Предмет і завдання психофізіології

Предмет і завдання психофізіології

Психофізіологія – міждисциплінарна наука, що вивчає зв’язок і взаємозалежність психіки та її системних нейрофізіологічних механізмів як єдиний еволюційний і функціональний процес.

Об’єкт – системні мозкові процеси, які опосередковують поведінку, психіку, свідомість людини.

Завдання:

1. Показати людину з усією сукупністю біологічних, психічних і соціальних проявів

2. Сформувати уявлення про підпорядкування організму та його систем

3. Показати залежність

4. Розкрити механізми програмуючої діальності мозку і реалізації різних форм активності

5. Показати роль спадковості і соц.факторів у формуванні особистості

6. Показати нейрофізіологічні і фізіологічні механізми

 

Інвазивні методи в психофізіології

Реєстрація імпульсної активності нервових клітин. Вивчення активності окремих нейронів як цілісних морфо-функціональних одиниць НС є базовим напрямком досліджень у психофізіології. Одним із показників активності нейрона є потенціал дії― електричні імпульси тривалістю декілька мс (мілісекунд) і амплітудою до декількох мкВ (мікровольт), які генерує нервова клітина в момент деполяризації її мембрани. Сутність методу полягає в реєстрації імпульсної активності нейронів у тварин і зіставленні цієї активності з поведінкою цієї тварини. Інколи в умовах нейрохірургічних операцій дослідникам вдається зареєструвати імпульсну активність нейронів людини. Це один з небагатьох інвазивних (проникних) методів.

 

Неінвазивні методи: реєстрація активності мозку, топографічні, дослідження вегетативних функцій, психодіагностичні

Електроенцефалографія (ЕЕГ)― це метод реєстрації коливань електричних потенціалів мозку з поверхні голови. Вважається, що ЕЕГ в кожний момент часу відбиває сумарну електричну активність клітин мозку. В ЕЕГ відбиваються лише низькочастотні біоелектричні процеси тривалістю (періодом) від 10мс до 10 хв. В залежності від частоти показників що реєструються в ЕЕГ виділяють такі основні ритми мозку: Альфа-ритм найбільш часто зустрічається у людини, його виразність постійно та поступово зростає на еволюційних сходинках від простіших тварин до більш складних і, нарешті, до людини. Складається з хвиль правильної, майже синусоїдальної форми, з частотою від 8 до 13 Гц (коливань на секунду) і амплітудою 50-100 мкВ (мікровольт). Спостерігається в стані спокійного неспання, споглядання, медитації. Мю-ритм (аркоподібний, сенсомоторний)- реєструється в роландичній (центральній) борозні. Частота 12-14 Гц, пов'язаний з тактильним і пропріоцептивним подразненням й уявленням рухів. 3 Каппа-ритм 8-12 Гц, 5-40 мкВ, реєструється в скроневій ділянці за умов десинхронізації альфа-ритму. Бета-ритм коливання в діапазоні від 14 до 30 Гц, найбільше виражений в лобних ділянках, але в разі активної діяльності різко підсилюється і поширюється на інші області мозку. Гамма-ритм вище 30 Гц, іноді до 120-170, реєструється в прецентральній, фронтальній, скроневій, тім'яній зонах кори. Спостерігається під час розв'язання завдань, які потребують максимального зосередження уваги. Тета-ритм 5-7Гц, реєструється в районі гіпокампу, пов'язаний з пошуковою поведінкою, посилюється під час емоційного напруження, страху, тривоги, агресії, невротичної патології. Дельта-ритм 0,5-4Гц, виникає під час природного і наркотичного сну, а також спостерігається у частинах кори, що межують із ділянкою, враженою пухлиною. Магнітоенцефалографія (МЕГ)― заснована на тому, що активність мозку завжди є синхронною діяльністю великої кількості нервових клітин, яка супроводжується слабкими електричними струмами, що створюють магнітні поля. Реєстрація цих полів неконтактним способом дозволяє отримати МЕГ, яку здійснюють за допомогою магнітометра. Метод викликаних потенціалів (ВП) і його різновид― метод пов'язаних із подіями потенціалів (ППП) ― метод реєстрації й аналізу біоелектричних коливань, які виникають у нервових сируктурах у відповідь на зовнішнє подразнення, і які знаходяться у певному зв'язку з початком його дії. Нарівні з ЕЕГ метод ВП є одним із головних методів вивчення мозкових механізмів психічної діяльності. ВП- це відповідь на прості подразники- спалахи світла, звуки певної висоти. ППП- це більш складні смислові подразники (показ фотографій, музичних уривків, повідомлень тощо). Цей метод використовують для вивчення фізіологічних механізмів і корелянтів пізнавальної діяльності людини.

4. Електроенцефалографія. Особливості проведення та застосування

5. Магнітоенцефалографія. Особливасті проведення та застосування

Функціональна організація мозку

Головний мозок знаходиться всередині черепа. Він складається зі стволу та великого мозку. Останній поділяється великою щілиною на дві півкулі: праву та ліву. Основну масу великих півкуль складають підкоркові ядра, а також підкоркова біла речовина. Великі півкулі вкриті шаром сірої речовини -- кори головного мозку.

У головному мозку знаходяться центри, що регулюють дихання, серцеву діяльність, діяльність кровоносних судин (продовгуватий мозок), керують положенням та координацією тіла в просторі, відповідають за орієнтовні рефлекси на світло, звук тощо (середній та продовгуватий мозок), координують довільні рухи, відповідають за утримання рівноваги та пози (мозочок); центри збору збудження від всіх органів відчуттів, функціонування умовних рефлексів, прояву емоцій тощо (проміжний мозок). В залежності від того, яка частина головного мозку була уражена при інсульті, порушуються ті чи інші функції.

Усі відділи головного мозку взаємозв'язані і постають цілісною системою. Але в їх діяльності спостерігається чітка ієрархія (підпорядкування нижчих відділів мозку вищим, над якими домінують великі півкулі).

З лівою півкулею пов'язана аналітична функція сприйняття світу, здатність до логічного мислення, читання, рахунку. Права півкуля відповідає за образне сприйняття, просторову орієнтацію, художнє мислення, творчі прояви, продукування сновидінь. Різниця між півкулями визначається не стільки особливостями використання інформації (вербальна чи образна), скільки способами її організації, характером її переробки. Функціональна асиметрія головного мозку притаманна лише людині, передається спадково, але остаточно формується в процесі розвитку особистості.

Згідно із сучасними поглядами нейропсихології (за А. Р. Лурія), функціональна організація мозку включає три основних блоки:

І. Енергетичний -- підтримує тонус кори, знаходиться у верхніх відділах ствола мозку. Джерело тонуса -- притік інформації, яка поступає через дотикальні, слухові, зорові органи як із зовнішнього, так і внутрішнього середовища.

ІІ. Блок прийому, переробки та зберігання інформації, яка поступає через дотикальні, слухові, зорові органи, включає задні відділи півкуль (тім'яний, потиличний, скроневий).

ІІІ. Блок програмування, регуляції та контролю поведінки міститься в лобних відділах кори.

Усі ці блоки беруть участь у психічній діяльності людини та в регуляції поведінки, але той внесок, який робить кожний з блоків у поведінку, різний. Ураження кожного блоку призводить до неоднакових порушень психічної діяльності.

 

Взаємозв’язок перебігу психічних процесів і діяльності мозку

Властивості відчуттів

Загальними властивостями відчуттів є якість, інтенсивність, тривалість і локалізація.

Якість - це та властивість відчуття, яка відрізняє його від інших. Якісно відрізняються відчуття одного виду від іншого, а також різні відчуття в межах одного і того ж виду. Прикладами якостей відчуттів є різні кольорові тони і відтінки, звуки різної висоти, різні запахи, смаки і т. ін. Якість кожного відчуття визначається властивістю того об'єкта, який його викликає. Кожний аналізатор відображає великий діапазон якостей. Образ сприймання відображає предметну визначеність світу. Якості відчуттів входять як складова до предметної характеристики сприймань.

Інтенсивність відчуттів - це їхня кількісна характеристика. Відчуття однієї й тієї ж якості завжди бувають сильнішими чи слабшими. Інтенсивність визначається силою подразника. Кількісна і якісна характеристика подразника тісно пов'язані між собою, про що будемо говорити, розглядаючи основні закономірності відчуттів.

Для кожного відчуття характерна також тривалість, що являє собою його часову характеристику. Тривалість відчуття залежить від тривалості дії подразника.

Відчуттям характерна локалізованість. Це означає, що будь-який образ відчуття має елементи просторового розташування подразника. Колір, світло, звук співвідносяться з джерелом. Тактильні, больові, температурні відчуття - з тією частиною тіла, яка викликає це відчуття. При цьому локалізація больових відчуттів буває більш розмитою і менш точною.

Загальні закономірності відчуттів. Є такі закономірності відчуттів: пороги чутливості, адаптація, взаємодія, сенсибілізація, контраст, синестезія.

 

Субсенсорні відчуття

Субсенсорні відчуття – викликані реальними подразниками, дія яких неусвідомлена

 

Адаптація сенсорних систем

Рецептори мають властивість адаптації (пристосування). Збудження рецептора найбільш інтенсивно в перші моменти його роздратування, потім воно різко знижується і при цьому не виявляється стомлення. Адаптація відрізняється від втоми тим, що вона розвивається значно швидше, а відновлення від неї після припинення подразнення відбувається майже миттєво. Таким чином, відчуття інтенсивно тільки на початку свого виникнення, а потім стає менш інтенсивним. Адаптація залежить не тільки від тривалості подразнення, а й від сили подразника: чим сильніше подразник, тим швидше настає адаптація. Так, наприклад, відчуття болю і тиску притупляються при тривалій дії постійного зовнішнього подразника, інтенсивність зорових і слухових сприйняттів падає (світло сприймається як менш яскравий, звук – як менш сильний і т. д.). Це падіння інтенсивності відчуття найбільшою мірою виражено для рецепторів зору, слуху, нюху і смаку і деякої частини рецепторів дотику (є рецептори дотику з повільною адаптацією), а найменшою мірою – для пропріоцепторів, ще менше – для рецепторів кровоносних судин і легенів. Швидка адаптація рецепторів дотику дозволяє людині не відчувати одяг, а дуже повільна адаптація пропріоцепторів, а також рецепторів кровоносних судин і легенів обумовлює постійну рефлекторну саморегуляцію положення тіла в просторі, кров’яного тиску й дихання. Адаптація обумовлюється головним чином фізіологічними процесами в мозкових областях аналізаторів, а також процесами, що відбуваються в самих рецепторах. В основі адаптації лежать коливання лабільності рецепторів і нейронів головного мозку.

Передбачається, що адаптація обумовлена розпадом медіатора, що відбувається порівняно швидко в рецепторах і значно повільніше в мозкових центрах. При стійкої частоті імпульсів поступово створюється стійкий рівень концентрації медіатора, пропорційний цій частоті. Адаптація не завжди приводить до зменшення інформації з рецепторів та органів чуття, часто інформація зростає, наприклад поріг розрізнення при адаптації зменшується.

У складних органах почуттів, наприклад зору, адаптація полягає також у рухових реакціях, що забезпечують пристосування до мінливих умов дії подразника (поворотах очей, зміни діаметра зіниці, акомодації та ін.) Адаптація рефлекторно саморегулюється нервовою системою.

 

 

Предмет і завдання психофізіології

Психофізіологія – міждисциплінарна наука, що вивчає зв’язок і взаємозалежність психіки та її системних нейрофізіологічних механізмів як єдиний еволюційний і функціональний процес.

Об’єкт – системні мозкові процеси, які опосередковують поведінку, психіку, свідомість людини.

Завдання:

1. Показати людину з усією сукупністю біологічних, психічних і соціальних проявів

2. Сформувати уявлення про підпорядкування організму та його систем

3. Показати залежність

4. Розкрити механізми програмуючої діальності мозку і реалізації різних форм активності

5. Показати роль спадковості і соц.факторів у формуванні особистості

6. Показати нейрофізіологічні і фізіологічні механізми