ТОП 10:

Життя — це страждання. Народження, хвороби, старість, смерть і навіть сили, що підтримують у нас життя (сканди), повні страждань (скан-ди — це тіло, почуття, думки й сумління).



Причини страждань — бажання, жадоба насолод, невтомний потяг до радощів і надії.

Аби позбавитися страждань, слід звільнитися від бажань, подавити в собі будь-які їх прояви.

4. Спосіб позбутися бажань — це наслідування шляху спасіння, що його відкрив Гаутама і виклав у таких восьми принципах:

• правильне розуміння чотирьох благородних істин;

• правильні прагнення, наміри;

• правильна мова (подолання обману та утвердження правди);

• правильна поведінка (не вбивати, не красти, бути людяним);

• правильний спосіб життя (відповідно до людських чеснот);

• належні зусилля у прагненні до довершеності (постійно долати будь-які перешкоди на шляху до спасіння);

• належний стан розуму (самоаналіз життя);

• правильна медитація (глибоке роздумування над життям, постійне самозречення від земного).

Правильна поведінка (четвертий шлях спасіння) криє в собі п'ять моральних заборон — не вбивати жодної живої істоти, не красти, не обманювати, утримуватися від перелюбства і не вживати п'янких напоїв. Окрім цих заборон, є ще п'ять заборон для монахів: не їсти після обіду, не бути присутнім на танцях, на весільних заходах, не прикрашати себе, не спати на широкому чи високому ліжку, не тримати золота і срібла.

Дотримуючись восьмеричного благородного шляху спасіння та вимог буддійської моралі, людина може досягти досконалості, стати архатом, (святим) і поринути в нірвану — ідеальний стан людського буття, що означає звільнення від страждань, бажань та смертної оболонки,

Буддизм не визнає існування Бога у вигляді персоніфікованої могутньої особи і стверджує, що світ змінний, потік ідеальних частинок — дхарм, із яких комбінуються існуючі речі.

Смерть людини — це розклад комбінації дхарм. Сполучення їх у комбінації новонароджених визначається кар-мою, тобто сукупністю гріхів і добродіянь у попередньому житті. Карма — це закон відплати або закон причинно-яаслідкових зв'язків. Душа людини також утворена з дхарм.

Після смерті людини дхарми душі не зникають, а переходять у душу нової істоти — відбувається перевтілення душ. І тільки тоді, коли людина досягла нірвани, вона звільняється від неминучості нових перевтілень і закону карми, тобто не несе відповідальності за свої попередні перевтілення.

Космологічні уявлення буддизму зводяться до того, що світ з'явився з порожнечі. Завдяки рухові і змінам утворився матеріальний світ — сансара, який з часом зникає, поступаючись місцем тій же порожнечі.

Окрім сансари, існують два непомітні світи: нірвана та бодхїсатва, царство блаженства, населене духовними істотами, які досягли стану бодхісатв (тих, чия сутність — знання), але ще не перейшли в нірвану. БодхІсатва — це світла земля, рай, володарем якого є будда Амітаба.

Завдяки цьому світові віруючі отримали можливість перевтілюватись у світі Амітаби, щоби потім перейти в нірвану. Якщо будь-яка людина в світі сансари відмовиться від бажань або подолає їх у собі, буде знаходитись у самоспогляданні, виконувати буддійську обрядність, старанно молитись і слідувати настановам і порадам лам (монахів), тобто хубілга-нів (земних утілень будд і бодхісатв), то вона вийде з коловерті життя, зі стану перевтілень і перейде у світ бодхісатв, а потім — у нірвану.

Отже, всі люди рівні у своїх можливостях на шляху спасіння через віру в Будду та виконання заповідей та обрядів. Своєю чергою, їм допомагають бодхісат-ви, які не перейшли в нірвану тільки тому, що бажають спасти людей.

Головним у буддизмі є культ Будди. У пантеоні буддизму їх чимало. Ще більше бодхісатв, за ними слідує велика кількість хубілганів. їм присвячено в буддизмі безліч зображень (скульптур, картин), що знаходяться у храмах. Найбільш поширеною є скульптура Будди в позі лотоса (сидячи зі схрещеними ногами), навколо якого ніби простягнуті тисячі рук із розкритими долонями. Сенс цього символу — бачити всі страждання і несправедливості, а тисячі рук — надання допомоги всім бажаючим.

Розкриті долоні уособлюють допомогу, спасіння, вітання, а складені долонями руки — непротивлення злу, прощення образ. Окрім зображень різноманітних бурханів, у храмах розміщують картини (ікони) релігійно-морального змісту і картини з зображенням різноманітних буддійських святинь.

Досить поширеною є картина "Колесо світу", де образно викладено буддійське вчення про перевтілення і відплату.

Обрядовий бік буддизму має свої особливості. Богослужіння в храмах здійснюється виключно духовенством, без мирян. Останні є учасниками богослужінь — містерій, які проводяться поза храмами, на відкритих майданах. Миряни здійснюють молитви вдома перед домашніми вівтарями, у степу перед обо (пірамідальні купи каміння, складеного на пагорбках і перевалах на честь духів землі), поклоняються бурханам і хубілганам у монастирях, ступах (культові споруди, де зберігаються реліквії буддизму), вшановують святі місця, пов'язані з народженням, "просвітленням", проповіддю та смертю Гаутами, деревом мудрості (смоківницею) і т. ін.

У храмах запалюють свічки, лампади, підносять пожертви з квітів та їжі. Буддійська церква має досить велику кількість служителів культу в особі монахів (лам), які перебувають у численних монастирях.

Релігійну систему буддизму викладено в численних творах, найдавнішим із яких є палійський канон. Це — "Трипітака" ("Три кошики мудрості"). ЇЇ частинами є "Віная-пітака" (збірник ритуальних правил стародавніх буддійських громад), "Сутта-пітака" (бесіди й висловлювання Будди), "Абідарма-пітака" (метафізичні міркування Будди), а також поеми, що складаються з п'яти книг — "Сутта-пітака".

Включено до канону і "Джатаку", яка містить розповіді про 550 попередніх перевтілень Будди

Дзен-буддизм як різновид буддизму.

Дзен-буддизм. один із різновидів буддизму. а останні три десятиліття став предметом широкого зацікавлення у США та Західній Європі. Засновником вважається індійський монах Бод- хідхарма, який ніби прибув у 520 р. до Китаю і заснував там особливу езотиричну. тобто призначену лише для вузького кола, школу буддизму", що отримала назву чань-буддизму.

«Чань» (японське дзенТ" є модифікацією терміна, що передається в японській та китайській мовах санскритським словом «дх'яна» — споглядання. Традиція пов'язує його виникнення з легендою про те, як одного разу Будда замість багатослівної проповіді мовчки підняв угору подаровані йому квіти. Всі були розгублені, і тільки старець Махакаш'яна із спокійною посмішкою подивився на свого вчителя, зрозумівши всю красномовність його безмовної настанови.

Побачивши це, Будда урочисто промовив, що він володіє найдорогоціннішим скарбом, духовним і трансцендентним, який він передає Махакаш’яні. Цей випадок, що розкриває нібито приховану суть духу Будди, увійщов, відповідно до традиції, в основу вчення дзен. Індійське за походженням учення дзен сформувалося у Китаї у VI ст. на основі буддизму махакаш'янського тлумачення, що включає в себе деякі ідеї даосизму, та морального вчення конфуціанства.

Дзен-буддизм мав значний вплив на ідеологію та культуру середньовічної Японії. У руках правлячої верхівки він перетворився у простий і надійний засіб формування у службовців і військових основи військово-етичного ладу — відданості т. а дисципліни, стійкості та безстрашності перед лицем смерті. Дзен робить акцент на приголомшуючій раптовості. Поштовх"о'м може бути враження, переживання, потрясіння, а також спеціальна техніка тренування, спрямовані на те, щоб пробудити в людині інтуїцію.

Що ж відкривається послідовнику дзен, який досяг мети саторі? Мовчання у літературі дзен відносно центрального елемента системи пояснюється тим, що саторі не можна зобразити словами, не можна зрозуміти, йому не можна навчати, його можна тільки відчути.

Тому, вчить дзен, людина, яка не пройшла через цей стан особисто, не може зрозуміти його зміст. Звідси випливає два інших головних принципи дзен-буддизму: особиста передача істини І незалежність від писемних знаків і слів.!.. Акцент, дзен-буддизму на поза інтелектуальні форми передачі досвіду нерідко трактується як відмова від будь-якої словесної форми його виразу, будь-якої писемної традиції, будь-якої догматики.

В дійсності дзен має величезну канонічну літературу, куди входять найважливіші буддійські сутри та роз'яснення до них, життєписи патріархів, їхні проповіді та висловлювання з віронавчальних та дисциплінарно-практичних питань, філософські притчі, поетичні мініатюри, діалоги, питання-загадки.

У багатьох буддістських країнах чернеча община та буддійське духовенство звуться «сангха». Правила прийому в сангху регламентуються каноном. Той, хто вступає до сангхи, повинен змінити свій зовнішній вигляд: спочатку поголитись і вдягнути єдиний для всіх членів общини жовтий чернечий одяг.

На загальних зборах він підлягає бинтуванню, під час якого з'ясовувалося, чи не має він однієї з «п'яти хвороб», людина він чи ні (тобто, чи не злий дух, що прийняв людську подобу), чи не раб, чи не винен у чомусь, чи не перебуває на царській службі тощо. Прийом до сангхи відбувався за більшістю голосів присутніх.

Ченці брали на себе зобов'язання одбувати пости, відмовлятися від мирських розваг, міцних напоїв, прикрас та парфумів, від сну на зручній постелі, від володіння золотом і сріблом. Теоретично єдиною власністю була його чаша для збирання підношень.

Монастир. був і залишається основною формою відтворення дзен-буддизму. Життя тут починається звичайно о третій годині ранку. Снідають, коли ще темно, обідають о 10 ранку, вечеряють о четвертій годині, їдять лише рослинну їжу: рис, ячмінь, бобові, овочі. Роздача і приймання їжі здійснюються за складним ритуалом і супроводжуються великою кількістю дій, які мають символічний характер.

Після сніданку всі приступають до роботи: це — прибирання приміщень і монастирського двори-ша, обробіток землі, яка належить монастиреві тощо. Фізична праця — невід'ємна частина монастирського побуту, однією з вимог якого є: «День без роботи — день без їжі». У розпорядок дня включаються також співбесіди з наставниками, які супроводжуються ритуалом. О дев'ятій годині вечора життя в монастирі завмирає, а найпрацьовитіші продовжують роботу і вночі, влаштувавшись на терасі або в саду.

Цей розпорядок певного мірою міняється в періоди інтенсивних духовних сесій, які проводяться щомісяця протягом 7—$ днів. В період сесій сеанси споглядання тривають по 17—18 годин на добу. Монахи сидять у позі лотоса, розслабившись і напівприкривши очі. Мета — досягти високого ступеня зосередження, втратити відчуття особистого я і зануритися в абсолютний «бездум», віддатися таким чином Пустоті й Абсолюту.







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.239.173.11 (0.008 с.)