної бази підприємства, а з другого, -- її безпосередній розвиток шляхом удосконалення і нарощування.