ТОП 10:

За учнями спостерігає монах, який походжає по залу і бамбуковою палицею б'є по спинах тих, хто втомився. Вивчення дзен-ської премудрості в монастирі триває в середньому 10—12 років.



На сучасному етапі важливу суспільно-політичну й культурну роль відіграє буддизм у країнах індокитайського півострова. За винятком В'єтнаму, у всіх інших країнах Індокитаю поширений хинаянистський буддизм. У Бірмі, Камбоджі, Таїланді, Японії буддизм виступає як державна релігія. В Таїланді король вважається головою буддійської церкви, всі чоловіки проходять обов'язковий стаж у монастирі. У Бірмі буддизм є пануючою релігією, але частина населення сповідує інші релігії.

Традиційний буддизм у Японії налічує понад сто великих і малих сект, головними з яких є три: буддистський рай (дзіодо-кей), лотосова сутра верховного закону Будди (хокіокей) і відверте слово Будди (міккіокей).

Утворилися так звані «найновіші релігії» (синкоскжіс), які є різноманітними течіями буддизму. Вони втручаються в політичне життя країни. Йдеться про Сока чаккай, або Товариство по створенню моральних цінностей. Увага «Сокка чаккай» і «Комейто» звернена на розв'язання соціальних проблем, досягнення щастя на землі.

Буддизм проник у Китай з Індії у II ст. Це одна з найвшіиво-віших шкіл китайського буддизму, яка отримала в сучасному західному світі значне поширення під японською назвою дзен (кит-чань).

На ґрунті широких демократичних рухів в країнах Азії намітилася тенденція до зближення буддійських храмів і окремих сект. На буддістському з'їзді в Коломбо (Шрі Ланка) в 1950 р. було утворено Всесвітнє братство буддистів. Резиденцію його виконавчого комітету пізніше було перенесено в Бірму, а потім Таїланд.

Комітет, незважаючи на основну ідею буддійського віровчення, бере активну участь у міжнародній політиці, відображає настрої народних мас, особливо у їхній боротьбі за мир, проти реакційних кіл.

Інтерес до буддизму на Заході не новина. Одним з перших європейських мислителів, які звернули на нього увагу, був німецький філософ А. Щопенгауер. Послідовник Щопенгауера і попередник сучасних ірраціоналістів і волюнтаристів у західній філософії Е. Гартман у праці «Суть світового процесу або філософія несвідомого» доводить неминучість зростання страждань у міру прогресу. Перепущений через філософію Щопенгауера, Гартма-на, буддійський світогляд підхопили сучасні філософи відчаю — екзистенціалісти.

Дзен-буддизмом наприкінці 50-х років охоплені широкі кола інтелігенції, студентство, а через десятиріччя —дрібнобуржуазні верстви. Творча інтелігенція пов'язала із ним надії на духовне оновлення, на отримання повного буття, безпосередність свободи. Різноманітні течії бітників і хіпі вбачали у ньому ідейне виправдання морального нігілізму, побутової розпусти, повну зневагу до соціальних обов'язків.

Добропорядні обивателі розраховували в цій модній новині знайти ефективний засіб психотерапії, здатний послабити тиск «безглуздого світу», альтернативу кризі європейської культури.

Захоплення дзен-буддизмом за часом збіглося з так званим релігійним бумом, який мав місце у США та ряді країн Західної Європи наприкінці 50-х — на початку 60-х років. Він виявився в активізації церковних організацій, збільшенні тиражу релігійної літератури, в появі нових напрямів та сект.

Як свідчить історичний досвід, масове тяжіння до релігії завжди пов'язане із загостренням у суспільстві соціальних суперечностей, із занепадом традиційних ідеалів і цінностей, загрозою термоядерної катастрофи, обмеженістю демократичних прав і свобод, зростаючою бюрократизацією та стандартизацією суспільства тощо. Все це не могло не відбитися на світовідчутті широких верств капіталістичних країн.

Що ж являє собою дзен-буддизм насправді? Як і будь-яка релігія він виходить з протилежностей двох світів: прихованого і явного — істинного. Дзен висуває свій шлях врятування.

Однак позбавлення від страждань він пов'язує не з перетворенням навколишньої дійсності, не з поліпшенням умов життя людей, а з перебудовою їхнього світогляду. Змученим боротьбою за існування дзен навіює: не існує ні того, що мучить, ні того, хто мучиться, і те й інше — ілюзія свідомості, яку слід викорінити, аби покласти край стражданням.

Він розглядає всі проблеми не в галузі соціальних відносин, а в суб'єктивно-психологічній сфері. Історія доводить, що шлях до кращого життя лежить не у втечі від себе, а в активній соціальноперетворювальній діяльності людей, спрямованій на створення реальних умов для повноцінного життя кожного.

Ламаїзм.

Ламаїзм — один із різновидів буддизму, що утвердився в Тибеті внаслідок проникнення махаяни і тантризму і об'єднання їх з релігією тібетців бон-по (різновид шаманізму). Наприкінці XV ст. ламаїзм поширився серед монголів, а з XVII ст. проникає на територію Росії, де знаходить прихильників серед бурятів, тувінців і калмиків Не відрізняючись основними догматами від інших течій буддизму ламаїзм першочергову роль у спасінні відводить ламам, вважаючи, що без їх допомоги віруючий не зможе дістати переродження, потрапити до раю, досягти нірвани.

Характерними рисами для ламаїзму є: пишне богослужіння в дацанах, монастиря, безліч обрядів, магічних заклинань, спрямованих проти злих; численне духовенство, яке існує на кошти населення (старший син у сім'ї, як правило, стає ламою). Головним ламаїзм вважає покірність ламі і властям (бурятські лами свого часу проголосили Катерину II, а за нею і всіх російських царів земним втіленням богині Цаган-Дара-ехе).

Ним розроблене вчення про «Ю чорних гріхів» і «10 білих доброчесностей» як основ моралі. Ламаїзм механізував молитву: обертання наповнених текстами молитов і священною літературою барабанів різної величини замінює багаторазову промову молитов і заклинань.

Лама (готське — вищий, небесний) — буддійський чернець в Монголії- Бурятії, Туві, Тібеті. У кадиків звання «лама» присвоюється лише главі духовенства. В ламаїзмі ламу вважають представником Будди на землі.

У віровченні ламаїзму можна виділити сім головних позицій.

Перша — вчення про бурханів. Цим терміном визначаються як боги, які вшановуються ламаїстами, так і їхні скульптурні та мальовані зображення. Усіх шановних бурханів, яких налічуються тисячі, ламаїсти поділяють на кілька розрядів. До вищого належать бурхзни-будди.

Будди — це боги, які начебто по черзі з'являються У світ для проповіді шляху врятування. Усього будд, відповідно до вчення ламаїстів, рівно тисяча; п'ять з них вже з'являлося У світ, а 995 ще прийдуть у призначений час.

Найшанованіший з усіх будд (і взагалі з усіх бурханів) — Гаутама (його також називають просто Буддою), який, за визначенням буддистів усіх напрямів, був п'ятим буддою з числа тих, що вже приходили на землю.

Він начебто сповістив людям істинне вчення — буддизм і оголосив, що тільки прихильники цього вчення отримають посмертне благополуччя. З решти будд більше за інших визнаються «володар раю» будда Амітаба та прийдешній, щостий будда Майдарі, прихід якого пов'язується із створенням на землі царства справедливості.

Трохи нижче за божественним достоїнством стоять бурхани-бодхисатви — божества, які заслужили нірвану (надприродний стан вищої насолоди), але добровільно відмовились від неї, аби бути ближче до людей І допомагати їм. Вважається, що місцем проживання вони вибрали рай Амітаби.

Найшановніший бодхи-сатва — Авалокішвара. Він вважається втіленням співчуття та любові до людей. Авалокішвара зображується як істота, яка має 11 голів та 22 руки.

Важливе місце у релігійному пантеоні ламаїстів посідають бур-хани-докшити. Це грізні захисники віри. На зображеннях вони завжди обкутані в полум'я та дим. У них жахливі обличчя. Часто вони мають багато рук і ніг.

Найбільш шанується з цього розряду бурханів богиня Лхамо, яка начебто особисто вбила свого сина за зраду ламаїзму і з його шкіри зробила попону для мула.

До нижчого розряду ламаїстичні богослови віднесли бурханів-сабдиків (богів — хазяїв місцевості). Однак у буденній свідомості сабдики зайняли таке ж почесне місце, як і інші оурхани. За уявленням віруючих, сабдики живуть в обо (свяшенних купах каміння) і є повними хазяями на певній території.

Особливий розряд становлять бурхани-лами. До них належать ті проповідники ламаїзму, які були зараховані до богів. Перше місце серед них посідає засновник ламаїзму Цзонкаба. є й інші розряди бурханів, але перелічені п'ять — найпоширеніші. Крім бурханів визнають існування демонів (злих духів), глава яких. Ерлікхан, вважається володарем пекла.

Друга позиція — вчення про «священні» книги. У послідовників хінаяни та махаяни збірка «священних» книг має назву Тіпітака (на мові палі), або Тріпітака (на санскриті), що у перекладі означає «три корзини» (маються на увазі три частини цієї збірки. Загалом у цьому зводі налічувалось більш як 100 томів. За релігійним переказом, Тіпітака — це виклад учення Гаутами устами трьох його найближчих учнів.

Насправді ж це праця багатьох невідомих буддістських проповідників, твори яких спочатку передавалися усно, а потім, приблизно у 80 р. до н. е.. були. викладені письмово буддійськими монахами острова Цейлон.

Що ж до ламаїстів, то вони визнають за «священні» дві збірки книжок — Ганджур- (з-тібетської — переклад одкровень, складається із 108. томів) та Данджур; (з тібетської — переклад тлумачень, складається із 225 томів). Ганджур та Данджур шанують як зібрання висловлень та повчань, які начебто належать самому Гаутамі і його учням. Насправді ие тексти, написані тібетською мовою у XIV ст., включають як переклади з Тіпітаки, так і оригінальні твори невідомих представників ламаїстського духівництва.







Последнее изменение этой страницы: 2016-08-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 18.206.13.39 (0.006 с.)