Мы поможем в написании ваших работ!



ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Михайло Коцюбинський як майстер імпресіоністичної психологічної новели.

Поиск

Характерною рисою імпресіоністичного літературного твору, який споріднює його з імпресіоністичним живописом є пейзаж. На відміну від реалістів, представники імпресіоністичного напрямку змінюють характер пейзажу. Це вже не просто часточка природи детально обсервована письменником, за допомогою якої він змальовує дійсність такою, якою вона є. Тепер у пейзажі наголошується на непостійності, мінливості зображуваного під впливом настрою спостерігача або різних світлових та кольорових ефектів. Змінюється й кут зору, з якого цей пейзаж сприймається, він належить не автору, а героєві твору. Саме тому концепція часу в такому описі актуальна, герой все, що зображене, бачить тут і зараз. Найвиразніші зразки імпресіоністичного пейзажу в українській літературі знаходимо у творчості М. Коцюбинського. Письменник не ставить собі за мету “фотографічне” відтворення дійсності, а зображає навколишню природу у зв’язку з настроями та емоціями героя. “Пейзаж, – за словами В. Агеєвої, – стає перш за все засобом настроєвої інструментовки твору, одним із елементів психологічної характеристики” [1, c. 127]. Про функцію пейзажу у новелах М. Коцюбинського писав і Ю. Кузнецов: “Пейзаж М. Коцюбинського цікавий і в зображальному плані. Як правило, він являє собою обмежений, замкнений художній простір, в якому й розвивається сюжетна дія. Ідейно-естетичні функції цього простору багатозначні. Він є реалістичним зображенням місця дії, вираженням психічного стану героя, вводить в атмосферу оповіді, є узагальненим образом, що несе додаткове символічне навантаження”.

На нашу думку, новели М. Коцюбинського, залежно від функції пейзажних описів у них, можна поділити на 2 різновиди:

1. Новели, в яких пейзаж виконує функцію підкреслення емоційного стану героїв, увиразнення їхніх почуттів у конкретний момент життя. Важливою функцією такого пейзажу є створення настроєвого малюнку конкретної ситуації. До цієї групи належить більшість новел М. Коцюбинського серед яких: “Лялечка”, “На камені”, “Цвіт яблуні”, “В дорозі”, “Сон” та ін.

2. Новели, структура яких складається з суцільного пейзажу, витісняючи подієво-сюжетне наповнення, або ж такі, в яких імпресіоністичний пейзаж займає більшу частину твору і є центральною його складовою. Варто зазначити, що в таких новелах переживання і почуття героя, що становлять основу, змальовані саме через сприйняття героєм пейзажу. До цієї групи можна віднести такі новели як “Intermezzo”, новели циклу “З глибини” (“Хмари”, “Утома”), “На острові” та ін.

Вперше імпресіоністичний пейзаж у творчості М. Коцюбинського ми можемо спостерігати на прикладі новели “Лялечка”. Пейзаж на початку новели переданий крізь призму сприйняття головної героїні і зумовлений її психологічним станом у цей момент. “Тональність пейзажу мотивована психологічним станом головної героїні”, – зазначає Ю. Кузнецов у своїй праці “Поетика прози Михайла Коцюбинського”. Саме через це село постає перед Раїсою у похмурих тонах. Для того, щоб увиразнити душевний стан героїні письменник вдається до нагнітання темних кольорів та використання слів із негативною контамінацією: “то не хати, а стіжки зчорнілої й гнилої соломи ховаються під вербами”, “хати здебільшого були старі, чорні, з чорними ж порослими мохом стріхами. По дворах стояли багна й зеленасті калюжі. Вулиця теж блищала баюрами. На всьому одбилися сліди убожества. І житла, і люди, що вічно риються в землі, прийняли, ввижалось Раїсі, колір землі, здавались деталями мертвої природи”, “діди сиділи на ній, схиливши голови, і ледве можна було одрізнити їх од темної, зчорнілої маси. Замурзана дітвора, впоміш із собаками і свинями, роїлась попідтинню”.Такий опис села одразу дає зрозуміти читачеві, з яким настроєм і очікуваннями Раїса їхала на нову роботу. Сприяє цьому і коротка передісторія, з якої стає зрозумілим ким є головна героїня, і що сталося в її житті. Тож не дивно, що село в сприйнятті нової вчительки нічим не відрізняється від кладовища: “За вигоном, край села, виднілось друге село, густо заселене сірими хрестами…”. Цей вступний пейзаж визначає настроєвість новели та підкреслює душевний стан героїні до переломного моменту (опису бурі).

21. Ольга Кобилянська як визначний майстер психологічної прози (на прикладі вивчених творів).

Повість "Земля" - осмислення сутності людського буття

B 1902 р. з'явилась велика повість з селянського життя - “Земля”, присвячена батькові письменниці Юліанові Кобилянському.

В основу твору лягла трагічна подія, що сталася восени 1894 р. В селі Димка на Буковині, в сім'ї селянина у якій брат убив брата. Вперше про цю подію О.Кобилянська згадує в “Царівні”. В нарисі “На полях” теж є згадка про цю трагедію, розгорнуту у широке полотно в повісті “Земля”.

В автобіографії “Про себе саму” (1912) О.Кобилянська пише: “Факти, що спонукали мене написати “Землю”, правдиві. Особи майже всі що до одної також із життя взяті. Я просто фізично терпіла під з'явиськом тих фактів, і коли писала - ох, як крилами ридала! Саме в той час лежав мій батько тяжко хворий, і я сама не почувала себе особисто щасливою. Написання цієї повісті дало мені рівновагу, вдоволення і гнало до дальшого творення”.

У повісті «Земля» перед читачем постає багатий світ непростих людських стосунків, повний глибоких емоційних переживань і сильних почуттів, тісно переплетених між собою.

Через власне серце пропускає Ольга Кобилянська болі, терпіння, сподівання хлібороба. Жах трагедії вражає насамперед тому, що сталася вона в родині добрих, працьовитих, порядних господарів. Івоніка Федорчук - батько Михайла і Сави - чесний і працьовитий господар, що невсипущими трудами з дружиною Марійкою зібрав чотири гектари землі, яку хоче передати синам. "Як я колись замкну очі, то хочу аби моя земля перейшла в робучі руки. Я її не вкрав і не придбав оманою. Я й моя Марійка - ми обоє доробилися її, оцими нашими руками дороблялися її. Вона підпливла нашою кров'ю і нашим потом". Земля для Івоніки - жива істота, він подумки розмовляє з нею. Старший син Івоніки Михайло - його гордість і надія. "По всіх селах навкруги немає йому пари - такий добрий", - говорить про нього літня селянка Докія. Так само прив'язана до землі його дружина Марійка. Відмовляючи молодшого сина від його поведінки, мати говорить, скільки праці вкладено в землю: "Лиш Бог один знає, як я не раз із голоду скавуліла! Але зложеного крейцарка ми не дотикалися. Аби я раз булочку собі купила, то й то ні!" Письменниця майстерно відтворює діалектику людської душі: коли батьки дізналися про смерть Михайла, горе змінило їх, бажання помсти і ненависть до вбивці охопило їх. Але ж Сава-тепер їх єдиний син. Івоніка блискавично хапає й ховає кулю, що випала з тіла Михайла під час експертизи, бо по ній можна впізнати вбивцю. Сава - вбівца.

Тужачи за сином, Івоніка знову згадує силу і владу землі: "Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї! Ти ходив по ній, плекав її, а як виріс і став годний, вона створила пащу й забрала тебе". І коли Марійка почала ходити по ворожках, хто ж убивця Михайла, Івоніка вдруге вдарив її, хоча до загибелі сина "й не кивнув пальцем на свою жінку".

Не однаковими виросли їхні сини - Михайло й Сава. Михайло - роботящий юнак, який любить і поважає батьків, уміє і прагне працювати. Він як старший син мусив іти до армії. Це справжня велика драма, яку тяжко переживали батьки і він сам.

Михайло любить землю, працю на ній, але людина для нього - дорожча. Покохавши бідну наймичку Анну, він ладен відмовитися від своєї частки землі, якщо батьки, які мріють про заможну невістку, не погодяться на їхній шлюб. Але щасливим Михайло почував би себе з Анною, хазяйнуючи на батьківській землі.

Письменниця глибоко проникає у психологію Сави, який не любить землі. Він цілими днями вештається лісами і луками з рушницею. Вбити пташку чи дрібну тваринку було для нього задоволенням. Жорстокий і ледачий, він звик до крові, і вона не страшила його. Савина прив'язаність до двоюрідної сестри, циганки Рахіри, злодійкуватої і ледачої, - це теж патологічний зв'язок, заснований на гріхові і злі. Рахіра потихеньку призвичаювала його до думки, що тільки він один мусить володіти батьківською землею, бо "що значить чоловік без землі?". Вона заклинає його, ворожить, чародіє: "Тобі їаае земля через мене. Ти будеш багач, Саво, і будеш моїм багатим ґаздою". Сава визріває на братовбивцю. Він одружується з Рахірою, але все це не дало йому ні щастя, ні спокою.

Ольга Кобилянська з винятковою силою психологізму передає любов українського хлібороба до землі і виболене упродовж багатьох поколінь ставлення українського селянства до служби в арміях чужих йому держав. У "Землі" всебічно розкрито характер самого процесу мислення хлібороба. У цьому творі вперше було висвітлене його нелегке життя в триєдиному вимірі: соціальному, національному й психологічному.

Центр уваги письменниці - не безодня навколо нас, а серце людини. Цих сердець, характерів у повісті багато: бідна наймичка Анна, старий Івоніка Федорчук, його дружина, сини Михайло і Сава, Рахіра та інші. Серед них виділяються найсильніші характери Анни і Михайла з одного боку, Рахіри і Сави - з другого. З особливою любов'ю розкрито образ Анни. Мимоволі, очевидно, образ цей зближувався улюбленими героїнями письменниці і підносився над оточенням своєю духовною і моральною вищістю, а “того не простив їй ніколи консервативний,упрямий мужицький змисл женського сільського світа”. В такому ж напрямку вона збирається виховати свого сина.

О. Кобилянська наголошує, що предметом її дослідження будуть не стільки зовнішні факти і події, скільки їхній внутрішній зміст. І справді, явища соціально-побутові переломлються тут крізь призму психології, внутрішнього світу людини.

Психологічному аналізу, власне, підпорядковано все: і композиція, і художні засоби, і пейзаж, що з традиційного тла, на якому розвивається дія, переріс у самостійний образ-символ, несучи в собі відповідний до розвитку сюжету настрій. Наприклад: образ «сусіднього ліска», де має відбутися вбивство, образ таємничої мряки, що огортає поля, образ темної ночі тощо. Цьому підпорядковані й психологічні деталі (нез'єднані руки Михайла й Анни, що символізують трагічну історію їхнього кохання, та ін.), і вся та внутрішня гармонізація мови, кольорова гама, що нею користується письменниця для змалювання природи.

Своїм ідейним змістом, соціально-психологічною насиченістю “Земля” протистоїть сентиментально-ідилічним малюнкам з життя села, що їх знаходимо в творах ліберально-буржуазних письменників. Повість О.Кобилянської - гостро драматичний твір, сповнений гірких роздумів про тяжку селянську долю, про залежність селянина від землі, яка для нього стає фатумом, молохом, поглинає всі його думки і почуття О. Кобилянська з великою правдивістю і художньою переконливістю показала, як в умовах приватновласницького суспільства влада землі для селянина стає фатальною, як власницькі інстинкти знищують високі людські почуття. Факт братовбивства, що ліг в основу твору, письменниця розробила в плані псизологічного аналізу внутрішнього світу героїв, тому за ідейним змістом, суспільно-громадським звучанням повість “Земля” вийшла далеко за рамки родинної хроніки. Епіграф до повісті взято з твору норвежця Йонаса Лі: “Кругом нас знаходиться якась безодня, що її вирила доля, але тут, у наших серцях, вона найглибша”. Повість “Земля” - це вершина реалізму Кобилянської - поставила її авторку в ряд найвидатніших українських художників слова початку ХХ століття.

Повість захопливо сприйняла критика та українська громадськість. У листі до відомого хорватського славіста В. Ягича від 8 листопада 1905 І.Франко писав: “Найвидатнішим з її творів є, в усякому разі, великий роман “Земля”. В ньому Кобилянська справді найповніше виділила риси свого таланту, але, на мою думку досягла його меж. Концепція роману задумана тонко і добре викладена, персонажі твору окреслені чітко, і хоч, змальовуючи події, письменниця не виходить за вузькі межі одного села, щоб дати широку картину культурного рівня буковинського народу, то все ж цілість пройнята таким емоційним настроєм, що це надає “Землі” особливого чару. Її роман “Земля”, крім літературної та повної вартості, матиме тривале значення ще й як документ способу мислення нашого народу в час теперішнього важкого лихоліття”.

М. Коцюбинський писав авторці: “Пишу до Вас під свіжим вражінням од вашої повісті “Земля”. Я просто зачарований вашою повістю; все - і природа, і люди, і психологія їх, - все це робить таке сильне вражіння, все це виявляє таку свіжість і силу таланту, що, од серця дякуючи вам за пережиті емоції, я радів за нашу літературу. Яка шкода, що ми не можемо мати вашої повісті на Україні”.

Захоплені глибиною змісту, художньою красою прози О.Кобилянської, і перші читачі її книжок, і дослідники, що впродовж сторіччя вивчають її творчість, давали і дають їй найвищі оцінки. Письменницю називали пишною трояндою в саду української літератури, гірською орлицею, правдивим талантом, карпатською красою, борцем за розкріпачення жінки. Кожне з цих поетичних визначень характеризує певну грань її прози. Кобилянська справді, після Ю.Федьковича, вдруге відкрила світові Буковину, залишившись у свідомості поколінь ясною, осяйною царівною цього пишного краю української землі.



Поделиться:


Последнее изменение этой страницы: 2016-09-05; просмотров: 638; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.149.24.70 (0.014 с.)