Зародження та розвиток професійного українського театру.

Поряд з відомими раніше.вертепом та шкільною драмою у той час з'являються нові види і форми українського сценічного мистецтва, серед яких провідне місце займав театр. Шкільна драма, що набула значного поширення, за своїм характером залишалася в основному релігійно-повчальною. Одночасно вона зверталася і до історико-патріотичної тематики. Студенти Києво-Могилянської академії, Харківського, Чернігівського та Переяславського колегіумів, де. головним чином зосереджувалося літературне та мистецьке життя, ставили трагікомедію Ф. Прокоповича «Володимир», історичні драми М. Козачинського, «Комедійну дію» М. Довгалевського. На основі образів минулого у цих виставах розкривалися проблеми тогочасного політичного і культурного розвитку.

Значної популярності досягли інтермедії (короткі одноактні вистави), які виконувалися між частинами шкільної драми. В них зображалися сцени з життя селян, козаків» міщан. Мова акторів була насичена прислів'ями та приказками.

Разом з позитивними рисами, що були притаманні народу, викривались негативні риси представників панства, їх зажерливість, хабарництво, моральна розпуста. В окремих інтермедіях висловлювався протест проти шляхетської сваволі та релігійних утисків. У другій половині XVIII ст. інтермедії перетворилися в самостійні одноактні комедійні п'єси, які витіснили на другий план шкільну Драму.

В другій половині XVII—XVIII ст. подальшого розвитку досягає ляльковий театр-вертеп. Вертепні вистави, як правило, супроводжували торги, ярмарки, свята. Популяризації театру-вертепу в народі сприяли мандрівні дяки — студенти Києво-Могилянської академії.

Вертепна драма поділялася на дві частини: спочатку розігрувалася традиційна різдвяна драма — легенда про народження Христа. Друга — народно-побутова частина вертепного дійства мала світський характер і складалася з окремих побутових сцен, наповнених характерним українським гумором. Побутові сцени становили основу інтермедій, які були тісно пов'язані з розвитком шкільного театру й шкільної драми. Завдяки жанру інтермедії на сцену проникали українська мова й пісня. В діалогах звучали одвічні прагнення народних мас до свободи і рівності. Вертепні вистави та інтермедії сприяли розвитку українського народного комерційного театру.

Дальший розвиток сценічного мистецтва привів до виникнення нової форми народного театру, в якому ярмаркові вистави переносились до своєрідної конструкції приміщення-балагана. Театр балагана поєднував у собі елементи мистецтва лицедіїв, народної драми та шкільного театру. До його репертуару входили твори українських та іноземних авторів, п'єси, інтермедії. Зокрема, мала успіх п'єса Г. Кониського «Воскресіння мертвих».

На зразок театру російського дворянства у XVIII ст. українські магнати створили кріпацький театр. У театральних видовищах, які влаштовували у своїх маєтках феодали, акторами виступали кріпаки. Кріпацькі трупи ставили п'єси українською і російською мовами, до їх репертуару входили оперні та балетні вистави. Все це свідчило про розвиток народного сценічного та хорового мистецтва.

Зародження професійного театру в Україні припадає на кінець XVIII ст. Першим постійним театром був Харківський, заснований у 1798 р. В його репертуарі були «Недоросток» Д. Фонвізіна, «Мельник-чаклун» О. Аблесимова, «Наніна» Вольтера та ін. Подібні професійні трупи виникли і в інших містах. Звичайно, виконавська майстерність акторів не завжди була високою, але їх діяльність створювала відповідний грунт, на якому відбувався дальший розвиток українського професійного театру.

 

 

Модерн в Україні.

Вже на початку XX ст. українська культура відзначалась прагненням вирвати людину з "рамок біологічного існування" і ввести її до широкої часової й просторової перспективи, до єдності зі Всесвітом. Зокрема, творчість В. Пачовського тяжіла до таємничого зв'язку з космічною нескінченністю світу.

Втрата віри в красу, ідеально-духовні початий особистості, матеріалізація туги, поетизація суму, страждання, болю, оповиті традиційними мотивами фольклорно-поетичної тематики, що набули вселенського звучання. Вони окреслюють характер творчості молодих, талантів галицької України (Б. Лепкий, В. Пачовський, П. Карманський, С. Чарнецький, О. Луцький, В. Бирчак, М. Яцків, О. Турмінський), що входили до угруповання "Молода Муза" (1906). це був клуб літераторів, до якого тяжіло чимало молоді,: композитор С. Людкевич, скульптор М. Паращук, живописець І. Северин, скрипаль і маляр І. Косинин. "Молода Муза" була однією з ланок в ланцюгові літературних організацій багатьох країн Європи — "Молода Бельгія", "Молода Німеччина", "Молода Франція", "Молода Польща" та ін., що проголосили своїм гаслом "мистецтво заради мистецтва".

поета П. Карманського. образи М. Яцківа (новели "Лісовий дзвін", "Поема долин"), драматичні поеми В. Пачовського ("Сон української ночі").Космічним пориванням означена творчість наддніпрянських письменників (М. Вороний, А. Кримський, М. Філянський, М. Чернявський, X. Алчевська, О. Кандиба, Г. Чупринка та ін.),

В архітектурі поява залізобетону та металевих конструкцій дозволили перекривати велетенські просторові об'єми, урізноманітнювати форму віконних прорізів та видобувати з примхливих конфігурацій і контрастів фактур нові декоративні та художні ефекти і на цій основі виробити оригінальну декоративну систему, що стала реакцією на попереднє еклектичне будівництво.

У мало не фантастичному "будинку з химерами" (по вул. Банківській у Києві) архітектора В. Городецького уподібнення довершеній органічній формі виражено у сполученні скульптурно трактованих об'ємів Подібне бачимо в архітектурі видатного сучасника Городецького — каталонця А. Гауді.

Архітектура 1900-х рр. становила своєрідний путівник по різних історичних епохах та країнах. Український модерн — це і вертикальне устремління готичних форм Миколаївського костьолу, і раціональна строгість французького класицизму XVII ст. у будівлях харківського архітектора О. Бекетова Тогочасний живопис про свою переорієнтацію у рамках нової концепції заявив поетичним утвердженням непереможної вітальної (червоний колір) енергії у відомому "Портреті дівчини у червоному капелюсі" О. Мурашка.. У російській малярській школі цю ідею було проголошено "Дівчинкою з персиком" В. Сєрова.

картини М. Пимоненка "Весілля в Київській губернії, "Селянської родини" О. Мурашка, картини П. Холодного "Казка про дівчину й паву", С. Васильківського ("Бездоріжжя"),

Європейська вишуканість перетворень реальності в ідеальні, іншомовні образи в картинах О. Мурашка Образ сільського хлопчика-скрипаля в картинах "Українська мадонна", "Стрілецька мадонна"; українських художників-авангардистів К. Малевича, В. Єрмілова, Д. Бурлюка, О. Бо-гомазова.Майстри модерну в архітектурі теж надихались українським народним будівництвом, ужитковим мистецтвом

 

36.

Серед архітектурних пам'яток XIX - початку XX ст. значну цінність має оперний театр в Києві, побудований у 1897-1901 рр. за проектом архітектора Віктора Шретера. До кращих споруд Києва початку XX ст. належить будинок педагогічного музею (1909-1912) архітектора Павла Альошина (1881-1961). Музей діяв до березня 1917 р. Тепер там знаходиться Будинок вчителя. За проектом українського архітектора Генріха Гая (1875-1936) у Києві збудовано перший в Україні критий (Бессарабський) ринок (1910-1912). Дуже швидко забудовувалася Одеса. Вона в кінці XIX ст. за кількістю населення вийшла на третє місце в Росії і стала найбільшим містом України. У 1884-1887 рр. за проектом австрійських архітекторів Германа Гельмера (1849-1919) і Фсрдінанда Фельнера (1847 р. -?) у формах ренесансу з елементами бароко збудовано в Одесі міський театр (нині - театр опери та балету). Відродженню української культури та піднесенню її на новий, більш високий щабель, сприяла діяльність Василя Кричевського (19.12.1872 (за іншими даними - 12.01.1873) - 15.11.1952 рр.) - архітектора, графіка, ілюстратора, майстра книги, живописця. Найбільші досягнення були у нього в оформленні книги, зокрема обкладинки, та в архітектурі. Серед його робіт - фасад і внутрішнє оформлення Полтавського губернського земства (1903-1908 рр., тепер - краєзнавчий музей), будинок Лохвицького народного дому, комплекс гончарної майстерні в Опішні.