Всесвітня метеорологічна організація, ВМО

Cпеціалізований міжурядовий заклад ООН в області метеорології. Заснований в 1950 році. Компетентний орган ООН з приводу спостереження за станом атмосфери Землі та її взаємодії з океанами. Штаб-квартира ВМО знаходиться в Женеві, Швейцарія. Під керівництвом ВМО і в рамках програм ВМО національні метеорологічні та гідрологічні служби вносять істотний внесок в захист життя і майна від стихійних лих, охорону навколишнього середовища і зміцнення економічного і соціального добробуту всіх верств суспільства. ВМО сприяє розвитку співпраці у створенні мереж для проведення метеорологічних, кліматологічних, гідрологічних та геофізичних спостережень, а також обміну, обробки і стандартизації відповідних даних, і допомагає передачі технологій, підготовці кадрів і в наукових дослідженнях.

Міжнародна агенція з атомної енергії (International Atomic Energy Agency)

Статут Міжнародної агенції з атомної енергії (МАГАТЕ) ухвалили 26 жовтня 1956 року на міжнародній конференції, яку проводили в штаб-квартирі ООН. Агентство почало існувати у Відні з 29 липня 1957 року.

МЕТА: контроль за мирним використанням атомної енергії і забезпечення того, що допомогу МАГАТЕ не буде використано у військових цілях.

 

Участь України в механізмах Кіотського протоколу.

Кіотський протокол – це міжнародна угода, покликана скоротити викиди парникових газів для зниження антропогенного впливу на кліматичні зміни. Україна ратифікувала Кіотський протокол 4 лютого 2004. В Україні впровадження механізмів Кіотського протоколу, у тому числі в частині реалізації проектів, спрямованих на охорону навколишнього природного середовища є метою Національного агентства екологічних інвестицій України. Проте діяльність уряду, за оцінкою громадських експертів, є однобічною, оскільки сконцентрована навколо двох пріоритетів: проекти спільного впровадження (спостерігається скоріше перешкоджання імплементації механізму за рахунок постійної зміни умов, правил і процедур розробки, підтримки і затвердження проектів спільного впровадження) та торгівля квотами (активне сприяння імплементації, проте без прозорості в питаннях, що стосуються використання на практиці коштів). Україна, яка посідає друге місце за вуглецевомісткістю одиниці ВВП, у рамках Кіотського протоколу має можливість залучати іноземні інвестиції для модернізації виробництва, а відтак, зменшуючи викиди, мінімізувати витрати енергоресурсів, знизити собівартість продукції та підвищити її конкурентоспроможність. На цей час майже всі провідні світові держави або почали роботу над виробленням стратегій низьковуглецевого розвитку своїх економік, або вже мають такий документ. В Україні про це не йдеться. В Україні навіть єдина прийнята стратегія — енергетична — жодним чином не враховує світових трендів чи національних особливостей не те що кліматичної, навіть екологічної політики. Для країни з експортно-орієнтованою економікою така недбалість неприпустима. Торік країнам-учасницям Кіотського протоколу було запропоновано до середини травня 2012 року надати QELRO — кількісні обрахування зобов’язань, які вони готові взяти на себе з 1 січня 2013 року. Однак Україна не подала своїх пропозицій у належному вигляді до Секретаріату ООН. Лише восени Держекоінвестагентство направило QELRO та проект позиції України на глобальних кліматичних переговорах на погодження до координуючого Міністерства екології та природних ресурсів, а також в інші центральні органи виконавчої влащи.

1. Сутність категорії «безпека» та її класифікація.

2. Генезис та еволюція системи міжнародної безпеки, її сучасні рівні.

3. Структура сучасної системи міжнародної безпеки та її принципи.

4. Національна безпека та система національно-державних інтересів.

5. Поняття «небезпека» та її типологія.

6. Основні функції системи безпеки держави.

7. Підходи до визначення сукупної сили держави.

8. Значення статусу держави за фактором «економіка» в інтегральній оцінці сили держави.

9. Система міжнародної безпеки: структура, принципи, сучасні характеристики.

10. Регіональні та глобальні загрози міжнародній безпеці.

11. Проблеми безпеки на Близькому та Середньому Сході.

12. Формування регіональної безпеки на євразійському пострадянському просторі.

13. Проблеми безпеки в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні.

14. Особливості системи регіональної безпеки в Європі.

15. Геополітичні загрози сучасної міжнародної системи безпеки.

16. Операційні моделі міжнародної безпеки.

17. Система колективної безпеки країн.

18. Переваги та вади режиму колективної безпеки в умовах глобалізації.

19. Механізм гарантування національної безпеки позаблокових країн.

20. Механізм гарантування національної безпеки позаблокових країн.

21. Вплив глобалізації на систему міжнародної безпеки.

22. Сутність поняття «міжнародний конфлікт», його класифікація.

23. Фази розвитку міжнародного конфлікту.

24. Роль НАТО у формуванні сучасної системи міжнародної безпеки.

25. Участь Європейського союзу у формуванні та трансформації систем міжнародної безпеки.

26. Сучасна роль ОБСЄ у становленні і розвитку системи міжнародної безпеки.

27. Засоби та інструменти міжнародного впливу на недопущення військових конфліктів.

28. Феномен міжнародного збройного втручання як центральної проблеми формування нової системи міжнародної безпеки.

29. Комплекс реального і потенційного розповсюдження зброї масового знищення.

30. Глобальний характер загрози міжнародного тероризму.

31. Внутрішні збройні конфлікти та миротворча діяльність.

32. Сутність поняття «національна економічна безпека».

33. Сутність і характеристика класифікації загроз економічній безпеці суб’єктів господарювання.

34. Особливості взаємозв’язку та взаємодії рівнів національної економічної безпеки.

35. Критерії та індикатори національної економічної безпеки.

36. Характеристика індикаторів і критеріїв оцінки макроекономічної безпеки України.

37. Загальна характеристика підсистем економічної безпеки України.

38. Передумови та фактори формування економічної безпеки вітчизняних суб’єктів господарювання.

39. Сучасні загрози економічній безпеці країн Європейського Союзу.

40. Основні фактори формування економічної безпеки на пострадянському просторі.

41. Національний економічний інтерес в глобальному вимірі.

42. Особливості реалізації національних економічних інтересів України в екзогенній сфері.

43. Реалізація національних інтересів країн у зовнішньоекономічній сфері.

44. Сучасний інструментарій забезпечення економічної безпеки країн.

45. Місце людського капіталу у формуванні національної економічної безпеки.

46. Характер впливу дезінтеграційних процесів на міжнародні конфлікти.

47. Сучасна роль ООН у збереженні миру і реалізації миротворчих операцій.

48. Види миротворчих операцій ООН.

49. Ключові причини міжнародних гуманітарних операцій.

50. Міжнародний тероризм як форма асиметричної війни.

51. Характеристика участі НАТО та Європейського союзу у боротьбі з міжнародним тероризмом.

52. Участь України в боротьбі з міжнародним тероризмом.

53. Сутність поняття «міжнародна інформаційна безпека» та ключові моделі її забезпечення.

54. Ідентифікація загроз міжнародній інформаційній безпеці та сфери їх прояву.

55. Підходи розвинутих країн та країн, що розвиваються, до проблем міжнародної інформаційної безпеки.

56. Ключові напрями дій світової спільноти із забезпечення міжнародної інформаційної безпеки.

57. Особливості європейської регіональної системи захисту інтелектуальної власності.

58. Характеристика американської та японської систем захисту інтелектуальної власності.

59. Масштаби і характеристика сучасного інформаційного розриву країн світового співтовариства.

60. Інформаційні війни та технології їх реалізації.

61. Діяльність ООН у сфері забезпечення міжнародної інформаційної безпеки.

62. Сучасна інформаційна політика України: міжнародна стратегія та національна специфіка.