Об’єктивна необхідність, сутність і функції податків.

11.

12. Організаційна структура фінансової системи — сукупність фінан­сових органів та інститутів, яка характеризує систему управління фі­нансами.В основі виділення органів управління фінансовою системою ле­жить її внутрішня структура. Загальне керівництво фінансовою ді­яльністю в будь-якій країні здійснюють органи державної влади і управління.

До організаційного складу фінансової системи України входять:а) органи управління:Міністерство фінансів; Державна податкова адміністрація; Контрольно-ревізійна служби; Казначейство; Рахункова палата; Аудиторська палата;

Комітет з нагляду за страховою діяльністю; Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку; Пенсійний фонд; Фонд соціального страхування; Державний інноваційний фонд;

б) фінансові інститути: Національний банк; комерційні банки; страхові компанії; небанківські кредитні установи (ломбард тощо); міжбанківська валютна біржа; фондові біржі; фінансові посередники на ринку цінних паперів.

13. Існує досить складна схема взаємозв'язку органів управління фі­нансовою системою з її окремими сферами й ланками.Фінансові органи та інститути можуть бути згруповані в чотири блоки. Перший блок становлять органи, які функціонують у сфері бюджету держави. Це насамперед Міністерство фінансів України: складання і виконання бюджету держави, у сфері державного кредиту погашення боргів, у міжнародних фінансових відносинах взаємовідносини з урядами інших країн, міжнародними організаціями і міжна­родними фінансовими інститутами, фінанси підприємств організаційне регулювання фінансової діяльності

підрозділи — державне казначейство (виконання Державного бюджету) і контрольно-ревізійна служба: ревізії складання і виконання бюджетів, контроль за використанням бюджетних асигнувань; у фінансах держав­ного сектора контроль за фінансовою діяльністю. До цієї ж групи відноситься державна податкова адмініс­трація: у сфері бюджету держави та загальнодержавних цільових фондах- облік платників податків і обов'язкових платежів, контроль за дотриманням по­даткового законодавства

Другий блок становлять контрольно-регулюючі органи — Рахункова палата Верховної Ради України: контроль за складанням і виконанням, у сфері державного кредиту- контроль за залученням, використанням і погашенням державних позик; контроль у сфері грошово-кредитної політики

Державна комісія з цінних паперів та фондо­вого ринку діє на ринку цінних паперів: Реєстрація випуску цінних паперів (крім державних): ліцензування діяльності фі­нансових посередників; регулювання операцій з цінними паперами: нагляд за діяльністю суб’єктів ринку. Комітет з нагляду за страховою діяльністю видача ліцензій на страхову діяльність; контроль, за діяльністю страхових компаній. Аудиторська палата має тісний зв’язок з фін підпр- видача ліцензій аудиторам і аудиторсь­ким фірмам, контроль за аудиторською діяльністю. Аудиторські фірми- проведення незалежного фінансового контролюТретійблок становлять фінансові інститу­ти, які працюють на фінансовому ринку: Національний банк України діє у таких сферах та ланках: кредитна система (реєстрація банків, видача ліцензій на окремі банківські операції, банківський нагляд); державний кредит (агентські послуги уряду з розміщення держ ЦП); бюджет держави (організація касового виконання); Міжнародні фінансові відносини (проведення міжнародних розрахунків). Комерційні банки- здійснення банківських операцій. Міжбанкінська валютна біржа - купівля-продаж валюти. Міжбанківська валютна біржа, фондові біржі та фі­нансові посередники, страхові компанії. До четвертого блоку входять органи управління цільовими фондами: Пенсійний фонд України: акумуляція коштів фонду, нарахування та виплата пенсій. Фонд соціального страхування, державний інноваційний фонд виконують аналогічні функції відносно відповідних цільових ринків.

14. Фінансова політика — сукупність заходів держави з орга­нізації та використання фінансів для забезпечення економіч­ного і соціального її розвитку. Основні завдання фін політ на сучасн етапі вихід ек-ки з кризового стану та збалансування тов-грош відносин, фінансових відносин. Напр виріш: удоскон податк сист, скорочення рівня централізованих коштів в руках держ, удосконалення кред сист, розв фін ринку, ефективність інвестицій, скорочення бюдж дефіц та інші. Основні завдання Ф політики: 1)знаходження науковообгрунт концепц розвитку Ф; 2)визначення осн шляхів використ Ф на перспективу та на сучасн етапі; 3)здійсненпя практичних дій, спрямованих на досягнення поставлених цілей. Ф політика як особлива сфера ек діяльн держави направлена на мобілізацію Ф рес-ів, їх раціональний розподіл і використання для забезпечення функцій держави.

Фінансова стратегія довгостроковий курс фінансової політики, розрахований на перспективу і передбачає рішення крупномасштабних задач, які визначаються економічною і соціальною стратегією. У процесі розробки фінансової стратегії прогнозуються основні напрями розвитку фінансів, намічаються принципи використання і організації фінансів, вирішується питання про необхідність концентрації фінансових ресурсів на тих напрямах розвитку економіки, які розроблені і прийняті економічною політикою. Економічна політика це взаємопов'язана система довгострокових і поточних цілей економічного розвитку, що визначені державою, комплексу відповідних державних рішень (законів, постанов, інших нормативних актів) та заходів, спрямованих на досягнення цих цілей з використанням державної влади в сфері економіки.

Отже, фінансова політика, як складова частина економічної політики, вирішує задачі вишукування, концентрації і акумуляцій фінансових ресурсів і їх розподілу у напрямах розвитку, які виробляються економічною політикою.

Фінансова тактика рішення задач на певному етапі розвитку країни і забезпечення цього розвитку шляхом своєчасної зміни способів організації фінансових ресурсів, направлених на рішення задач фінансової політики. Фінансова тактика більш гнучка, оскільки вона визначається рухливістю економічних умов і соціальних чинників.

Фінансова стратегія і фінансова тактика взаємопов'язані. Стратегія створює умови для рішення тактичних задач, а також виявляє вирішальні дільниці розвитку і приводить у відповідність зі способами і формами організації фінансових відносин і взаємозв'язків. Фінансова тактика дозволяє в більш стислі терміни і з найменшими витратами вирішувати задачі фінансової стратегії.

15. 1)класична, 2)регулююча; 3)планово -дерективна. До кінця 20-х років 20-го ст осн. тип Ф політики - класична заснована на праці класиків пол економії. Основний напрям - невтручання держави в ек-ку, підтримка вільної конкуренції, внкорист. ринк-го мех-зму як головний регулятор госп процесів. Для неї хар-но: • обмеж-ня державних видатків; - забеспсч. умов для формув і використ збаланс-го бюджету; • податкова сис-ма складалася з непрямих податків на майно, які були простими і ефективними з точки зору механізму їх стягнення; система управління фінансовою діяльністю здійснюється через Мін Фін. Починаючи з кінця 20-их рр. здійсн-ся перехід до регулюючої Ф політики, що базується на кейнсіанській ек. теорії. Хар-но: -головним інструментом втруч в ек-ку є держ витрати, за рах яких формується додатковий попит та заб-ся зрост-ня нац доходу та ліквідації безробіття; -змінюється система оподаткування. Головний прибутковий податок, який мав прогресивні ставки. Він забороняє вилуч-ня у суб'єктів госп-ня додаткових доходів, які могли б виконуватися як заощадження цими суб'єктами- увага держ кредиту. Планово-директивна

Основа такої політики - державна власність на засоби вир-ва. Мета Ф політики -забезпеч макс-ї концентрації Ф рес-ів у централізованих органах влади і управління для наступного перерозподілу відповідно до держ плану. Основним завданням Ф мех-му було створ інструментів вилуч Ф рес-ів, що невикористовувалися суб'єктами відносин відповідно до бюджетного плану. Для держ підпр-тв існував 2-канальннн мех-зм вилуч доходів: 1)вилуч за допомогою податку з обороту в галузях, де за доп. держ цін утворюється додатк дохід (харчова, легка промисловість); 2)відрах-ня від прибутку або вільний залишок прибутку. Нова Ф політика. Вона базується на використані елементів ринк мех-зму і сис-ми держ рег-ня ек-кою 1) основою сучасної Ф політики є свобода підпр-кої Д розвиток різних форм госп-ня, приватизація держ власності. Держава перейшла до податкових взаємовідносин юр осіб з бюджетом. 2) змінилася сис-ма видатків з бюджету: а)треба було скоротити видатки для зменш бюджетного дифіциту, скоротилося фінансування оборотних галузей промисловості, скоротилося фінансування на н/г і утримання збиткових підпр; б)зміна порядку надання бюджетних коштів 3)розвив-ся держ кредит- важливіше і відкритіше джерело покриття бюджетною дифіциту. 4)змін-ся організація бюджетної сис-ми 5)форм-ся і розвивається Ф ринок. 6)розвив-ся сис-ма позабюдж держ фондів. 7)розв-ся страх ринок. 8)змін-ся сис-ма упр-ня Ф. 9)розвив-ся аудиторський контроль;

16. Перший напрям фінансової політики можна сформу- лювати як постійне сприяння розвитку виробництва, під- тримання підприємницької активності та підвищення рівня зайнятості населення. Звичайно, в умовах ринкової економіки діють саморегулюючі фактори, які забезпечують надходження і перерозподіл капіталів у сфері виробництва. Механізм ринку робить усіх учасників виробничого процесу заінтересованими у розширенні виробництва і одержанні доходу на капітал. Другим напрямом фінансової політики держави є мобілізація і використання фінансових ресурсів на забезпечення соціальних гарантій. Можливості ринкової економіки обмежені, вони особливо чітко виявляються при вирішенні соціальних проблем суспільства. Більшість соціальних гарантій мають загальнодержавне значення, їх не під силу вирішити окремим підприємницьким структурам і навіть цілим компаніям. Такими соціальними гарантіями є освіта, оборона, охорона здоров'я, культура, державне управління, єдині енергетичні та комунікаційні системи тощо. Не менш важливе значення мають соціальне страхування, допомога малозабезпеченим та інші види допомоги. Сьогодні надання соціальних гарантій населенню є однією з найважливіших функцій держави в економіці вільної конкуренції, а фінансування їх здійснюється з центрального і місцевих бюджетів. Величина соціальних гарантій значною мірою визначає розміри перерозподілу валового національного продукту через бюджет. У зв'язку з цим у фінансовій політиці держави питання фінансового забезпечення соціальних гарантій займає одне з центральних місць. Цей принцип можна сформулювати як пошук і постійне вдосконалення форм і методів мобілізації та використання фінансових ресурсів на цілі соціальних гарантій й інших видів

загальних потреб громадян. Третій напрям фінансової політики — вплив за допомогою фінансового механізму на раціональне використання природних ресурсів, заборону технологій, що загрожують здоров'ю людини. 3 одного боку, держава домагається від виробничих структур відшкодування витрат на відновлення природного середовища, а з іншого, використовуючи фінансові важелі, — закриття шкідливих виробництв і впровадження передових ресурсозберігаючих технологій. Цими інструментами є податки, штрафи та інші санкції. Для України тепер важливими є проведення і фінансування заходів щодо соціального захисту громадян, що постраждали від аварії на Чорнобильській АЕС, завдання з конверсії військової промисловості, прискореного розвитку агропромислового комплексу тощо.

17.

18. Фінансовий механізм — сукупність форм, методів створення і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманіт­них потреб державних структур, господарських суб'єктів і населення. Інструментами виступають податки і неподаткові надходження. Основними елементами фінансового механізму є: 1. Фінансове планування — діяльність з формування, використання централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів, призначених для цілей розширеного відтворення, матеріального стимулювання. 2. Фінансові важелі (прибуток, ціна, орендна плата, амортизаційні відрахування, дивіденди, фінансові санкції, процентна ставка, дисконт), стимули, нормативи які характеризують певний рівень забезпечення видатків, різних видів витрат фінансових ресурсів усіх рівнів, фінансові показники — абсолютні величини, які характеризу- ють створення і використання фінансових ресурсів в економіці

держави, її фінансове становище, результати господарської

діяльності підприємницьких структур, рівень доходів населення, розподіл і перерозподіл валового національного продукту за допомогою фінансів. 3. Управління фінансами- сукупність прийомів і методів впливу на об'єкт для досягнення певної мети. 4. Фінансовий контроль- контроль з боку держави за формуванням і використанням грошових коштів; фінансовий аудит- процес детальної перевірки правильності складання фінансової звітності та аналіз фінансового стану підприємства. 5. Фінансове право- сукупність юридичних норм, які регламентують фінансові відносини щодо формування, розподілу і викорис- тання фінансових ресурсів усіх рівнів. Ф політика на суч етапі має визначатися якісно новими підходами до функц-ня госп-их суб'єктів з урах переходу до ринк підносин, реформи цін, оплати праці, податк-ї і кред-ї сис-ми, спрямованих на формув-ня ФМ. Саме через ньго як сукупність методів і форм, інструментів і важелів впливу на ек і соц розвиток сус-ва в процесі розподільчих і перерозподільчих Ф відносин можливо реаліз завдання Ф політики. Формуючи ФМ, держава намагається забезпечити його найбільш повну відповідність вимогам Ф політики того чи ін періода, що передує повній реалізації її цілей і завдань.

 

19. Два фінансових методи. 1. Фінансове забезпечення яке виступає у формі: самофінансування, яке являє собою забезпечення потреб простого і розширеного відтворення в-ва за рахунок власних коштів юридичних осіб; кредитування полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів, являється головною ведучою формою; бюджетне фінансування в умовах ринкової економіки ця форма є підпорядкованою до самофінансування і кредитування, але завжди були і будуть такі сфери які потребують асигнувань з бюджету, субсидіювання особливо в період фінансової кризи. За допомогою цієї форми держава перерозподіляє фінансові ресурси між виробничими і невиробничими сферми в міжгалузевому та територіальному розрізі; акціонерний капітал виступає формою колективного фінансового забезпечення це мобільна і раціональна форма концентрації і перерозподілу капіталу за умов високої ефективності виробництва можливе функціонування АТ і фінансового ринку. 2. Фінансове регулювання: при сальдовому методі головне – виділення підсумкового (сальдового) елемента в розподілі доходу. Як правило, саме цей сальдовий елемент несе в собі основне стимулююче навантаження. Нормативний метод розподілу полягає у тому, що всі елементи розподілу визн-ся за нормативами, які встановлюються по віднош до об'єкта розподілу. При сальд-му методі головне - виділ підсумкового елемента. При нормативному методі важливе встановлення оптим співвіднош між нормативним регламентуванням та самостійністю юр і фіз осіб у витрачанні коштів. Метод Ф рег-ня визначає хар-р дії ФМ.

20. Фінансове забезпечення реалізується на осн встановленої сис-ми фін-ня, яке може здійсн-сь у 3-х формах: самофін-ня, кредитування, бюджетне фін-ня. Різні форми Ф забезпеч використ на практиці одночасно. Принцип самофін-ня озн що регул-ня Ф забезпеч-ті здійсн-ся за рах кредиту. Він потребує чіткого визначення співвіднош-ня між власними та запозиченими рес-ми. Головна перевага такої сис-ми - сприяє максимально ефект-му використанню наявних у сус-ві рес-ів на осн прискорення їх кругообігу. Кредитування - полягає у тимчасовому використанні позичених ресурсів.

Застосовується на принципах повороткості, терміновості,

платності, й матеріального забезпечення кредитів. Переваги:

1)досягається значна економія рес-ів; 2)встановлені принципи кред-ня вимагають ефект-го госп-ня. Бюджетне

фін-ня (асигнування) є підпорядкованою в умовах ринк ек-ки формою відносно двох попер-іх. Завжди були і будуть сфери, які потребують державного субсидіювання. За певних умов бюджетні асигнування можуть бути осн джерелом асигнувань у економіку на основі кейнс-ої теорії бюдж-го мультиплікатора. Окреме місце в сис-мі Ф забезпеч займає залуч Ф-их рес-ів за доп вип-ку акцій. Це надзвичайно мобільна і раціональна форма концентрації і перерозп Ф рес- ів. Ця форма забезпечує сусп контроль за ефект-тю використ коштів через вторинний ринок ЦП.

21. Ф рег-ня як підсис-ма фінансово-кредитного мех-зму засновується на правовому регламентуванні розподільних відносин у сус-ві й на окремих підпр-вах. Оскільки Ф являють собою розподільні й перерозподільні відносини то і зміст Ф методів рег-ня полягає в тому, що вони по суті є методами розподілу: 1)сальдовий: 2)нормативний. Сальдовийпередбачає виділення підсумкового (сальдового) елемента в розподілі доходу. Як правило, саме цей сальдовий елемент несе в собі основне стимулююче навантаження. Нормативний метод розподілу полягає у тому, що всі елементи розподілу визн-ся за нормативами, які встановлюються по віднош до об'єкта розподілу. При сальд-му методі головне - виділ підсумкового елемента. При нормативному методі важливе встановлення оптим співвіднош між нормативним регламентуванням та самостійністю юр і фіз осіб у витрачанні коштів. Метод Ф рег-ня визначає хар-р дії ФМ. У складі ФМ створюється набір Ф інструментів за доп яких здійсн-ся вплив на різні сторони сус-го розвитку. Видами таких інструментів є: 1)податки; 2)внески; 3)відрахування. Хар-р і розмір впливу через Ф інструменти залежать як від методу розподілу так і від того які функції надані цим інструментам і на скільки повно вони реалізуються на практиці. Інсують також важелі вплину на соц.-економ-й розвиток сус-ва - це напрями впливу: -стимули; -санкції, видами яких можуть бути: -норми; -нормативи; -умови та порядок формув доходів, фондів, умови та принципи кредитування і фінанс-ня. Чим ширше втруч держ у Ф Д підпр і нас-ня, тим більше йому потрібно інструментів.

22. Фінансовий контроль — форма контролю з боку держави та інших уповноважених законодавством органів за законністю і обРрунтованістю виконання фінансових операцій з визначення ре­зультатів господарської та управлінської діяльності, створення і ви­користання фондів фінансових ресурсів на цілі економічного і соці­ального розвитку держави. Ф. к, є формою реалізації контрольної функції фінансів. Об'єктом Ф. к. виступають грошові розподільчі й перерозподільчІ процеси при формуванні й використанні фінансо­вих ресурсів.

В Україні Ф. к, по лінії державної виконавчої влади здійснюється Міністерством фінансів України, Головним контрольно-ревізійним управлінням Міністерства фінансів України. Окремі функції Ф, к. здій­снюють Державна податкова адміністрація України, Державний мит­ний комітет України, Комітет у справах нагляду за страховою діяль­ністю, Державне казначейство України та деякі інші органи. Ф. к. поділяється на державний, відомчий, господарський тощо. За форма­ми проведення розрізняють Ф. к. попередній, поточний і наступний.

Методами контролю є перевірки, ревізії, обстеження, аналіз. До >. к. відноситься незалежний фінансовий аудит.

23. Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх гульового вико­ристання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді. Метою фінансового планування є забезпечення виробничого процесу необхідними джерелами фінан­сування.

Отже, основними завданнями фінансового планування на підпри­ємстві є:

• забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;

• установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями тощо;

• визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка ра­ціональності його використання;

• виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за ра­хунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;

• здійснення контролю за утворенням та використанням платіж­них засобів.

Фінансове планування дає змогу розв 'язати такі конкретні пи­тання:

які грошові засоби може мати підприємство в своєму розпоряд­женні;

які джерела їх надходження;

чи достатньо засобів для виконання накреслених завдань;

яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюд­жетні фонди, банкам та іншим кредиторам;

як повинен здійснюватися розподіл прибутку на підприємстві;

як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і дохо­дів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.

24 Фінансове планування — це процес визначення обсягу фінансових ресурсів за джерелами формування і напрямками їх гульового вико­ристання згідно з виробничими та маркетинговими показниками підприємства у плановому періоді.

Фінансове планування – це найважливіший елемент бізнес-плану, якийскладається як для обгрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічноюфінансовою діяльністю. Цей розділ бізнес-плану включає такі складові:

прогноз обсягів реалізації;

баланс грошових надходжень та витрат;

таблицю доходів та витрат;

прооогнозований баланс активів та пасивів підприємства;

розрахунок точки беззбитковості.

Нині найбільш поширеною формою фінансового плану є баланс доходів та витрат.

26. Фінансовий механізм — сукупність форм, методів створення і використання фінансових ресурсів з метою забезпечення різноманіт­них потреб державних структур, господарських суб'єктів і населення.

Складниками Ф. м. є фінансове планування і прогнозування, фінансові показники, нормативи, ліміти і резерви, система управління фінансами, фінансовий контроль, аудит і фінансове право.

З допомогою Ф. м. здійснюється широкомасштабний розподіл і перерозподіл створюваного в державі валового внутрішнього про­дукту (ВВП) відповідно до основних положень фінансової політики.

Залежно від структури фінансової системи Ф. м. включає: фінан­совий механізм підприємств і державних фінансів. У свою чергу, кожна з цих сфер включає окремі структурні ланки. Так, механізм державних фінансів поділяється на бюджетний і механізм функціо­нування позабюджетних фондів. Залежно від територіального поді­лу розрізняють Ф. м. федерацій, суб'єктів федерації, місцевих орга­нів влади.

При розгляді Ф. м. з точки зору його впливу на суспільне вироб­ництво виділяються його функціональні ланки: мобілізація фінансо­вих ресурсів, фінансування, стимулювання та ін.

Кожна сфера та окрема ланка Ф. м. є складником одного цілого. Вони взаємозв'язані й взаємозалежні, проте функціонують відносно самостійно

27. Фінансовий механізм - це сукупність форм і методів створення й використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення різних державних структур, господарських субєктів і населення. Складовими частинами його є фінансове планування й прогнозуваня, фінансові показники, нормативи., лімітий резерви, стимули й санкції, атакож система управління фінансами.

Нормативно- правовим забезпеченям фінансового механізму є 1) закони 2)нормативно-правові акти

3) постанови кабміну 4) накази президента. Вони видаються з метою законого врегулювання, і для більш ефективного застосуваня фінансового механізму.

28. (Доповнити)Фінанси підприємств — це складник усієї системи відносин, але їм притаманні певні специфічні ознаки, які випливають з особливо­стей форм власності й господарювання.

Відмінності в організаційно-правовому статусі підприємств ви­значають особливості механізму управління підприємством, харак­теру майнової відповідальності й пов'язані з ними форми форму­вання і розподілу фінансових ресурсів. Це відноситься, перш за все, до джерел формування статутного фонду, розподілу прибутку та ор­ганізації взаємовідносин з бюджетом.

Так, майно державних підприємств знаходиться у власності дер­жавних органів влади. Для фінансування цих підприємств, крім вла­сних джерел (хоча й у виключних випадках), залучаються бюджетні асигнування, а також кошти в порядку внутрішньогалузевого пере­розподілу. Організація фінансів підприємств недержавної форми власності характеризується більшою самостійністю у формуванні й використанні фінансових ресурсів. У господарський оборот цих підприємств залучаються кошти засновників, акціонерний капітал, пайові внески працівників підприємств.

29. Внутрішні – між підприємством і працівниками цього підприємства при розподілі пирбутку, залучені коштів працівників через продаж акцій та інших цінних паперів

Зовнішні – між окремими підприємствами при наданні комерційних кредиів, організації спільних виробництв, розрахунків за штрафами тощо; між окремими підриємствами і банками при одержанні кредитів, розрахунках за користування ними; між підприємствами і державою при сплаті платижів до бюджету, одержанні фінансування і дотацій з бюджету.

30 Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг є основним дже­релом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, утворення доходів і формування фінансових ресурсів. За ринкової економіки обсягу продажу і виручці приділяється особлива увага. Від величини виручки залежить не тільки внутрішньовиробниче відшкодування витрат і формування прибутку, а й своєчасність і по­внота податкових платежів, погашення банківських кредитів, які впливають на рівень виплачених відсотків, що в кінцевому рахунку відбивається на фінансовому результаті діяльності підприємства.

Виручка від реалізації продукції — це сума коштів, які надійшли на рахунок підприємства за реалізовану продукцію. Вона є основним джерелом грошових доходів і фінансових ресурсів підприємств. Ви­ручка від реалізації продукції є фінансовою категорією, яка виражає грошові відносини між постачальниками і споживачами товару.

31 Під фін ресурсами розуміють грошові засоби, що є в розпорядженні пидприємств. До фін ресурсів належать усі грошові фондит й та частина грошові засобів, яка використовується в нефопдовій формі.

Основними джерелами формування фін ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. До власних належать: статутний капітал, амортизаційні відрахування, валовий дохйд та прибуток. До залучених – пайові та інші внески, засоби мобілізовані на фінансовому та кредитних ринках.

32 Під фін ресурсами розуміють грошові засоби, що є в розпорядженні пидприємств. До фін ресурсів належать усі грошові фондит й та частина грошові засобів, яка використовується в нефопдовій формі

До таких джерел належать:

внески засновників підприємств;

кошти мобілізовані на фінансовому ринку (надходження коштів від акцій, облігацій та інших видів цінних паперів;кредитні інвестиції);

поступають в порядку розподілу грошовіх надходжень(фін ресурси, утворені з пайових внесків, фін ресурси, які надійшли від галузевих структур, концервів, асоціацій; бюджетні субсидії;інші види ресурсів).

33. Використання фінансових ресурсів здійснюється підприємством у багатьох напрямах, головними з яких є:

платежі органам фінансово-банківської системи (платежі до бюджету, сплата % за кредити, страхові платежі)

інвестування власних коштів в капітальні витрати

інвестування фінансових ресурсів в цінні папери (акції, облігації других фірм)

утворення грошових фондів заохочувального і соціального характеру

використання фінансових ресурсів на добродійні цілі, спонсорство.

34 доходи поділяються на такі групи:

від виробничої діяльності

від реалізації майна

від фінансової діяльності

від перерозподілу фінансових ресурсів через фінансову систему

Витрати п-ва за такими ознаками: напрямами і джерелами фінансування, характером списання

За напрямами фінансування

виробництво і реалізацію продукції

відтворення основних засобів

операціїні заходи

соціальні цілі

За джерелами фінансування витрати поділяються на

забезпечені власними фінансовими ресурсами

покриті залученими позиковими коштами

здійснені за рахунок наданих коштів

За характером списання витрати розмежовуються на

ті що відносяться на валові витрати

на прибуток

34 Вхідні грошові потоки підприємств за їхніми джерелами можна поділити на внутрішні та зовнішні. Якщо кошти надходять з будь-яких джерел на самому підприємстві, вони належать до внутріш­ніх. Надходження коштів за рахунок ресурсів, які мобілізуються на фінансовому ринку, свідчить про використання зовнішніх дже­рел. Структура вхідних грошових потоків залежить від сфери ді­яльності та організаційно-правової форми підприємства. У світо­вій практиці, 60-70 % фінансових ресурсів надходить на підприємства за рахунок внутрішніх джерел. Внутрішні грошові надходження згідно з чинною практикою обліку і звітності вклю­чають:

1) виручку від реалізації продукції, робіт і послуг;

2) виручку від іншої реалізації;

3) доходи від позареалізаційних операцій.

Виручка від реалізації продукції, робіт і послуг залежить від осно­вної діяльності підприємств. Тому на неї припадає найбільша частка внутрішніх грошових надходжень.

35. Фінансові результати діяльності підприємств та макро- і мікроекономічні чинники, що їх визначають.

Фінансовими результатами діяльності субєктів підприємницької діяльності виступають прибуток чи збиток. Діяльність підприємства у сфері фінансових результатів націлена на забезпечення отримання прибутку то його оптимальний розподіл і використання, а при наявності збитків-на встановлення їх причин та джерел покриття.

Оскільки прибуток є інтегрованим показником, то на нього впливають усі фактори діяльності підприємств.Залежно від рівня дії вони поділяються на макро- та мікроекономічні.

До макроекономічних факторів належать ті, що характеризують сттуацію на ринку, тобто збалансованість попитк і пропозиції.Підприємство не може безпосередньо впливати на ці чинники, однак воно має максимально враховувати їх.

Мікроекономічні фактори відображають діяльність самого підприємства. Вони поділяються на дві групи: техніко-економічні та комплексні.Система техніко-економічних факторів визначається характером і умовами формування прибутку в тій чи іншій галузі.Виділяються три узагальнюючі техніко-економічні фактори:обсяговий, ціновий і собівартісний. Обсяг продажів і ціна діють прямо пропорційно, собівартість- зворотно пропорційно.Ці фактори діють на фінансові результати як обособлено, так і сукупно. Їх сукупна дія відображається в інтегрованих факторах асортименту і структури продукції (робіт, послуг).Комплексні фактори характеризують вплив певних тенденцій розвитку економіки на фінансові результати.вонм діють не самі по собі, а через окремі техніко- економічні фактори.

37. Фінансова діяльність підприємств може бути організована трьома методами:

Комерційний розрахунок

Визначальна роль у формуванні фінансових ресурсів відіграють власні кошти, котрі покривають як значну частину витрат, так і виступають забезпеченням отримання кредитів. Бюджетні асигнування і надходження з цільових та централізованих фондів виконують допоміжну роль. Метою діяльності виступає отримання прибутку.

Принципи:

повна господарська і юридична відокремленість

самоокупність (покриття витрат за рахунок отриманих доходів)

прибутковість (отримані доходи мають не тільки покрити проведені витрати, а й сформувати прибуток)

самофінансування (покриття витрат на розвиток виробництва за рахунок отриманого прибутку та залучених кредитів, які погашаються за рахунок прибутку

фінансова відповідальність

Неприбуткова діяльність. Часто здійснюється за рахунок спонсорських та інших надходжень, насамперед від засновників. Мета – забезпечення певних потреб с-ва, а не отримання прибутку

Господарська і юред обособленість

Самоокупність

Фін відповідальність

Кошторисне фінансуваня. Забезпечення витрат за рахунок зовнішнього фінансування

плановість

цільовий характер виділення коштів

виділеня коштів залежно від фактичних показників діяльності установи

підзвітність

38 Фінанси підприємств — це складник усієї системи відносин, але їм притаманні певні специфічні ознаки, які випливають з особливо­стей форм власності й господарювання.

Відмінності в організаційно-правовому статусі підприємств ви­значають особливості механізму управління підприємством, харак­теру майнової відповідальності й пов'язані з ними форми форму­вання і розподілу фінансових ресурсів. Це відноситься, перш за все, до джерел формування статутного фонду, розподілу прибутку та ор­ганізації взаємовідносин з бюджетом.

Так, майно державних підприємств знаходиться у власності дер­жавних органів влади. Для фінансування цих підприємств, крім вла­сних джерел (хоча й у виключних випадках), залучаються бюджетні асигнування, а також кошти в порядку внутрішньогалузевого пере­розподілу. Організація фінансів підприємств недержавної форми власності характеризується більшою самостійністю у формуванні й використанні фінансових ресурсів. У господарський оборот цих підприємств залучаються кошти засновників, акціонерний капітал, пайові внески працівників підприємств.

39 Згідно з чинною класифікацією галузей народного господарства до сфери матеріального виробництва відносяться галузі, в яких за­трати праці знаходять свій вияв у матеріальних благах, усі інші га­лузі належать до невиробничої сфери. Тому важливою особливістю фінансів підприємств матеріального виробництва є їх безпосередній зв'язок із формуванням первинних доходів і використанням цільо­вих фондів внутрішньогосподарського призначення. Фінанси сфери матеріального виробництва безпосередньо обслуговують процес створення вартості і є умовою безперебійного кругообігу виробни­чих фондів.

Специфіка фінансів підприємств сфери матеріального виробництва значною мірою обумовлена і галуззю, в якій функціонує підприємство.

Підприємства, організації та установи, які входять до невироб­ничої сфери, залежно від характеру їхньої діяльності, методів орга­нізації управління і фінансування поділяють на три групи:

1) такі, що досить близькі до матеріального виробництва;

2) такі, що знаходяться на неповному госпрозрахунку;

3) утримувані за рахунок бюджету.

40 Перехід до економіки ринкового типу неможливий без роздер­жавлення і приватизації державного майна. Тому питання ролі й значення фінансів у цих процесах є досить важливим. Виходячи з того, що фінанси, з одного боку, дозволяють мобілізувати ресурси, необхідні для проведення приватизації, а з іншого — забезпечують надходження коштів до бюджетних фондів і Державного позабюд­жетного фонду приватизації, необхідно знати, які саме фінансові джерела використовуються при проведенні приватизації і яким чи­ном відбувається розподіл отриманих державою коштів.

Міжнародні позики.

В програму конкретних заходів по скороченню бюджетного дефіциту слід включити і послідовно проводити в життя такі заході, які, з однієї сторони стимулювали б притік грошов