Теорія літератури й основні наукові дисципліни літературознавства.

Теорія літератури й основні наукові дисципліни літературознавства.

Літературознавство – наука, яка вивчає словесну продукцію людської культури як певну естетичну цінність, художню літературу різних народів. Складовими літературознаавчої галузі є:

1.теорія літератури – найдавніший розділ науки про літературу (зусиллями грецьких вчених Сократа, Піфагора закладені її основи) - вивчає природну специфіку, загальні закономірності розвитку худ.літ. Поділяється на кілька розділів, вивчає сутність, зміст і форму літератури як окремого виду мистецтва, вивчає поділ літератури на роди і жанри; досліджує теоретично-літераттурний процес, зміну течій, напрямів, шкіл. Вивчає закономірності розвитку мови художнього твору і прозової мови.

2.історія літератури – зароджується у добу Просвітництва - досліджує всю літературу як процес чи елементи процесу і на його основі зясовує місце і значення окремих явищ літератури. Вивчає літературу в різних аспектах: за певними періодами; географічною ознакою; національним статусом; регіональні фрагменти.

3.літературна критика – виникає в добу Просвітництва, роль у становленні відіграв Дж.Свіфт – певний відгук на важливі літературні події доби.Літературна критика залежна від настрої які панують в певний час.

4.методологія – ідейно наукова база світогляду конкретного науковця, сукупність метолів дослідження.

Допоміжними літературознавчими дисциплінами є:

історіографія, бібліографія, текстологія, палеографія, архівознавство

Сучасне літературознавство в контиуумі гуманітарних дисциплін

Найтісніше сучасне літературознавство звязане з мовознавством, лінгвістикою. За допомогою стилістики вивчає проблему стилю художнього твору, автора, епохи. Фольклористика дає понятття про усну нарродну творчість як початок літератури. Мистецтвознавство вивчає літературу як один із видів мистецтва. Переплітається літературознавство і з історією – це частина загального літературного процесу, психологією, соціологією яка допомагає вирішувати проблеми соціального контексту автора, читача, героїв твору, а також естетикою, логікою, кібернетикою.

Допоміжні літературознавчі дисципліни

Літературознавство – наука, яка вивчає словесну продукцію людської культури як певну естетичну цінність, художню літературу різних народів.

Допоміжними літературознавчими дисциплінами є:

Історіографія – дослідження історії розвитку та нагромадження знань з певної проблеми. досліджується певний попередній досвід.

Бібліографія – оьлік і сичтематизування джерел інформації.

Текстологія – це вивчення і тлумачення текстів художніх творів.

Палеографія – вивчення різних писемних знаків, орнаментів, начерків.

Архівознавство – робота з архівами, рукописами.

Синкретизм первісного мистецтва.Міфологічна свідомість.

Пе́рвісна культу́ра — культура первісної доби, найбільшого періоду в історії людства — від виникнення людини (близько мільйона років тому) і до появидержавності.У різних народів цей період тривав неоднаково, деякі навіть тепер живуть за умов первісності. Тому сучасна наука розрізняє власне первісну культуру — що існувала до виникнення перших цивілізацій на Землі (кінець IV — початок III тисячоліття до н. е.), і традиційну первісну культуру. Протягом первісної епохи відбувалися такі процеси:

антропогенез; формування мислення (або інтелекту) людини, її мови; розселення людства по всіх континентах; перехід людей від привласнюючого господарювання (мисливство, збиральництво) до відтворюючого (землеробство і скотарство);соціогенез — формування суспільних форм життя у вигляді родової, а потім родоплемінної організації; поява перших світоглядних, релігійних уявлень, міфологічних систем.

Серед цих найважливіших процесів, що заклали фундамент історії людства, своє місце займає формування культури як особливої сфери людськогосуспільства. Причому для ранніх етапів історії різних народів характерна єдність закономірностей, спільність проявів становлення культури.

Специфічною рисою первісної культури є синкретизм (нерозділеність), коли форми свідомості, господарчі заняття, суспільне життя, мистецтво не відокремлювалися і не протиставлялися один одному. Будь-який вид діяльності містив у собі інші. Наприклад, у полюванні були з'єднані: технологічні прийоми виготовлення зброї, стихійні наукові знання про звички тварин, соціальні зв'язки, які виражалися в організації полювання (індивідуальне, колективне), релігійні уявлення — магічні дії із забезпечення успіху, які, в свою чергу, включали елементи художньої культури — пісні, танці, живопис. Саме внаслідок такого синкретизму характеристика первісної культури передбачає цілісний розгляд матеріальної і духовної культури, чітке усвідомлення умовності такого розподілу.

Роль афінської школи в становленні літературної теорії. Поняття «мімезіс»

Особливого рівня естетика досягає у Стародавній Греції. Ґрунтуючись на поглядах Піфагора, Сократа, Платона, Геракліта, Арістотеля можна було вже досить переконливо диференціювати почуття прекрасного чи потворного, трагічного чи комічного. Перші спроби використовувати почуття як основу для осмислення визначених естетичних явищ пов’язані з піфагорійцями — філософською школою, заснованою Піфагором у VI ст. до н.е. Піфагор приділяв значну увагу питанню про виховну рроль мистецтва, вперше ставить питання про обєктивні засади прекрасного, про приррду мистецтва. Піфагорійці заявили про те, що мистецтво є наслідуванням приррди – мімезіс. Про наслідування як певне творче переосмислення, а не просто зовнішнє копіювання твердив Геракліт.

Принципи теорії класицизму Николи Буало («Поетичне мистецтво»). Теорія літературних стилів в класицистичну добу.

Теоретичним підґрунтям літератури класицизму була антична теорія поетики і насамперед «Поетика» Аристотеля.Найпослідовнішим, найґрунтовнішим формулюванням принципів класицизму був теоретичний трактат «Мистецтво поетичне» Нікола Буало.

Важливим складником теорії та практики класицизму була встановлена ієрархія жанрів, серед яких найважливішими вважалися античні: епопея, трагедія, дидактична поема, ода, байка, сатира. Жанри поділяються на високі (ода, трагедія, епопея), в яких зображувались значні історичні події, видатні особистості, і низькі (комедія, сатира, байка), в яких висміювались людські вади і слабкості. Також виділяли і середні жанри (елегії, історичні твори, дружні послання), які використовувались для змалювання побутового життя, любовних переживань, дружніх почуттів.

У галузі мови класицизм становив вимоги ясності та чистоти, ідеалом була мова афористична, понятійна, яка відповідала б засадам теорії трьох стилів: кожному жанру відповідала певна лексика, яка визначалася високим, низьким або нейтральним стилями.
Теоретики класицизму визначають для драматичних творів закон «трьох єдностей» (дії, часу й місця): розгортання подій у п’єсах має відбуватися впродовж нетривалого часу – не більше однієї доби (єдність часу), зосереджуватися в одному місці (єдність місця), охоплювати єдиний драматичний конфлікт (єдність дії).
Твори класицистів були повчальними. Герої були або позитивні, або негативні. Завжди була присутня моральна оцінка зображуваному. Головним завданням літератури було виховувати в людині кращі громадянські якості.

Література Просвітництва.

Просвітництво(П.) - це ідейний та інтелектуальний рух, що виник внаслідок боротьби буржуазії з феодалізмом, абсолютизмом і духовенством (церквою), це період з кінця 17-го – поч.18-го століття.

ОЗНАКИ Просвітництва:

1.Головна ідея Просвітництва – завдяки знанням змінити цей недосконалий світ.

2.Головне завдання П. – боротьба з феодалізмом, абсолютизмом, духовенством.

3.Головні герої епохи – люди науки, мистецтва, державні діячі-реформатори.

4.Основна ідея П. – це ідея освідченої монархії (на чолі держави поинен був (мав) стояти освідчений монарх (монарх-філософ), покровитель мистецтв, наук, ремесел.

5.Героєм у творах мистецтва стає також і звичайна людина. Вона зображується з симпатією і любов’ю.

6.Час Просвітництва (18 ст.) – час відкриттів і подорожей.

7.Пропаганда книг і зпань – прикмета епохи.(бібліотеки, тощо) Створення перших енциклопедій.

8.Епоха Просвітництва (18 ст.) – епоха енциклопедистів (людей обізнаних в різних галузях знань).

Представники: Дені Дідро – говорить, що мистецтву належить судити вади в суспільстві, виховувати людство, даватипевний ідеал, заперечує думки про наслідувальну роль мистецтва (праця «Парадокс про актора»)

Готгольд Ефраїм Лессінг – чітко розмежував поезію і живопис з скульптурою, надаючи перевагу саме словесному мистецтву, оскільки йому під силу відворити будь-чяке явище дійсності. Праця «Лаокоон, або про межі живопису та поезії»

Йоганн Готфрід Гердер якому належить ідея розгляду специфіки розвитку художньої творчості кожного народу в нероздільному звязку з дослідженням тих обставин, в яких відбувається його розвиток.

 

Теорія літератури й основні наукові дисципліни літературознавства.

Літературознавство – наука, яка вивчає словесну продукцію людської культури як певну естетичну цінність, художню літературу різних народів. Складовими літературознаавчої галузі є:

1.теорія літератури – найдавніший розділ науки про літературу (зусиллями грецьких вчених Сократа, Піфагора закладені її основи) - вивчає природну специфіку, загальні закономірності розвитку худ.літ. Поділяється на кілька розділів, вивчає сутність, зміст і форму літератури як окремого виду мистецтва, вивчає поділ літератури на роди і жанри; досліджує теоретично-літераттурний процес, зміну течій, напрямів, шкіл. Вивчає закономірності розвитку мови художнього твору і прозової мови.

2.історія літератури – зароджується у добу Просвітництва - досліджує всю літературу як процес чи елементи процесу і на його основі зясовує місце і значення окремих явищ літератури. Вивчає літературу в різних аспектах: за певними періодами; географічною ознакою; національним статусом; регіональні фрагменти.

3.літературна критика – виникає в добу Просвітництва, роль у становленні відіграв Дж.Свіфт – певний відгук на важливі літературні події доби.Літературна критика залежна від настрої які панують в певний час.

4.методологія – ідейно наукова база світогляду конкретного науковця, сукупність метолів дослідження.

Допоміжними літературознавчими дисциплінами є:

історіографія, бібліографія, текстологія, палеографія, архівознавство