Склад злочину та його ознаки

Термін "склад злочину" (латинською мовою- corpus delicti) вперше ввів в обіг в 1581 р. Проспер Фаринацій. Склад злочину - це сукупність об'єктивних та суб'єктивних ознак (елементів), які утворюють і характеризують суспільно небезпечне діяння як конкретний злочин.

Значення (функції) складу злочину. 1. Фундаментальна функція полягає в тому, що склад злочину: а) є законною підставою кримінальної відповідальності (склад злочину описано в КК); б) є єдиною підставою кримінальної відповідальності (будь-яка інша підстава не породжує кримінальну відповідальність, інакше кажучи, аналогія закону заборонена); в) є необхідною підставою кримінальної відповідальності (без встановлення в діянні особи складу злочину її неможливо притягнути до кримінальної відповідальності). 2. Процесуальна функція полягає в тому, що склад злочину встановлює певні межі розслідування. 3. Розмежувальна функція полягає в тому, що склад злочину дозволяє один склад злочину відмежувати від іншого чи від незлочинного діяння. 4. Гарантійна функція полягає в тому, що встановлення в діянні особи ознак злочину є гарантією прав людини.

Встановлення відповідності діяння, вчиненого особою, складу злочину, описаному в КК та його юридичне закріплення, називається кваліфікацією злочину. Кваліфікація є офіційною та неофіційною. Офіційна кваліфікація здійснюється уповноваженими державними органами. її наслідки є обов'язковими. Неофіційна - науковцями. Наслідки її необов'язкові.

Склади злочинів розподіляють за певними підставами на групи (види). Цей розподіл називають класифікацією складів злочинів.

За ступенем суспільної небезпеки склади злочинів поділяють: а) на основні. Основний - це такий склад, у якому міститься сукупність ознак злочину одного виду без обтяжуючих і пом'якшуючих ознак. Основні склади злочинів - це, як правило, передбачені частинами першими статей Особливої частини КК. Наприклад, крадіжка, передбачена ч. 1 ст. 185 КК; б) кваліфіковані (з обтяжуючими обставинами); в) особливо кваліфіковані (з особливо обтяжуючими обставинами). Кваліфіковані та особливо кваліфіковані склади злочинів - це склади, які фіксують різновид злочину певного виду. Як правило, це склади злочинів, передбачені частиною другою чи послідуючими частинами статті Особливої частини КК. Наприклад, крадіжка, вчинена повторно (ч. 2 ст. 185 КК) - кваліфікований склад злочину. Крадіжка, поєднана з проникненням у житло (ч. З ст. 185 КК), крадіжка, вчинена у великих розмірах (ч. 4 ст. 185 КК), крадіжка, вчинена у особливо великих розмірах (ч. 5 ст. 185 КК), - це особливо кваліфіковані склади злочинів; г) привілейовані (з пом'якшуючими обставинами). Це такі склади, що фіксують різновид злочину з пом'якшуючими обставинами. Наприклад, умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116 КК).

За способом описання склади злочинів поділяють на: а) прості. Це такі склади, що характеризуються одномірністю його елементів. Скажімо, один об'єкт, одне діяння, одна форма вини. Наприклад, вбивство, передбачене ч. 1 ст. 115 КК: один об'єкт - життя, одне діяння - вбивство, одна форма вини - умисел; б) складні. Це такі склади, котрі характеризуються багатомірністю його елементів. Наприклад, декілька об'єктів (при розбої (ст. 187 КК) - об'єктами є власність та здоров'я потерпілого).

За особливостями конструкції об'єктивної сторони склади злочинів поділяють на: а) матеріальні (це такі склади, у яких момент закінчення злочину пов'язується з настанням суспільно небезпечних наслідків. Наприклад, вбивство, ч. 1 ст. 115 КК); б) формальні (це такі склади, у яких момент закінчення злочину пов'язується з вчиненням суспільно небезпечного діяння - дії або бездіяльності. Наприклад, державна зрада - ч. 1 ст. 111 КК); в) усічені (це такі склади злочинів, у яких момент закінчення переноситься на стадію готування або замаху на злочин. Наприклад, організація озброєної банди-ст. 257 КК).

Виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності (ст. 23 КК). Отже вина є умисною та необережною.

Умисна вина (умисел) є двох видів: прямий і непрямий. Прямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережна вина (необережність) також є двох видів: злочинна самовпевненість та злочинна недбалість.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), не повинна була і не могла їх передбачити - у наявності казус. За таких умов особа кримінальної відповідальності не несе через відсутність вини.

Лочин: поняття та ознаки

Згідно ст. 11 КК злочином є передбачене цим Кодексом суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.

Ознаки злочину. 1. Злочин - це насамперед конкретна поведінка особи — діяння (в формі дії або бездіяльності). Визнання злочином саме діяння є принциповим. Це означає, що думки людини, її переконання, її якості не караються. Лише коли антигромадські погляди об'єктивуються в конкретну поведінку, ми може говорити про злочин. Отже, думки не караються. Латинською мовою це звучить так - cogitationis poenam nemo partitur.

Злочинне діяння повинно бути вольовим. Воля - це здатність до цілеспрямованих дій. Інстинктивні, імпульсивні, рефлекторні рухи особи не є вольовими, а тому не караються. Злочинне діяння повинно бути не лише вольовим, а й усвідомленим. Свідомість - це здатність об'єктивно відображати дійсність. Неусвідомлена поведінка особи (душевнохворої) не карається.

Слід зазначити, якщо поведінка особи відбувається за обставин, що виключають злочинність діяння (необхідна оборона, затримання особи, що вчинила злочин та ін.), така поведінка особи злочином не визнається, а є правомірною.

Злочинне діяння (вольове та усвідомлене) виражається в активній або пасивній поведінці особи. Активна поведінка особи називається дією, пасивна - бездіяльністю. Активно вчинюються, наприклад, такі злочини як крадіжка (ст. 185 КК), грабіж (ст. 186 КК). Пасивно - залишення в небезпеці (ст. 135 КК), ненадання допомога особі, яка перебуває в небезпечному для життя становищі (ст. 136 КК). Низка злочинів може вчинятися як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Наприклад, вбивство (ст. 115 КК).

2. Злочин - це не будь-яке діяння, а тільки суспільно небезпечне діяння. Суспільна небезпека як ознака злочину - це властивість діяння заподіювати шкоду правоохоронюваним відносинам, або ставити їх під загрозу пошкодження. Наприклад, такий злочин як крадіжка (ст. 185 КК) заподіює шкоду власності потерпілого. Після крадіжки якоїсь речі в потерпілого він вже не може нею володіти, розпоряджатись, користуватись. Такий, наприклад, злочин як порушення правил безпеки руху або експлуатації залізничного, водного чи повітряного транспорту (ч. 1 ст. 276 КК), ставить під загрозу правоохоронювані відносини, що виражено такими словами в диспозиції цієї статті - якщо це створило небезпеку для життя людей або настання інших тяжких наслідків.

Суспільна небезпека діяння характеризується якісною та кількісною сторонами. Якісна сторона суспільної небезпеки (її характер) - це спрямованість діяння на певні правоохоронювані відносини; певні об'єктивні впливи та суб'єктивні прояви діяння. Кількісна сторона суспільної небезпеки (її ступінь) - це рівень заподіяної злочином шкоди. Продемонструємо характер і ступінь суспільної небезпеки діяння на прикладі крадіжки. Характер суспільної небезпеки крадіжки проявляється в направленості цього діяння на власність, у способі поведінки особи (таємному викрадення чужого майна), у корисливому мотиві, меті наживи. Ступінь суспільної небезпеки крадіжки виражається в кількісному показнику заподіяної шкоди - значна шкода, великий розмір, особливо великий розмір викраденого.

3. Злочин - це не будь-яке діяння, а тільки діяння кримінально протиправне. Кримінальна протиправність - це забороненість діяння відповідною нормою КК. Кримінальна протиправність означає: а) що діяння описані в нормі КК (наприклад, крадіжка - ст. 185 КК), б) що за ці діяння в нормі передбачене певне покарання (наприклад, у санкції ч. 1 ст. 185 КК зазначено, що таке діяння карається штрафом до п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

Кримінальна протиправність - це юридичне вираження суспільної небезпеки діяння в КК. Як на ознаку злочину - кримінальну протиправність вказує чинний КК та вказував КК 1960 року. КК 1922 року та КК 1927 року такої ознаки злочину не називали. За часів чинності КК 1922 та 1927 років існувала аналогія закону.

Аналогія закону - це поширення дії КК на випадки прямо ним не передбачені, а схожі. КК 2001 року забороняє аналогію закону. 6 ч. 4 ст. З КК 2001 року вказано - застосування закону про кримінальну відповідальність за аналогією заборонено.

4. Злочин - це не будь-яке діяння, а тільки винне. Інакше кажучи, діяння є злочином, коли воно вчинюється умисно або необережно, тобто винно. Невинне заподіяння будь-якої шкоди в КК не карається.

5. Злочином визнається лише таке діяння, яке вчинюється суб'єктом злочину (мова про суб'єкта злочину йтиме нижче).

Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить ознаки будь-якого діяння, передбаченого КК, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Класифікація злочинів. Залежно від ступеня тяжкості злочини поділяються на злочини невеликої тяжкості, середньої тяжкості, тяжкі та особливо тяжкі.

Злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м'яке покарання.

Злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років.

Тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше десяти років.

Особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.

Злочин та інші правопорушення. Самим небезпечним з усіх правопорушень є злочин. До незлочинних правопорушень відносять: адміністративні, дисциплінарні, цивільні делікти (проступки).

Адміністративні правопорушення - протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Дисциплінарні проступки - це такі діяння, які порушують дисципліну і тому заборонені нормативно-правовими актами, розпорядженнями компетентних осіб під загрозою дисциплінарних стягнень.

Цивільні делікти - цивільне правопорушення, що тягне за собою обов'язок відшкодування збитків.

Покарання та його види

Покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами.

Покарання не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

Звідси можемо назвати такі ознаки, які характеризують покарання:

- захід примусу, який є карою;

- переслідує мету виправлення засуджених, а також запобігання і вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами;

- застосовується від імені держави;

- лише у вироку суду;

- тільки щодо особи, яка винна у вчиненні злочину;

- обмежує права і свободи засудженого, але не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.

КК визначає, що до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі види покарань:

1) штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і межах, встановлених в Особливій частині Кодексу.

Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від тридцяти до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо статтями Особливої частини КК не передбачено вищого розміру штрафу.

Штраф як додаткове покарання може бути призначений лише тоді, якщо його спеціально передбачено в санкції статті Особливої частини КК.

Уразі неможливості сплати штрафу, суд може замінити несплачену суму штрафу покаранням у виді громадських робіт із розрахунку: десять годин громадських робіт за один встановлений законодавством неоподатковуваний мінімум доходів громадян, або виправними роботами із розрахунку один місяць виправних робіт за чотири встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, але на строк не більше двох років;

2) позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу. Засуджена за тяжкий чи особливо тяжкий злочин особа, яка має військове, спеціальне звання, ранг, чин або кваліфікаційний клас, може бути позбавлена за вироком суду цього звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу;

3) позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. Цей вид покарання може бути призначений як основне покарання на строк від двох до п'яти років або як додаткове покарання на строк від одного до трьох років.

Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове покарання може бути призначене й у випадках, коли воно не передбачене в санкції статті Особливої частини КК за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв'язку із заняттям певною діяльністю, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за ним права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

При призначенні позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткового покарання до арешту, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі на певний строк - воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 КК - з моменту набрання законної сили вироком;

4) громадські роботи. Полягають у виконанні засудженим у вільний від роботи чи навчання час безоплатних суспільно корисних робіт, вид яких визначають органи місцевого самоврядування.

Громадські роботи встановлюються на строк від шістдесяти до двохсот сорока годин і відбуваються не більш як чотири години на день.

Громадські роботи не призначаються особам, визнаним інвалідами першої або другої групи, вагітним жінкам, особам, які досягли пенсійного віку, а також військовослужбовцям строкової служби;

5) виправні роботи. Покарання у виді виправних робіт встановлюється на строк від шести місяців до двох років і відбувається за місцем роботи засудженого. Із суми заробітку засудженого до виправних робіт провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, у межах від десяти до двадцяти відсотків.

Виправні роботи не застосовуються до вагітних жінок та жінок, які перебувають у відпустці по догляду за дитиною, до непрацездатних, до осіб, що не досягли шістнадцяти років, та тих, що досягли пенсійного віку, а також до військовослужбовців, працівників правоохоронних органів, нотаріусів, суддів, прокурорів, адвокатів, державних службовців, посадових осіб органів місцевого самоврядування.

Особам, які стали непрацездатними після постановлення вироку суду, виправні роботи суд може замінити штрафом із розрахунку трьох встановлених законодавством неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за один місяць виправних робіт;

6) службові обмеження для військовослужбовців. Покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк.

Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком суду, у межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання;

7) конфіскація майна. Покарання у виді конфіскації майна полягає в примусовому безоплатному вилученні у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого. Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються.

Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині КК.

Перелік майна, що не підлягає конфіскації, визначається законом України;

8) арешт. Покарання у виді арешту полягає в триманні засудженого в умовах ізоляції і встановлюється на строк від одного до шести місяців.

Військовослужбовці відбувають арешт на гауптвахті. Арешт не застосовується до осіб віком до шістнадцяти років, вагітних жінок та до жінок, які мають дітей віком до семи років;

9) обмеження волі. Покарання у виді обмеження волі полягає у триманні особи в кримінально—виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці.

Обмеження волі встановлюється на строк від одного до п'яти років.

Обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи;

10) тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців. Покарання у виді тримання в дисциплінарному батальйоні призначається військовослужбовцям строкової служби на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених КК, а також якщо суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замінити позбавлення волі на строк не більше двох років триманням у дисциплінарному батальйоні на той самий строк.

Тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців замість позбавлення волі не може застосовуватися до осіб, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі;

11) позбавлення волі на певний строк. Покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи.

Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років;

12) довічне позбавлення волі. Довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених КК, якщо суд не вважає за можливе застосовувати позбавлення волі на певний строк.

Довічне позбавлення волі не застосовується до осіб, що вчинили злочини у віці до 18 років, і до осіб у віці понад 65 років, а також до жінок, що були в стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.

 

При призначенні покарання обставинами, які його пом'якшують, визнаються:

1) з'явлення із зізнанням, щире каяття або активне сприяння розкриттю злочину;

2) добровільне відшкодування завданого збитку або усунення заподіяної шкоди;

3) вчинення злочину неповнолітнім;

4) вчинення злочину жінкою в стані вагітності;

5) вчинення злочину внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин;

6) вчинення злочину під впливом погрози, примусу або через матеріальну, службову чи іншу залежність;

7) вчинення злочину під впливом сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірними або аморальними діями потерпілого;

8) вчинення злочину з перевищенням меж крайньої необхідності;

9) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, поєднане з вчиненням злочину у випадках, передбачених КК.

При призначенні покарання обставинами, які його обтяжують, визнаються:

1) вчинення злочину особою повторно та рецидив злочинів;

2) вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (частина друга або третя статті 28 КК);

3) вчинення злочину на ґрунті расової, національної чи релігійної ворожнечі або розбрату;

4) вчинення злочину у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку;

5) тяжкі наслідки, завдані злочином;

6) вчинення злочину щодо малолітнього, особи похилого віку або особи, що перебуває в безпорадному стані;

7) вчинення злочину щодо жінки, яка завідомо для винного перебувала у стані вагітності;

8) вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного;

9) вчинення злочину з використанням малолітнього або особи, що страждає психічним захворюванням чи недоумством;

10) вчинення злочину з особливою жорстокістю;

11) вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій;

12) вчинення злочину загально небезпечним способом;

13) вчинення злочину особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів.

30. Адміністративна відповідальність: поняття та особливості
Адміністративна відповідальність виступає одним з видів юридичної відповідальності. Під адміністративною відповідальністю слід розуміти застосування уповноваженим органом чи посадовою особою адміністративного стягнення до особи, яка вчинила правопорушення, що за своїм характером не тягне за собою відповідно до чинного законодавства кримінальну відповідальність.
Адміністративній відповідальності притаманні ознаки, що властиві й юридичній відповідальності.
До особливостей, що характеризують адміністративну відповідальність і водночас відмежовують її від інших видів юридичної відповідальності, необхідно віднести такі:
Адміністративна відповідальність встановлюється законами й підзаконними актами чи їхніми нормами про адміністративні правопорушення. У цих актах визначаються склади адміністративних правопорушень і санкції, а в деяких випадках - і порядок їх застосування. На відміну від цього, кримінальна відповідальність встановлюється виключно законами;
дисциплінарна - законодавством про працю, а також іншими законами, підзаконними актами, що встановлюють особливості положення окремих категорій працівників; матеріальна відповідальність - законодавством про працю, цивільним законодавством, а в окремих випадках - і нормами адміністративного права.
В основі адміністративної відповідальності лежить адміністративне правопорушення, кримінальної відповідальності - злочин, дисциплінарної - дисциплінарний проступок, матеріальної - спричинення матеріальної шкоди.
Суб'єктами адміністративної відповідальності виступають як фізичні особи, так і колективні утворення, а за кримінальної відповідальності - тільки фізичні особи.
Особливість адміністративної відповідальності полягає в тому, що адміністративні стягнення накладаються спеціально уповноваженими органами виконавчої влади і посадовими особами чи суддями; кримінальне покарання накладається виключно судами.
Між адміністративним правопорушенням та особою, яка накладає адміністративне стягнення, відсутні службові стосунки. За цією ознакою адміністративна відповідальність відрізняється від дисциплінарної, для якої наявність таких взаємин є необхідною у мовою. На відміну від кримінального покарання, яке автоматично тягне за собою наявність судимості, застосування адміністративної відповідальності таких наслідків не передбачає. Адміністративне стягнення згідно з чинним законодавством діє протягом року з моменту його застосування.
Заходи адміністративної відповідальності застосовуються відповідно до законодавства, що регламентує провадження по справах про адміністративні правопорушення. Кримінальні справи розглядаються згідно з кримінально-процесуальним законодавством.
Отже, адміністративна відповідальність має особливості, що вирізняють її з-поміж інших видів відповідальності. Причому основна особливість - це те, що необхідною підставою для її застосування є наявність адміністративного правопорушення, а заходом впливу має бути адміністративне стягнення.