Зародження і розвиток ПЕ. Основні напрями, школи і течії в ПЕ

Зародження і розвиток ПЕ. Основні напрями, школи і течії в ПЕ

Політична економія як самостійна наука виникла в період зародження капіталізму, формування національного ринку. Вона виражала інтереси буржуазії як класу, що народжувався в ту пору. Як зазначалося раніше, термін «політична економія» ввів до наукового лексикону французький економіст Антуан де Монкретьєн (1575—1621), який у 1615 р. опублікував працю «Закони суспільного господарства (Трактат політичної економії)», де йшлося про закони розвитку суспільного господарства.

Капіталістичні відносини в пору їх зародження одержали найбільший розвиток у торгівлі. Відповідно, і перший напрям політичної економії — меркантилізм — виходив з того, що торгівля є джерелом багатства. З усіх видів діяльності пріоритет надавався праці, зайнятій у торгівлі, перш за все в міжнародній, оскільки вона сприяла нагромадженню багатства, яке ототожнювалось тоді з грошима, золотом.

У міру проникнення капіталу у сферу виробництва формувалася класична політична економія. Перші її представники — фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694—1774) — перенесли питання про походження суспільного багатства зі сфери обігу у сферу виробництва.

У середині ХІХ ст. сформувався пролетарський напрям у політичній економії, який розробив її основоположник Карл Маркс (1818—1883). Марксизм висунув положення, що предметом політекономії є виробничі відносини людей у їх взаємозв’язку з продуктивними силами. У рамках марксистської політекономії було розроблено вчення про суспільно-економічні формації, закономірності їх розвитку та зміни. Марксистська політекономія поглибила вчення про трудову теорію вартості, а також розробила теорію додаткової вартості.

Неокласичний напрям є однією зі складових частин сучасної політекономії. Елементом неокласичної політекономії є кейнсіанство, фундатором якого став видатний англійський економіст Джон Кейнс

Одним з напрямів політекономії є інституціоналізм, який склався наприкінці ХІХ—на початку ХХ ст. у різних модифікаціях. Прихильники інституціоналізму основою розвитку економіки суспільства вважають соціальні інститути.

Предмет ПЕ

Предмет ПЕ – уся система економічних відносин людей, їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами та політ., ідеологічними і соц. інститутами суспільства. Вона, пізнаючи закони показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, якнайкраще виробляти різні товари і послуги, розподіляти і обмінювати їх з метою максимального задоволення потреб людей.

Економічна теорія і ПЕ

Економі́чна тео́рія — наука про основні закономірності розвитку економічної системи, поведінку людини і груп людей у виробництві, розподілі та споживанні життєвих благ з метою задоволення потреб при обмежених (рідкісних) ресурсах, що породжує проблему економічного вибору і конкуренцію за їх використання. Це наука, яка вивчає економічні закони і економічні відносини. Економічна теорія переважно ретроспективна наука. Вона вивчає те, що було і є в господарському житті. Але може також включати прогнози майбутнього, зокрема обґрунтування певних програм, планів розвитку економіки тощо.

ПЕ – це суспільна наука, що досліджує проблему такого використання чи переміщення рідкісних ресурсів, при якому досягається найбільше максимальне задоволення безмежних потреб суспільства.

Спільне між економічною теорією і ПЕ: єдність наук (дослідження відносин між людьми)

Відмінне: економічна теорія досліджує економ. відносини як вираз економічних інтересів людей.

 

Закони, принципи, категорії ПЕ.

Економічна категорія — це наукове поняття, яке характеризує окремі сторони економічного явища. Сутність економічної категорії визначається такими критеріями: відображає не природні властивості речей і предметів, а характерну властивість певної системи (елементу, ланки) економічних відносин людей; має об’єктивний характер, оскільки відбиває об’єктивну дійсність; має історичний характер, оскільки значна частина категорій політичної економії на певному етапі розвитку суспільного виробництва відмирає.

У курсі політичної економії широко використовуються такі категорії: власність, товар, вартість, гроші, капітал, капіталістична економіка, ринок, наймана праця, заробітна плата та багато інших.

В економіці діє низка економічних законів. Економічний закон виявляє суттєві, стійки і необхідні причинно-наслідкові зв’язки і взаємозалежності даного економічного процесу.

Економічна наука класифікує економічні закони суспільства за такими великими групами:

усезагальні закони, які властиві будь-якому типу економічної системи. Вони виражають напрями поступального розвитку суспільного виробництва, об’єктивні основи зростання його ефективності, розвитку відносин власності тощо;

особливі економічні закони, що виражають такі особливості економічних відносин, які є спільними для декількох типів економічних систем. До них належать насамперед закони товарного виробництва і ринку;

специфічні економічні закони, які діють лише в умовах певного економічного ладу, наприклад капіталістичного чи соціалістичного.

У сукупності всі ці закони формують систему законів економіки та закономірності її розвитку.

Закони бувають: всезагальні, особливі, специфічні, стадіальні.

Економічні принципи – це узагальнення, що містять певні припущення, усереднення, що вказують на загальні тенденції розвитку економічної системи.

 

Методи економічних досліджень

Діалектичний метод пізнання виходить з того, що будь-яке економічне явище:

1)перебуває в русі: зароджується, розвивається, занепадає і відмирає;

2)має притаманні йому тотожність, відмінність, протилежність, конфліктність.

Структурно-функціональний метод розглядає будь-яке екон.явище як системне з обов'язковим аналізом функцій взаємодіючих елементів. Однією з ознак системи є цілісність.

Емпіричний метод. За цим методом всі науки – емпіричні. Це означає, що вони базуються на фактах, спостереженнях, що піддаються перевірці через відомі факти або певні явища.

Формаційний метод пізнання застосовується при дослідженні розвитку виробничих відносин.

Метод наукової абстракції означає очищення наших уявлень про процеси від випадкового, минулого. У результаті абстрагування виводяться екон.категорії, тобто наукові поняття, які характеризують окремі сторони екон.явищ (товар, гроші, ціна..)

Дедуктивний та індуктивний методи. У результаті індукції досягається той самий результат, що і при абстракції – виведення принципів, законів і категорій із фактів. Дедукція означає перехід від загального до окремого.

 

Функції ПЕ. Місце ПЕ в системі екон.наук.

Політекономія виконує насамперед пізнавальну функцію. Вона покликана вивчати і пояснювати процеси і явища економічного життя суспільства на основі наукового доказу.

Практична функція політичної економії полягає в тому, щоб допомагати людям зрозуміти наше суспільство: описати, пояснити і спрогнозувати економічний прогрес.

Політична економія виконує також ідеологічну функцію. Багато питань політичної економії мають прямий вихід на ідеологічну сферу, зачіпають ідеологічну боротьбу різних суспільних сил, волю яких виражають відповідні партії.

Ще одна функція політекономії — методологічна. Політична економія виступає як теоретичний фундамент цілого комплексу економічних наук — галузевих і функціональних.

Політекономія, а відповідно і екон.теорія, є суспільною, провідною методологічною наукою в системі екон.наук. За словами М.Твена, "знання політекономії – першооснова вмілого керівництва державою". Сама назва"політ.економія" означає мистецтво держ. управління. нар.госп.Якщо виходити з того, що політекономія є ядром екон.науки, то її завдання, що випливає з практичних функцій, є, передусім, обґрунтування наукової основи екон. політики

 

Корисність продукту

Розрізняють об'єктивну та суб'єктивну корисність продукту. Об'єктивна корисність продуктів виробництва - це їх спроможність задовольняти ті чи інші потреби людей. Наприклад, корисність хліба - це задоволення потреб людей в їжі, в отриманні певних, необхідних організму калорій і речовин.

Суб'єктивна корисність - це задоволення, яке споживач отримує від споживання товарів чи послуг. Корисність - поняття виключно індивідуальне: що для одного споживача може мати високу корисність, іншим може сприйматися як антиблаго.

 

Товар та його властивості.

Економічною основою товарного виробництва є товар.

Товар - це продукт праці, який виробляється для обміну шляхом купівлі-продажу.

Властивості товару: по-перше, задовольняє певну потребу людини, по-друге, здатний обмінюватись на інші блага в певних пропорціях. Тобто йому властиві споживна вартість і вартість. Товаром може бути як матеріальне, так і нематеріальне благо, в тому числі й послуга.

Споживна вартість - здатність речі задовольнити певну потребу людини. Товари як споживні вартості відрізняються за призначенням у задоволенні потреб людини: одні з них задовольняють потреби в їжі, другі - в одязі, треті - у засобах пересування і тощо. Споживна вартість речей, їх корисність для людей тісно пов'язана з прогресом науки і техніки, розвитком продуктивних сил у цілому.

Вартість - уречевлена в товарі суспільно-необхідна праця, що затрачена на виготовлення даного товару.

Мінова вартість - видиме кількісне співвідношення, в якому споживні вартості одного роду обмінюються на споживні вартості іншого.

Об'єднує всі товари те, що вони - продукти праці, вони є вартостями. Мінові ж вартості виражають співвідношення між затратами праці на виробництво продуктів, що обмінюються. Саме вартість як уречевлена в товарах праця робить всі товари сумірними, надає їм спільного виміру. Як споживні вартості товари якісно різні, як вартості - якісно однорідні. Всі товари мають споживну вартість, але не всі є корисні.

Серед безлічі товарів, що існують в світі, є такі, що задовольняють одну й ту ж саму потребу людини. Такі товари називаються взаємозамінюваними (тобто субститутами). Взаємозамінюваною є також низка послуг.Крім того, існують товари, здатні задовольняти потреби людини лише в комплексі. Такі товари називають взаємодоповнюючими (або комплементарними).

Споживна вартість і вартість товару зумовлені двоїстим характером праці, втіленої у ньому. Праця товаровиробника є водночас і конкретною, і абстрактною. Конкретною називається корисна праця, яка створює речі, що задовольняють ті чи інші потреби.

Абстрактна праця визначає скільки часу (праці) було витрачено на в-во даного товару.

 

21. Проста і розвинена форми організації товарного виробництва.

Проста форма товарного виробництва. Товарне господарство, в якому продукти виробляються для обміну самостійними дрібними виробниками - це проста форма товарного виробництва. Просте товарне виробництво виступає як перша форма товарного виробництва, яка ніколи, не була головною ні в докапіталістичних, ні у капіталістичному суспільствах.

Воно характеризується дрібною приватною власністю, ручними знаряддями праці, відсталою примітивною технікою, зародженням ринку, стхійністю обміну, в-вом товарі, заснованим на особистій праці власників засобів в-ва.

Дрібне товарне виробництво є досить значним у країнах, що розвиваються. Там просте товарне виробництво виступає важливим фактором господарського розвитку.

Розвинена форма товарного виробництва. На різних історичних ступенях розвитку товарне виробництво має особливий зміст і відіграє різну роль, що визначається насамперед формами власності.

Воно хар. спільною найманою працею робітників, що відчужені від засобів в-ва, існує велика конкуренція між великими тов. виробниками, виникає ринок роб. сили та ін.. виробничих ресурсів, великою прив. власністю, механічними знар. праці, машинним та автоматизованим в-вом. Мета-одержання прибутку

Між простим і розвиненим товарним виробництвом існують такі суттєві відмінності:

1) простому товарному виробництву властиве пряме поєднання виробника із засобами виробництва, а розвиненому, навпаки, властиве відокремлення виробника від засобів виробництва, перетворення маси виробників у найманих працівників, які позбавлені засобів виробництва, відчужені від власності на них;

2) просте товарне виробництво основане на особистій праці, а розвинене товарне виробництво — на найманій, відчуженій праці;

3) в умовах простого товарного господарства селяни і ремісники виробляють товар одноосібно, а при розвиненому товарному виробництві на кожному підприємстві колективно працюють десятки, сотні і тисячі найманих робітників;

4) просте товарне господарство породжує розвинене товарне господарство, але останнє, навпаки, намагається знищити просте товарне господарство.

Спільна економічна основа — приватну власність на всі ресурси і продукти.

Спільна риса простого і розвиненого товарного виробництва — існування ринку та грошей.

Конкуренція і моделі ринків

Конкуренція — боротьба (суперництво) мiж товаровиробниками за найвигiднішi умови виробництва i збуту товарiв i послуг, за привласнення найбiльших прибутків чи інших переваг.

За формами конкуренції економічна теорія виділяє чотири моделі ринку:

1) За чистої конкуренції дуже велика кількість фірм виробляє стандартизований продукт, контроль над ціною відсутній, а новостворені фірми можуть вільно ввійти в цей ринок, нецінова конкуренція відсутня.

2) Монополістична конкуренція означає ринкову ситуацію, за якої відносно велика кількість невеликих виробників пропонує схожу, але неоднакову продукцію. В умовах монополістичної конкуренції економічне суперництво зосереджується не лише на ціні, але й на нецінових чинниках збуту товарів

3) За олігополії на ринку є лише декілька продавців, які узгоджують між собою ціни та обсяги виробництва. Продукти повинні бути стандартизовані й диференційовані, а входження в олігопольні галузі є надто складним і суперечливим процесом.

4) за чистої монополії на ринку однорідного продукту чи послуги працює єдина фірма, входження нових фірм у галузь заблоковане з низки причин, а диференціації послуг немає. присутній значний контроль за ціною.

 

Зародження і розвиток ПЕ. Основні напрями, школи і течії в ПЕ

Політична економія як самостійна наука виникла в період зародження капіталізму, формування національного ринку. Вона виражала інтереси буржуазії як класу, що народжувався в ту пору. Як зазначалося раніше, термін «політична економія» ввів до наукового лексикону французький економіст Антуан де Монкретьєн (1575—1621), який у 1615 р. опублікував працю «Закони суспільного господарства (Трактат політичної економії)», де йшлося про закони розвитку суспільного господарства.

Капіталістичні відносини в пору їх зародження одержали найбільший розвиток у торгівлі. Відповідно, і перший напрям політичної економії — меркантилізм — виходив з того, що торгівля є джерелом багатства. З усіх видів діяльності пріоритет надавався праці, зайнятій у торгівлі, перш за все в міжнародній, оскільки вона сприяла нагромадженню багатства, яке ототожнювалось тоді з грошима, золотом.

У міру проникнення капіталу у сферу виробництва формувалася класична політична економія. Перші її представники — фізіократи на чолі з Франсуа Кене (1694—1774) — перенесли питання про походження суспільного багатства зі сфери обігу у сферу виробництва.

У середині ХІХ ст. сформувався пролетарський напрям у політичній економії, який розробив її основоположник Карл Маркс (1818—1883). Марксизм висунув положення, що предметом політекономії є виробничі відносини людей у їх взаємозв’язку з продуктивними силами. У рамках марксистської політекономії було розроблено вчення про суспільно-економічні формації, закономірності їх розвитку та зміни. Марксистська політекономія поглибила вчення про трудову теорію вартості, а також розробила теорію додаткової вартості.

Неокласичний напрям є однією зі складових частин сучасної політекономії. Елементом неокласичної політекономії є кейнсіанство, фундатором якого став видатний англійський економіст Джон Кейнс

Одним з напрямів політекономії є інституціоналізм, який склався наприкінці ХІХ—на початку ХХ ст. у різних модифікаціях. Прихильники інституціоналізму основою розвитку економіки суспільства вважають соціальні інститути.

Предмет ПЕ

Предмет ПЕ – уся система економічних відносин людей, їх єдності і взаємодії з обмеженими продуктивними силами та політ., ідеологічними і соц. інститутами суспільства. Вона, пізнаючи закони показує, як люди і суспільство мають здійснювати кінцевий вибір рідкісних ресурсів, якнайкраще виробляти різні товари і послуги, розподіляти і обмінювати їх з метою максимального задоволення потреб людей.

Економічна теорія і ПЕ

Економі́чна тео́рія — наука про основні закономірності розвитку економічної системи, поведінку людини і груп людей у виробництві, розподілі та споживанні життєвих благ з метою задоволення потреб при обмежених (рідкісних) ресурсах, що породжує проблему економічного вибору і конкуренцію за їх використання. Це наука, яка вивчає економічні закони і економічні відносини. Економічна теорія переважно ретроспективна наука. Вона вивчає те, що було і є в господарському житті. Але може також включати прогнози майбутнього, зокрема обґрунтування певних програм, планів розвитку економіки тощо.

ПЕ – це суспільна наука, що досліджує проблему такого використання чи переміщення рідкісних ресурсів, при якому досягається найбільше максимальне задоволення безмежних потреб суспільства.

Спільне між економічною теорією і ПЕ: єдність наук (дослідження відносин між людьми)

Відмінне: економічна теорія досліджує економ. відносини як вираз економічних інтересів людей.