Місце людського капіталу у формуванні національної економічної безпеки.

Соціально-економічний розвиток на сучасному етапі характеризується зростанням ролі і значення та перетворенням людського капіталу в домінуючу продуктивну силу. Водночас набуття економікою глобального статусу, пошук резервів підвищення конкуренції за фінансові ринки, сектори послуг та споживчі ринки перетворює людський капітал в ключовий елемент державної політики та інструмент набуття переваг на міжнародній арені.

Людський капітал на рівні держави чи національної економіки виступає ключовим чинником конкурентоспроможності в системі розподілу інвестиційних потоків світової економіки. На сучасному етапі економічного розвитку відстежується існування двох підсистем людського капіталу держави: знаннєво-освітнього, тобто господарського потенціалу та споживчого, що відповідає обсягам споживання, тобто масштабам національної економіки. До чинників формування конкурентоспроможності країни відносяться: - демографічний потенціал – чисельність населення, споживачів, зростання яких формує резерви збільшення виробництва, і як наслідок, національної економіки; - доходи населення, збільшення яких поряд ефектами попереднього чинника, зміщує структуру споживання в сторону товарів тривалого використання, забезпечує формування високотехнологічних галузей орієнтованих на інноваційний розвиток, нагромадження ресурсів інвестування в освіту, охорону здоров'я, наукові дослідження тощо; - структура економіки, в якій переважання галузей орієнтованих на товари кінцевого споживання та незначна частка мілітаризованих секторів забезпечує високий мультиплікативний ефект від приросту споживання; - відсутність надмірної концентрації державного регулювання галузей та секторів економіки, перегулювання системи управління макроекономічними процесами, усунення бар'єрів міжнародної торгівлі; - низький рівень економічної та політичної корупції, що забезпечує уникнення вищості окремих осіб, національних, соціальних та політичних груп над іншим населенням.В межах приведених чинників два перших визначають формування людського потенціалу держави.

46. Характер впливу дезінтеграційних процесів на міжнародні конфлікти. Сепаратизм є проявом дезінтеграційних процесів, які провокують міжнародні конфлікти. Тибет – історико-географ регіон в Центральній Азії, територіал охоплює Тибетське нагір'я. Де-факто вважає себе незалежною державою з 1912 р., але де-юре є автономним регіоном в складі Китайської Народної Респ, що був анексований у 1959 р. Зараз опозиційними силами ведуться всілякі спроби відновити втрачену суверенність

Основною метою федерального уряду Російської Федерації є нейтралізація будь-яких проявів сепаратизму. Збереження єдності держави належить до життєво важливих пріоритетів сучасної внутрішньої політики. В середині 1990-х років масштабні реформи стали каталізатором сепаратистських тенденцій в ряді регіонів. В Чечні уряд Джохара Дудаєва оголосив про наміри утворити самостійну державу чеченського народу – Ічкерію. Економічно чеченська національна еліта біла зацікавлена у встановленні власного контролю над нафтовими резервами Чечні та нафтопроводами, що проходять її територією. Нарешті, фактором формування сучасної чеченської ідентичності виступає іслам, який сповідує переважна більшість населення. Придністров’я – частина території Молдови на лівому березі р. Дністер. Самопроголошена Придністровська Молдавська республіка (ПМР). Придністровська еліта формувалася не стільки за етнонаціональними ознаками, скільки за наближеністю до радянської номенклатури (багато керівників підприємств Придністров’я були росіянами або українцями), а отже відчувала залежність від Москви та не бажала розривати економічних зв’язків з нею. Врешті, промисловий комплекс Придністров’я було розраховано насамперед на ринки РСФСР та УРСР. Таким чином, Придністров керівники не підтримали курс, взятий в Кишиневі. Їхня мета полягала у недопущенні «румунізації» Придністров’я, збереженні його екон та полі зв’язків із СРСР. Абхазія – де факто незалежна, але де юре - автономна в складі Грузії республіка. 23 липня 1992 року Абхазія оголосила про незалежність від Грузії. Цю незалежність не визнає світове співтовариство. Особливу позицію займає Російська Федерація, шукаючи шляхи приєднати Абхазію.

Сучасна роль ООН у збереженні миру і реалізації миротворчих операцій.

Підписання Вашингтонського договору у квітні 1949 року започаткувало спільну систему безпеки на основі партнерства 12 країн. Згідно з договором було створено Альянс з метою колективної оборони (регламентовано статтею 51 Статуту ООН, яка підтверджує невід’ємне право незалежних держав на індивідуальну або колективну оборону). Концептуальні засади Альянсу. Стратегічна концепція НАТО. Для досягнення своєї головної мети Альянс тривалий час виконував триєдину задачу в галузі безпеки. 1. Створення необхідного підґрунтя для стабільної безпеки в Європі на основі зміцнення демократичних інститутів і прагнення до розв’язання суперечок мирним шляхом, а також таких умов, за яких жодна країна не могла б вдатись до залякування або тиску, спрямованих проти будь-якої іншої держави шляхом загрози застосування або прямого застосування сили. 2.Альянс є трансатлантичним форумом для проведення спільних консультацій з будь-яких питань, що впливають на життєво важливі інтереси його членів, зокрема з приводу нових подій, які можуть становити загрозу їх безпеці. Він також сприяє координації їх зусиль у галузях, що становлять спільний інтерес для всіх членів Альянсу. 3. Стримування і оборона: Альянс забезпечує стримування та захист від будь-якої форми агресії, спрямованої проти будь-якої держави - члена НАТО.Основну мету НАТО досягає шляхом забезпечення розвитку демократичних інститутів і мирного врегулювання спорів; стримує й захищає від загрози агресії будь-яку державу-учасника; зберігає стабільність в Європі.

Основна роль НАТО – гарантувати безпеку й територіальну цілісність держав-учасників, яка залишається незмінною. У випадку виникнення кризових ситуацій, збройні сили НАТО можуть підкріплювати політичні дії в рамках широкого підходу до безпеки. Необхідно визначити два невід'ємних принципи, що, незважаючи на зміни, залишаються недоторканними - це зобов'язання щодо колективної оборони, яка є ключовою функцією, визначальною для Альянсу, а також збереження трансатлантичного зв'язку як гарантії його ефективності та надійності. НАТО раз на 10 років змінює концепцію і розробляє нову стратегію. Головна увага під час розробки нової Стратегічної Концепції має зосередитись на наступних основних і під час спірних питаннях: з агальна безпека в протистоянні сучасним загрозам, співробітництво з міжнародними міжждержаними та неурядовими організаціями,взаємодія НАТО з Європейським Союзом, забезпечення стабільного безпекового оточення, глобальне партнерство, підвищення ефективності, розширення НАТО. З питання загальної безпеки в протистоянні сучасним загрозам НАТО потребує більш глибокого погляду на колективну оборону і солідарність в новій безпековій обстановці. Незмінним залишиться положення про колективну оборону і колективні дії у випадку агресії або загрози агресії одній із країн-членів. В той же час, нова Концепція повинна передбачити виклики, з якими стикаються країни-члени (тероризм, кібер-атаки, глобальне потепління, енергетична залежність) і додаткові можливості, які необхідно розвивати, щоб захистити населення країн-членів від нових загроз в майбутньому.В майбутньому НАТО повинно впливати на створення стабільного безпекового оточення. В цьому ракурсі зростатиме потреба у розширенні можливостей Альянсу для виконання завдань з врегулювання криз і підтримки миру та стабільності.