Вживання великої літери у власних назвах

Графічні скорочення

Від абревіатур слід відрізняти умовні графічні скорочення, які вимовляються повністю й скорочуються лише на письмі. Графічні скорочення (крім стандартних скорочених значень метричних мір: м — метр, мм — міліметр, см — сантиметр) пишуться з крапками на місці скорочення, при цьому зберігається написання великих та малих літер і дефісів, як і в повних назвах: півн.-сх. (північно-східний), півд.-зах. (південно-західний), Півн. крим. канал (Північнокримський канал).

До найпоширеніших загальноприйнятих графічних скорочень належать такі:

акад. — академік о. — острів

вид. — видання обл. – область

гр. — громадянин оз. — озеро

див. — дивись пор. — порівняй, порівняйте

доц. — доцент проф. — професор

ім. — імені р. — рік, річка

і т. д. — і так далі рр. — роки

і т. ін. — і таке інше с. — село, сторінка

і под. — і подібне ст. — станція, сторіччя

напр. – наприклад т. — товариш, том

н. е. — нашої ери тов. — товариш

до н. е. — нашої ери тт. — товариші, томи

Слова не скорочуються на голосну, якщо вона не початкова в слові, і на ь. Наприклад, слово селянський може бути скорочене: сел., селян., селянськ. При збігу двох однакових приголосних скорочення треба робити після першого приголосного: стін. календар, ден. норма. При збігу двох (і більше) різних приголосних скорочення можна робити як після першого, так і після останнього приголосного, залежно від структури слова: власноруч. або власноручн. (власноручний), але тільки власт. (властивий).

Лексичні скорочення (абревіатури) функціонують як самостійні слова.

Лексичні скорочення бувають декількох типів.

1. Ініціальні (абревіація) – утворені з початкових букв слів, що означають поняття; вони, у свою чергу, поділяються на:

а) буквені – читаючи їх, треба вимовляти букви: ПДВ (податок на додану вартісь), СБУ (Служба безпеки України), МВФ (Міжнародний валютний фонд);

б) звукові – читаючи їх вимовляють звуки: ТОВ (товариство з обмеженою відповідальністю), ВАК (вища атестаційна комісія), рагс (реєстрація актів громадського стану), ЖЕУ (житлово-експлуатаційне управління);

в) буквено-звукові (змішані) – частина слова вимовляється за буквами, частина – звуками: ЖЕК (житлово-експлуатаційна контора), ОП (орендне підприємство).

2. Складові скорочення – утворені з частин складів слів: завгар, техред, міськком;

3. Частково скорочені слова – утворені з частини або частин слів і повного слова: Донвугілля, Укрнафта, госпрозрахунок, заввідділу, техпрацівник.

4. Відсікання (усічення): зам., зав., пом., акад., доц., асист.

5. Телескопічні скорочення – утворені з початкової та кінцевої частини складових слів: рація (із ра/діостан/ція), біоніка (із біо/логія/ та /електро/ніка).

Змішаного типу (комбіновані): НДІторгмаш, ЗапБТІ, Райво.

4. Вживання апострофа

Апостроф ставиться перед я, ю, є, ї:

1. Після літер, що позначають губні тверді приголосні звуки б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає іншого приголосного (крім р), який належав би до кореня: солов'їний, сім'я, м'ята, п'ятниця, зв'язати, п'ю, б'ється, в'яз, м'язи, ім'я, В'ячеслав, Стеф'юк; верб'я, верф'ю, торф'яний, черв'як. Але: свято, морквяний, мавпячий, цвях. Якщо приголосний, що стоїть перед губним, належить до префікса, то апостроф теж ставиться: зв'язок, підв'ялити, обм'яклий, розв'ючувати.

2. Після твердого р у кінці складу: подвір'я, сузір'я, на узгір'ї, з матір'ю, кур'єр, пір'їна. Якщо ря, рю, рє позначають сполучення м'якого [р'] із голосними а, у, е ([р'а], [р'у], [р'е]), то апостроф не пишеться: рясний, Рябко, буря, рюмсати, Рєпін.

3. Після будь-якого твердого приголосного, яким закінчується префікс або перша частина складних слів: без'язикий, від'єднати, з'ясувати, над'їдений, над'ярусний, роз'ятрити, роз'юшений; дит'ясла, пан'європейський, пів'юрти, пів'ящика, але з власними назвами через дефіс: пів-Європи.

4. Після к у словах Лук'ян, і похідних від нього: Лук'яненко, Лук'янчук, Лук'янчик, Лук'янівка тощо.

5. У складних словах, перша частина яких закінчується на приголосний: двох'ярусний, чотирьох'ярусний, дит'ясла.

Апостроф не ставиться:

1. Після б, п, в, м, ф, що позначають тверді губні звуки, якщо перед ними стоїть інша, крім р, літера на позначення кореневого приголосного звука: Святослав, святковий, тьмяний, морквяний, медвяний (але: торф'яний, черв'як, верб'я).

2. Після букви р, що позначає м'який приголосний на початку слова чи в середині складу: порятунок, рясний, гарячий, буряк.

3. У словах іншомовного походження у злитній вимові: резюме, бюджет, бюро.

5. Правопис префіксів

 

1. З- (ІЗ-, ЗІ-). Префікс з- перед глухими приголосними к, п, т, ф, х переходить у с-: сказа́ти, спалахну́ти, стовкти́, сфотографува́ти, схил. Перед усіма иншими приголосними пишемо з- (иноді із-): зба́вити, звести́, зжи́тися, ззирну́тися, зсади́ти, зці́пити, зчепи́ти, зши́ток, ізно́в.

Префікс з- виступає переважно в словах, корінь яких починається голосним звуком або сполученням приголосного й голосного: зеконо́мити, зігнорува́ти, зорієнтува́тися, зумо́вити; зга́слий, з’є́днувати, з’їзд, зма́зати, знадли́вий і под..

У тих випадках, коли корінь слова починається сполученням приголосних, пишемо здебільшого префікс зі-: зібга́ти, зігну́ти, зідра́ти, зізна́тися, зіпсува́тися, зіста́вити, зі́ткнення, зіщу́литися тощо. Префікс зі- вживається також у словах із коренем, перший склад якого становить звукосполучення губний + й: зів’я́лий, зімкну́ти, зім’я́ти, зіп’я́стися (і сп’ясти́ся) тощо. У деяких словах префікс зі- чергується із зо-: зігріва́ти й зогріва́ти, зімліва́ти й зомліва́ти, зіпріва́ти й зопріва́ти, зітлі́ти й зотлі́ти.

2. БЕЗ-, РОЗ-, ЧЕРЕЗ- та ин. У префіксах без-, від- (од), між-, над-, об-, перед-, під-, понад-, пред-, роз-, через- кінцевий дзвінкий приголосний перед глухими не змінюється: безкраї́й, безкори́сливий, відкриття́, ві́дстань, міжконтинента́льний, міжплане́тний, надпоту́жний, обпали́ти, обтруси́ти, передпла́та, передча́сний, підтри́мка, понадпла́новий, представни́к, розтягну́ти, ро́зчин, розхита́ти, черезплі́чник.

3. ПРЕ-, ПРИ-, ПРІ-. Слід розрізняти префікси пре- і при-: префікс пре- вживаємо переважно в якісних прикметниках і числівниках для вираження найвищого ступеня ознаки: прега́рний, презавзя́тий, прекра́сний, прему́дрий, прекра́сно, препога́но; префікс при- вживаємо здебільшого в дієсловах, що означають наближення, приєднання, частковість дії, результат дії тощо, а також у похідних словах: прибі́гти, прибудува́ти, прикрути́ти, прибо́ркати, пришви́дшити; прибуття́, приту́лок, при́браний, прива́бливо. Пор. прикметники на означення неповноти ознаки з префіксом при-: приста́ркуватий і под.

Крім того, ёёпрефікс пре- виступає у словах прези́рливий, прези́рство й у словах старослов’янського походження: преосвяще́нний, преподо́бний, престо́л; префікс при- вживаємо в іменниках та прикметниках, утворених внаслідок поєднання іменників із прийменниками: при́гірок, при́ярок; прибере́жний, прикордо́нний.

 

Префікс прі- вживаємо тільки в словах прі́звисько, прі́звище, прі́рва.

4. АРХІ-. У всіх іменниках і прикметниках вживаємо префікс архі-: архідия́кон, архієпи́скоп, архієре́й, архімільйоне́р, архіреакціоне́р, архіважли́вий, архіскладни́й та ин.

 

Якщо це іменник.

РАЗОМ:

- коли слово без не не вживається: неук, невдаха;

- у префіксах недо-, що мають значення неповної дії: недоробка, недооцінка;

- якщо слово можна замінити синонімом: нещастя (лихо), неволя (рабство).

ОКРЕМО:

- якщо заперечує лексичне значення слова. Найчастіше в таких реченнях є протиставлення: Не сум, а жаль мене бере великий. (П. Куліш);

- протиставлення в реченні може бути відсутнє, проте його можна домислити: Не борода робить чоловіка мудрим. Не свинячим рилом лимони нюхати. (Нар. творч.).

ЧЕРЕЗ ДЕФІС пишеться частка не, вживана як префікс в іменниках – власних назвах: не-Європа.

Якщо це прикметник.

РАЗОМ:

- коли слово без не не вживається: негайний, невгамовний;

- коли можна замінити його синонімом: невисокий (низький), невеселий (сумний);

- не пишеться разом з прикметниками дієприкметникового походження на -анн(ий), -янн(ий), -енн(ий): неподоланний, незрівнянний, незліченний.

ОКРЕМО:

- якщо не вживається для заперечення наявності ознак предмета: не веселий хлопець, а сумний;

- якщо між не і прикметником-присудком за змістом речення можна вставити слова є, був, була тощо: Після дощу капелюх не потрібний (не буває потрібний). (Нар. творч.);

- якщо прикметники мають пояснювальні слова з ні або далеко, аж ніяк, зовсім: нікому не відомий, далеко не приємний.

 

Якщо це прислівник.

РАЗОМ:

- якщо слово не вживається без не: негайно, невинно;

- коли його можна замінити синонімом: недалеко (близько), невисоко (низько);

- коли прислівник закінчується на -анн(о), -янн(о), -енн(о): несказанно, незбагненно, незрівнянно;

- у складі префікса недо-, який означає якість, що виявляється неповною мірою: недовгочасно, недосконало.

ОКРЕМО:

- при наявності протиставлення: Роби не кревно, а певно.(Нар. творч.);

- коли в реченні щось заперечується: Говори не пишно, щоб на зле не вийшло.(Нар. творч.);

- з підсилювальними прислівниками та незмінними присудковими словами: не дуже, не зовсім, не можна;

- при словах, що пишуться через дефіс: не по-людськи, не по-українському.

Якщо це дієслово.

РАЗОМ:

- без не не вживається: незчутися, ненавидіти;

- частка не надає дієслову нового значення (можна замінити синонімом): непокоїтися (хвилюватися), неславити (ганьбити);

- у складі префікса недо-, що означає неповноту дії: недобачати, недочувати.

В інших випадках дієслова з не пишуться окремо!

Слід розрізняти присудкове слово немає (нема), яке завжди пишеться разом з не, та дієслово в 3-й особі однини теперішнього часу, яке з не пишеться окремо: У нього немає хисту до поезії. Він не має такого хисту.

(Немає, нема = (рос.) нет, не має = (рос.) не имеет.)

З чотирма дієсловами не пишеться разом або коремо, залежно від їхнього значення:

нездужати (хворіти) - не здужати (не змогти);

неславити (ганьбити) - не славити (не прославляти);

непокоїтися (хвилюватися) - не покоїтися (не спочивати);

нестямитися (втратити самовладання) - не стямитися (не прийти до тями).

Якщо це числівник,або займенник то пишеться окремо.

Відмінювання числівників

 

Кількісні числівники відмінюються за кількома різними зразками.

 

Числівник один відмінюється за родами, числами та відмінками, як займенник той (дуже подібно до відмінювання прикметників):

 

один одна одні

 

одного однієї / -ої одних

 

одному одній одним

 

Як у Н. чи Р. одну Як у Н. чи Р.

 

одним однією / -ою одними

 

(на) одному / -ім одній одних

 

У середньому роді числівник один відмінюється так само, як і в чоловічому, за винятком називного й знахідного відмінків, де він має форму одне (одно).

 

Наголос у непрямих відмінках числівника один припадає звичайно на закінчення: одного, одному, на одному, одним, одних. Але в стійких сполученнях наголос у такому разі переходить, як правило, на перший склад: один одного, один одному, один одним, один до одного, один по одному, один за одним, всі до одного, ні одного, ні одному.

 

Числівники три, чотири, кілька, багато та всі збірні відмінюються за зразком відмінювання числівника два (у збірних числівниках у непрямих відмінках суфікс -еро відпадає, у збірному числівнику обидва, обидві відпадає частина -два, -дві):

 

Власне кількісні неозначено - кількісні збірні

 

два, дві три кілька п’ятеро

 

двох трьох кількох п’ятьох

 

двом трьом кільком п’ятьом

 

Як у Н. або Р.

 

двома трьома кількома п’ятьома

 

(на) двох трьох кількох п’ятьох

 

Лише числівники чотири (четверо) і багато в орудному відмінку мають закінчення -ма: чотирма, багатьма. Числівники обидва, обидві, обоє в непрямих відмінках мають однакові форми: обох, обом, обома.

 

Наголос у називному відмінку всі збірні числівники, крім числівників на позначення другого десятка, мають на першому складі (четверо, семеро, дев'ятеро, десятеро, двадцятеро, тридцятеро), а числівники на позначення другого десятка — на складі -на- (одинадцятеро, чотирнадцятеро, дев’ятнадцятеро). У непрямих відмінках усі числівники цієї групи мають наголос на останньому складі: чотирьох, чотирьом, чотирма, одинадцятьох, одинадцятім, одинадцятьома, тридцятьох, тридцятьома".

 

Числівники від п’яти до вісімдесяти (крім сорока), кільканадцять, кількадесят відмінюються, як числівник п'ять (у складних числівниках п'ятдесят — вісімдесят відмінюється тільки друга частина):

 

п'ять сім вісім п’ятдесят

 

п'яти семи восьми п'ятдесяти

 

п'яти семи восьми п'ятдесяти

 

Як у Н. або Р.

 

п'ятьма сьома вісьма п'ятдесятьма

 

(на) п'яти семи восьми п'ятдесяти

 

У формах орудного відмінка числівників сьома, вісьма є так само закінчення -ма, як і в інших числівниках, але воно злилося з кінцевим приголосним основи: сьом + ма, вісьм + ма.

 

Допускається, що числівники цієї групи можуть мати такі самі форми, як і збірний числівник п'ятеро: п'ятьох, п’ятьом, п’ятьома. Але сплутування цих двох форм неможливе в разі відмінювання дробових числівників, назв сотень, деяких поєднань числівників з іменниками.

 

Числівники на позначення другого десятка в усіх відмінках, крім орудного, мають наголос на складі -на- (одинадцять, одинадцяти; чотирнадцять, чотирнадцяти), а в орудному — на останньому складі (одинадцятьма, чотирнадцятьма). Числівники з кінцевою частиною -десят у називному відмінку мають наголос на останньому складі: п’ятдесят, сімдесят, вісімдесят. У непрямих відмінках усі числівники цієї групи (крім числівників на позначення другого десятка: одинйдцять і т. д.) мають наголос на останньому складі:

 

десяти, десятьма; двадцяти, двадцятьма; шістдесятими; вісімдесяти, вісімдесятьма".

 

Числівники сорок, дев’яносто, сто в усіх відмінках, крім називного і знахідного, мають однакове закінчення -а:

 

сорок дев’яносто сто (днів)

 

сорока дев’яноста ста (днів)

 

сорока дев’яноста ста (дням)

 

сорок дев'яносто сто (днів)

 

сорока дев’яноста ста (днями)

 

(на) сорока дев’яноста ста (днях)

 

Старі форми непрямих відмінків сом, стам, стома вживаються-з іменниковим значенням «сотня»: Дивлюся: сади над шляхами та городи з стома церквами (Т. Шевченко).

 

У складних числівниках від двохсот до дев'ятисот, а також у числівнику кількасот змінюються обидві частини: перша — як числівник два або п’ять, друга — як іменник місто в множині. Пишуться вони разом:

 

три міста триста п'ять міст п’ятсот

 

трьох міст трьохсот п’яти міст п'ятисот

 

трьом містам трьомстам п’яти містам п'ятистам

 

три міста триста п’ять міст п'ятсот

 

трьома містами трьомастами п’ятьма містами п’ятьмастами

 

(на) трьох містах трьохстах п’яти містах п'ятистах

 

Тільки числівник двісті в називному відмінку має своєрідну форму (це колишня двоїна).

 

Числівники цієї групи в непрямих відмінках, крім орудного, мають наголос на останньому складі, в орудному — на передостанньому: сімсот — семисот, семистам, сьомастами, па семистах.

 

Числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд відмінюються, як іменники відповідної відміни й групи:

 

Однина Множина

 

нуль тисяча

 

нуля тисячі

 

нулю (-еві) тисячі

 

нуль тисячу

 

нулем тисячею нулі (-еві) тисячі

 

мільйон нулі тисячі мільйони

 

мільйона нулів тисяч мільйонів

 

мільйону (-ові) нулям тисячам мільйонам

 

мільйон нулі тисячі мільйони

 

мільйоном нулями тисячами мільйонами

 

мільйоні (-ові) нулях тисячах мільйонах

 

Порядкові числівники змінюються за родами, числами й відмінками, як прикметники: третій — як прикметники м'якої групи, усі інші — як прикметники твердої групи. Причому в складених порядкових числівниках змінюється тільки останнє слово (у складених кількісних числівниках — усі складові частини).

 

Відмінки Порядковий Кількісний

 

числівник числівник

 

тисяча сьомий тисяча сім

 

тисяча сьомого тисячі семи

Зв'язок числівників з іменниками

 

Після числівника один, навіть якщо він входить до складених числівників, іменник ставиться в однині: 31 день, 71 кілограм, 1 191 кілометр.

 

Після числівників два та більше іменник стоїть у множині: два дні, три тижні, чотири місяці, п'ять років, десять століть.

 

Причому при числівниках два, три, чотири (навіть якщо вони входять до складених числівників) іменник має форму називного відмінка, а при числівниках п'ять та більше — родового: три брати, чотири будинки, дев'яносто чотири проценти; п'ять братів, шістдесят будинків, дев'яносто дев'ять відсотків.

 

У сполученнях із числівниками два, три, чотири іменник нерідко дістає такий самий наголос, як у родовому відмінку однини: матері (множина) — дві матері, сини — три сини, села — чотири сели. Іноді особливий наголос іменники мають і в сполученні з числівниками п'ять та більше: книжок (родовий відмінок множини) — п'ять книжок, сторінок — шість сторінок, голок — десять голок, круків — сім круків, черепів — п'ять черепів.

 

Тільки іменники, які в множині втрачають суфікс -ин-, при числівниках два, три, чотири стоять у формі родового відмінка однини: двадцять два киянина, тридцять три селянина, сорок чотири заробітчанина. Це стосується також іменників ім’я, тім’я: два імені, три племені. Якщо ж кількість називається в межах одиниць, то при таких іменниках слід вживати збірні числівники: двоє киян, троє селян, четверо заробітчан, двоє імен, троє племен.

 

Якщо іменник стоїть перед числівниками два, три, чотири і вказує на приблизність, то він також ставиться в родовому відмінку множини: днів два, тижнів три, місяців чотири.

 

Прикметники після числівників два, три, чотири мають переважно форму називного відмінка множини (як і іменник): два рідні брати, три цікаві книжки. Однак при іменниках середнього роду прикметник у цій позиції частіше вживається у формі родового відмінка множини: два нових (нові) відра, три гірських (гірські) озера.

 

У непрямих відмінках іменник і числівник стоять у тому самому відмінку: трьох братів, трьом братам, із трьома братами, шістдесяти будинків, шістдесяти будинкам, шістдесятьма будинками, у шістдесяти будинках.

 

Після числівників тисяча, мільйон, мільярд іменник стоїть незмінно в родовому відмінку множини: тисяча років, тисячі років, тисячею років; мільйон гривень, мільйона гривень, мільйону гривень, мільйоном гривень.

 

Після дробових числівників іменник стоїть постійно в родовому відмінку однини: півтора місяця, півтора року; дві десяті відсотка, двох десятих відсотка, двом десятим відсотка, двома десятими відсотка. Рідко іменник може мати форму родового відмінка множини: дві п'яті виробів, одна десята запасів нафти.

 

Якщо є вислів із половиною, із чвертю, то іменник при ньому набуває форми, якої вимагає власне кількісний числівник: два з половиною тижні, чотири з половиною місяці, п'ять із чвертю років.

 

11. Між підметом і присудком ставиться тире:

1. Якщо головні члени речення виражені іменниками в називному відмінку, кількісним числівником або неозначеною формою дієслова, а дієслово-зв'язка в теперішньому часі відсутня: Печаль моя - ріка без переправи. На тому боці спогади живуть (Л. Костенко); П'ять на п 'ять -двадцять п'ять; Вік прожити - не ниву пройти гомінливу (А. Малишко); Яке то щастя - свій народу світлі бачити! (Д. Павличко).

2. Якщо перед присудком, вираженим іменником чи неозначеною формою дієслова, вживаються вказівні частки це, то, ось, значить: Національна честь - це зірка провідна (О. Олесь); Лиш боротись -значить жить (І. Франко).

Тире не ставиться:

1. Якщо підмет або присудок виражаються займенником, прикметником, дієприкметником, порядковим числівником: Він, уже немолода людина, в нього лишається вже зовсім мало сил (З газ.); У справедливих армій доля завжди прекрасна (О. Гончар); Семикласники перші на спортивних змаганнях.

2. Якщо присудок має порівняльне значення і до його складу входять частки як, ніби, мов, неначе, що: В чужих краях і хліб неначе вата (М. Тарнавський).

3. Якщо перед присудком стоїть заперечна частка не: "Літопис Самовидця" не тільки важливе джерело для вивчення Істрії України, а й основа для пізніше творених літописів (М. Слабошпицький).

4. Якщо між головними членами стоїть вставне слово, прислівник або частка,* Ялина також дерево хвойне; Книга ця, безумовно, рідкість.

Проте для інтонаційного та стилістичного виділення присудка перед ним у таких випадках може ставитися тире: Там господиня - як калина... її дочки - як панночка (Щедрівка); Стиль "Історії України" І. Хоткевича - живий та нестандартний (Журнал); Він -уособлення чесності, хоробрості, вірності обов 'язку (М. Слабошпицький).

Речення, в яких іменні складені присудки мають форму порівняння треба відрізняти від речень з порівняльними зворотами, які означають підмет або присудок. Пор.: А тільки Дніпро там -як море (Р. Іваненко); Пливли хмарини, немов перлини... (П. Тичина).

Порівняльні звороти відокремлюються комами, на відміну від присудків-порівняннь, які, залежно від інтонації, відділяються або не відділяються від підмета тире.

Отже, між підметом і присудком ставиться тільки тире. Присудок від підмета не відділяється комою.

12. Вставні слова і речення виражають особисте ставлення мовця до висловлюваної ним думки.
Вставні слова і речення не несуть нової інформації, вони лише певним чином оцінюють, уточнюють основне повідомлення. Наприклад, маємо інформацію: Буде дощ. За допомогою вставних слів і речень цій інформації, не змінюючи її, можна надати різних відтінків: 1. Безумовно, буде дощ. 2. Здається, буде дощ. 3. Кажуть, буде дощ. 4. На жаль, буде дощ. 5. Майте на увазі, буде дощ. 6. Отже, буде дощ.

У реченні вставні слова і речення:
1) виражають упевненість або невпевненість у тому, що повідомляється: безумовно, безперечно, звісно, звичайно, справді, і справді, само собою зрозуміло, розуміється, певна річ, ясна річ, правду кажучи, сказати по правді, признатися, ніде правди діти, щоправда, смію запевнити, слово честі, я знаю, я певен, мабуть, може, а може, можливо, певно, належно, очевидно, видно, здається, ймовірно, бува, сподіваюся, можна сказати, треба гадати, припустімо тощо ;
2) вказують на джерело повідомлення: кажуть, як кажуть, каже, мовляв, повідомляють, за висловом..., за вченням..., на думку..., на мою думку, гадаю, по-моєму, по-вашому, пам'ятаю, чую, бачу тощо ;
3) виражають задоволення чи незадоволення мовця: на щастя, на диво, на радість, на жаль, на сором, як на зло, як на лихо, як на гріх, нівроку, соромно казати, чого доброго, хвалити долю, нарешті тощо ;
4) привертають, активізують увагу співрозмовника: чуєте, чуєш, знаєте, бач, бачите, погодьтесь, уявіть собі, майте на увазі, зверніть увагу, прошу вас, даруйте на слові, пробачте, між нами кажучи тощо ;
5) вказують на порядок думок, зв'язок між ними, спосіб висловлення їх: по-перше, по-друге, нарешті, з одного боку, з другого боку, до речі, між іншим, крім того, а крім того, навпаки, отже, а отже, значить, таким чином, виявляється, власне (кажучи), наприклад, зокрема, взагалі, зрештою, так би мовити, одне слово, словом, коротше кажучи, повторюю тощо .
Вставні слова і речення не є членами речення, тобто не відповідають на жодне питання в реченні.
Вставні слова і речення в усній вимові не завжди виділяються паузами, але на письмі обов'язково відокремлюються з обох боків комами, рідше — тире.
Щоб правильно виділити їх, треба орієнтуватися як на їхнє значення, так і на деякі інші ознаки.
1. Лише вставними бувають слова мабуть, по-перше, по-друге, щоправда, крім того, а втім, отже, у середині простого речення однак, одначе і проте. І, навпаки, ніколи не бувають вставними слова навіть, майже, приблизно, принаймні, все-таки, мовби, неначе, нібито і, отже, не виділяються комами.
1. Для нас у ріднім краї навіть дим солодкий та коханий. (Леся Українка.) 2. Мабуть, ніщо так не радує людський зір, як зримий результат роботи. (Ю.Мушкетик.)

2. Якщо в простому реченні, крім синтаксичного (підметово-присудкового) центра, є ще присудок (здається, кажуть, уявіть, треба гадати) або підмет і присудок (я знаю, я певен, ясна річ), то таке речення зі своїм центром слід без вагань виділяти.
Присудок вставного речення найчастіше буває виражений способовою формою дієслова (здається, розуміється, смію запевнити, сподіваюся, припустімо, як кажуть, чуєте, пробачте, знай, бач, прошу, мовляв, може), рідше — неозначеною формою дієслова в поєднанні з іншими словами (ніде правди діти, можна сказати, треба підкреслити, так би мовити, хвалити долю).
Без вагань виділяємо і вставні слова, що мають форму дієприслівникового звороту (правду кажучи, між нами кажучи. власне кажучи) або біля яких можна поставити слово кажучи (напевно, за висловом..., по-вашому, до речі, між іншим, власне, одним словом). 1. По вулиці йду і, здається, уперше розплющив я очі на світ. (О. Підсуха.) 2. Здається вічністю [присудок] буття маленька мить, перед якою навіть смерть безсила. (Л.Дмитерко.)

3. В інших випадках, щоб упевнитися, чи дане слово справді вставне, перевіряємо його питанням (спочатку знайшовши підмет і присудок). Якщо слово в реченні відповідає на питання — то воно не вставне і виділяти його комами не можна; якщо ж не відповідає — то воно вставне і його виділяємо комами.
Питання до слів ставимо такі: як? — справді, взагалі, таким чином, навпаки, очевидно, безперечно, певно; коли? — нарешті, зрештою; як часто? — звичайно; з якою метою? — на щастя.
1. Поки живий, я хочу [як?] справді жити. (І.Франко.) 2. Справді [це правда], добре сміється той, хто сміється останній. (М. Стельмах.) 3. Видно [присудок] шляхи полтавськії і славну Полтаву. (І.Котляревський.) 4. Видно [мабуть], було вже пізно, бо ніде по хатах не світилося. (Панас Мирний.)

4. Після сполучників перед вставним словом ставиться кома: В поля виходжу і, здається, бачу і цвіт очей, і посмішку гарячу. (А.Малишко.)

5. Якщо вставне слово стоїть після сполучника а, кома між ними може ставитись і може не ставитись. Коли вставне слово утворює із сполучником одне ціле, кома не ставиться: А може, цього й справді не було? (В.Грінчак.) Після сполучника а кома ставиться тільки тоді, коли перед ним стоїть слово з часткою не: Запасним видом палива може бути не вугілля, а, скажімо, торф.

6. Слово нарешті (врешті, зрештою) у ролі вставного виступає лише тоді, коли вказує на порядок викладу думок або зв’язок між ними: Пор.: Та й, нарешті, за віщо я маю каратись за других? (Леся Українка.) – І ось нарешті вершина наша. (О. Гончар.)

8. Слова проте, однак (одначе) бувають вставними тільки в середині або в кінці речення: Художник не здався, одначе, й відкинув облудну містику. (П.Перебийніс.)

!!!Щоб визначити, чи вставне слово, чи ні, треба вилучити його з речення. Якщо зміст речення зберігається, то слово вставне, якщо зміст змінився – слово не виділяємо, бо воно не вставне.

Вставлені слова і речення

Вставлені слова і речення вносять у речення додаткову інформацію.
Залежно від того, як вставлені слова і речення вимовляються, їх виділяють з обох боків комами, тире або дужками, їхня ж інтонація залежить від змісту і від волі автора.
У вставлених реченнях розділові знаки ставляться відповідно до загальних правил. У кінці їх крапка не ставиться, але може стояти знак оклику або знак питання.
1. Якщо вставлене речення вимовляється майже таким самим тоном, як і основне, то воно виділяється з обох боків комами .1. Звали нашого діда, як я вже потім довідавсь, Семеном. (О. Довженко.) 2. Лишилася у нас, і зовсім це не хиба, глибока шана повсякчас — так! — до святого хліба! (М. Рильський.)

2. Якщо вставлені слова чи речення вимовляються підвищеним тоном, то вони виділяються з обох боків тире. Такі конструкції вносять додаткову інформацію або містять побіжні зауваження, можуть виділяться дужками або тире, у кінці таких речень може стояти знак оклику чи питання. 1. Є ж люди на землі — а то б не варто й жити,— що крізь щоденний труд уміють і любити, і усміхатися, і мислити, й шукать. (М. Рильський.) 2. В щирім серці, в чесних грудях — вірю, знаю! — квіти є! (В. Симоненко.) 3. Годинник бив — що з ним? — зовсім не ту годину. (І.Жиленко.)

3. Найчастіше вставлені слова чи речення вимовляються пониженим тоном. Тоді вони виділяються дужками або іноді комами з тире. Якщо вставлене речення, що береться в дужки, стоїть між частинами складного речення, кома, яку слід було поставити після першого речення, ставиться після дужки. Кома з тире ставиться, якщо на місці розриву речення вставним повинна стояти кома: 1. Відцвів воронець, облетіли на вітрах маки польові (рано вони зацвітають і швидко гаснуть), зате літо смагляве вже виглядає із-за кучугур. (О. Гончар.) 2. З-за погрібника пахло м'ятою (росло її там, густої та холодної, багато), а від хати несло духом матіоли.(Є. Гуцало.) 3. У затінках попід гінкою ліщиною (рибалки тут щоосені вудлища собі ріжуть) прозоро-зелені шпичаки конвалій, кропива з-під торішнього листя пнеться. (Григір Тютюнник.) 4. Зі скреготом і брязкотом у двір, — якщо те, що залишилося, можна назвати двором,— в'їжджають два бульдозери. (О. Довженко.)

13. Однорідні члени речення — це такі члени речення, які виконують однакову синтаксичну роль, відносяться до одного й того самого члена речення і поєднуються між собою сурядним зв’язком. Однорідні члени речення рівноправні і не залежать одне від одного. Вони називають поняття, близькі за своєю сутністю. Функція розділових знаків при однорідних членах речення номінативна. Розставляючи розділові знаки, треба так членувати текст, щоб правильно передати кількість учасників подій, їхніх ознак, дій тощо.

Однорідними можуть бути всі члени речення, якщо вони пояснюють той самий член речення і виконують однакові синтаксичні функції. Критерії вибору розділових знаків при них — змістові, синтаксичні, морфологічні та фонетичні.

Кома ставиться між однорідними членами за відсутності сполучників: «Не дивися так привітно, яблуневоцвітно... Не милуй мене шовково, ясно-соколово» (П. Тичина); «Ми з Левадихою шусть у коноплі та й присіли. А Палажка присурганилась до криниці, глянула на цямрини, заглянула в криницю та й бубонить сама до себе...» (І. Нечуй-Левицький).

При поєднанні однорідних членів сполучниками кома ставиться: 1) при протиставних сполучниках; 2) при єднальних та розділових, якщо вони повторюються: «Хай на ньому цвіте росяниста доріжка, і зелені луги, й солов'їні гаї, і твоя незрадлива материнська ласкава усмішка, і засмучені очі хороші твої...» (А. Малишко); «Лаврін приїхав до млина, позносив з воза мішки, заїхав за верби, розпріг воли, поклав їм сіна, а сам ліг спати...» (І. Нечуй-Левицький); «Любов наснажувала її творчість, з любові виникали чудові образи то легендарного Василя Порика, то композитора Леонтовича, то Нечуя-Левицького, то Лесі Українки...» (О.Гончар).

Кома не ставиться: 1) між однорідними членами, коли єднальні і розділові сполучники вжиті один раз: «Любіте храм Краси і Слави, природи співчуття, Любіте землю, трави і все життя» (П. Тичина); 2) у стійких висловах, фразеологізмах (навіть при повторенні сполучників): ні те ні се, ні риба ні м'ясо, і сміх і гріх.

Тире ставиться: 1) при протиставленні; 2) коли наступний однорідний член (присудок) виражає причину, наслідок, швидку зміну подій, уточнення попередньої дії: «Коли б швидше додому... Не вечеряти, не сидіти, не розмовляти, а впасти на лаву — і вмить склепити очі» (М.Коцюбинський); «То не хмара — біла пташка хмарою спустилась» (Т.Шевченко).

Синтаксична однорідність тісно пов'язана з однорідністю логічною, змістовною, оскільки однорідні члени речення називають поняття одного логічного ряду. При побудові речень з однорідними членами треба дбати, щоб вони були однорідними за змістом і однаково сполучалися зі словом, якого стосуються. Логічні однорідні ряди використовуються для класифікації, детального опису предмета, явища. У науковому, офіційно-діловому стилях функціонують однорідні ряди, для яких характерна повнота, вичерпність переліку, послідовність опису.

Кома не ставиться

1. Між двома питальними, спонукальними або окличними реченнями, з'єднаними спо­лу­ч­ни­ком і(й): Коли відбудеться лекція і хто її буде читати? Як пишно цвітуть каштани і який гарний Київ у цей час!

2. Між двома безособовими реченнями за умови, коли присудки цілком однорідні за зна­чен­ням: Сумно й глухо! (Мирн.)

3. Між двома сурядними реченнями, коли вони мають спільний член, що стосується обох про­с­тих речень, або спільне підрядне речення: На селі хутенько, як сонечко закотилось, по­мо­в­к­ли голоси і рух усякий замер. (М. В.) Мабуть, батько ще дужче посивів і мати ще ду­ж­че зігнулася. (Головко)

4. Якщо частини складносурядного речення дуже поширені, або мають уже всередині свої роз­ді­ло­ві знаки, або автор хоче підкреслити їх са­мо­стій­ність, або далекі за змістом, то замість коми ставиться крапка з комою: Ся розмова лишила в мені якийсь гіркий не­смак; але миритись, брати назад свої слова у мене не було бажання. (Л. Укр.)

5. Якщо сурядні речення, з'єднані сполучником і(й), та(і) та й, виражають швидку або не­спо­ді­вану зміну подій або різке протиставлення, то перед сполучником ставиться тире: Сонце зійшло — і враз над Києвом занялося ре­ви­ще гудків. (См.)

Складнопідрядне речення

Складнопідрядне речення — це складне речення, що складається із залеж­них одна від одної частин.

Кома не ставиться

1. У словосполученнях більш ніж, менш ніж, не раніше ніж, не пізніше ніж і подібних: Це більш ніж зворушливо.

2. У стійких висловах, близьких за значенням до іменної частини складеного присудка або об­ста­ви­ни способу дії, а також у порівняннях фразеологічного типу: руки стали як лід, упав як сніп, полетів як стріла, і приніс скільки зміг, все одно який, байдуже хто та ін.

3. Якщо після головного речення перед спо­луч­ним словом або сполучником підрядності сто­їть частка не або повторюваний сполучник су­ря­д­но­с­ті: Хотілось би знати не що він казав, а як він ка­зав. Він уважно розпитував і як себе почуває брат і що він устиг зробити на заводі.

4. Якщо підрядне речення, що стоїть після го­ло­вно­го, складається тільки з одного відносного слова з прийменником чи без нього: Черниш теж кричав, не пам'ятаючи що. (О. Г.) Тяжко, важко нудить світом, не знаючи за що. (Шевч.)