Класифікації доходів і видатків бюджету за бюджетною класифікацією України.

Класифікації доходів і видатків бюджету за бюджетною класифікацією України.

Класифікація видатків бюджету

1. Видатки бюджету класифікуються за: 1) функціями, з виконанням яких пов'язані видатки (функціональна класифікація видатків); 2) економічною характеристикою операцій, при проведенні яких здійснюються ці видатки (економічна класифікація видатків); 3) ознакою головного розпорядника бюджетних коштів (відомча класифікація видатків); 4) за бюджетними програмами (програмна класифікація видатків). 2. Функціональна класифікація видатків має такі рівні деталізації: 1) розділи, в яких визначаються видатки бюджетів на здійснення відповідно загальних функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування; 2) підрозділи та групи, в яких конкретизуються напрями спрямування бюджетних коштів на здійснення відповідно функцій держави, Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування. 3. За економічною класифікацією видатки бюджету поділяються на поточні видатки, капітальні видатки та кредитування за вирахуванням погашення, склад яких визначається Міністром фінансів України. 4. Відомча класифікація видатків бюджету визначає перелік головних розпорядників бюджетних коштів. На її основі Державне казначейство України та місцеві фінансові органи ведуть реєстр усіх розпорядників бюджетних коштів. 5. Програмна класифікація видатків бюджету застосовується при формуванні бюджету за програмно-цільовим методом. Класифікація доходів бюджету

1.Доходи бюджету класифікуються за такими розділами: 1) податкові надходження;2) неподаткові надходження; 3) доходи від операцій з капіталом; 4) трансферти. 2. Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі. 3. Неподатковими надходженнями визнаються: 1) доходи від власності та підприємницької діяльності; 2) адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу; 3) надходження від штрафів та фінансових санкцій; 4) інші неподаткові надходження. 4. Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.

Методи бюджетного регулювання.

Бюджетне регулювання - це щорічний перерозподіл загальнодержавних централізованих фінансових ресурсів між різними ланками бюджетної системи з метою збалансування бюджетів на рівні, необхідному для виконання місцевими органами їх функцій.

Методи бюджетного регулювання: > дотація - це певна сума грошових коштів, яка виділяється на безповоротній основі з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня з метою покриття бюджетного дефіциту; > субвенція - це сума грошових коштів, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня і має цільове призначення для здійснення сумісного фінансування певного заходу і підлягає поверненню у випадку порушення її цільового призначення; > субсидія - допомога, підтримка) - сума грошей, яка виділяється з бюджету вищого рівня до бюджету нижчого рівня, має цільов призначення, підлягає поверненню у випадку порушення цільовог призначення.

 

Поняття і зміст бюджетних трансфертів.

Бюджетні трансферти - кошти, що передаються з Державного бюджету до місцевих бюджетів або з місцевих бюджетів вищого рівня до бюджетів нижчого рівня (і навпаки) у формі дотацій, субсидій, субвенцій тощо.

Усі бюджетні трансферти поділяються на дві групи* залежно від цільового спрямування коштів:

o поточні - грошові допомоги (дотації), які одержують бюджети нижчих рівнів при нестачі доходних джерел, тобто метою надання поточних трансфертів є збалансування цих бюджетів;

o капітальні (субвенції) - передбачають цільове використання одержаних коштів і тому безпосередньо впливають на структуру видатків бюджетів, які їх отримують. Цілі, на які спрямовуються субвенції, пов'язані в основному з виконанням органами місцевого самоврядування делегованих державою повноважень.

За допомогою бюджетних трансфертів вирішуються такі завдання:

o досягається збалансування бюджетів, здійснюється активний вплив на структуру видаткової частини;

o проводиться вирівнювання бюджетних диспропорцій у розрізі територій країни;

o здійснюється фінансування соціально-економічних програм загальнодержавного значення;

o місцеве господарство розвивається відповідно до визначених загальнонаціональних пріоритетів.

Бюджетний процес: поняття, зміст, стадії.

Бюджетний процес - це сукупність дій уповноважених на основі норм бюджетного права органів державної влади та місцевого самоврядування зі складання, розгляду, затвердження й виконання бюджету, а також зі складання, розгляду і затвердження звіту про його виконання.

Стадія бюджетного процесу являє собою етап діяльності держави чи місцевого органу, внаслідок якого бюджет набуває нових якостей. Як правило, цей етап закінчується прийняттям правового акта. Бюджетний кодекс (ст. 19) виділяє чотири стадії бюджетного процесу: 1) складання проектів бюджетів; 2) розгляд та прийняття Закону про Державний бюджет України, рішень про місцеві бюджети; 3) виконання бюджету, у тому числі у разі необхідності внесення змін до Закону про Державний бюджет України, рішення про місцеві бюджети; 4) підготовка та розгляд звіту про виконання бюджету і прийняття рішення щодо нього. На всіх стадіях бюджетного процесу здійснюється фінансовий контроль і аудит та оцінка ефективності використання бюджетних коштів. Усі стадії бюджетного процесу ґрунтуються на правових засадах, які повинні гарантувати чітке планування, додержання бюджетної дисципліни і постійний контроль за виконанням усіх видатків. Усі стадії бюджетного процесу основані на єдиних принципах організації бюджетної діяльності і мають відповідну правову регламентацію. Основними принципами є такі. - Принцип розподілу повноважень ВРУ, ВРАРК, органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування - Принцип реальності - Принцип гласності - Принцип наочності - Принцип порівняльності - Принцип повноти

Система місцевих доходів.

Згідно із ст. 64—69 Бюджетного кодексу України до доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та врахову­ються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, включа­ються такі податки і збори (обов´язкові платежі):

—прибутковий податок із громадян у частині, визначеній Бюд­жетним кодексом;

—державне мито в частині, що належить відповідним бюджетам;

—плата за ліцензії на провадження певних видів господарської діяльності та сертифікати, що видаються виконавчими органами відповідних рад;

—плата за державну реєстрацію суб´єктів підприємницької діяль­ності, що справляється виконавчими органами відповідних рад;

—плата за торговий патент на здійснення деяких видів підпри­ємницької діяльності (за винятком плати за придбання торгових па­тентів пунктами продажу нафтопродуктів — автозаправними станці­ями, заправними пунктами), що справляється виконавчими органами відповідних рад;

—надходження адміністративних штрафів, що накладаються ви­конавчими органами відповідних рад або утвореними ними в установ­леному порядку адміністративними комісіями;

—єдиний податок для суб´єктів малого підприємництва у частині, Що належить відповідним бюджетам.

Зазначені вище податки і збори (обов´язкові платежі) створюють ко­шик доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядуван­ня і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

До доходів бюджетів міст Києва і Севастополя зараховується 100% загального обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на території цих міст.

До доходів бюджетів міст республіканського (в Автономній Рес­публіці Крим) та обласного значення зараховується 75% від загально­го обсягу прибуткового податку з громадян, що справляється на тери­торії цих міст.

До доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об´єднань зараховується 25% від загального обсягу прибуткового по­датку з громадян, що справляється на цій території.

Система податків в Україні.

під податком і збором (обов’язковим платежем) до бюджетів і державних цільових фондів слід розуміти обов’язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування. Отже, законодавець не робить різниці між податками та іншими обов’язковими платежами. Сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджетів і державних цільових фондів, що справляються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування. Податку як виду обов’язкового платежу в бюджет, притаманні такі ознаки: адресність до бюджету; обов’язковість платежу; перехід права власності при сплаті податку; індивідуальна безоплатність; регулярність стягнення. Виявлення суті податків нерозривно пов’язано з характеристикою понять, що прийнято називати елементами податку. До них належать: суб’єкти — платники податків; об’єкт оподаткування; джерело сплати податку, одиниця оподаткування, податковий період; ставка податку; строки сплати податку; податкові пільги. Суб’єкт — платник податку — юридичні і фізичні особи, на яких згідно із законом України покладено обов’язок сплачувати податки і збори (обов’язкові платежі). Об’єкт оподаткування — доходи (прибуток), додана вартість продукції (робіт, послуг), вартість продукції

Джерело сплати податку — дохід платника, з якого він сплачує податок. Одиниця оподаткування — це одиниця виміру об’єкта оподат-кування. Податковий період — строк, протягом якого завершується процес формування податкової бази та остаточно визначається розмір податкового зобов’язання.

Система оподаткування в Україні включає загальнодержавні податки і збори (обов’язкові платежі) та місцеві податки і збори (обов’язкові платежі). До загальнодержавних належать такі податки і збори (обов’яз-кові платежі): податок на додану вартість; акцизний збір; податок на прибуток підприємств; податок на доходи фізичних осіб; мито; державне мито; податок на нерухоме майно (нерухомість); плата (податок) за землю тощо. До місцевих податків належать: податок з реклами; комунальний податок.

48. Податки з доходів фізичних осіб.

Платниками податку є:

- фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

- фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні;

- податковий агент.

- Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерела їх походження в Україні і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені чиннимміжнародним договором України, щодо доходів, які він отримує безпосередньо від провадження дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором діяльності.

Об'єктом оподаткування резидента є:

- загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;

- доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);

- іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Об'єктом оподаткування нерезидента є:

- загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні;

- доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такі доходи:

1 сума державної та соціальної матеріальної допомоги, 2. сума доходів, отриманих платником податку у вигляді процентів, що нараховані на цінні папери, 2. сума доходів, отриманих платником податку у вигляді процентів, що нараховані на цінні папери, 4. сума виплат чи відшкодувань (крім заробітної плати чи інших виплат та відшкодувань за цивільно-правовими договорами), 4. сума виплат чи відшкодувань (крім заробітної плати чи інших виплат та відшкодувань за цивільно-правовими договорами) тощо.

Ставка податку становить 15 відсотків бази оподаткування щодо доходів, нарахованих (виплачених, наданих) (крім випадків, визначених у пунктах 167.2 - 167.5 цієї статті), у тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат і винагород, які нараховуються (виплачуються, надаються) платнику у зв'язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну грошову лотерею, виграш гравця (учасника), отриманий від організатора азартної гри.

Платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу. Платники податку - резиденти, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, зобов'язані подати до органу державної податкової служби податкову декларацію не пізніше 60 календарних днів, що передують виїзду.

49. Загальна характеристика податків, що їх сплачують фізичні та юридичні особи.

1. Плата за землю

Використання землі в Україні є платним. Плата за землю стягується у вигляді земельного податку або орендної плати. Стягнення плати за землю регулюється Земельним кодексом України та розділом XIII Податкового кодексу України.

Платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі (як фізичні, так і юридичні особи).

Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Базою оподаткування є:

а) нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації;

б) площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Ставки податку за земельні ділянки, оцінку яких проведено, встановлюються у розмірі 1 відсотка від їх нормативної грошової оцінки.

2. Збір за першу реєстрацію транспортного засобу

Платниками збору за першу реєстрацію транспортних засобів є юридичні та фізичні особи, які здійснюють першу реєстрацію в Україні транспортних засобів, що є об'єктами оподаткування.

Такими об'єктами оподаткування цим збором є:

а) колісні транспортні засоби

б) судна, зареєстровані у Державному судновому реєстрі України або у Судновій книзі України;

в) літаки і вертольоти, зареєстровані у Державному реєстрі цивільних повітряних суден України або у Реєстрі державних повітряних суден України.

Від сплати збору звільняються легкові автомобілі для інвалідів з об'ємом циліндрів двигуна до 1500 куб. сантиметрів, що придбані за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів та/або безоплатно передані інвалідам відповідно до законодавства України, транспортні засоби будинків-інтернатів для громадян похилого віку та інвалідів, дитячих будинків-інтернатів, пансіонатів для ветеранів війни і праці, геріатричних пансіонатів, реабілітаційних установ для інвалідів та дітей-інвалідів, що фінансуються з державного або місцевого бюджетів.

Збір сплачується фізичними та юридичними особами перед проведенням першої реєстрації в Україні транспортних засобів за місцем такої реєстрації та за ставками, які діють на день сплати.

У разі відсутності документів про сплату збору або документів, що надають право на користування пільгами, перша реєстрація в Україні не проводиться.

Органи, що проводять державну реєстрацію транспортних засобів, зобов'язані повідомляти органи державної податкової служби про зареєстровані транспортні засоби, а також про осіб, на яких вони зареєстровані.

50. Загальна характеристика податку на додану вартість.

Пода́ток на до́дану ва́ртість (ПДВ) — непрямий багатоступінчастий податок, що збирається ошастково або повністю звільняється від податку на додану вартість.

Платники ПДВ: юридичні та фізичні особи, які здійснюють від свого імені виробничу або іншу підприємницьку діяльність на території України залежно від форм власності та маютьіндивідуальний податковий номер.

ПДВ — найзначніший за обсягом з усіх податків, які нараховуються в Державний бюджет. Так, він становить 39,7% від загальних доходів держбюджету за 2008 рік (35,7% в 2007 році) — це найбільше за обсягом джерело доходів держави.

В Україні податок на додану вартість був введений в дію 1 січня 1992 року Законом «Про податок на добавлену вартість» від 20.12.1991. Закон діяв лише до червня 1993 року — і був замінений декретом КМУ «Про податок на добавлену вартість» від 26 грудня 1992 року. Згодом, 3 квітня 1997 року було прийнято Закон України «Про податок на додану вартість», він набув чинності 1 липня 1997. Цей закон втратив чинність на підставі нового Податкового Кодексу України від 02.12.2010 року.

Платниками податку є як фізичні, так і юридичні особи, які здійснюють підприємницьку діяльність в Україні. Обов'язковою для оподаткування є діяльність на суму, яка перевищує 300 тис. гривень за 12 попередніх календарних місяців. [2, стаття 2] У випадку, якщо обсяг діяльності не перевищує вищевказану суму, але суб'єкт вже є зареєстрованим платником ПДВ, він може обрати касовий метод сплати ПДВ — сплачувати цей податок вже після отримання виручки за товар, проданий на умовах подальшої оплати (а не після поставки, як в загальному випадку). [3, стор. 180] Об'єктом оподаткування є продаж товарів (робіт, послуг) на митній території України (здійснюване як резидентами, так і нерезидентами), завезення товарів і послуг (в тому числі в вигляді оренди чи лізингу) та вивезення товарів та послуг за межі митної території України. Не є платниками ПДВ філії, оскільки відповідно до Цивільного Кодексу України вони не є ні юридичними особами, ні суб'єктами підприємницької діяльності.

Існує також перелік видів операцій, які не належать до об'єкта оподаткування.

Серед них:

· надання послуг зі страхування;

· виплата заробітної плати, інших грошових виплат, дивідендів;

· випуск, розміщення і продаж цінних паперів;

· передача основних фондів у формі внесків у статутні фонди юридичних осіб в обмін на їхні корпоративні права.

Існують також операції, які не оподатковуються ПДВ, наприклад, продаж лікарських засобів і виробів, вітчизняних книг, ремонт установ освіти і охорони здоров'я, послуги освіти і охорони здоров'я, передача земельних ділянок, послуги з транзитних перевезень територією України та ін.

Базою податку на додану вартість є фактична (договірна) ціна товару чи послуги. У випадку, якщо звичайна ціна (ціна даного товару чи послуги за умови його продажу стороннім особам — які не мають жодних відносин з постачальником) перевищує фактичну більш, ніж на 20%, то базою оподаткування є звичайна ціна. Якщо товар чи послуга є імпортованою, то базою є договірна ціна, але не менша за митну вартість

51. Особливості оподаткування акцизним податком.

Акцизний податок — це непрямий податок на споживання підакцизних товарів (продукції), що включається до ціни таких товарів (продукції). Статтею 215 Податкового кодексу Українивизначено наступний перелік підакцизних товарів:

· спирт етиловий та інші спиртові дистиляти, алкогольні напої, пиво;

· тютюнові вироби, тютюн та промислові замінники тютюну;

· нафтопродукти, скраплений газ;

· легкові автомобілі, кузови до них, причепи та напівпричепи, мотоцикли.

Із набуттям чинності Податкового кодексу України коло платників акцизного податку розширено. Поряд із виробниками та імпортерами підакцизних товарів до його переліку віднесено:

· особу, яка реалізує підакцизні товари, які конфісковані, є безхазяйними, за якими не звернувся власник до кінця строку зберігання, та підакцизні товари (продукцію), що за правом успадкування чи на інших законних підставах переходять у власність держави;

· особу, яка не забезпечила цільове використання підакцизних товарів (продукції), на які встановлено нульову ставку податку (зокрема спирт для виробництва продукції, визначеної у статті 229 Податкового кодексу України, легкі та важкі дистиляти для виробництва етилену), або не підлягають, або звільняються від оподаткування.

Крім того, при імпорті підакцизних товарів платниками є:

· фізична особа-резидент або нерезидент, яка ввозить підакцизні товари (продукцію) на митну територію України в обсягах, що підлягають оподаткуванню, відповідно до митного законодавства;

· особа, яка реалізує або передає у володіння, користування чи розпорядження підакцизні товари (продукцію), що були ввезені на митну територію України зі звільненням від оподаткування до закінчення строку, визначеного законом відповідно до пункту 213.3 статті 213 Податкового кодексу України;

· особа, на яку покладається дотримання вимог митних режимів, що передбачають звільнення від оподаткування у разі порушення таких вимог.

Замовники, за дорученням яких виробляються підакцизні товари (продукція) з давальницької сировини, сплачують податок виробнику.

Об'єктом оподаткування акцизним податком є реалізація підакцизних товарів (продукції). До об’єктів оподаткування віднесено також обсяги та вартість втрачених підакцизних товарів із вини платника податку.

Податковим кодексом України встановлений широкий перелік операцій, які не підлягають та звільняються від акцизного оподаткування. Так, не підлягають оподаткуванню операції з вивезення (експорту) підакцизних товарів (продукції) платником податку за межі митної території України. До операцій, які звільняються від оподаткування акцизним податком Податковий кодекс України відносить: придбання за кошти державного та місцевих бюджетів, фондів загально-обов’язкового державного страхування легкових автомобілів спеціального призначення для інвалідів, Міністерства охорони здоров’я, Міністерства надзвичайних ситуацій; ввезення підакцизних товарів для офіційного та особистого використаннядипломатичними та консульськими представництвами іноземних держав.

Сума акцизного податку визначається платником податку самостійно, виходячи з об’єктів оподаткування, бази оподаткування та ставок цього податку. Якщо ставку податку встановлено не у гривнях, а в євро, то до бюджету акцизний податок все рівно сплачується у гривневому еквіваленті.

Строки сплати акцизного податку становлять:

· для виробників підакцизних товарів на митній території України – протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку для подання податкової деклараціїза місяць;

· для алкогольних напоїв, при виробництві яких використовується спирт етиловий неденатурований, – при придбанні марок акцизного податку;

· для власників продукції, виробленої з давальницької сировини, - не пізніше дати відвантаження готової продукції;

52. Поняття державного кредиту: особливості правового регулювання.

Державний кредит - складова фінансової системи держави. Інститут державного кредиту є інститутом Особливої частини фінансового права, на який поширюють свою дію норми Загальної частини. Йдеться про методи правового регулювання, характерні також для відносин у сфері державного та муніципального кредиту, особливості фінансово-правових норм, статус суб'єктів фінансових відносин, що виникають у сфері залучення коштів шляхом оформлення зовнішніх або внутрішніх позик та повернення таких коштів. Як і в будь-якій іншій сфері фінансової діяльності, у сфері державного кредиту актуальним є питання організації і проведення фінансового контролю, роль якого є визначальною у цій сфері, оскільки йдеться про необхідність обов'язкового повернення залучених коштів та сплату процентів за придбаним кредитом. Державний кредит як метод мобілізації державою додаткових грошових коштів - явище складне й неординарне. Цей процес супроводжується певним ризиком як на стадії виникнення даного виду правовідносин (тобто чи зацікавляться кредитори можливістю вкласти свої гроші в державні цінні папери), так і з точки зору доцільності використання запозичених коштів та можливості їх повернути, сплативши передбачену винагороду. Йдеться про наслідки, адже показником ефективності таких операцій є державний борг. Економічний зміст і юридична природа державного кредиту водночас передбачають надходження до державного бюджету, оскільки суми державних позик становлять його доходну частину, та разом з тим ці кошти не дають нових прибутків і повинні погашатися. Власне характерні ознаки добровільності, терміновості, платності і повороткості відмежовують кошти, акумульовані шляхом державного кредиту, від доходів держави. Суми державних позик - державні кошти, оскільки держава може їх вільно використовувати і повністю ними розпоряджатися, однак за своїм фінансовим і економічним характером вони істотно відрізняються від постійних доходів, оскільки пов'язані з певними видатками: відшкодуванням вартості державного цінного папера; виплатою процентів за державними позиками тощо. Отже, одержані державою суми державних позик згодом тягнуть за собою видатки з державного бюджету на погашення державного боргу. Як і інші сфери фінансової діяльності держави, відносини у галузі зовнішніх та внутрішніх запозичень є предметом постійного контролю з боку уповноважених фінансових органів та органів загальної компетенції. Інститут державного кредиту не допускає однобічності вирішення питання і є надзвичайно чутливим до політичних, економічних змін. Обслуговування і погашення державного боргу - одна з найвагоміших витратних статей державного бюджету. Проте, з власного досвіду і досвіду зарубіжних країн відомо, що найкраще запозичені кошти спрямовувати до виробничої сфери. Залежно від того, які галузі народного господарства фінансуватимуться за рахунок цих коштів, визначаються терміни, на які можна їх вкладати, з тим щоб сплата процентів здійснювалася за рахунок одержаних доходів від проінвестованих галузей. Принцип цільового використання позичених коштів є виправданим на будь-якому рівні чи за будь-якої форми кредитування: банківський кредит, державне кредитування, кредити, надані міжнародними фінансово- кредитними установами тощо. Водночас використання позик на погашення заборгованості з заробітної плати, погашення раніше випущених позик тощо не вирішує проблему в глобальному розумінні, а лише збільшує незабезпечений борг. В умовах перебудови економіки слід налагоджувати, розширювати, за потреби перебудовувати національне виробництво, з тим щоб створювати робочі місця, конкурентоспроможну національну продукцію, оживляти міжнародні економічні зв'язки тощо. Державний кредит дістає своє відображення у сумах державного боргу, який виникає у держави перед зовнішніми та внутрішніми позичальниками. Зрозуміло, що державний борг, як і будь-яка інша категорія фінансового права, є водночас предметом дослідження фінансової науки, економіки тощо, тобто має складну природу.

53. Державний борг: поняття, структура, види і форми.

державний борг (борг Автономної Республіки Крим чи борг місцевого самоврядування) - це загальна сума заборгованості держави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), яка складається з усіх випущених і непогашених боргових зобов'язань держави (Автономної Республіки Крим чи місцевого самоврядування), включаючи боргові зобов'язання держави (Автономної Республіки Крим чи міських рад), що вступають в дію в результаті виданих гарантій за кредитами, або зобов'язань, що виникають на підставі законодавства або договору. Величина основної суми державного боргу не повинна перевищувати 60 відсотків фактичного річного обсягу валового внутрішнього продукту України. У разі перевищення граничної величини, визначеної частиною другою цієї статті, Кабінет Міністрів України зобов'язаний вжити заходів для приведення цієї величини у відповідність з положеннями цього Кодексу.

За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг.

До складу державного внутрішнього боргу України входять позичання Уряду України і позичання, здійснені при безумовній гарантії Уряду, для забезпечення фінансування загальнодержавних програм.

Державний внутрішній борг України складається із заборгованості минулих років та заборгованості, що знову виникає по боргових зобов'язаннях Уряду України.

До боргових зобов'язань Уряду України належать випущені ним цінні папери, інші зобов'язання у грошовій формі, гарантовані Урядом України, а також одержані ним кредити. До складу боргових зобов'язань Уряду України включається також частина боргових зобов'язань Уряду колишнього Союзу PCP, прийнята на себе Україною.

Боргові зобов'язання Уряду України можуть мати короткостроковий - до 1 року, середньостроковий - від 1 до 5 років і довгостроковий - 5 і більше років термін.

Зовнішній державний борг - це сукупність боргових зобов'язань держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.

Державний зовнішній борг складається з:

- позик на фінансування державного бюджету та погашення зовнішнього державного боргу;

- позик на підтримку національної валюти;

- позик на фінансування інвестиційних та інституціональних проектів;

- гарантій іноземним контрагентам щодо виконання контрактних зобов'язань у зв'язку з некомерційними ризиками;

- державних гарантій, що надаються Кабінетом Міністрів України для кредитування проектів, фінансування яких передбачено державним бюджетом України.

Розмір державного боргу розраховується у грошовій формі, як непогашена основна сума прямих боргових зобов'язань держави. Стан державного боргу визначається на останній день звітного періоду та включає операції за цей день.

54. Державні позики: поняття, характеристика, класифікація.

Державні запозичення - залучення державою в особі Кабінету Міністрів України, через Міністерство фінансів України грошових коштів, іншого майна та майнових прав, яке передбачає прийняття зобов'язань щодо грошових коштів на умовах строковості, платності та повернення.

Розрізняють: державне внутрішнє запозичення, що здійснюється шляхом укладання угод з резидентами України про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на внутрішньому ринку; державне зовнішнє запозичення - державне запозичення, що здійснюється шляхом укладання з нерезидентами України угод про позику та випуск державних цінних паперів, що розміщуються на зовнішньому ринку.

Державне запозичення може здійснюватись лише з метою:

- фінансування дефіциту державного бюджету;

- підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів;

- на інші цілі, встановлені законом України в кожному окремому випадку.

Державна гарантія - зобов'язання держави в особі Кабінету Міністрів України, що діє через Міністерство фінансів України, повністю або частково виконати платежі на користь кредитора у випадку невиконання позичальником, іншим німе Україна, зобов'язань щодо повернення грошових коштів на умовах строковості та платності.

Формою надання державної гарантії є державна порука. Основними способами реалізації державних гарантій та запозичень можуть бути:

- випуск (емісія) державних цінних паперів;

- укладення угод про позику та гарантійних угод;

- інші способи, передбачені законодавством України.

При наданні державних гарантій виникає потенційний державний борг, який стає реальним за умови відшкодування кредитору суми зобов'язань позичальника, за якими держава була гарантом.

Залежно від терміну залучення коштів розрізняють: короткостроковий борг (з терміном погашення до одного року), середньостроковий (від одного до п'яти років), довгостроковий (від п'яти років і більше).

Державний борг можна поділити також на:

- капітальний, який включає всю сукупність боргових зобов'язань держави на певну дату;

- поточний, що складається з платежів по зобов'язаннях, які позичальник повинен погасити у звітному періоді.

Основними причинами виникнення та зростання державного боргу в Україні є дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни. Для фінансування дефіциту Державного бюджету України залучаються кошти міжнародних фінансових організацій.

55. Поняття страхування. Суб'єкти та об’єкти страхових правовідносин.

Страхування є економічною категорією, що входить в економічну систему держави. Як і фінансові відносини в цілому, страхування зумовлене рухом грошових засобів у процесі розподілу і перерозподілу грошових доходів та нагромаджень всіх суб'єктів виробництва й обміну. Разом з тим, для страхування характерні економічні відносини, змістом яких є перерозподіл доходів і коштів для нагромадження лише з метою відшкодування матеріальних чи інших втрат (здоров'я, працездатності, тощо). Отже, в основі страхування лежить ймовірний рух грошової форми вартості.

Особливістю страхування є те, що воно передбачає розподіл збитку від настання страхових подій як в територіальному (просторовому) розміщенні, так і в часі. Щоб забезпечити ефективний територіальний перерозподіл страхових коштів на протязі певного часу між застрахованими суб'єктами, необхідне значне залучення учасників на великій території.

Характерною особливістю страхування є поверненість страхових платежів, що внесені у страховий фонд.

Об’єктами страхування відповідно до Закону України "Про страхування" визначено три групи майнових інтересів: • пов’язані з життям, здоров’ям, працездатністю та додатковою пенсією; • пов’язані з володінням, користуванням і розпорядженням майном; • пов’язані з відшкодуванням заподіяної шкоди фізичній особі або її майну та юридичній особі. Страховики — фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю з урахуванням особливостей, передбачених Законом "Про страхування", а також одержали у встановленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками — резидентами України. Предметом безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язана з формуванням, розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Страхувальники — юридичні особи та дієздатні громадяни, які уклали із страховиками договори страхування або є страхувальниками відповідно до законодавства України.

56. Поняття, види та особливості державного обовязкове страхування в Україні.

Обов’язкове державне страхування виступає у формі соціального страхування, що регулюється спеціальним законодавством України, Основами законодавства України про обов’язкове державне страхування та іншими законодавчими актами, які деталізують і роз’яснюють положення Основ. Обов’язкове державне страхування — це система прав, обов’язків і гарантій, які передбачають надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян на випадок хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них умов, через старість та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом виплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел.

Обов’язковому дер