Назвіть підстави розірвання шлюбу cum manu.

У.стародавні часи, перебуваючи в шлюбі cum manu, розлучення мав право вимагати тільки чоловік, а жінка як підвладна особа ніякої ініціативи в цьому не могла виявляти. Чоловік мав право на розлучення лише за таких обставин: подружньої зради; постригу в монахині; чаклунства щодо дітей; вчинення перешкод чоловікові до вживання алкоголю. Шлюб cum manu жінок відлякував, тому вони вступали у співжиття, яке мало позашлюбний характер. Від негативних наслідків звільняли переважно законні причини розлучення, зокрема: а) імпотенція чоловіка протягом трьох років з часу одруження; б) полон або інші причини відсутності чоловіка протягом п'яти років без будь-яких відомостей про нього; в) постриг у ченці одного з подружжя.

 

Який критерій було обрано для поділу володіння на види?

У римському праві розрізняли різні види володіння. Законне володіння – це передусім володіння власника і так зване похідне володіння. У деяких випадках володільці чужих речей отримували самостійний володільницький захист. Таке фактичне володіння чужою річчю називалось похідним володінням, хоч насправді це було не володіння, а держання, і лише через необхідність таких держателів наділили самостійним правовим захистом і прирівняли держателів до володіння. Законний володілець мав право на володіння річчю. Володілець, який фактично володів річчю, вважав і ставився до неї як до своєї, але не мав права володіти нею, - це незаконне володіння. Воно не мало правового титулу і ґрунтувалось лише на факті. Незаконне володіння поділялося на добросовісне і недобросовісне. Незаконне, але добросовісне володіння мало місце, якщо володілець не знав і не міг знати, що володіє чужою річчю і не має права володіти нею. Володіння злодія завжди буде не добросовісним, так само як і купівля краденого.

Що таке специфікація у вченні про право власності?

Саме ж римське право володіння відрізняється настільки очевидною специфікою, настільки явно суперечить вимогам логіки та юридичної догматики, що його інтерпретація в сучасних правових поняттях практично неможлива. Правознавець постійно змушений вдаватися до метафор, жертвувати юридичної чіткістю мови задля фактичної точності, відмовлятися від логічних та аналітичних на користь історичних і гіпотетичних кваліфікацій та обгрунтувань. Створюється враження, що власне інститут володіння в цивільному праві, т. зв. юридична володіння було створено тільки юриспруденцією XIX ст. і сучасними цивільними законодавствами.

Дайте характеристику права власності за римським правом.

Спочатку рим. приватне право знало держ. і громадську (общинну) власність на землю, а також приватну власність на ін. майно, яка проголошувалась уже Законами XII таблиць (451—450 до н. е.) і позначалася терміном dominium (від лат. domus — дім, господарство). Згодом до нього стали додавати jure Quiritium — власність на правах квіритів (повноправних гр-н Риму). Цим римляни прагнули підкреслити давність, а отже, усталеність, непохитність, недоторканність відносин власності. Спочатку терміном dominium позначали всі права на річ, усю сукупність влади в домі. Проте вже з 1 ст. римляни розмежовують значення цього терміна. Наприкінці класич. періоду (3 ст.) власність взагалі почали позначати терміном proprietas. Обсяг і межі права приват, власності визначаються переліком правомочностей власника. Рим. власник мав такі правомочності: право володіння, право користування, право розпорядження, право одержання прибутків, пр аво захисту. Проте, помітивши, що деякі правомочності певною мірою повторюються, римляни звужують їх коло і залишають тільки право володіння, право користування і право розпорядження. Право володіння річчю означало фактично мати річ. Право користування полягало в праві вилучати з речі її корисні властивості. Право розпорядження трактувалося як право визначати юрид. долю речі, тобто відчужувати її всіма дозволеними способами. У сукупності всі три правомочності (знаменита тріада) становлять поняття і зміст права власності.

Власник міг передавати окр. правомочності ін. особам. Так, за договором найму наймачі здійснювали і право володіння, і право користування, але від імені власника. Власник міг також доручити будь-кому продати річ, тобто розпорядитися своїм правом власності, однак усі ці правомочності здійснювалися від імені власника. Отже, право В. за р. п. є правом володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном.

 

100. Що означає "право на річ"

римські юристи вважали, що в тих випадках, коли особа має таке право на річ, яке дає її носію можливість безпосередньої дії на неї, то таке право є речовим.

Якщо об'єктом права є певна річ, то це право речове.

До речових прав римське право відносило такі інститути: володіння, право власності, сервітути та інші права на чужі речі;

Що таке майно?

Сукупність різних речей, об'єднаних господарським призначенням римські юристи розглядали як одне ціле - майно. Майном вони вважали

все, що належить певній особі. У преторський період до складу майна входило усе, що залишилося після відрахування боргів кредиторів. Так поступово поняття майна стали трактувати як сукупність прав і обов'язків власника. Отож майно складалося з активу і пасиву, з вимог та боргів, а відтак до складу майна входили і борги, які іноді становили значну, а то й більшу його частину.

Яке значення мало виділення похідних володільців в окрему категорію?

У деяких випадках володільці чужих речей отримували самостійний володільницький захист. Таке фактичне володіння чужою річчю називалося похідним володінням, хоч насправді це було не володіння, а держання, і лише через необхідність таких держателів наділили самостійним правовим захистом і прирівняли держателів до володіння. Наприклад, необхідність надання самостійного правового захисту заставодержателя, що отримав річ як заставу для забезпечення виконання зобов´язання, прирівняла держання заставленої речі до володіння. Заставодержатель, що отримав у заставу чужу річ, не здійснював володільницьку волю від свого імені, оскільки не міг вважати заставлене майно своєю річчю. Проте для надійнішого захисту його інтересів проти зазіхання третіх осіб претори надали йому володільницький захист предмета застави, а його заставу почали називати володінням.

Назвіть способи набуття законного володіння.

Враховуючи правові підстави фактичного панування над річчю, римляни розрізняли володіння законне і незаконне. Вважалося нормальним станом речі, якщо вона знаходиться у володінні тих, кому належать, тобто у власника, який має право нею володіти. У цьому розумінні власник є законним володільцем. Законне володіння Грунтувалося на праві або певному договорі, а володіння, основане на праві є одночасно елементом права власності,і може набуватися тими ж способами, що й право власності. У Римі відомі два способи набуття володіння: первинний (шляхом захоплення речей, які нікому не належали, набуття ж речі за давністю - шляхом переробки тощо) і похідний (шляхом передачі речі від однієї особи до іншої на підставі договору купівлі-продажу, дарування, спадкування тощо). Законними були й так звані похідні володільці, які ставали такими, зокрема, на підставі договору застави, поклажі, а також прекаристи і секвестарії.

 

Що таке суперфіцій?

Суперфіцій — це довгострокове, відчужуване та успадковуване право користування земельною ділянкою, переданою відплатно чи безвідплатно особі для будівництва та експлуатації на ній будівель та споруд, на які в останньої виникає право власності. Суб'єктами суперфіціарних відносин є власник земельної ділянки, яка надається під забудову, і особа, яка має право використання зазначеної ділянки для забудови (суперфіціарій). Суперфіцій - буквально означає - те, що знаходиться на поверхні землі. Якщо за емфітевзисом землю передавали під обробку для виробництва сільсьгосп продукції, то за суперфіцієм землю орендували під забудову. Уже в період республіки держава і окремі міські общини нерідко здавали ділянки міської землі під забудову. Поступово до такого способу передачі земель стали вдаватися і приватні особи. Ось чому суперфіцій часто визначають як довгострокове, відчужуване, таке, що переходить у спадщину, право, суперфіцій як речове право виникає лише в результаті забудови житлового будинку або іншої споруди на чужій землі.