Сутність міфологічного світогляду та його значення для становлення філософії як науки.

Основні риси міфологічного світогляду:

– уявлення про кровно-родинні зв'язки природних сил та явищ. З тим щоб подолати відчуження природи в первісному суспільстві, якось пояснити незрозумілі природні явища, коли людина не здатна була пояснити їх, повністю залежала від них і була безсилою подолати негативні наслідки природних явищ, вона переносила людські риси на навколишній світ;

– персоніфікація, уособлення природних сил та способів людської діяльності. Явища природи отримували певні імена, "оживлялися" з тим, щоб пояснити їх, щоб була змога звернутися до них, "задобрити", принести жертву тощо;

– міфологічне мислення оперує образами, а не поняттями. Картина відображення дійсності постає як поєднання реальності й фантазії, природного і надприродного, думки й емоції. Майже відсутнє абстрактне мислення, узагальнення, аналіз, класифікація. Подібне мислення спостерігаємо у дітей, художників, поетів;

– міфи сприймалися як реальність, що не потребує доказовості, обґрунтування та перевірки. Все сприймалося на віру, не було ніяких сумнівів. Міф передавався від покоління до покоління, від народу до народу, не було навіть думки щодо перевірки, підтвердження практикою;

– людина розумілася як іграшка в руках природних чи надприродних сил, її життєвий шлях визначався долею, фатумом. Вважалося, що всі людські дії, вчинки, весь життєвий шлях було наперед визначено. Звідси – пасивно-пристосовницька поведінка людини.

У міру розвтку суспільного життя, переходу від його первісних форм до більш високих, міф втрачає своє значення як особливий ступінь розвитку суспільної свідомості. Виникає потреба в пошуку нових відповідей на ті самі корінні питання світогляду – про походження світу, людини, культурних навичок, сенсу життя, таємниці народження і смерті, соціального устрою. На них прагне дати відповідь нова історична форма світогляду – релігія.

Як і міфологія, релігія вдається до фантазії і почуттів. Але на відміну від міфу релігія розрізняє земне і неземне, надприродне, вона розводить їх на два протилежних полюси. Релігія формувалася на основі постійного вторгнення в життя людей "чужих" їм природних і соціальних процесів. Ці таємничі, непомірні сили усвідомлювалися безсилими перед ними людьми як "вищі сили". "Вищі сили" виступали як уособлення добра і зла, як демонічні і божественні начала. Звідси – поєднання страху і поваги у людей, прагнення знайти захист і порятунок у зверненні до божественних сил.

Релігійний світогляд.

Релігія є більш пізньою та зрілою формою світогляду людства, а тому і більш дослідженою.

Чітко розділяється суб'єкт і об'єкт. Долається характерна для міфу неподільність людини і природи. Закладаються основи специфічні для філос. Проблематики - ідея відділяється від матерії і протиставляється їй. Світ роздвоюється на духовний та тілесний, земний та небесний, горний і дольний, природний і надприродний. Земний починає розглядатися як наслідок надприродного. У релігії виникає ноуменальний світ, не доступний органам чуттів і розуму - в об'єкт надприродного треба вірити. Віра - головний спосіб осягання буття. Релігія відкриває світ ідеальних сутносте -пріоритет духовного над тілесним Зв'язок з Богом через культ та релігійну організацію (церкву) є критерієм наявності реліг. світогл. та належ, до певної релігійної конфесії. Практичність релігійного світогляду - віра без справ мертва - віра в Бога, надприродний світ надає ентузіазм, життєву енергію, яка надає розумінню світа життєвого характеру. Релігію творить народ - він об'єкт і суб'єкт реліг творчості, яка у історії виступала джерелом потужних суспільних зрушень. У релігії поряд із світовідчуттям добре розвинуте світорозуміння - є релігійна ідея, яка добре обґрунтовується теологами. Для релігії головне обгрунтування досягнення єдності з Богом, як втіленням святості та абсол. цінності.

Філософія як теоретична форма світогляду

Філософія – теоретичне ядро світогляду, його теоретична форма, спрямована на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем з метою підвищення ступеню достовірності та надійності цих рішень.

Всі люди мають світогляд, проте не кожна людина прилучена до філософії (це означає аналізувати, усвідомлювати зв’язки через певну термінологію). Філософій є стільки, скільки філософів, проте існує єдиний теоретичний апарат, який постійно знаходяться в процесі становлення і осмислення.

За своїми функціями світогляд покликаний:

1. Вписати людину у світ.

2. Надати їй перших життєвих орієнтирів.

3. Окреслити дійсність у людських вимірах та виявленнях.

Основні світоглядні питання (за Кантом): Що я можу знати? Що я маю робити? На що я можу сподіватися? Що таке людина?

Рівні світогляду:

■ емоційно-психологічний (світосприйняття): пасивне споглядання людиною світу у формі відчуттів, уявлень, емоцій;

■ пізнавально-інтелектуальний (світорозуміння): більш активна форма, проявляється в пізнавальному відношенні суб’єкта і об’єкта.

ОСНОВНОЙ ВОПРОС ФИЛОСОФИИ

Основной вопрос философии - вопрос об отношении сознания к бытию, мышления к материи, природе, рассматриваемый с двух сторон: во-первых, что является первичным - дух или природа, материя или сознание - и, во-вторых, как относится знание о мире к самому миру, или, иначе, соответствует ли сознание бытию, способно ли оно верно отражать мир. Последовательное решение О. в. ф. возможно лишь при учете обеих его сторон. Философы, образовавшие лагерь материализма, признавали первичным материю, бытие и вторичным - сознание и считали сознание результатом воздействия на него объективно существующего внешнего мира. Философы, составившие лагерь идеализма, принимали за первичное идею, сознание, рассматривая их как единственно достоверную реальность. Поэтому, с их т. зр., познание не является отражением материального бытия, а есть лишь постижение самого сознания в форме самопознания, анализа ощущений, понятий, познания абсолютной идеи, мировой воли и т.п. Промежуточную, непоследовательную позицию в решении О. в. ф. занимали дуализм, агностицизм. Прежней философии был присущ метафизический подход к решению О. в. ф., проявлявшийся либо в недооценке активности сознания, в сведении познания к пассивному созерцанию (метафизический материализм), в отождествлении сознания и материи (вульгарный материализм), либо в преувеличении активности мысли, в возведении ее в абсолют, оторванный от материи (идеализм), либо в утверждении их принципиальной несовместимости (дуализм, агностицизм). Только марксистская философия дала всестороннее диалектико-материалистическое, научно обоснованное решение О. в. ф. Первичность материи она видит в том, что: 1) материя является источником сознания, а сознание - отражает материи; 2) сознание - результат длительного процесса развития материального мира; 3) сознание есть свойство и функция высокоорганизованной материи - головного мозга; 4) существование и развитие человеческого сознания, мышления невозможно без языковой материальной оболочки, без речи; 5) сознание возникает, формируется и совершенствуется в результате материальной трудовой деятельности человека; 6) сознание носит общественный характер и определяется материальным общественным бытием. Отмечая абсолютную противоположность материи и сознания лишь в пределах О. в. ф., марксизм-ленинизм одновременно указывает на их взаимосвязь и взаимодействие. Будучи производным от материального бытия, сознание обладает относительной самостоятельностью в своем развитии и оказывает обратное активное воздействие на материальный мир, содействуя его практическому освоению и преобразованию. Человеческое сознание, опираясь на практику, способно к достоверному познанию мира. Вопрос об отношении материи и сознания является О. в. ф., т.к. в силу своей общности охватывает все философские вопросы, определяя не только решение частных проблем, но и характер мировоззрения в целом, дает надежный критерий для различия основных философских направлений. Поэтому научная формулировка О. в. ф. позволяет последовательно провести принципы партийности в философии, четко разграничить и противопоставить материализм и идеализм, решительно отстаивать научное мировоззрение диалектического материализма.

Философия и наука

Отвечая на вопрос является ли философия наукой необходимо иметь в виду следующие. Наука всегда отвечает на вопрос почему? А философия для чего? В науке человек нацелен на рациональное познание мира в философии на понимание мира с позиции всех идеалов и ценностей. Философия познает мир через человека и из человека. Именно в человеке философия видит разгадку смысла жизни. Наука же познает мир как бы вне человека отрешения от него. В науке действует принцип познания, которые называются принцип верификации (проверяемости) и фальсификации (опровержения) в философии эти принципы не работают. Таким образом, философское научное знание различается существенно, но существовать друг без друга они не могут.