Теоретико-літературна концепція Гегеля. 


Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Теоретико-літературна концепція Гегеля.



Ґеорґ Вільгельм Фрідріх Геґель - основним поняттям його філософської системи є «абсолютний дух», який саморозвиває себе в 3 формах, проходячи 3 ступені: мистецтво, релігія, філософія. Якщо в мистецтві він пізнає себе через вільне споглядання, то в релігії цей процес відбувається через благоговійні уявлення, у філософії ж він набирає форми пізнання в поняттях. Філософія, на думку Гегеля, завершує розвиток, що є явною суперечністю з провідною ідеєю його діалектики — ідеєю історизму, розвитку.

 

 

У кожному художньому творі німецький учений бачив єдність протилежностей: загального та індивідуального, сутності та явища, закономірного та випадкового, що ста­новлять певний зміст і певну форму. В об'ємній праці «Лекції з естетики», в основу якої покладено курси, про­читані Геґелем у Гейдельберзькому та Берлінському уні­верситетах на початку XIX століття, дослідник виходить з того, що предметом поезії є ідея в її почуттєвому виражен­ні. Мистецтво виникає тоді, коли духовна сутність життя знаходить свою реалізацію в зображенні окремих людських індивідів. «Словесне мистецтво, — наголошував Геґель, — стосовно як його змісту, так і способу його викладу, — має незмірно більше поле, ніж у всіх інших мистецтв. Будь-який зміст засвоюється і формується поезією, всі предмети духу та природи, події, історії, діяння, вчинки, зовнішні та внутрішні стани».

Художній образ для Гегеля є ідеалом, природа якого полягає у «зведенні зовнішнього існування до духовного, коли зовнішнє явище як співвідносне духу стає його розкриттям».

Роздумуючи над природою ідеалу в мистецтві, німецький філософ приходить до поняття характеру як основного предмета художнього перетворення дійсності. Характер може виявити себе в національній та історичній сутності. Основним законом художнього перевтілення життя є типізація.

У своєму розвиткові мистецтво проходить три істо­ричні форми: символічну, класичну, романтичну. У симво­лічній формі мистецтва, а її Геґель пов'язує передусім зі Сходом, ідея ще шукає свого справжнього художнього вираження, оскільки вона ще абстрактна і не впевнена сама в собі, а тому не має в собі і всередині самої себе відповідного прояву. Початок символічного мистецтва Геґель пов'язує зі здивуванням: «Людина, яку ще ніщо не дивує, живе в стані тупості. її ніщо не цікавить, для неї ніщо не існує, тому що вона ще не відрізняє себе для самої себе і не відділяє від предметів і їхнього безпосереднього оди­ничного існування». Йдеться про те, що початок будь-якого мистецтва знаходиться там, де людина починає виокремлювати себе з природи, усвідомлювати свою не­повторність.

Класична форма мистецтва, вважає Гегель, «є завер­шена в собі до вільної цілісності єдність змісту і повніс­тю відповідної йому форми». Цю форму мистецтва німецький філософ пов'язує зі стародавньою Грецією, оскільки саме там після тисячолітнього бродіння духу мистецтво набуло краси зовнішнього вигляду й розум­ного змісту, відобразивши таким чином певну тимчасову гармонію людини з природою та суспільством. Саме тут, на думку Гегеля, знаходить своє втілення ідея прекрасного, тобто ідеал. «Нічого більш прекрасного бути не може і не буде», — категорично стверджував Геґель.

 

Література та міфологія. Філософська концепція міфу.

Міфоло́гія (грец. виклад стародавніх переказів) — перекази, оповідання, де в наївно персоніфікованій, наочно-образній, несвідомо-художній формі подавалися явища природи й суспільного життя. На ранній стадії людської історії в м. химерно поєднувались елементи реалістичних знань про дійсність, художні образи, моральні приписи й норми, релігійні уявлення. Найбільш поширеними були оповіді про виникнення й еволюцію світу, Сонця, Місяця, зірок та ін. (космогонія), про походження тварин, появу людини (антропогонія), про всесвітній потоп і т. д. Грецькі міфи — це розповіді про богів, героїв, про їхні подвиги тощо. Почасти вони зустрічаються в римській переробці, з латинськими назвами богів. Прибічники міфологічної школи вбачали в міфах образно-поетичні оповідання про рух Сонця й Місяця по небу, про блискавку, грім, вітри тощо. Г. Спенсер та його послідовники шукали в цих переказах відображення історичних подій, у міфічних персонажах убачали реальних людей, предків.

Класицизм, його світообраз і поетика у співставленні з бароко.

Бароко напрям у мистецтві та літературі XVII—XVIII ст., який прийшов на зміну Відродженню, але не був його запереченням. Бароко синтезувало мистецтво готики й ренесансу.

Визначальні риси бароко:
- посилення ролі церкви і держави, поєднання релігійних і світських мотивів, образів;
- мінливість, поліфонічність, ускладнена форма;
- тяжіння до різких контрастів, складної метафоричності, алегоризму;
- прагнення вразити читача пишним, барвистим стилем, риторичним оздобленням твору;
- трагічна напруженість і трагічне світосприймання;
- настрої песимізму, скепсису, розчарування.

ДЛЯ класицизму характерна орієнтація на античну літературу, яка проголошувалася ідеальною, класичною, гідною наслідування. Теоретичним; підґрунтям класицизму була антична теорія поетики і, в першу чергу, «Поетика» Аріcтотеля, теоретичні засади якого втілювала французька «Плеяда» (XVII ст.). У виробленні своїх загальнотеоретичних програм, особливо в галузі жанру і стилю, класицизм спирався і на філософію раціоналізму. Першою важливою спробою формування принципів класицизму була «Поетика» Ж. Шаплена (1638), але найпослідовнішим, найґрунтовнішим був теоретичний трактат Н. Буало «Мистецтво поетичне»,(1674).
Визначальні риси класицизму:
- раціоналізм (прагнення будувати художні твори на засадах розуму, ігнорування особистих почуттів);
- наслідування зразків античного мистецтва;
- нормативність, встановлення вічних та непорушних правил і законів (для драматургії — це закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця);
- обов'язкове дотримання канонічних правил написання творів (зображення героя тільки при виконанні державного обов'язку, різкий поділ дійових осіб на позитивних та негативних, суворе дотримання пропорційності всіх частин твору, стрункість композиції тощо);
- у галузі мови класицизм ставив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів;
- аристократизм, орієнтування на вимоги, смаки вищої-суспільної верстви;
- встановлення ієрархії жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні; поділ жанрів на «серйозні», «високі» (трагедія, епопея, роман, елегія, ідилія) та «низькі», «розважальні» (травестійна поема, комедія, байка, епіграма).

Класицисти вважали, що призначення літератури —виховувати людину, але не шляхом читання моралей чи нотацій, а насолодою, яку-мусить давати мистецтво.

Література Просвітництва.

Просвітництво(П.) - це ідейний та інтелектуальний рух, що виник внаслідок боротьби буржуазії з феодалізмом, абсолютизмом і духовенством (церквою), це період з кінця 17-го – поч.18-го століття.

ОЗНАКИ Просвітництва:

1.Головна ідея Просвітництва – завдяки знанням змінити цей недосконалий світ.

2.Головне завдання П. – боротьба з феодалізмом, абсолютизмом, духовенством.

3.Головні герої епохи – люди науки, мистецтва, державні діячі-реформатори.

4.Основна ідея П. – це ідея освідченої монархії (на чолі держави поинен був (мав) стояти освідчений монарх (монарх-філософ), покровитель мистецтв, наук, ремесел.

5.Героєм у творах мистецтва стає також і звичайна людина. Вона зображується з симпатією і любов’ю.

6.Час Просвітництва (18 ст.) – час відкриттів і подорожей.

7.Пропаганда книг і зпань – прикмета епохи.(бібліотеки, тощо) Створення перших енциклопедій.

8.Епоха Просвітництва (18 ст.) – епоха енциклопедистів (людей обізнаних в різних галузях знань).

Представники: Дені Дідро – говорить, що мистецтву належить судити вади в суспільстві, виховувати людство, даватипевний ідеал, заперечує думки про наслідувальну роль мистецтва (праця «Парадокс про актора»)

Готгольд Ефраїм Лессінг – чітко розмежував поезію і живопис з скульптурою, надаючи перевагу саме словесному мистецтву, оскільки йому під силу відворити будь-чяке явище дійсності. Праця «Лаокоон, або про межі живопису та поезії»

Йоганн Готфрід Гердер якому належить ідея розгляду специфіки розвитку художньої творчості кожного народу в нероздільному звязку з дослідженням тих обставин, в яких відбувається його розвиток.

 



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; просмотров: 415; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.229.50.161 (0.016 с.)