Тема 6. Інфляція і грошові реформи

Мета роботи:

засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про методи регулювання інфляції, а також особливості грошової реформи в Україні (2 – 16 вересня 1996 р.).

Питання для самостійного вивчення

1. Теоретичні концепції інфляції.

2. Сутність і форми прояву інфляції.

3. Особливості інфляційного процесу в Україні.

4. Грошові реформи.

 

Методичні рекомендації

 

Розглядаючи цю тему, перш за все слід підкреслити, що інфляція як наслідок негативних процесів в економіці відома вже кілька століть. Однак в економічній теорії досі не існує однозначного погляду на суть цього явища. В економічній науці сформувалися дві основні концепції інфляції:

І) інфляція — знецінення нерозмінних на золото паперових грошей внаслідок переповнення каналів обігу грошовою масою;

2) інфляція — загальне зростання цін на товари та послуги.

Слід стисло охарактеризувати ці концепції інфляції і показати погляди представників кожної з них.

Зауважимо, що в економічній теорії існують розбіжності щодо причин інфляції. Відомі такі теорії інфляції: надмірного попиту, грошових витрат виробництва та теорія інфляції як багатофакторного явища.

Теорія «інфляції попиту» започаткована Дж. Кейнсом. Вчений розглядав інфляційні процеси як невід'ємну складову елементів макроекономічної системи. У кейнсіанській теорії наголошується, що причиною інфляційних процесів є надмірний попит порівняно з товарною пропозицією. Перевищення попиту над пропозицією Дж. Кейнс назвав «інфляційним розривом». При цьому чинники інфляції можуть залежати як від пропозиції, так і від попиту. Дж. Кейнс зазначав: «...якщо пропозиція грошей у порівнянні з пропозицією товарів для купівлі збільшується, має місце інфляція».

Теорія «інфляції витрат» виникла внаслідок подальшого розвитку кейнсіанської ідеї «негрошового» механізму інфляційного процесу. У 60-ті роки в США інфляція розвивалася за відсутності надмірного попиту і за повної зайнятості, тобто всупереч теорії «інфляційного розриву». Це дало підстави стверджувати, що за умов високої монополізації виробництва і важливої ролі профспілок на ринку праці підприємці можуть підвищувати ціни, а профспілки — заробітну плату з власної ініціативи, навіть за незмінного попиту. Така ініціатива стає рушієм інфляційного процесу. Уся відповідальність за інфляцію покладається на підприємців, котрі не хочуть поступатися своїми прибутками і підвищують ціни в міру зростання виробничих витрат, особливо заробітної плати, оскільки вона найбільш тісно пов'язана з інфляцією, обслуговує особисте споживання і не сприяє розширенню виробництва.

По-іншому пояснюють причини інфляції представники монетаристської теорії. Зазначимо, що проблеми інфляції є найважливішою складовою монетаризму. Це необхідно прочитати і з’ясувати.

Розгляд другого питання почніть із з’ясування сутності інфляції. Зазвичай вважають, що це – процес знецінення грошей внаслідок надмірної емісії та переповнення каналів обігу грошовою масою.

Студенти повинні знати форми прояву інфляції. Це:

Ø знецінення грошових знаків стосовно вартості звичайних товарів, тобто падіння купівельної спроможності грошової одиниці;

Ø поглиблення розриву між рівнями цін на внутрішньому ринку країни та на ринках інших країн і світовому ринку в цілому;

Ø знецінення національних грошей щодо іноземної валюти;

Ø зниження валютного курсу національних грошей.

Після цього необхідно розглянути етапи розвитку інфляції та її різновиди: повзучу, галопуючу, гіперінфляцію.

При визначенні соціально-економічних наслідків інфляції потрібно з’ясувати, яким чином вона впливає на різні сфери суспільного життя та різні верстви населення. На основі даних періодичної преси слід проаналізувати розвиток інфляції в Україні, її причини та шляхи подолання.

На завершення теми необхідно розібратися з питанням про види і методи проведення грошових реформ, їх особливостей в умовах золотого стандарту та після його краху. Зауважимо, головною функцією грошової реформи є стабілізація грошового обігу. Вивчення потребує питання про типи грошових реформ. Необхідно знати особливості проведення грошової реформи (1996 р.) в Україні.

 

Література

1. Гальчинський А.С. Теорія грошей: Навчальний посібник. – К.: Основи, 1998. Гл. ІІІ, тема 8, С. 232-263; тема 10.

2. Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид.,перероб. і доп. / За ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002.

3. Круш П.В. Інфляція: суть, форми та її оцінка. – К.: ЦУЛ, 2010. – 288 с.

4. Левченко Л.В. Гроші та кредит: Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2011. – 224 с.

5. Михайловська І.М. Гроші та кредит: Посібник. – К.: КНЕУ, 2010. – 432 с.

6. Полозенко Д.В. Про гроші, інфляцію та фінанси у трансформаційній економіці // Фінанси України. – 2008. - № 2. – С.82-88.

Модуль 1

Вивчення теоретичного курсу дисципліни

Змістовий модуль 3. Кредитні відносини та роль інституту фінансового посередництва в розвитку економіки

Тема 7. Кредит у ринковій економіці

Мета роботи:

засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань з необхідності та сутності кредиту, форм та видів кредиту, а також питання функцій кредиту у ринковій економіці.

Питання для самостійного вивчення

 

1. Необхідність і сутність кредиту.

2. Форми та види кредиту.

3. Функції кредиту.

 

Методичні рекомендації

Під час вивчення першого питання, зверніть увагу на передумови появи кредиту, умови його надання, особливості кругообігу авансованих коштів на сезонних та несезонних підприємствах, на коливання в джерелах формування коштів. Треба розрізняти фінансовий і кредитний методи мобілізації та надання коштів, сфери їх застосування.

Вивчаючи сутність кредиту, слід з’ясувати його характерні ознаки, типи, об’єкти, суб’єкти кредитних відносин. Наприкінці треба відповісти на питання, в чому ж переваги кредиту.

Розглядаючи друге питання, не слід путати форми і види кредиту. Кредит надається лише у грошовій та товарній формах. У вітчизняній економічній науці виділяють банківський, підприємницький, державний, споживчий і міжнародний види кредиту. Кредит можна класифікувати за різними критеріями: за об’єктами кредитування, від порядку надання, у сфері виробництва та у сфері обігу, залежно від забезпечення тощо.

Треба з’ясувати особливості надання, користування і погашення облігаційного кредиту, лізингу, міжнародного кредиту. Звертаємо Вашу увагу, що функцією створення платіжних засобів (антиципаційною) наділений лише банківський кредит, хоча певна частка економістів вважає, що це не так. Треба розібратись у механізмі випуску грошей в обіг на кредитній основі.

Вивчення функцій кредиту дозволить краще зрозуміти його роль в економіці. У навчальних джерелах надається різна кількість їх, ми виділяємо перерозподільчу, контрольну, емісійну (антиципаційну) і стимулюючу. Необхідно знати, як проявляється кожна з них.

 

Література

1. Алексійчук В.М. Гроші та кредит в системі відтворення АПК. – К.: ІАУ, 1998. – Розд. 3, § 1, 2.

2. Вступ до банківської справи /За ред. Савлука М.І. – К.:Лібра, 1998. – Розд. V.

3. Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид.,перероб. і доп. / За ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002.

4. Дадашев Б.А. Кредитні спілки в Україні. – К.: ЦУЛ, 2010. – 112 с.

5. Карпенко Г.В. Інвестиційні послуги банків: зарубіжна практика та українські перспективи // Фінанси України. – 2007. - № 2. С. 89.

6. Коваленко Д.І. Гроші та кредит: теорія і практика. – К.: ЦУЛ, 2011. – 352 с.

7. Левченко Л.В. Гроші та кредит: Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2011. – 224 с.

8. Михайловська І.М. Гроші та кредит: Посібник. – К.: КНЕУ, 2010. – 432 с.

9. Марцин В.С. Пріоритетні напрями взаємовідносин клієнт-банк та особливості їх регулювання // Фінанси України. – 2007. - № 7. – С. 106.

10. Чухно А.А. Природа сучасних грошей, кредиту та грошово-кредитної політики // Фінанси України. – 2007. - № 1. – С. 3.

 

 

Тема 8. Фінансові посередники грошового ринку

Мета роботи:

засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про організацію і принципи діяльності спеціалізованих кредитно – фінансових інститутів.

Питання для самостійного вивчення

1. Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, їх економічне призначення.

2. Види, функції та роль спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів.

3. Міжбанківські об’єднання.

 

Методичні рекомендації

 

Розглядаючи перше питання, варто підкреслити, що крім банківських установ, важливе місце у кредитних системах переважної більшості країн світу належить спеціалізованим кредитно-фінансовим інститутам, які в останні десятиліття набувають усе більшого розвитку та починають становити серйозну конкуренцію комерційним банкам на ринку фінансових послуг. Ці інститути називають фінансовими посередниками. Продумайте, чому саме.

Спеціалізовані кредитно-фінансові інститути — це установи кредитної системи небанківського типу, що акумулюють грошові доходи, капітали та заощадження населення, підприємств, держави, спеціалізуючись на виконанні кількох операцій або обслуговуючи обмежене коло клієнтури.

Незважаючи на те, що спеціалізовані кредитно-фінансові інститути діють, як і банки, у різних секторах ринку позичкових капіталів, вони не виконують усіх основних банківських функцій, а найважливішою рисою, яка відрізняє їх від банківських установ, є вузька спеціалізація. Законодавство багатьох країн світу чітко розмежовує сфери діяльності банків і небанківських установ, що значною мірою обумовлено історичними особливостями розвитку виробництва і кредитної системи.

Об'єктивні передумови становлення й розвитку кредитно-фінансових інститутів пов'язані з необхідністю обслуговування тих секторів ринку позичкових капіталів, де необхідні спеціальні знання й особливі технічні прийоми і які з різних причин (наприклад, економічна невигідність або законодавча заборона) не обслуговуються комерційними банками. Студенти повинні знати, що спеціалізовані кредитно-фінансові інститути (в сучасному розумінні), як окрема ланка кредитної системи почали формуватися у XIX ст., хоча деякі характерні саме для них операції виконувались кредитними установами й раніше.

Слід підкреслити, що основні напрями діяльності сучасних спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів пов'язані з акумуляцією заощаджень населення залученням коштів на вклади, випуском власних акцій, облігацій, продажем страхових полісів; кредитуванням певної сфери економіки, видів господарської діяльності, груп населення; наданням іпотечних кредитів; організацією пенсійного та соціального забезпечення населення; здійсненням операцій із кредитної взаємодопомоги.

Нині в різних сферах діяльності працюють різні види спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, функції і назви яких, а також обсяги й типи операцій, роль у кредитній системі та економіці, значно різняться у різних країнах. Найбільш поширеними у розвинутих країнах видами спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів є страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні фонди, фінансові компанії, кредитні спілки, ломбарди.

При вивчення кожного виду кредитно – фінансового інституту слід звернути увагу на такі особливості: мета створення, джерела формування фонду, напрямки використання коштів, операції, на яких спеціалізується.

Інвестиційні фонди — це особливий вид фінансово-кредитних установ, що забезпечують посередництво в інвестиційному процесі. Випускаючи власні цінні папери, інвестиційні фонди акумулюють грошові кошти приватних інвесторів (переважно населення) та вкладають їх в акції й облігації різних підприємств у власній країні та за кордоном.

У зв'язку з тим, що значна частина інвесторів не має можливості й належних знань для того, щоб регулярно стежити за станом ринку цінних паперів та приймати ефективні інвестиційні рішення, вони звертаються до спеціалізованих організацій — інвестиційних фондів. Інвестор, який бажає, щоб інвестиційний фонд узяв на себе управління його коштами, має придбати цінні папери, що їх випускає фонд (як правило, акції). Це гарантує вкладникам розміщення їхніх заощаджень у професійно сформовані портфелі цінних паперів, тобто розподілені досвідченими фахівцями між різними напрямами інвестицій у різні інструменти фондового ринку. Це суттєво мінімізує ризик інвесторів унаслідок широкої диверсифікації акумульованих фондом коштів, вкладених у цінні папери десятків різних емітентів.

Слід зауважити, що організаційно інвестиційні фонди можуть бути відкритого або закритого типу.

Лізингові компанії — фінансові посередники, що спеціалізуються на придбанні предметів тривалого користування (транспортних засобів, обладнання, машин тощо) та переданні їх в оренду фірмам-орендарям для використання у виробничий діяльності, які поступово сплачують їх вартість протягом визначеного строку (5—10 і більше років). Оформляються лізингові угоди договорами оренди. Ресурси лізингових компаній формуються з власного капіталу та банківських позичок. Слухачі повинні знати, що особливістю лізингового посередництва є те, що в ньому кредитування здійснюється в товарній формі і має довгостроковий характер, що дуже зручно для позичальників. В Україні лізинг розвинутий слабо, проте має гарні перспективи в умовах економічного зростання, особливо в сільському господарстві, малому та середньому бізнесі.

Факторингові компанії (фактори) — фінансові посередники, що спеціалізуються на купівлі у фірм права вимогу боргу. Ці права існують, як правило, у вигляді дебіторських рахунків за поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Сплату по цих рахунках при настанні строків одержує факторингова компанія. Оформляється така операція спеціальним договором між фактором та його клієнтом, що продає свої вимоги.

Факторинг є складною фінансовою операцією, в якій поєднуються елементи кредитування з посередницькими послугами. Слід підкреслити, що в Україні факторинговий бізнес почав активно розвиватися в 1990 – 1992рр.

Страхові компанії — це спеціалізовані інститути, що виконують функції страхування, тобто за рахунок підприємств, організацій, населення формують цільові грошові фонди та здійснюють виплати з них за настання певних подій (страхових випадків). Мобілізація коштів страховими компаніями здійснюється залученням страхових внесків (страхових премій) юридичних та фізичних осіб на підставі укладених з ними договорів про відшкодування збитків або виплату певної суми за настання страхового випадку. При цьому страхові компанії відшкодовують майнові збитки, завдані внаслідок стихійного лиха або інших несприятливих явищ, а також виплачують громадянам чи членам їхніх сімей певні суми за настання різних подій у їхньому житті (наприклад, досягнення повноліття або втрата працездатності).

Страхові компанії здебільшого спеціалізуються на якомусь одному виді страхування, а саме:

• майновому (або загальному) страхуванні, об'єктом якого є різноманітні цінності — будівлі, споруди, обладнання, машини та інше майно (різновидом такого страхування є транспортне — морське, автомобільне, авіаційне);

• особистому страхуванні, за якого об'єктом страхових відносин є події у житті фізичних осіб (вік, здоров'я, працездатність людини), а саме страхування має на меті як матеріальну допомогу за несприятливих обставин, так і звичайну організацію заощаджень до певного віку, встановленого строку або на певні цілі;

• страхуванні відповідальності, предметом якого є відповідальність перед третіми особами за можливими зобов'язаннями з відшкодування збитків (наприклад, гарантії банкам і фінансовим компаніям у разі неплатоспроможності позичальника);

• перестрахуванні, що полягає у страхуванні вже застрахованих об'єктів з метою зниження ризику та перерозподілу відповідальності щодо оплати страхових збитків.

Слід звернути увагу на те, що крім зазначених форм страхування та відповідних спеціалізованих видів страхових компаній, що їх здійснюють, існують також змішані компанії, які поєднують різні види діяльності (найчастіше — страхування майна та особисте страхування).

Студенти повинні знати, що крім купівлі цінних паперів, страхові компанії можуть використовувати свої ресурси для надання довгострокових кредитів підприємствам різних галузей економіки (переважно у формі іпотеки), а також вкладень у нерухомість. У зв'язку з цим страхові компанії конкурують з інвестиційними банками, фондами та іншими інститутами кредитної системи, що оперують на ринку довгострокових капіталів.

Зверніть увагу, що пенсійні фонди — це спеціалізовані фінансові установи, основним завданням яких є збирання і акумуляція грошових коштів, призначених для пенсійного забезпечення громадян після досягнення ними певного віку.

За формою власності пенсійні фонди можуть бути приватними або державними, можуть створюватися різними фірмами й корпораціями для виплати пенсій та допомоги своїм робітникам і службовцям. Кошти цих фондів формуються за рахунок регулярних відрахувань із заробітної плати працівників, з прибутку підприємств, а також за рахунок прибутку від операцій самих фондів.

Пенсійні фонди можуть функціонувати як самостійні юридичні особи, однак частіше вони контролюються корпораціями, що їх створили, або перебувають у довірчому управлінні траствідділів комерційних банків чи страхових компаній. Якщо страховій компанії доручається не лише управління акумульованими коштами фондів, тобто активними операціями, а й виконання всіх зобов'язань за пасивами, то такий пенсійний фонд вважають застрахованим.

Фінансові компанії— це небанківські інститути кредитної системи, що спеціалізуються на кредитуванні продажу споживчих товарів з відстроченням платежу.

Фінансові компанії можуть бути створені як самостійні юридичні особи на акціонерних чи пайових засадах або як окремі структурні підрозділи, філії, дочірні підприємства банків і страхових компаній, що відбиває прагнення останніх опанувати відповідні сектори ринку кредитних послуг. Крім того, фінансові компанії можуть створювати промислові фірми — виробники споживчих товарів.

Слід підкреслити, що ресурси фінансових компаній формуються за рахунок випуску власних боргових зобов'язань — облігацій або векселів. Крім того, фінансові компанії можуть користуватися короткостроковими кредитами комерційних банків.

Основною функцією фінансових компаній є надання кредитів покупцям споживчих товарів шляхом придбання у торговельних фірм боргових зобов'язань, якими був оформлений відповідний продаж.

При розгляді останнього питання зазначимо, що міжбанківські об'єднання відіграють усе помітнішу роль у діяльності банківської та кредитної систем. Вони утворюються банками (іншими установами за участю банків) з метою координації та узгодження дій, підвищення ефективності своєї політики, для захисту своїх професійних інтересів і т.п.

Далі слід прочитати про перші міжбанківські об'єднання, що виникли як наслідок становлення величезних промислових монополій (концентрації промислового капіталу) та конкурентної боротьби між банками. Основними способами створення міжбанківських об'єднань стали:

а) добровільне об'єднання (злиття) самостійних банків;

б) Примусове підпорядкування (поглинання) одним банком своїх конкурентів.

Зверніть увагу, за якими критеріями поділяються міжбанківські об'єднання, охарактеризуйте кожне з них.

Література

 

1. Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид.,перероб. і доп. / За ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002.

2. Смоляр Ю.О., Терещенко Г.М. Особливості інвестиційної діяльності недержавних пенсійних фондів: зарубіжний досвід і вітчизняна практика // Фінанси України. – 2008. - № 3. С. 43-51.

3. Коваленко Д.І. Гроші та кредит: теорія і практика. – К.: ЦУЛ, 2011. – 352 с.

4. Левченко Л.В. Гроші та кредит: Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2011. – 224 с.

5. Леонов Д. Недержавні пенсійні фонди в Україні: стан та проблеми розвитку // Ринок цінних паперів України. – 2006. – № 9/10. – C. 73-79.

6. Михайловська І.М. Гроші та кредит: Посібник. – К.: КНЕУ, 2010. – 432 с.

7. Момотюк Л. Роль недержавних пенсійних фондів у системі пенсійного забезпечення // Фінанси України. – 2006. – № 5. – C.71-77.

Тема 9. Центральні банки

 

Мета роботи:

засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про організацію діяльності центральних банків; побудову і розвиток НБУ.

Питання для самостійного вивчення

1. Організація діяльності центральних банків.

2. Структура і функції НБУ.

 

Методичні рекомендації

Розглядаючи перше питання, перш за все слід підкреслити, що Центральний банк (далі – ЦБ) — це орган державного грошово-кредитного регулювання економіки, наділений монопольним правом емісії банкнот та правом керувати грошово-кредитною системою країни.

Об'єктивна необхідність у створенні ЦБ як окремих інститутів кредитної системи виникла ще в ті далекі часи розвитку товарно-грошових відносин, коли емісія банкнот багатьма банками фактично зруйнувала підвалини грошового обігу та дезорганізувала всю систему господарських зв'язків.

Слід зауважити, що процес організації ЦБ відбувався двома способами. Перший — еволюційний — є характерним, наприклад, для Англії. Банк Англії був заснований 1694 р. як приватна акціонерна компанія для фінансування війни короля Вільгельма III проти Франції. У винагороду за кредитування уряду йому було надано виключне право емісії банкнот у Лондоні та ряд інших привілеїв. З прийняттям у 1844 р. акта Роберта Піля новоствореним банкам заборонялось випускати в обіг банкноти, а за злиття чи поглинання вже існувавших комерційних банків 2/3 їхнього емісійного права передавалося Банку Англії, що суттєво зміцнювало його позиції. 1921 р. до Банку Англії остаточно перейшло право грошової емісії на території Англії та Уельсу, що, по суті, завершило тривалий процес формування центрального банку країни.

Другий напрям передбачав утворення ЦБ відразу як емісійного центру. Цей напрям був вибраний у США, де 1913 р. Конгрес прийняв Федеральний резервний акт, згідно з яким у країні було створено Федеральну резервну систему з 12 банків, що мають єдине керівництво та виконують роль ЦБ. Відповідно до закону банкнотну емісію було зосереджено тільки у 12 федеральних резервних банках.

Зауважимо, що за формою організації центральні банки можуть бути державними або акціонерними. Капітал державних банків повністю зосереджений у руках держави. ЦБ може бути організований як у момент свого безпосереднього створення (наприклад, Німецький федеральний банк — у 1957 р.), так і націоналізацією уже існуючих центральних банків, які до того функціонували на акціонерних засадах (Банк Англії — у 1946 р., Банк Франції — у 1945 р.). За акціонерної форми організації ЦБ його капітал або взагалі не належить державі (так, у США капітал федеральних резервних банків формується за рахунок пайових внесків комерційних банків — членів ФРС), або належить лише частково (наприклад, у Бельгії та Австрії— 50 %, в Японії— 55, у Швейцарії—57 %).

Слід підкреслити, що незалежно від форми власності ЦБ в багатьох країнах є юридично самостійними, тобто не підпорядкованими уряду, діючи в інтересах усього суспільства. Конкретні форми управління ЦБ залежать від національних особливостей та політичного устрою країни.

При розгляді другого питання зверніть увагу, що центральний банк України — Національний банк — було створено у 1991 р. згідно з законом України «Про банки і банківську діяльність». Законом було закладено основи класичної дворівневої банківської системи, яка включає, з одного боку, центральний банк, як головний банківський інститут держави, який є емісійним центром і відповідає за збереження монетарної стабільності, а з іншого — банківську систему, представлену мережею комерційних банків.

Варто підкреслити, що основи правового статусу НБУ як центрального банку країни визначено Конституцією України. Згідно з Основним Законом держави НБУ надано право законодавчої ініціативи у Верховній Раді, що свідчить про його особливу роль у системі органів державного управління.

Необхідно звернути увагу на те, що стрімкий розвиток банківської системи, необхідність посилення незалежності ЦБ країни від владних структур у проведенні монетарної політики і водночас необхідність підвищення відповідальності його за забезпечення монетарної стабільності обумовили необхідність прийняття у 1999 р. окремого Закону «Про Національний банк України». Необхідно ознайомитись з основними положення цього закону.

Зауважимо, НБУ підзвітний Президенту та Верховній Раді України. Він є економічно самостійним органом, який здійснює видатки за рахунок власних доходів у межах кошторису, затвердженого Радою НБУ.

 

Література

1. Вступ до банківської справи /За ред. Савлука М.І. – К.:Лібра, 1998.

2. Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид.,перероб. і доп. / За ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002.

3. Левченко Л.В. Гроші та кредит: Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2011. – 224 с.

4. Михайловська І.М. Гроші та кредит: Посібник. – К.: КНЕУ, 2010. – 432 с.

5. Чуб О.О. Банківська діяльність в контексті інтеграції та глобалізації // Фінанси України. – 2008. - № 1. – С. 138-146

6. Чуб О.О. Адаптація банківського законодавства України до права Європейського Союзу: стан, проблеми, перспективи // Фінанси України. – 2008. - № 4. – С. 57-67.

 

 

Тема 9. Комерційні банки

Мета роботи:

засвоєння, закріплення, поглиблення та систематизація знань про організаційну та функціональну структуру комерційного банку, а також операції комерційних банків

 

Питання для самостійного вивчення

1. Банки другого рівня, їх походження і правові основи організації.

2. Функції і типи комерційних банків.

3. Операції комерційних банків, їх характеристика.

4. Показники діяльності банків.

 

Методичні рекомендації

 

Вивчаючи питання про комерційні банки, необхідно насамперед з’ясувати мету їх створення, суть та функції, розібратись у класифікації цих банків. Слід також розібратися в економічних нормативах, які регламентують діяльність комерційних банків та їх призначення.

Зауважимо, що комерційні банки класифікуються за різними ознаками і критеріями. Це необхідно знати. В Україні комерційні банки активно почали створюватися після проголошення незалежності (з 1992р.). Реєстрацію новостворених комерційних банків здійснює Національний банк України.

Ознайомтеся з функціями комерційних банків: кредитування суб’єктів господарської діяльності та громадян за рахунок коштів клієнтів, касове і розрахункове обслуговування, виконання валютних та інших банківських операцій. Слід вміти їх коментувати.

У третьому питанні зверніть увагу на банківські операції, які зазвичай поділяються на традиційні і нетрадиційні. До перших належать кредитування, розрахунки, залучення вкладів тощо. До других — різноманітні послуги (лізингові, факторингові, консультативні тощо). Традиційні операції бувають активними й пасивними. Слід знати, що пасивні операції комерційних банків полягають у формуванні власної і залученої ресурсної бази, на підставі і за рахунок якої здійснюються активні операції.

Серед активних операцій провідними є кредитні та інвестиційні. Кредитування клієнтів здійснюється відповідно до певних принципів та умов. Інвестиційні операції слугують для створення вторинних банківських резервів, диверсифікації активів та отримання доходів. Кредитні й інвестиційні операції тісно пов'язані між собою, їм притаманні ризики, для запобігання й оптимізації яких банки використовують певний інструментарій.

Важливу роль у банківській діяльності відіграють розрахунково-касові операції. Міжгосподарські безготівкові розрахунки здійснюються з використанням певних форм і способів. Розрахунки готівкою мають регламентацію і підпорядковані певним правилам.

Банки надають своїм клієнтам широке коло послуг. Найбільш поширеними є гарантійні, консультативні й трастові послуги.

Зауважимо, у ряді джерел виділяють 4 групи банківських операцій: пасивні, активні, послуги та інші.

Необхідно знати, що для успішної діяльності банків велике значення має їх стабільність. Вона означає постійну здатність банку відповідати за своїми зобов'язаннями і забезпечувати прибутковість на рівні, достатньому для нормального функціонування у конкретному середовищі. Забезпечити стабільність можна за допомогою дотримання системи економічних параметрів, що встановлені ЦБ, і підтримання оптимального рівня прибутковості.

Слід розібратися в економічних нормативах, які регламентують діяльність комерційних банків.

 

Література

1. Версаль Н.І. Розвиток системи комерційних банків в Україні та Росії в 2000-2006 роках // Фінансі України. – 2007. -№ 2. – С. 97.

2. Вступ до банківської справи /За ред. Савлука М.І. – К.: Лібра, 1998.

3. Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид.,перероб. і доп. / За ред. М.І. Савлука. – К.: КНЕУ, 2002.

4. Левченко Л.В. Гроші та кредит: Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2011. – 224 с.

5. Михайловська І.М. Гроші та кредит: Посібник. – К.: КНЕУ, 2010. – 432 с.

6. Чуб О.О. Банківська діяльність в контексті інтеграції та глобалізації // Фінанси України. – 2008. - № 1. – С. 138-146/

 

 

Модуль 1