Угода про сільське господарство

Провідні експортери та імпортери сільськогосподарської продукції в 2001р. (млрд. дол., %)

Експортери	Обсяг	Частка	Імпортери	Обсяг	Частка
ЄС (15)	213,53	39,0	ЄС (15)	235,51	39,7
США	70,02	12,8	США	68,40	11,5
Канада	33,57	6,1	Японія	56,94	9,6
Бразилія	18,43	3,4	Китай	20,12	3,4
Китай	16,63	3,0	Канада	15,55	2,6
Австралія	16,56	3,0	Мексика	12,79	2,2
Таїланд	12,06	2,2	Корея, Республіка	12,50	2,1
Мексика	9,07	1,7	Гонг-Конг, Китай	11,06	-
Російська Федерація	8,17	1,5	Спеціальний імпорт	6,43	1,1
Нова Зеландія	7,97	1,5	Тайпей, Китай	6,99	1,2
Малайзія	7,19	1,3	Швейцарія	5,65	1,0
Індонезія	7,02	1,3	Індонезія	5,35	0,9
Чилі	6,97	1,3	Саудівська Аравія	5,01	0,8
Індія	6,41	1,2	Малайзія	4,83	0,8

В п’ятірку найбільших експортерів продукції сільського господарства входять: Європейський Союз, США, Канада, Бразилія та Китай. Їх частка в світовому експорті цієї продукції становить 71,9%, а разом з іншими десятьма лідерами – 81,4%.

Значення сільськогосподарського експорту для окремих країн-лідерів суттєво відрізняється:

-в ЄС, США та Канаді питома вага експорту сільськогосподарської продукції в загальному товарного експорті становить відповідно 9,3%, 9,6% та 12,9%;

-для таких країн-лідерів світового сільськогосподарського експорту як Нова Зеландія, Аргентина та Чилі його частка в національному експорту є загрозливо великою – 58,1%, 45,8% та 40% відповідно;

-крім групи провідних експортів сільськогосподарської продукції слід виділити також сукупність країн, для яких експорт цієї продукції є основним, тобто перевищує 40% експортних поставок

До таких країн належать: Беліз (86,3%), Кот д’Івуар (59,4%), Еквадор (49,4%), Ефіопія (84,2%), Гватемала (54,2%), Гондурас (52,4%), Ісландія (65,6%), Кенія (61,3%), Мадагаскар (61,6%), Нікарагуа (70,7%), Парагвай (83,4%), Судан (58,5%), Уругвай (54,9%) та Зімбабве (59,6%).

 

За даними Секретаріату СОТ, внутрішня підтримка сільськогосподарського виробництва, що здійснює вплив на торгівлю, становить 104 млрд. дол. США або майже 20 % обсягу світової торгівлі сільськогосподарською продукцією (в 2001 році обсяг світової торгівлі сільськогосподарською продукцією дорівнював 547 млрд. дол. США). З цієї підтримки 84% припадає на країни Четвірки - США, Японію, ЄС та Канаду. Найбільшу кількість субсидій отримують м‘ясні, молочні, зернові продукти та цукор - 82% загальної суми субсидій.

 

В цілому країни ОЕСР витратили в 2001 році 311 млрд. дол. США на підтримку сільськогосподарського виробництва. При цьому 31% загальної виручки фермерських господарств в цих країнах становила державна підтримка. Іншими словами, на кожний зароблений фермерським господарством долар - 31 цент надходив у вигляді підтримки з боку держави. По окремих країнах цей показник складав (в порядку зменшення): Швейцарія – 69%, Норвегія – 67%, Корея – 64%, Японія – 59%, Ісландія – 59%, ЄС – 35%, США – 21%, Мексика – 19%, Чехія – 17%, Канада – 17%, Туреччина – 15%, Угорщина – 12%, Польща – 10%, Австралія – 4% та Нова Зеландія – 1%.

 

Щоб стимулювати реформи міжнародної торгівлі сільськогосподарською продукцією, ряд невеликих країн об’єдналися в Кернську Групу (Cairns Group). Членами цієї групи стали Аргентина, Австралія, Болівія, Бразилія, Канада, Чилі, Колумбія, Коста-Ріка, Фіджі, Гватемала, Індонезія, Малайзія, Нова Зеландія, Парагвай, Філіппіни, Південна Африка, Таїланд і Уругвай. Частка цих країн у світовій торгівлі сільськогосподарською продукцією становить 30%.

 

З моменту створення Кернської Групи в 1986 році, вона домоглася того, сільське господарство стало окремим предметом переговорів на Уругвайському раунді, в результаті чого була укладена Угода про сільське господарство.

 

Угода про сільське господарство є однією з найбільш складних угод СОТ внаслідок наявності різноманітних понять і правил, які при застосуванні на практиці є неоднозначними і такими, що викликають суперечки між країнами-членами.

• “Товари, охоплені Угодою”: до них належать товари, що за гармонізованою системою опису та кодування товарів містяться в групах 1-24 за винятком риби та рибопродуктів, а також ряд інших товарів.

• Основний текст Угоди та додатки до неї визначають рамкові правила, а конкретні зобов’язання країн-членів містяться в індивідуальних Розкладах країн.

 

В преамбулі до Угоди визначені основні чотири галузі конкретних зобов’язань країн-членів:

• доступ до ринку;

• внутрішня підтримка вітчизняного виробника;

• експортна конкуренція;

• санітарні та фітосанітарні питання.

 

Зобов’язання країн-членів СОТ щодо скорочення експортних субсидій (млн. дол. США)

Крани-члени	Експортні субсидії	Розподіл експортних субсидій за окремими товарами
Базов.	Кінц.	скорочення %
ЄС				Яловичина(19%),пшениця(17%),фуражне зерно(13%),масло(13%), інші молочні продукти(10%)
Австрія				Живі тварини (45%), пшениця (14%), яловичина (13%), сир (12%)
США				Пшениця (61%), сухе незбиране молоко (14%)
Мексика				Цукор (76%), хлібопродукти (21%)
Фінляндія				Масло (25%), фуражне зерно (22%), інші молочні продукти (13%)
Швеція				Свинина (21%), пшениця (21%), фуражне зерно (17%)
Канада				Пшениця (47%), фуражне зерно (18%)
Швейцарія				Інші молочні продукти (65%)
Пвд Африка				Фрукти та овочі (24%), хлібопродукти (14%), пшениця (13%), цукор (10%)
Туреччина				Фрукти та овочі (36%), пшениця (23%)
НоваЗеландія				Інформація відсутня
Норвегія				Сир (54%), свинина (19%), масло (12%)
Австралія				Інші молочні продукти(32%),сухе незбиране молоко(27%),сир(25%), масло (16%)

 

Тарифікація: встановлення країнами-імпортерами нових ставок мита для товарів, щодо яких вони застосовувати нетарифні заходи (тарифний еквівалент нетарифних заходів був розрахований на основі середніх світових ринкових цін та внутрішньої ціни в країні-імпортері за 1986-1988 роки).

 

Виникла проблема “брудної тарифікації”: замість лібералізації торгівлі спостерігалося фактичне короткострокове зростання торгових бар’єрів. Так, у 1997 році канадські тарифи на імпорт олії в межах 2488 тонн складали від 2,6 до 21,4 центів за кілограм, а після тарифікації квоти тариф складав 333,8%. Отже, доступ на ринок при здійсненні тарифікації був фактично неможливий.

 

Зобов’язання щодо забезпечення мінімального доступу до ринку: мінімальний доступ досягається шляхом встановлення тарифних квот на рівні 5% від внутрішнього споживання у базисному періоді (1986-1988 роки) для розвинених країн. До товарів, на які поширюються зобов’язання щодо мінімального доступу, входить м’ясо, молочні продукти, а також деякі види свіжих овочів і фруктів.

 

Країни-імпортери сільськогосподарської продукції мають право застосовувати один з наступних типів захисних заходів:

 

• загальні захисні заходи, передбачені Статтею ХІХ ГАТТ 1994 та Угодою про захисні заходи;

 

• спеціальні захисні заходи Угоди про сільське господарство, передбачені Статтею 5.8.

 

Різниця між цими двома способами полягає в тому, що загальні захисні заходи можуть вживатися лише у випадку наявності серйозної шкоди або загрози заподіяння серйозної шкоди національному виробнику, тоді як спеціальні захисні заходи можуть бути прийняті без необхідності доведення негативного впливу на внутрішнє виробництво. Останній тип заходів може застосовуватися якщо імпортні ціни впадуть нижче певного рівня або обсяг імпорту зросте понад певний рівень.

 

Країна може застосовувати спеціальні захисні заходи тільки при наявності двох умов: якщо була здійснена тарифікація стосовно товару по відношенню до якого планується застосовувати захід; якщо у своєму Розкладі після тарифікації країна зробила по відношенню до цього товару позначку “SSG” (спеціальний захисний захід – Special Safequard).

 

*Правила внутрішньої підтримки вітчизняного товаровиробника

Угода поділяє субсидії на три категорії:

• зелені (не мають негативного впливу на торгівлю, дозволені);

• сині (не мають негативного впливу на торгівлю, дозволені);

• жовті (негативно впливають на торгівлю, підлягають скороченню).

Заходи, які відносять до “зелених” субсидій: не повинне бути надання цінової підтримки виробникам. До зелених субсидій, які надаються в межах урядових програм, належать:

• загальні послуги (дослідницькі програми, боротьба з шкідниками та захворюваннями, послуги з навчання, підготовка спеціалістів, розповсюдження інформації та консультативні послуги, інспектування, послуги з маркетингу і просування товару на ринок, послуги щодо створення інфраструктури);

• створення державних резервів для забезпечення продовольчої безпеки;

• внутрішня продовольча допомога;

• прямі виплати виробникам;

• підтримка доходу, не пов’язана з виробництвом;

• фінансова участь уряду у програмах страхування доходів та гарантування безпеки доходів;

• виплати (що здійснюються прямо або через фінансову участь уряду у програмах страхування врожаїв) на відшкодування збитків від стихійних лих;

• допомога на структурну перебудову, що надається через програми виведення виробників з сільськогосподарського виробництва;

• допомога на структурну перебудову, яка надається через інвестиції;

• виплати за програмами охорони навколишнього середовища;

• виплати за регіональними програмами надання допомоги.

До зеленої скрині відносяться також інші заходи – так звані заходи de minimis – які мінімально впливають на виробництво і торгівлю сільськогосподарськими товарами і які не є об’єктом скорочення.

До них належать внутрішні субсидії, не пов’язані з конкретним товаром, якщо вони не перевищують 5% вартості сільськогосподарського виробництва.

Для країн, що розвиваються, цей рівень de minimis становить 10%.

Крім того, як зелена субсидія може кваліфікуватися специфічна підтримка, що надається на конкретний товар, розмір якої не перевищує 5% від загальної вартості виробництва цього товару (для країн, що розвиваються цей рівень de minimis складає 10%).

 

До субсидій синьої скрині належать прямі виплати за “програмами обмеження виробництва” сільськогосподарської продукції, якщо:

 

• такі виплати прив’язані до конкретних площ та врожаїв;

• такі виплати здійснюються на 85 або менше відсотків від базового рівня виробництва;

• виплати на худобу здійснюються на чітко визначену кількість голів.

 

Заходи синьої скрині – це ті заходи, що прямо пов’язані з виробництвом, наприклад, платежі, що впливають на розміри посівних площ чи кількість тварин. Але ці заходи повинні бути частиною програми, що обмежують виробництво шляхом встановлення максимальних обсягів випуску або примушення фермерів залишати не засіяною частину їх землі. Країни, що використовують ці види заходів, доводять, що їх реалізація менш впливає на масштаби деформації торгівлі, ніж заходи жовтої скрині. Так чи інакше, заходи синьої скрині залишаються в СОТ предметом дискусій.

 

Всі заходи, не розглянуті вище, тобто ті, які не стосуються заходів зеленої і синьої скрині, відносяться до категорії заходів жовтої скрині і повинні бути скорочені в визначеному порядку, оскільки вони можуть викликати неприпустимі торгові порушення.

 

До субсидій жовтої скрині, як правило, відносять:

• дотації на продукцію тваринництва і рослинництва, на племінне тваринництво, на елітне насінництво, на комбікорми тощо;

• компенсації частини витрат на придбання мінеральних добрив і засобів хімічного захисту рослин, на енергоносії, на витрати по підвищенню родючості земель, а також компенсації вартості техніки, що була придбана шляхом зустрічного продажу сільгосппродукції;

• витрати лізингового фонду, витрати на ремонт і поточне утримання меліоративних систем, на створення сезонних запасів запчастин і матеріально-технічних ресурсів;

• капіталовкладення виробничого призначення, крім витрат на меліорацію та водне господарство;

• цінова підтримка: компенсація різниці між закупівельною та ринковою ціною на сільськогосподарську продукцію;

• надання виробнику товарів (послуг) за цінами нижче ринкових; закупівля у виробників товарів (послуг) за цінами вище ринкових;

• пільгове кредитування сільгоспвиробників за рахунок бюджетів різних рівнів, включаючи списання та пролонгацію боргів;

• пільги на транспортування продукції сільського господарства.

 

Угодою встановлюється верхня межа сукупної внутрішньої підтримки (розрахованої як сукупний вимір підтримки - СВП), яку уряди можуть надавати внутрішнім виробникам. СВП розраховується на індивідуальній потоварній основі, як різниця між фіксованою зовнішньою довідковою та застосовуваною регульованою ціною, помножена на обсяг виробництва продукції. Щоб отримати значення СВП, всі внутрішні субсидії, не пов’язані з конкретним товаром, додаються до загальної суми субсидій, розрахованої на індивідуальній основі для кожного товару.

 

З метою надання гнучкості стратегії уряду, СВП повинні бути скорочені поступово, згідно з погодженими графіками. Країни-члени СОТ погодилися здійснити ці скорочення на наступних умовах:

	Розвинені країни та перехідні економіки	Країни, що розвиваються
Рівень зменшення СВП	-20%	-13%
Термін скорочення	1995-2001 рр.	1995-2005 рр.

 

Один з недоліків цього методу скорочення СВП полягає в тому, що він як правило, не зачіпає найбільш деформовані торгові сфери внаслідок того, що самі уряди вирішують де і наскільки скоригувати підтримку.

 

Канада, наприклад, має досить неконкурентних, але “впливових” виробників молочних продуктів, яких поки що не торкнулося скорочення СВП, тому що уряд вважає за потрібне застосувати скорочення підтримки до інших галузей сільського господарства Канади.

 

*Експортні субсидії

Експортні субсидії надаються виробникам для створення або підтримки конкурентних переваг на зарубіжних ринках.
Щодо промислової продукції, ще правилами ГАТТ було заборонено застосування експортних субсидій на цю продукцію.
Щодо сільськогосподарської продукції - Угода про сільське господарство до 2001 р. передбачила скорочення застосування експортних субсидій.

Умови	Розвинені країни та перехідні економіки	Країни, що розвиваються
Скорочення сукупних бюджетних витрат на експортні субсидії	-36%	-24%
Скорочення сукупного обсягу експорту, охопленого субсидіями	-21%	-14%

 

Відповідно до Угоди про сільське господарство під скорочення країнами-членами СОТ підпадають такі категорії експортних субсидій:

• надання урядом прямих субсидій, які залежать від показників експорту;

• продаж урядами некомерційних запасів (що перебувають у державній власності) сільськогосподарської продукції за ціною нижчою за порівняну, що призначається на аналогічний товар при продажу його покупцям на внутрішньому ринку;

• виплати при експорті певного сільськогосподарського товару, які фінансуються за підтримки уряду, незалежно від того, чи має місце витрата державних коштів чи ні, у тому числі виплати, які фінансуються за рахунок надходжень від зборів, стягнутих із такого ж сільськогосподарського товару або, з якого виробляється експортний товар;

• надання субсидії на скорочення витрат, пов’язаних зі збутом за експорту сільськогосподарської продукції (за винятком широкодоступних послуг зі сприяння експорту та консультаційних послуг), в тому числі витрати навантаження і розвантаження товару, підвищення якості та інші витрати на переробку, а також витрати на міжнародні перевезення та фрахт;

• витрати на внутрішні перевезення та фрахт за експортних поставок, які надаються або встановлюються урядом на умовах, сприятливіших, ніж для поставок на внутрішній ринок;

• субсидії на сільськогосподарську продукцію, які залежать від її включення до виробництва товарів на експорт.

*Застосування технічних бар’єрів у торгівлі

- всі державні заходи контролю і обмежень, пов’язаних з вимогами до технічних параметрів товару, які можуть бути використання як засіб обмеження доступу тих чи інших товарів на внутрішній ринок країни

- Мета застосування - забезпечення безпеки споживання чи використання товарів, але на практика вони часто застосовуються як засіб обмеження небажаного імпорту.

Регулюються:

• Угода про технічні бар’єри у торгівлі – ТБТ (ТВТ – Agreement on Technical Barriers to Trade);

• Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів – СФЗ (SPS – Agreement on the Applicant on Sanitary and Phytosanitary Measures).