Структура філософського знання

В результаті історичного розвитку були сформовані не тільки філо­софські проблеми, а й ті, чи інші її розділи. Кожний розділ - це певний ра­курс взаємодії світу і людини. Можна виділити наступні розділи:

1) Онтологія, або теорія буття. Онтологічні проблеми - це проблеми об'єк­тивного буття дійсності, над якою надбудовується повсякденна реальність, що дана нам через органи почуттів.

2) Теорія пізнання або гносеологія, котра виясняє, яким чином людина
одержує знання про зовнішній світ, чи можливе (і яким чином)пізнання істини. Сюди ж долучається теорія людської свідомості, ідеї якої найбільш інтенсивно починають розвиватися на рубежі ХІХ - ХХ ст., коли виникає вчення феноменології, котре ставить своїм завданням вивчати внутрішню само визначеність свідомості, те що робить його відмінним від зовнішнього світу.

3) Аксіологія – це теорія цінностей, котра відповідає на питання чому
одні речі одержують позитивну оцінку і стають цінностями, а інші відкидаються, чому заради одних речей можна пожертвувати іншими. Природнім продовженням аксіології виступають екзистенціальні проблеми, тобто проблеми, зв’язані з людським існуванням, такі як, наприклад, проблема людської долі, свободи, надії, любові, відповідальності.

4) Філософська антропологія, котра виясняє місце людини у світі, встановлює особливі якості її родову сутність, котра вирізняє людину з-поміж інших створінь цього світу. З цими питаннями пов'язана філософія культури, котра вивчає питання, пов'язані з особливостями створеного людьми середовища, де тільки і можуть утворюватись людські якості.

5) Методологія (від гр. methodos - шлях, спосіб дослідження, пізнання + logos - розум, наука)- вчення про методи пізнання.

6) Соціальна філософія і філософія історії, які вивчають внутрішню органі­зацію суспільства, роль і положення особи в конкретному соціальному організмі, а також проблему джерел історичного процесу, його мети початку і кінця.

7) Етика - це філософська теорія моралі, яка вивчає як жива людська моральність співвідноситься з уявленнями про те що повинно бути.

8) Естетика - це теорія прекрасного, яка намагається вияснити природу краси і, одночасно, - місце мистецтва, котре проявляє красу у нашому житті.

9) Філософія релігії яка є філософське дебатування навкруги ідейної та світоглядної сторони тієї чи іншої релігії. До неї примикає езотерична філософія. Езотеричний - значить таємний, закритий для непосвячених. Одержані в результаті складних духовних практик та медитацій переживання, формуються в певну теорію, котру і називають езотеричною філософією.

10) Логіка - наука про форми правильного мислення.

11) Праксеологія - вчення про діяльність людини.

12) Семантика - наука про значення слів, здебільшого наукової лексики.

13) Семіотика - наука про правила використання і вживання слів.

14) Сінергетика - наука про багаторівневі системи, що розвиваються.

6. Головне питання філософії та його роль у формуванні філософських течій. Дві сторони основного питання філософії (основне онтологічне та основне гносеологічне питання).

Основне питання філософії: «Що є первинним: матерія чи свідомість?» Відповідно до цих поглядів всі філософи поділяються на прибічників первинності матерії (матеріалістів) та свідомості (ідеалісти). Також окремо виділяють дуалістів, які надають цим субстанція однокового значення у формуванні всесвіту.

Основне онтологічне питання філософії: «Буття визначає свідомість (матеріалісти), чи свідомість визначає буття (ідеалісти)?».Основне гносеологічне питання філософії: «Абсолютне пізнання можливе (гностики) чи все пізнати неможливо (агностики)?». Існує також поділ ідеалізму на об’єктивний (Бог – не персоніфікований всесвітній закон; пантеїзм – Бог – це природа), суб’єктивний (Бог – персоніфікована особа).

Будь-яке філософське питання має своїм першодже­релом проблему людини. Основним принципом філософського міркування є антропоцентрична настанова (від «антропос» - людина). Подібну пози­цію висловлював колись німецький філософ І.Кант. Антропологічну про­блематику він вважав центральною у філософії. «Якщо існує наука, - писав він, - яка дійсно потрібна людині, то це та, якій я вчу, а саме - відповіднимчином зайняти вказане людині місце у світі, і з якої можна навчитися тому, яким треба бути, щоб бути людиною». З усього кола філософської пробле­матики І. Кант виділяв чотири основних питання:

1.Що я можу знати?

2.Що я повинен робити?

3.На що я смію сподіватись?

4.Що таке людина?

Останнє питання і є питанням філософської антропології, і саме до нього, за І. Кантом, можна звести попередні три проблеми.

7. Матеріалізм та ідеалізм як головні філософськи течії. Форми існування матеріалізму та ідеалізму.

Матеріалізм – філософська течія, прихильники якої стверджують, що субстанцією є матерія. Історичні форми М.: античний, епохи Відродження, метафізичний (механістичний), французький, антропологічний.

Ідеалізм – філософська течія, прихильники якої стверджують, що субстанція є свідомість (дух).

Основні форми ідеалізму об'єктивний і суб'єктивний. Перший затверджує існування духовного першопочатку поза і незалежно від людської свідомості, другий або заперечує наявність будь-якої реальності поза свідомістю суб'єкту, або розглядає її як щось таке, що повністю визначається його активністю.

8. Діалектика і метафізика як методи створення філософської картини світу, їх сутність і роль у філософському пізнанні.

Пізнання – процес отримання інформації з навколишнього середовища; процес відбивання і відтворення дійсності в мисленні суб'єкту, результатом якого є нове знання про світ.

Слідом за основним питанням філософії, важливою сітоглядною проблемою є питання про стан і структуру світу Чи світ змінюється чи ні Чи предмети і явища звязані між собою, чи існуютьть ізольовано У відповідь на ці питання склалися два погляди діалектичний та метафізичний. Діалектика - це термін, яким давногрецькі філософи позначали мистецтво полеміки, логічний метод встановлення істини шляхом виявлення сеперечностей в судженнях супротивника. В сучасному розумінні - це філософське вчення про універсальні закони розвитку і заємозвязку предметів і явищ природи, суспільства і людського мислення. Метафізика - це такий спосіб мислення і метод пізнання, який розглядає предмети і явища поза їхнім внутрішнім звязком, відірваними один від одного і як такі, що перебувають у незмінному стані. Метафізика відображає дійсність однобічно. Вона фіксує тільки відносну сталість предметів та явищ, ігноруючи їх розвиток, виділяючи окремі сторони обєктів вона не бачить звязку між ними, не бачить того цілого, яке вони складають. Для метафізики на противагу діалектики характерне заперечення внутрішніх суперечностей в речах і явищах обєктивного світу, ігнорування якісних змін у процесі розвитку

. Діалектика – метод пізнання світу, що розглядає всесвіт як загальні зв’язки й загальний розвиток (динамічність).

Метафізика – метод пізнання світу, що розглядає світ як сукупність окремих предметів. Світ є статистичним (не здатним розвиватися самостійно) і може змінюватися лише через вплив вищої сили (Бога). Діалектизм та метафізика: дві основні концепції розвитку.

Діалектика (від гр. dialektike - мистецтво вести бесіду, знайти суперечність у висловлюваннях, судженнях супротивника з метою її спростування) - теорія і метод пізнання явищ дійсності в їхньому саморозвитку і саморусі, вчення про найбільш загальні закономірні зв’язки, закони становлення й розвитку природи, суспільства, мислення, пізнання.

Діалектика - теорія розвитку.

Діалектика - стиль мислення, який характеризується гнучкістю, компромісністю.

Діалектика - теорія розвитку Абсолютної Ідеї (по Гегелю).

Діалектика - вчення про зв’язки в об’єктивному світі.

Діалектика - логіка, логічне вчення про закони і форми відображення у мисленні розвитку і зміни об’єктивному світі.

Діалектика - теорія пізнання.

Діалектика - методологія наукового пізнання, творчості взагалі.

Але діалектика не єдина в філософії наука про розвиток. Її альтернативами є метафізика, софістика, еклектика.

Метафізика.

Метафізика (“після фізики”) - філософія як наука про всезагальне (по Арістотелю). Її категорії - найбільш загальні, охоплюють одночасно і суб’єкт, і об’єкт.

Метафізика як онтологія (Декарт, Лейбніц, Спіноза) - вчення про буття як таке.

Метафізика як філософський спосіб пізнання і дії, що протистоїть діалектиці (однобічність, абсолютизація однієї сторони, елемента у пізнавальному об’єкті).