Характеристика ембріогенезу. Зародкові оболонки. Гістогенез і органогенез.

 

Індивідуальний розвиток організму називають онтогенезом.

 

 

Онтогенез

Ембріональний розвиток

Постембріональний розвиток

 

 

Перший етап онтогенезу — ембріональний розвиток — у свою чергу, можна поділити на кілька періодів: дроблення, гаструляція, формування тканин і органів зародка. У процесі ембріонального розвитку людини зберігаються загальні закономірності розвитку і стадії, характерні для хребетних тварин.

Процес внутрішньоутробного розвитку зародка людини продовжується в середньому 280 доби (10 місячних місяців). Ембріональний розвиток людини можна розділити на три періоди:

· початковий (1-я тиждень розвитку),

· зародковий (2—8-я тиждень розвитку),

· плодовий (з 9-й тижня розвитку до народження дитини).

На початковому етапі відбувається запліднення, утворення морули, бластули. До кінця зародкового періоду утворюється гаструла, закінчується закладка основних ембріональних зачатків тканин і органів і зародок здобуває основні риси, характерні для людини. Під час плодового (фетального періоду) відбувається остаточне формування усіх внутрішніх та зовнішніх органів, систем органів та пологи.

Зигота, яка утворюється у ре­зультаті злиття жіночої і чоловічої гамет, являє собою одноклітинну ста­дію розвитку багатоклітинного орга­нізму. Зигота ділиться шляхом мітозу, але, на відміну від звичайних соматичних клітин, інтерфаза дуже коротка і бластомери не ростуть, а з кожним наступним поділом зменшуються. Поділ клітин, який не супроводжується ростом називається дробінням.

Дробіння

 

 

 

 

Перший поділ зиготи відбувається в площині меридіана. Потім кожний із бластомерів одночасно знову ділиться також у площині меридіана, й утворюються чотири клітини однакової величини, кожна з яких несе в собі повний набір інформації про новий організм. Ці бластомери, якщо їх відділити один від одного, дадуть чотири окремих організми. Таке явище іноді спостерігається в нормі з утворенням двох або чотирьох однояйцевих близнят. Скупчення клітин, утворених в результаті дробіння називаеться морула.

Морула дає початок бластулі – одношаровому зародку. Коли кількість бластомерів досягає 64, всередині зародка утворюється невелика порожнина (бластоцель), заповнена рідиною. У процесі подальшого зростання числа клітин порожнина збільшується, а всі клітини розміщуються на поверхні зародка в один шар. Це і є бластула. Далі поділ клітин уповільнюється, інтерфаза подовжується, і зменшення розмірів клітин зародка (здрібнення) припиняється. Тому наступні мітотичні поділи не називають дроблінням, а клітини зародка називають не бластомерами, а ембріональними клітинами.

На наступному етапі ембріонального періоду відбувається процес формування гаструли — гаструляція. Гаструляція може відбуватися кількома способами:

· інвагінація (випинання бластодерми на одному з полюсів бластули);

· деламінація (розшару­ванням);

· епіболія (обростанням);

· імміграція (прониканням всередину).

Частіше всього спо­стерігається змішаний тип гаструля­ції, коли одночасно відбувається і впинання, і обростання, і міграція клітин. Зовнішній шар клітин називається ектодермою, а внутрішній ентодермою. Третій, або середній, зародковий листок називається мезодермою. Він утворюється між зовнішнім і внутрішнім зародковими листками.

Гістогенез — процес утворення тка­нин, органогенез — формування орга­нів. Диференційований на три ембріо­нальні листки зародковий матеріал дає початок всім тканинам і органам. Першою починає формуватися нервова трубка – нейрула. Цей процес називається нейруляція. Нервова трубка утворюється на майбутньому спинному боці зародка шляхом впинання ектодерми у вигляді жолобка. Останній поглиблюється, верхні краї його змикаються й утворюється нервова трубка - зачаток центральної нервової системи. Водночас під нервовою трубкою з ентодерми утворюється тяж клітин, який згодом формує хорду. Із ектодерми окрім нервової системи розвиваються зовнішній по­крив шкіри — епідерміс і його похідні (нігті, волосся, сальні і потові зало­зи, емаль зубів, сприймаючі клітини органів зору, слуху, нюху тощо). Із ентодерми розвивається епітелі­альна тканина, яка вистилає органи дихальної, частково сечостатевої і травної систем, у тому числі печінку і підшлункову залозу. Із мезодерми утворюються зачатки скелета, мускулатури, кровоносної системи, статеві та видільні органи.

Під час ембріонального періоду утворюються зародкові оболонки або тимчасові (провізорні) органи - це органи які виконують тимчасові функції лише під час ембріонального розвитку. До них належать:

жовтковий мішок - бере участь у живленні і диханні ембріона до 7–8-го тижня, а потім піддається зворотному розвитку;

алантоїс - бере участь в утворенні плаценти та пупкового шнура. Має густу сітка кровоносних судин, завдяки яким здійснюється газообмін зародка з зв'язок з організмом матері;

амніон - формує амніотичну оболонку, яка перетворюється на заповнену рідиною амніотичну порожнину. Головна функція полягає у виробленні амніотичної рідини. Вона створює необхідне для розвитку зародка водне середовище, забезпечує плід поживними речовинами, виконує захисну функцію, амортизуючи можливі струси та удари, а також попереджуючи потрапляння до плода шкідливих агентів;

алантоїс (не досягає значного розвитку, але має значення у забезпеченні дихання і живлення зародка на перших етапах розвитку. На 2-му місяці ембріогенезу алантоїс редукується);

пупковий канатик (забезпечує ембріон поживними речовинами та оксигеном, перешкоджає проникненню шкідливих агентів з плаценти до ембріона, виконуючи таким чином захисну функцію);

хоріон (або ворсинкова оболонка, проникає в слизову оболонку матки і разом з нею утворює плаценту);

плацента (орган, що утворюється під час вагітності й забезпечує зв’язок між організмом матері і плодом. Плацента виконує:

· трофічну,

· депонуючу,

· дихальну,

· екскреторну (для плода),

· ендокринну,

· захисну (включаючи імунний захист) функції.