Тема 7. Україна на сучасному етапі (2 години)

План:

1). Світ на зламі тисячоліть. Глобалізаційні процеси.

2). Україна в умовах національної державності.

 

1). У розвитку людства на сучасному етапі взаємодіє чимало різноманітних тенденцій. На першому місці серед них – процеси, що сумарно можуть бути позначені поняттям «глобалізація». Однак певні труднощі виникають при визначенні цього поняття. Деякі дослідники визначають цей феномен як гранично широкий процес розширення контактів суспільств, країн, людей, що посилюється завдяки досягненням науково-технічного прогресу. Звісно, що глобалізація максимізує економічну, науково-технічну і культурну взаємодію різних країн незалежно від їхньої цивілізаційної приналежності, рівня розвитку і місця розташування. Немає заперечень і проти того, що ця взаємодія в основі своїй пов’язана з науково-технічним прогресом, особливо з розвитком засобів інформації і комунікації. Великі можливості процесів обробки, накопичення і передачі інформації, які виникли в результаті злиття інформаційної та комунікаційної технологій – це являється ключовим аспектом глобалізації. Ці технології є тим базисом, на якому виникли й набули подальшого розвитку всі тенденції, що характеризують її.

Глобалізація – це процес збільшення взаємозалежності країн в економічній, соціальній, культурній, військовій, екологічній та іншій сферах. Після розвалу біполярної системи цей процес набув всесвітнього характеру. Ера глобалізації у відносинах держав стала заміняти еру «холодної війни». Теперішій світ стає все більше взаємопов’язаним і взаємозалежним. Прихильники глобалізації уважають, що цей процесс сприяє підвищенню загального добробуту окремих індивідуумів, суспільств і держав та допомагає менш розвиненим країнам забезпечити сталий економічний розвиток і соціально-політичну стабільність. Проте це не означає, що зникають міжнародні й міждержавні суперечності, оскільки у світі існують і ще довго будуть існувати держави з різним рівнем соціально-економічного, політичного і культурного розвитку, із різними ідеологією, релігією, менталітетом.

Наприкінці 1980-х рр. співробітник Європейського центру ядерних досліджень у Женеві Т.Бернес-Лі висунув ідею створення гіпертекстового мереженого середовища, спочатку для спілкування між географічно віддаленими групами фізиків-ядерників. Під час розробки цієї ідеї виникла система, відома нині як Всесвітня Мережа Інтернет. Робота над нею закінчилася навесні 1991 р., тоді ж почалася поступова її практична реалізація, що відкриває шлях до проникнення Інтернету в життя сотень мільйонів людей. Власне було відкрито нову сторінку в історії людства. Інтернет став знаменною подією в розгортанні цих процесів, його поява означила ще небачений в людському бутті віртуальний вимір історії. Перед людством відкрилися неосяжні потенційні світи формоутворень віртуальної реальної дійсності. Адже віртуальна реальність позначає нові «материки» спілкування людей, задає безмежне поле творчих зусиль та актів підприємливості та пасіонарності.

Наростає інтенсивність історичного процесу. Кількість історичних подій, що припадають на порівняльний період від сторіччя до сторіччя збільшується. Ця тенденція пояснюється насамперед зростанням чисельності і густоти населення, збільшенням числа «дійових осіб» на історичний арені. Додається вплив і багатьох інших факторів, серед яких важливе місце займають прискорення темпів науково-технічного й економічного прогресу. Щодня засоби масової інформації повідомляють про безліч подій, які відбулися в усьому світі. Наступного дня ці події минулого, перетворюються у факти історії.

Відомий американський науковець Е. Тоффлер запропонував розглядати історію як послідовне накочування хвиль змін. До першої хвилі змін частина людства жила невеликими групами, що часто мігрували й годувалиcя збиранням їстівних рослин, рибною ловлею, полюванням або випасом тварин. Коли у Європі почалася промислова революція, світом покотилася Друга хвиля. Третя хвиля – постіндустріальна.

Світ людей протягом останніх століть зазнав істотних змін. Насамперед це стосується його чисельності. Протягом першого тисячоліття нашої ери вона становила приблизно 200 млн. осіб і практично не змінювалася. Приблизно з ХУ ст. – від рівня в 375 млн. – вона почала зростати стабільно і з постійним прискоренням. Час від середини ХУІІІ ст. до кінця ХХ ст. вчені назвали часом демографічної революції, а останню третину ХХ ст. – періодом «демографічного вибуху». Після 1950 р. населення земної кулі зросло значно більше, ніж за всю попередню історію, – від появи перших людей розумних аж до 1900 р. Так, 26 лютого 2006 р. було досягнуто рівня 6,5 млрд., а восени 2011 р. народився 7 мільярдний житель Землі. Усього на планеті за всю історію народилося 106 млрд. осіб.

До тих сфер життєдіяльності суспільства, які зазнають значної трансформації, належать сфери відносин між статями, а також шлюбу і родини. Значимість змін, що відбуваються, знайшла свій відбиток у появі поняття «гендер». Гендер є одним із центральних і фундаментальних питань сучасного суспільства. Саме слово не має в українській мові адекватного перекладу. Сьогодні гендер розуміється як одна з найважливіших граней соціальних відносин і включає в себе три групи характеристик: біологічна стать, стереотипи статевих ролей, поширені в суспільстві, а також запропоновані суспільством норми чоловічої і жіночої дії і взаємодії у всьому різноманітті їхніх проявів. Поняття «гендер» введено в соціальні науки Е.Оклей у 1970-ті рр. Відтоді воно перетворилося на найважливішу складову сучасного громадського життя.

У житті сучасного світу надзвичайно важливу роль також зіграла так звана «сексуальна революція» або «революція статі» і продовжують відгравати її наслідки. Уважається, що на Заході вона почалася у 1960-х рр. Адже, протягом тисячоліть лад і уклад життя історичної людини визначався насамперед релігією і Церквою. Сучасна людина, навіть віруюча, не дозволяє релігії і Церкві бути надмірно обтяжливими у сексуальній сфері. Технологічно-комунікативна революція призвела зрештою до виникнення «суспільства масово виробництва», у якому головний настрій – спожити якнайбільше всього, «узяти від життя все», а бажання і задоволення – важливіші, ніж норми й умовності. Крім того поєднана із розвитком індустріалізму, урбанізація практично звела нанівець моральний контроль з боку громадськості, дуже дієвій у традиційному суспільстві.

Падіння ролі релігії у західній цивілізації було викликане кількома чинниками. Це і потужний розвиток науки, який підірвав християнське пояснення світобудови, і викриття погрішностей Церкви впродовж європейської історії французькими просвітниками, протестантами та марксистами, і зміна соціально-економічного життя суспільства, яке виявило неспроможність християнських церков швидко пристосовуватися до умов сучасного світу, і процес урбанізації, який відривав індивідів від релігійних груп, і врешті-решт, процес секуляризації, що охопив усі сфери людського життя. Досить переконливо показав останній процес відомий соціолог П.Сорокін, який дослідив процес звільнення моралі від релігії. Наприклад, у сфері мистецтва «середньовічний живопис та скульптура були переважно релігійними». Так, у Х – ХІ сторіччях твори сакрального змісту становили 94, 7 %, у ХІІ – ХІІІ ст. – 97 %. Вже у ХУІ сторіччі релігійних витворів мистецтва було 64, 7 % від загальної їх кількості, а ХІХ та ХХ сторіччях – відповідно 10 % та 3,9 %. По суті сучасне західне секуляризоване суспільство має власну, вільну від релігійних цінностей етику. По суті, секулярна та релігійна етики мають різне, діаметрально протилежне розуміння блага. Благо з релігійної позиції є досягненням вічного життя, подоланням смерті та гріха. Секулярне ж розуміння блага інтерпретує його як право і свободу «тлінної й гріховної людини робити те, що вона вважає за потрібне для себе». Поступово йде підміна гуманістичної етики замість релігійних цінностей.

 

2). Першочерговою задачею незалежної України стало державне будівництво. У січні-лютому 1992 р. Верховна Рада затвердила державну символіку Україну: Державний герб (тризуб), Державний прапор (синьо-жовтий), державний гімн (муз. М. Вербицького на слова П.Чубинського).

Після проголошення Акту про державну незалежність Україна вперше стала суб’єктом у міжнародних відносин. Першими Україну визнали Польща і Канада – (2 грудня 1991 р.), 3 грудня – Угорщина, 4 грудня – Латвія, Литва. У листопаді 1995 р. Україна стала членом Ради Європи. Водночас на початку 1990-х рр. незважаючи на те, що Україна вступила до СНД, доволі непростими були взаємини України з Росією. Взаємовідносини ускладнилися такими питаннями як: статус м. Севастополя, взаємини Києва і Криму, статус Чорноморського флоту. Президент Криму Ю. Мєшков дотримувався проросійських поглядів. Зрештою 1997 р. президенти України і Росії Л.Кучма і Б. Єльцин підписали «Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Росією».

На економіку України поч. 1990-х рр. руйнівний вплив справила загальноекономічна криза, що охопила весь пострадянський простір. В момент проголошення незалежності 95 % підприємств підпорядковувалися Москві, майже 80 % усього виробництва не мало завершеного технологічного циклу тощо. Те, що сталося з економікою України в той час по суті не має історичних аналогів. З 1990-1994 р. валовий національний продукт скоротився на 44 %, національний дохід впав на 54 %. Для порівняння, спад виробництва у роки «великої депресії» у США не перевищував 25 %. За даними Світового банку у другій половині 1993 р. рівень інфляції в Україні був найвищим у світі. Відбулося нечуване для мирного часу падіння рівня життя – близько 64 % населення опинилося за межею бідності. Криза охопила промисловість і сільське господарство. Впродовж 1990-1994 рр було змінено чотири уряди – В. Масола, В. Фокіна, Л. Кучми, Ю. Звягільського.

Надзвичайно складним і тривалим виявився процес формування трьох гілок влади. Незавершеність розподілу функцій, неузгодженість дій між гілками влади спричинили протистояння між ними. Особливо гострого характеру набули відносини між Президентом і Верховною Радою. Це протистояння на тлі економічної кризи і соціального протесту, що зростав, закінчилося рішенням сторін про дострокове припинення їх повноважень

У березні-квітні 1994 р. відбулися вибори до Верховної Ради. Новим її головою (1994-1998 рр.) став О. Мороз. Майже третину мандатів у парламенті контролювало ліве крило. У червні – липні 1994 р. відбулися вибори президента України. Перемогу у другому турі здобув Л. Кучма, за якого віддали голоси понад 52 % виборців. У час його каденції, Україна прийняла Конституцію – 28 червня 1996 р.

У березні 1998 р. відбулися чергові вибори до Верховної Ради України, які вперше проводилися за змішаною мажоритарно-пропорційною системою. У 1999 р. відбулися президентські вибори. Серед 13 кандидатів найбільш реальними виглядали два – Л. Кучма і П. Симоненко. У другому турі зрештою переміг перший – 36 % проти 22 %.

Деструктивні тенденції у суспільно-політичному житті України розпочалися з часу другого строку президентства Леоніда Кучми. Виборці голосували за Кучму як за менше зло, порівняно з П. Симоненком. Поступово в Україні створювалася нова суспільно-політична ситуація, появлялася реальна опозиція. Суспільство було не задоволене цілком формальними результатами референдуму 2000 р., а головне поступовим формуванням в Україні авторитарного режиму Кучми, згортанням демократії, підвищенням рівня корумпованості. Резонансною подією стало зникнення опозиційного журналіста Георгія Гонгадзе (осінь 2000 р.). Згодом широкого розголосу набув касетний скандал, адже виявилося, що Л. Кучма має відношення до зникнення журналіста. 9 березня 2001 антагонізм владних структур і опозиції набув небезпечних форм. Під час святкування річниці від дня народження Т.Шевченка у Києві сталися вуличні сутички опозиції і правоохоронних органів. У квітні 2001 р. було зміщено з посади прем’єр-міністра популярного в народі В. Ющенка. По суті, країна отримала нового лідера опозиції. Парламентські вибори 2002 року показали, що опозиційна «Наша Україна» поступово набирає сили. За результати виборів 2002 р. «Наша Україна» отримала понад 23 % голосів, КПУ – 20 %, блок «За єдину Україну» – близько 12 %; БЮТ – понад 7 %, СПУ і СДПУо – обидві понад 6 %. Утім за мажоритарними округами перемогу святкували кандидати проурядового напряму.

Президентська кампанія 2004 р. завершилася виступами загальноукраїнського масштабу – «Помаранчевою революцією», переголосуванням виборів. У січні 2005 р. третім президентом України став Віктор Ющенко, прем’єром – Юлія Тимошенко. Втім парламентські вибори 2006 року продемонстрували реваншистські настрої – за їхніми результатами перемогла Партія регіонів, яка набрала понад 32 %. БЮТ (22 %) і «Наша Україна» 14 %, СПУ – 5,5 %, КПУ – 3.66 %. У результаті президентських виборів 2010 р., четвертим президентом України став Віктор Янукович.

В кожній царині культури намітилися провідні діячі. У музиці – Н.Яремчук, В. Зінкевич, П. Дворський, І. Білик, І. Братущик і О. Хома, І. Мацялко, І. Бобул Українська пісня не уявлялася без Н. Матвієнко, Р.Кириченко. Оперна пісня без А. Солов’яненка. В. Степової, Г. Циполи. Український кінематограф важко було уявити без О. Бійми, Ю. Іллєнка, Б.Нібеєрідзе – фільм «Роксолана», актора Богдана Ступки, Ади Роговцевої, Костянтина Степанкова. Українська література доби незалежності і надалі пов’язується з іменами О. Гончара П. Загребельного, Д. Павличка, Л. Костенко, М. Вінграновського поета І. Драча. У мистецтві відомим є прізвище художника І. Марчука, О. Заливахи. Зараз доба «культурних романтиків» минула, прийшла пора культурних прагматиків, ринкові умови запанували і в культурній сфері, де ключовий ефект відіграє вигода та інтерес. У результаті програє національна ідея. Можна хіба що виділити перемогу Р. Лижичко на конкурсі Євробачення 2004.

Помітну лепту в національне відродження України в роки національної незалежності внесли українські спортсмени. Популяризації України сприяли успішні виступи спортсменів на білій і літніх олімпіадах 1994, 1996, 1998, 2000, 2002, 2004, 2006 років. Далеко за межами України відомі імена українських спортсменів олімпійців: С. Бубки, Я. Клочкової, І. Кравець а ін. Прославили Україну футболіст А. Шевченко, Віт. і Вол. Клички. Безсумнівно успіхом слід вважати виграш Польщею і Україною тендеру на проведення чемпіонату Європи 2012 р.

За радянської доби релігія і Церква були під особливою пильною увагою комуністичної влади. За офіційною статистикою 1980-х рр. вірянами в Україні вважали себе не більше 15 % громадян. Згодом, за спеціальною анкетою М. Амосова (1997) 42, 5 % заявили, що вірять у Господа Бога, 18 % заявили, що вони являються атеїстами. В сучасних умовах, що дуже важливо, свобода совісті стала важливим елементом життя незалежної України.

З проголошенням незалежності намітилася інша проблема: формування поліконфесійності України. Наприкінці 1980-х рр. була легалізована УГКЦ, митрополитом якої став М. Любачівський, з 2001 року – Любомир Гузар, а з 2011 р. – С. Шевчук. Українська Православна Церква в процесі організаційного становлення виявилася розколотою на: Українську автокефальну православну Церкву, Українську православну церкву КП і Українську православну Церкву МП.

 

Семінарське заняття № 1

 

Тема: Київська Русь (ІХ – ХІІ ст.)

План:

1. Перші київські князі, їх внутрішня і зовнішня політика.

2. Внутрішня та зовнішня політика Володимира Великого.

3. Реформаторська діяльність Ярослава Мудрого.

4. Еволюція політичного устрою Київської Русі. Причини політичної децентралізації Русі.

 

Реферати:

1. Християнізація Русі та її значення.

2. Володимир Мономах: історичний портрет.

 

Література:

 

1. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., - 1990.

2. Світлична В.В. Історія України: навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. – К.: Каравела; Львів: Новий світ-2000. – 2002. – 304 с.

3. Новий довідник: Історія України. – К.: ТОВ “Казка”, 2006. – 736.

4. Субтельний О. Україна: історія. – К.: Либідь, 1992. – 512 с.

5. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. – К.: Критика, 2005. – 584 с.

6. Історія України: Посібник для вузів / За ред. Ю. Зайцева. – Львів: Світ, 1996.

7. Історія України: Навчальний посібник / За ред. В. Смолія. – Київ: Альтернатива, 1997.

8. Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. – К.: Україна, 1996.

9. Ричка В.М. Київська Русь: проблеми, пошуки, інтерпретації // Український історичний журнал. – 2001. - № 2.

10. Котляр М. Історія України в особах. Давньоруська держава. – К., 1996.

11. Канигін Ю. Від Аскольда до Олександра Невського. // Дніпро. – 2001. - №.3-4.

12. Скоблик В.П. Історія Русі-України (Х-ХІІ) у контексті міжцівілізаційних відносин (особливості тойнбіанської інтерпретації) // Український історичний журнал.

13. Литвин В. Історія України. – К.: Наукова думка, 2008. – 814 с.

14. Гончар Б.М., Козицький М.Ю., Мордвінцев В.М., Слісаренко А.Г. Всесвітня історія: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2007. – 694 с.

 

Семінарське заняття № 2

 

Тема: Галицько-Волинське князівство (ХІІ – ХІУ ст.)

 

План:

1. Розвиток Галичини і Волині в умовах Київської Русі. Самостійний розвиток двох князівств до 1199 р.

2. Розвиток об’єднаного Галицько-Волинського князівства за Романа Мстиславовича. Галицько-Волинське князівство 1205-1238 рр.

3. Галицько-Волинське князівство за Данила Романовича.

4. Галицько-Волинське князівство за спадкоємців Данила Галицького (1264-1340 рр.).

 

Реферати:

1. Історичний портрет князя Ярослава Осмомисла.

2. Культура Галицько-Волинського князівства.

 

Література:

1. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., - 1990.

2.Світлична В.В. Історія України: навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. – К.: Каравела; Львів: Новий світ-2000. – 2002. – 304 с.

3. Новий довідник: Історія України. – К.: ТОВ “Казка”, 2006. – 736.

4. Субтельний О. Україна: історія. – К.: Либідь, 1992. – 512 с.

5. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. – К.: Критика, 2005. – 584 с.

6. Історія України: Посібник для вузів / За ред. Ю. Зайцева. – Львів: Світ, 1996.

7. Історія України: Навчальний посібник / За ред. В. Смолія. – Київ: Альтернатива, 1997.

8. Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. – К.: Україна, 1996.

9. Ричка В.М. Київська Русь: проблеми, пошуки, інтерпретації // Український історичний журнал. – 2001. - № 2.

10. Котляр М. Історія України в особах. Давньоруська держава. – К., 1996.

11. Скоблик В.П. Історія Русі-України (Х-ХІІ) у контексті міжцівілізаційних відносин (особливості тойнбіанської інтерпретації) // Український історичний журнал.

12.Литвин В. Історія України. – К.: Наукова думка, 2008. – 814 с.

13. Гончар Б.М., Козицький М.Ю., Мордвінцев В.М., Слісаренко А.Г. Всесвітня історія: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2007. – 694 с.

 

Семінарське заняття № 3

 

Тема: Українська національно-визвольна війна під проводом Богдана Хмельницького (1648-1657 рр.)

 

План:

1. Причини, рушійні сили, цілі, форми та характер національно-визвольної війни.

2. Розвиток національно-визвольної війни 1648-1653 рр.

3. Формування української державності в ході національно-визвольної війни.

4. Березневі статті: умови і значення.

5. Постать Б.Хмельницького в українській історії. Оцінки діяльності гетьмана в історіографії.

 

Реферати:

1. Битва під Берестечком та її місце у визвольній війні.

2. Українська церква в умовах Національно-визвольної війни 1648-1657 рр.

 

Література:

1. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., - 1990.

2. Світлична В.В. Історія України: навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. – К.: Каравела; Львів: Новий світ-2000. – 2002. – 304 с.

3. Новий довідник: Історія України. – К.: ТОВ “Казка”, 2006. – 736.

4. Субтельний О. Україна: історія. – К.: Либідь, 1992. – 512 с.

5. Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. – К., 1995.

6. Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція 1648-1654 рр. крізь призму століть. // Український історичний журнал. – 1998. - № 1, 2, 3.

7. Історія України: Посібник для вузів / За ред. Ю. Зайцева. – Львів: Світ, 1996.

8. Історія України: Навчальний посібник / За ред. В. Смолія. – Київ: Альтернатива, 1997.

9. Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. – К.: Україна, 1996.

10. Гетьмани України: історичні портрети. – К., 1991.

11. Наливайко Д. Козацька християнська республіка. – К., 1992.

12. Литвин В. Історія України. – К.: Наукова думка, 2008. – 814 с.

13. Гончар Б.М., Козицький М.Ю., Мордвінцев В.М., Слісаренко А.Г. Всесвітня історія: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2007. – 694 с.

 

 

Семінарське заняття № 4

 

Тема: Національне відродження в Західній Україні ХІХ ст.

 

План:

1. Початок культурного відродження в Західній Україні. “Клерикальне товариство”.

2. Діяльність “Руської трійці”. “Русалка Дністровая”.

3. Вплив революції 1848 р. на національне відродження в Західній Україні. “Головна Руська Рада”.

4. Національно-визвольний рух в Західній Україні в другій половині ХІХ ст. Москвофіли, народовці, радикали. Політизація національного руху.

 

Реферати:

1. Реформи Марії-Терезії та Йосифа ІІ в Західній Україні.

2. Іван Франко в суспільно-політичному житті України другої половини ХІХ – поч. ХХ ст.

 

Література:

1. Світлична В.В. Історія України: навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. – К.: Каравела; Львів: Новий світ-2000. – 2002. – 304 с.

2.Новий довідник: Історія України. – К.: ТОВ “Казка”, 2006. – 736.

3. Субтельний О. Україна: історія. – К.: Либідь, 1992. – 512 с.

4. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ –ХХ ст.. – К., 1996.

5. Кондратюк К. Нариси історії українського національно-визвольного руху ХІХ ст. – Тернопіль, 1993.

6. Рибалка І.К. Історія України: дорадянський період. – К., 1991.

7. Сарбей В. Історія України ХІХ - поч. ХХ ст. – К., 1991.

8. Сарбей В. Національне відродження України / Серія «Україна крізь віки» у 15-ти т. Т. 9. – К., 1999.

9. Історія України: Посібник для вузів / За ред. Ю. Зайцева. – Львів: Світ, 1996.

10. Історія України: Навчальний посібник / За ред. В. Смолія. – Київ: Альтернатива, 1997.

11. Стеблій Ф. Початки українського національного руху в Галичині // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – К.. 1995. – Вип.2. – С. 59-70.

 

 

Семінарське заняття № 5

 

Тема: Західно-українська народна республіка

 

План:

1. Утворення Західноукраїнської Народної Республіки. Листопадове повстання.

2. Злука УНР і ЗУНР та її історичне значення.

3. Внутрішня і зовнішня політика ЗУНР.

4. Польська інтервенція в Україну (червень 1919 р.). Поразка ЗУНР.

 

Реферати:

1. м. Станіслав – столиця ЗУНР.

2. Євген Петрушевич: історичний портрет.

 

Література:

1. Світлична В.В. Історія України: навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. – К.: Каравела; Львів: Новий світ-2000. – 2002. – 304 с.

2. Новий довідник: Історія України. – К.: ТОВ “Казка”, 2006. – 736.

3. Субтельний О. Україна: історія. – К.: Либідь, 1992. – 512 с.

4. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ –ХХ ст.. – К., 1996.

5. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. – Львів, 1995.

6. Нагаєвський І. Історія української держави ХХ ст. – К., 1994.

7. Павленко Ю, Храмов Ю. Українська державність у 1917-1920 рр. – К., 1995.

8. Історія України: Посібник для вузів / За ред. Ю. Зайцева. – Львів: Світ, 1996.

9. Історія України: Навчальний посібник / За ред. В. Смолія. – Київ: Альтернатива, 1997.

10. Литвин М. Українсько-польська війна. – Львів, 1996.

11. Вівчаренко О., Тищик Б. Західноукраїнська Народна Республіка. – Коломия, 1994.

12. Лазарович М. Українські січові стрільці в революційних подіях у листопаді 1918 р. в Східній Галичині // Український історичний журнал. – 1998. - № 5.

13. Арсенич П. Станіслав – столиця ЗУНР. – Івано-Франківськ, 1993.

14. Литвин В. Історія України. – К.: Наукова думка, 2008. – 814 с.

15. Гончар Б.М., Козицький М.Ю., Мордвінцев В.М., Слісаренко А.Г. Всесвітня історія: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2007. – 694 с.

 

Семінарське заняття № 6

 

Тема: Західноукраїнські землі в міжвоєнний період.

 

План

1. Державно-правовий статус західних українців у міжвоєнний період.

2. Політика Польщі щодо галицьких українців у міжвоєнний період.

3. Український національний рух в Другій Речі Посполитій. Організація Українських Націоналістів.

4. Політика Румунії і Чехословаччини щодо українців. Карпатська Україна.

 

Реферати:

1. Степан Бандера: історичний портрет.

2. Андрій Мельник: історичний портрет.

 

 

Література:

1. Світлична В.В. Історія України: навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. – К.: Каравела; Львів: Новий світ-2000. – 2002. – 304 с.

2. Новий довідник: Історія України. – К.: ТОВ “Казка”, 2006. – 736.

3. Субтельний О. Україна: історія. – К.: Либідь, 1992. – 512 с.

4. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ –ХХ ст. – К., 1996.

5. Історія України: Посібник для вузів / За ред. Ю. Зайцева. – Львів: Світ, 1996.

6. Історія України: Навчальний посібник / За ред. В. Смолія. – Київ: Альтернатива, 1997.

7. Кугутяк М. Галичина: сторінки історії. – Івано-Франківськ, 1993. – 199 с.

8. Книш З. Становлення ОУН. – К., 1994.

9. Вегеш М. Карпатська Україна (1938-1939). – Ужгород, 2003.

10. Кугутяк М. Голодомор 1933-го і Західна Україна. – Івано-Франківськ. 1994.

11. Вегеш М. Августин Волошин і Карпатська Україна // Дзвін. – 1991. - № 3.

12. Литвин В. Історія України. – К.: Наукова думка, 2008. – 814 с.

13. Гончар Б.М., Козицький М.Ю., Мордвінцев В.М., Слісаренко А.Г. Всесвітня історія: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2007. – 694 с.

 

 

Семінарське заняття № 7

 

Тема: Україна в роки Другої світової війни

 

План

1. Пакт Молотова-Ріббентропа і Західна Україна.

2. Напад Німеччини на СРСР. Оборонні бої Червоної Армії у 1941-1942 рр.

3. Встановлення німецького окупаційного режиму в Україні.

4. Рух опору в Україні.

5. Наступ радянських військ у 1943-1944 рр. і вигнання німецьких агресорів з України.

 

Реферати:

1. Роман Шухевич: історичний портрет.

2. «Радянізація» Західної України 1939-1941 рр.

 

Література:

1. Світлична В.В. Історія України: навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. – К.: Каравела; Львів: Новий світ-2000. – 2002. – 304 с.

2. Новий довідник: Історія України. – К.: ТОВ “Казка”, 2006. – 736.

3.Субтельний О. Україна: історія. – К.: Либідь, 1992. – 512 с.

4.Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ –ХХ ст. – К., 1996.

5.Історія України: Посібник для вузів / За ред. Ю. Зайцева. – Львів: Світ, 1996.

6.Історія України: Навчальний посібник / За ред. В. Смолія. – Київ: Альтернатива, 1997.

7. Брицький П. Україна у Другій світовій війні (1939-1945 рр.) – Чернівці, 1995.

8. Коваль М.В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. – К., 1995.

9. Коваль М. В. Україна у Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945 рр.). Спроба сучасного концептуального бачення. – К., 1994.

10. Коваль М.В. Друга світова війна та історична пам'ять // Український історичний журнал. – 2000. - № 3-4.

11. Патриляк І.К. Націоналістичний і партизанський рух на території Західної України влітку 1941 р. // Український історичний журнал. – 2000. - № 3-4.

12. Ярош Б. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях 30-50-і рр. ХХ ст. – Луцьк, 1995.

13. Литвин В. Історія України. – К.: Наукова думка, 2008. – 814 с.

 

Семінарське заняття № 8

 

Тема: Україна в умовах «горбачовської» перебудови. Проголошення незалежності України.

 

План

 

1. Перебудовчі процеси в СРСР. Проведення економічних та політичних реформ.

2.Зростання суспільно-політичної активності населення України в другій половині 1980-х рр. Відродження національно-визвольних процесів.

3. Акт проголошення незалежності України. Всеукраїнський референдум та вибори Президента України 1 грудня 1991 р.

 

Реферати:

1. В’ячеслав Чорновіл: політичний портрет.

2. Володимир Щербицький: політичний портрет.

 

Література:

1. Світлична В.В. Історія України: навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. – К.: Каравела; Львів: Новий світ-2000. – 2002. – 304 с.

2. Новий довідник: Історія України. – К.: ТОВ “Казка”, 2006. – 736.

3.Субтельний О. Україна: історія. – К.: Либідь, 1992. – 512 с.

4.Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ –ХХ ст. – К., 1996.

5.Історія України: Посібник для вузів / За ред. Ю. Зайцева. – Львів: Світ, 1996.

6.Історія України: Навчальний посібник / За ред. В. Смолія. – Київ: Альтернатива, 1997.

7. Гарань О.В. Убити дракона. З історії Руху та нових партій України. – К., 1993.

8.Декларація про державний суверенітет України. – К., 1990.

9. Чорнобильська трагедія. Документи і матеріали. – К., 1996.

10. Україна в цифрах у 1991 році: короткий статистичний довідник. – К., 1992.

11. Акт проголошення незалежності України. – К., 1991.

12. Литвин В. Історія України. – К.: Наукова думка, 2008. – 814 с.

13. Гончар Б.М., Козицький М.Ю., Мордвінцев В.М., Слісаренко А.Г. Всесвітня історія: Навчальний посібник. – К.: Знання, 2007. – 694 с.

 

 

Перелік

рекомендованої основної і додаткової літератури з історії України

 

 

основна література

 

1. Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К., - 1990.

2. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. – К.: Критика, 2005. – 584 с.

3. Історія України: Посібник для вузів / За ред. Ю. Зайцева. – Львів: Світ, 1996.

4.Історія України: Навчальний посібник / За ред. В. Смолія. – Київ: Альтернатива, 1997.

5.Світлична В.В. Історія України: навчальний посібник для студентів неісторичних спеціальностей вищих закладів освіти. – К.: Каравела; Львів: Новий світ-2000. – 2002. – 304 с.

6. Новий довідник: Історія України. – К.: ТОВ “Казка”, 2006. – 736.

7.Субтельний О. Україна: історія. – К.: Либідь, 1992. – 512 с.

8. Губарєв В.К. Історія України: Універсальний ілюстративний довідник. – Донецьк: ТОВ ВКФ «БАО», 2008. – 576 с.

9. Історія України з найдавніших часів до наших днів. Практикум для студентів неспеціальних факультетів: Навчальний посібник / Упорядник С.В. Герегова, М.Р. Гуйванюк. Г.М. Скорейко. – Чернівці: ТОВ Видавництво «Наші книги», 2008. – 336 с.

10. Скрипник М.О., Домбровська Л.Ф., Красовський В.М. та ін. Історія України: Навчальний посібник під ред.. М.О. Скрипника. – К.: Центр навчальної літератури, 2002. – 367 с.

11. Смолій В.А., Степанков В.С. Богдан Хмельницький. – К., 1995.

12. Котова Н. Історія України. Навчальний посібник для неспеціальних факультетів. – Харків: «Одіссей», 2005. – 416 с.

13. Грицак Я. Нарис історії України: формування модерної української нації ХІХ –ХХ ст.. – К., 1996.

14. Литвин В. Історія України. – К.: Наукова думка, 2008. – 814 с.

 

 

Додаткова література:

 

1. Михальчук П. Історія України. Навчальний посібник. Видавництво 2-ге доповнене. – Тернопіль: Астон, 2003. – 272 с.

2. Уривалкін О.М. Історія України в запитаннях та відповідях. – К.: Декор, КНТ, 2008. – 460 с.

3. Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. – К.: Україна, 1996.

4.Ричка В.М. Київська Русь: проблеми, пошуки, інтерпретації // Український історичний журнал. – 2001. - № 2.

5.Котляр М. Історія України в особах. Давньоруська держава. – К., 1996.

6. Скоблик В.П. Історія Русі-України (Х-ХІІ) у контексті міжцівілізаційних відносин (особливості тойнбіанської інтерпретації) // Український історичний журнал.

7. Литвин М., Науменко К. Історія ЗУНР. – Львів, 1995.

8.Смолій В.А., Степанков В.С. Українська національна революція 1648-1654 рр. крізь призму століть. // Український історичний журнал. – 1998. - № 1, 2, 3.

9.Гетьмани України: історичні портрети. – К., 1991.

10. Наливайко Д. Козацька християнська республіка. – К., 1992.

11.Кондратюк К. Нариси історії українського національно-визвольного руху ХІХ ст. – Тернопіль, 1993.

12.Рибалка І.К. Історія України: дорадянський період. – К., 1991.

13.Сарбей В. Історія України ХІХ - поч. ХХ ст. – К., 1991.

14.Сарбей В. Національне відродження України / Серія «Україна крізь віки» у 15-ти т. Т. 9. – К., 1999.

15.Стеблій Ф. Початки українського національного руху в Галичині // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. – К.. 1995. – Вип.2. – С. 59-70.23

16..Нагаєвський І. Історія української держави ХХ ст. – К., 1994.

17.Павленко Ю, Храмов Ю. Українська державність у 1917-1920 рр. – К., 1995.

18.Литвин М. Українсько-польська війна. – Львів, 1996.

19. Вівчаренко О., Тищик Б. Західноукраїнська Народна Республіка. – Коломия, 1994.

20. Лазарович М. Українські січові стрільці в революційних подіях у листопаді 1918 р. в Східній Галичині // Український історичний журнал. – 1998. - № 5.

21. Арсенич П. Станіслав – столиця ЗУНР. – Івано-Франківськ, 1993.

22.Кугутяк М. Галичина: сторінки історії. – Івано-Франківськ, 1993. – 199 с.

23.Книш З. Становлення ОУН. – К., 1994.

24.Вегеш М. Карпатська Україна (1938-1939). – Ужгород, 2003.

25. Кугутяк М. Голодомор 1933-го і Західна Україна. – Івано-Франківськ. 1994.

26. Вегеш М. Августин Волошин і Карпатська Україна // Дзвін. – 1991. - № 3.

27. Брицький П. Україна у Другій світовій війні (1939-1945 рр.) – Чернівці, 1995.

28.Коваль М.В. Україна: 1939-1945. Маловідомі і непрочитані сторінки історії. – К., 1995.

29. Коваль М. В. Україна у Другій світовій і Великій Вітчизняній війнах (1939-1945 рр.). Спроба сучасного концептуального бачення. – К., 1994.

30. Коваль М.В. Друга світова війна та історична пам'ять // Український історичний журнал. – 2000. - № 3-4.

31. Патриляк І.К. Націоналістичний і партизанський рух на території Західної України влітку 1941 р. // Український історичний журнал. – 2000. - № 3-4.

32. Ярош Б. Тоталітарний режим на західноукраїнських землях 30-50-і рр. ХХ ст. – Луцьк, 1995.

33. Гарань О.В. Убити дракона. З історії Руху та нових партій України. – К., 1993.

34.Декларація про державний суверенітет України. – К., 1990.

35.Чорнобильська трагедія. Документи і матеріали. – К., 1996.

36. Україна в цифрах у 1991 році: короткий статистичний довідник. – К., 1992.

37. Акт проголошення незалежності України. – К., 1991.

 

 

Документи і матеріали для опрацювання студентами:

38. Історія України від найдавніших часів до сьогодення. Збірник документів і матеріалів. – Київ-Чернівці, 2008.

39. Хрестоматія з історії України. / Упорядник та автор коментарів О.М.Уривалкін. – К.: КНТ, 2007. – 520 с.

40. Хрестоматія з історії України ХУІІ-ХХ ст. Навчальний посібник. – Альфа-Прес. – Донецьк, 2007. – 448 с.

41. Історія України. Хрестоматія у двох частинах. Навчальний посібник у двох частинах. – К., Альтерпрес. – 2004. – Ч.І. – 566 с.; Ч ІІ. – 592 с.

 

Методичні

рекомендації студентам до роботи з історичними документами

 

Шкільна програма з історії України як правило не передбачає доскіпливого вивчення історичних першоджерел. Студенти повинні збагнути, що вузівська програма вділяє більше уваги роботі студентів з документами, хрестоматіями, опублікованими матеріалами тощо.

Варто бути переконаними, що за кожною датою, прізвищем історичного діяча, якимись статистичними даними криєтьс