Тема 6 поняття та основи обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції. Облік витрат операційної діяльності

Основні принципи формування собівартості продукції визначені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 "Витрати" затвердженим наказом Міністерства фінансів України №318 т 31.12.99 р., Законом України "Про оподаткування прибутку підприємств" і конкретизовані галузевими Типовими положеннями по плануванню, обліку і калькуляції собівартості продукції.

Витрати, собівартість є найважливішими економічними показниками. Їх рівень багато в чому визначає величину прибутку і рентабельність підприємства, ефективність його господарської діяльності. Зниження і оптимізація витрат є одним з основних напрямів вдосконалення економічної діяльності кожного підприємства, що визначають його конкурентоспроможність, надійність і фінансову стійкість.

Собівартість продукції - ємка, багатоманітна і динамічна економічна категорія. Вона є найважливішим якісним показником, показуючи, в що обходиться підприємству виробництво і збут продукції. Чим нижче собівартість, тим вище прибуток і, відповідно, рентабельність виробництва.

Мета обліку витрат на виробництво полягає в своєчасному, повному і достовірному визначенні фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції, а так само в контролі за використовуванням ресурсів і грошових коштів.

В основі організації обліку витрат лежать наступні принципи:

- документування витрат і повне їх віддзеркалення на рахівницях обліку виробництва;

- незмінність прийнятої методології обліку витрат на виробництво і калькуляцію собівартості продукції в перебігу року;

- своєчасне, повне і правильне віднесення витрат і доходів до звітних періодів;

- угрупування витрат по об'єктах обліку і місцях їх виникнення;

- узгодженість об'єктів обліку витрат з об'єктами калькуляції собівартості продукції, показників обліку фактичних витрат

- з нормативними, плановими показниками і т.д.;

- доцільність витрат, що відносяться до виготовлення певної продукції;

- здійснення оперативного контролю за витратами виробництва і формуванням собівартості продукції;

- регламентація складу собівартості продукції;

- розвиток методології і організації обліку витрат на виробництво з метою їх зближення з міжнародними стандартами і світовою практикою.

За способом включення до собівартості витрати поділяються на прямі та непрямі.
Витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включають до її собівартості на підставі первинних документів, називаються прямими.

Непрямі витрати - це витрати навиробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу (загальновиробничі витрати).

Калькуляція - це обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) за встановленою номенклатурою витрат. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюється
підприємством самостійно.

В умовах ринкової економіки зростає значення обрання того чи іншого методу обліку витрат. При виборі системи калькулювання необхідно врахувати вид діяльності підприємства, обсяги діяльності, вид продукції (робіт, послуг), особливості виробничого процесу тощо. Адже лише правильний вибір методу обліку витрат дасть змогу отримати своєчасну, повну та достовірну інформацію щодо фактичних витрат, пов’язаних з виробництвом продукції, а також здійснити контроль за використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів та інших витрат.

Організація обліку витрат залежить передусім від особливостей технології виробництва та характеру продукції, що випускається. Сукупність прийомів обліку виробничих витрат та способів обчислення собівартості одиниці продукції (робіт, послуг) називається методом обліку витрат і калькулювання [13].

Особливості ринкових відносин, розширення та ускладнення завдань, які належить вирішувати підприємствам, вимагають подальшої деталізації класифікації класифікації методів обліку витрат та калькулювання собівартості продукції.

Найпоширенішими методами обліку витрат на виробництво і калькулювання собівартості є: позамовний метод, попроцесний метод, попередільний метод, калькулювання повної собівартості, калькулювання неповної собівартості, калькулювання фактичних витрат, калькулювання нормативних витрат (нормативний метод)(рис.1).

Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовують, в основному, на індивідуальних та дрібносерійних виробництвах (кораблебудування, авіаційна промисловість, будівництво, виробництво меблів, видавнича діяльність тощо).

 

Рис.1 Метоти обліку витрат на виробництво та калькулювання собівартості продукції

 

Позамовний метод обліку витрат – система калькулювання собівартості продукції на основі обліку витрат за кожним індивідуальним виробом або за окремою партією виробів.

Об’єктом обліку при використанні цього методу є окреме індивідуальне замовлення. Бухгалтерія повинна відкрити картку виробничого замовлення, тобто видати замовлення виробничим підрозділам на виконання операцій або їх стадій.

Після виконання замовлення в калькуляційну картку вноситься сума прямих і накладних витрат. Метод розподілу накладних витрат має бути передбачений в обліковій політиці підприємства.

Для визначення собівартості окремих замовлень попередньо необхідно здійснити розподіл загальновиробничих витрат на основі відповідної бази (величини заробітної плати, кількості відпрацьованих годин, обсягу діяльності або величини прямих витрат).

При позамовному методі обліку витрат суттєвою проблемою є розрахунок величини накладних витрат та вибір бази їх розподілу. Слід звернути увагу на умовність процесу розподілу накладних витрат. Адже, вибираючи ту чи іншу базу розподілу, заздалегідь визначається фінансовий результат діяльності, що може стати причиною необ’єктивного визначення рентабельності замовлень.

Попередільний метод обліку витрат на виробництво використовується у виробництвах, де продукція одержується внаслідок послідовної переробки вихідної сировини по окремих стадіях (переділах) на безперервній основі. Наприклад, в нафтопереробній, хімічній, сталеплавильній, харчовій, цукровій промисловостях тощо.

При застосуванні попередільного методу обліку витрат визначається собівартість однотипної продукції.

Попередільний метод використовується для обліку витрат на виготовлення окремого виду однакової продукції (в цьому випадку береться до уваги однакова вартість кожного зразка продукції), наприклад: випікання одного сорту хліба, печива, виготовлення одного виду макаронних виробів, цукерок, соку, пива, фармацевтичних препаратів, взуття, одягу, виробництво цукру тощо.

Попередільний метод характеризується тим, що всі витрати є прямими відносно об’єкта калькулювання. Суть його полягає в тому, що вартість одиниці продукції визначається як частка від ділення сукупності витрат за звітний період на загальну кількість виготовленої продукції. Даний метод є відносно простим, так як всі витрати переділу є прямими і не потребують розподілу.

Попроцесний метод калькулювання використовується в тих виробництвах, де технологічний процес не складний. Особливістю цього методу є те, що витрати на виробництво узагальнюються в цілому по процесу і діляться на кількість продукції, наданих послуг або виконаних робіт.

Попроцесний метод характерний для масового виробництва із стійкою номенклатурою виробів, що випускаються протягом тривалого часу. Виробництво продукції проходить в одній або небагатьох технологічних стадіях, в яких не утворюється напівфабрикат і часто відсутнє незавершене виробництво. Попроцесний метод калькулювання поділяється на два варіанти: однопроцесний та багатопроцесний. При однопроцесному варіанті калькулювання всі виробничі витрати звітного періоду повністю відносяться на випущену продукцію, внаслідок відсутності незавершеного виробництва і випуску обмеженої номенклатури виробів у одному технологічному процесі. Багатопроцесний варіант калькулювання передбачає розподіл витрат між видами продукції і визначення собівартості продукції та ефективності роботи окремих виробничих дільниць.

Витрати на виробництво групуються за виробами або групами однорідних виробів, а собівартість калькуляційної одиниці визначається діленням витрат за звітний період з урахуванням зміни залишків незавершеного виробництва на кількість випущених з виробництва виробів.

Для визначення повної собівартості одиниці продукції до отриманої суми необхідно додати частку від ділення непрямих витрат на обсяг виробництва. Адже під час використання попроцесного методу припускається, що загальновиробничі витрати розподіляються рівномірно протягом усього виробничого циклу.

Нормативний метод калькулювання є попродуктним (повиробним), який відрізняється технікою калькуляційних розрахунків. При нормативному методі складають нормативну калькуляцію за діючими виробничими нормами. Враховується технологія виробництва, проходження деталей по окремих операціях обробки, карта комплектування деталей у вузли і готовий виріб.

При запроваджені нормативної системи обліку одночасно повинна функціонувати нормативна система управління витратами, яка являє собою сукупність процедур з планування, нормування, відпуску матеріалів у виробництво, складання внутрішньої звітності, калькулювання, здійснення аналізу, контролю і управління за відхиленнями.

На основі документування відхилень при нормативному методі стає можливим здійснення ефективного контролю за формуванням непрямих витрат, вчасного з’ясування причин та винуватців, усунення негативних факторів з метою уникнення перевитрат. За результатами аналізу відхилень непрямих витрат можуть вноситися і зміни до встановлених норм.

На ПП «Ірід» для обліку витрат та калькулювання собівартості продукції використовують калькулювання фактичних витрат.

1. Білоусова І. Методи обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції// Бухгалтерський облік і аудит, 2006, №9.

2. Маренич Т. Методи обліку витрат і калькулювання собівартості продукції// Бухгалтерський облік і аудит, 2006, №12.

3. Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 “Витрати”: Затверджене наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 року № 318.

4. Україна. Закон. Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні: від 16 липня 1999 р. №996-ХІV // Галицькі контракти. - 1999. - № 36.