Vіі. Критерії оцінювання контрольної роботи

Контрольна робота з навчальної дисципліни «Релігієзнавство» оцінюється комплексно за змістовними та суто атрибутивними ознаками. За вимогами організації навчального процесу у кредитно – модульній системі передбачено оцінювання за балами. Максимальна кількість балів за окремо виконану контрольну роботу становить 10 балів, мінімальна кількість балів – 4. В системі оцінювання контрольної роботи передбачено заохочувальні бали в загальному вимірі від 1 до 5.

На 10 балів за Європейською кредитно - трансферною та акумулюючою системою (ЄКТАС), у співвідношенні до національної системи оцінювання на «відмінно», претендує контрольна робота, яка виконана:

- за теоретично і практично значущою темою в межах конкретного історичного періоду за умов її недостатньої наукової дослідженості;

- чітко окреслено проблемність теми, розподіл на аспекти, розмежування за часовими, регіональними, країнознавчими, біографічними ознаками у вступі;

- наукова довершеність структурно – логічної композиції основної частини роботи;

- текст роботи вміщує фактографічно насичений історичний матеріал;

- стильові особливості викладення матеріалу наближені до проблемно – аналітичного принципу формування наукового тексту;

- висновки відзначені конкретністю, аргументованістю, логічною довершеністю;

- джерельна база дослідження та система цитування і посилань відтворює головні напрями структурування документопотоку з означеної проблеми;

- присутні додатки у вигляді ілюстрацій, допоміжних текстів, що змістовно доповнюють основний текст;

- витримано вимоги щодо оформлення контрольної роботи.

На 4 бали, у відношенні до національної системи оцінювання на «задовільно», претендує контрольна робота, яка виконана:

- за теоретично і практично значущою темою в межах конкретного історичного періоду за умов її недостатньої наукової дослідженості;

- поверхово окреслена проблематичність теми, розподіл на аспекти, розмежування за часовими, регіональними, країнознавчими, біографічними ознаками у вступі;

- основна частина тексту структурована за навчальними джерелами і не відтворює авторські концепції щодо історії виникнення, розвитку, функціонування окремих типів релігії;

- текст роботи вміщує розповсюджений в якості довідкового і навчального фактографічний матеріал;

- переважає описовий стиль викладення матеріалу;

- висновки поверхові без достатнього обґрунтування, змістовно ізольовані;

- джерельна база дослідження та система цитування і посилань обмежена відомими науковими працями;

- присутні порушення вимог щодо оформлення контрольної роботи та її структурування;

Контрольна робота, яка не може бути оцінена за ЄКТАС та національною шкалою, має ознаки:

- відсутність джерелознавчої бази дослідження;

- відсутні окремі структурні розділи;

- робота є плагіатом Інтернет – ресурсів;

- порушені строки виконання роботи.

При оцінюванні контрольної роботи застосовується індивідуальний підхід до виконавця та представленого тексту роботи, який базується на таких принципах ЄКТАС, як методичного консультування, науковості, прогностичності та діагностичності.

 

VІІІ. ОФОРМЛЕННЯ ТИТУЛЬНОГО АРКУША КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ

Зовнішньо контрольна робота повинна мати академічний вигляд. Рукописне оформлення тексту контрольної роботи не припускається. Титульний аркуш оформлюється за стандартом.

На титульному аркуші відтворюється така інформація:

- міністерство підпорядкування;

- назва вищого навчального закладу;

- назва кафедри;

- затверджена назва контрольної роботи;

- уточнення або розшифрування теми;

- вказівка на тип навчальної роботи (контрольна робота) та назву навчальної дисципліни («Релігієзнавство»).

Ці структурні одиниці оформлення титульного аркуша розташовуються посередині.

В нижній частині титульного аркуша праворуч розміщується інформація:

- прізвище і скорочено ім’я та ім’я по-батькові студента виконавця;

- вказівка на форму навчання (заочне відділення), курс, спеціалізація;

- прізвище і скорочено ім’я та ім’я по батькові викладача. що перевіряє контрольну роботу;

- посада викладача, науковий ступінь.

Посередині нижньої частини титульного аркуша вказується назва міста, в якому виконана робота, та рік виконання.

Розміри берегів титульного аркуша співвідносяться із загальними вимогами оформлення тексту контрольної роботи, які викладено в розділі «VІ. Методичні рекомендації по виконанню контрольної роботи з курсу «Релігієзнавство».

ІХ. ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

 

Абсолют (латиною absolutus - безумовний) - незмінне, безкінечне, досконале, самодостатнє, таке, що містить у собі усе суще і творить його, тобто Бог.

Абсолютне передвизначення - встановленість наперед життя й поведінки людини, її спасіння чи осуду у вічності волею бога; на його визнанні грунтується учення кальвінізму.

Аватара (з санскриту дослівно - спуск, зішестя, той, хто сходить донизу") - в індуїзмі пов’язане з вірою у переселення душ втілення божества в образах інших божеств, людей або тварин. Зокрема, найвідоміші аватари Вішну - Рама та Крішна.

Авгури (лат. augur, від лат. avis - птах) - колегія жерців у Давньому Римі, що тлумачили волю богів за поведінкою (зокрема, польотом) птахів.

Адонай (семітськими мовами дослівно – «господь мій», «господи») - в іудаїзмі звертання до бога Яхве, ім’я якого промовляти вголос заборонялося. У семітських народів адонай означало володар, повелитель, господин і було традиційною назвою богів; звідси Адоніс - помираючий та воскресаючий бог рослинності у Фінікії та Сирії.

Алах (араб. ілях - божество) - звертання до бога в ісламі.

Анабаптизм, баптизм (з грецької anabaptizo - знову занурюю, тобто, знову охрещую) - релігійний рух, що постав в епоху Реформації; одним з ініціаторів був Томас Мюнцер. Оскільки в Біблії йшлося про хрещення зрілих людей, а не немовлят, та шляхом занурення у воду, а не окропіння, анабаптисти вважали за необхідне прийняти повторне хрещення зануренням у зрілому віці. Виступали за відділення церкви від держави, за свободу совісті, засуджували багатство, участь в державній діяльності, військову службу. На базі анабаптизму виник ряд протестантських сект та деномінацій, у яких початкові засади баптистів були дещо змінені задля пристосування до соціуму. Найбільш послідовно принципів раннього анабаптизму дотримуються менноніти.

Анімізм (від лат. anima, animus- душа, дух) - віра в душі та духів. Анімістичними образами являлися духи померлих предків, душі живих людей, уособлення сил природи, які були особливо різноманітними та численними. Різновидами анімізму вважають анімалізм (від лат. animal - тварина) - вшановування тварин, які мають душі (очевидно, явище було пов’язане з тотемізмом та промисловим культом), а також аніматизм (від лат. animatus - наділений душею) уявлення про безлику життєдайну силу, що діє в природі та здійснює вплив на життя людей.

Анафема (з грецької anathema - прокляття) - у християнстві прокляття, відлучення від церкви, вища кара. Відлучений вважався позбавлений заступництва божого, а в середні віки - й позбавленим усіх прав. Відлучатися могли цілі міста, регіони, країни.

Апокаліпсис (грецькою apokalypsis - одкровення) - есхатологічний твір, що приписується Іоанну Богослову, автору відповідного євангелія, який містить пророцтва про кінець світу, боротьбу між Христом та антихристом, вирішальну битву між силами добра та зла за участю усіх царів землі, що відбудеться в місцевості Армагедон (імовірно, фортеця Мегіддо), страшний суд та тисячолітнє Царство Боже (хіліазм). На побутовому рівні терміни апокаліпсис та армагедон часто вживаються як синоніми кінця світу.

Апокриф (від грецього apokryphos - таємний, секретний) - твори релігійного змісту, не визнані церквою священими (спочатку стосувалося лише творів секти гностиків, що прагнули зберегти своє вчення в таємниці). Поділяються на відлучені (тобто заборонені) та дозволені для читання, але не для богослужінь. Більшість відлучених творів була знищена і відома лише за назвами.

Апостоли (грецькою apostolos - посланець) - у ранньому християнстві мандрівні проповідники, що подорожували від однієї християнської громади до іншої та існували за їх рахунок, а також проповідували нове вчення серед нехристиян, створюючи нові громади. Вони спілкувалися між собою та з громадами посланнями з питань віровчення та внутрішнього життя громад. Пізніше церковна традиція закріпила назву апостолів лише за дванадцятьма учнями Христа, які згадуються в євангеліях та Діяннях апостолів, і яких сам Христос обрав для проповіді свого вчення.

Аскеза, аскетизм релігійний (з грецького askesis - вправа) - відмова від життєвих благ, придушення в собі природних бажань і потягів; проповідь аскетизму характерна для багатьох релігій. В християнстві розглядається як «основний закон буття віруючого», передбачає «уникання світу», відкидання «плотських утіх».

Атман - в індуїзмі суб’єктивна, індивідуальна основа психологічного буття, «душа». Метою є злиття атману-душі з брахманом-світовою душею.

Атеїзм - світоглядна орієнтація, для якої характерне відкидання необхідності узгоджувати буття з надприродними силами чи взагалі заперечення існування таких сил.

Ахімса (санскритською - ненасильство) - незавдання болю і будь-якої шкоди взагалі живим істотам; релігійно-етичний принцип, властивий індуїзму та буддизму, та зведений у ступінь релігійного обов’язку в джайнізмі. Імовірно, пов’язаний з вченням про перевтілення душ.

Біблія (грецькою biblia - книги) - звід книг, що складають святе писання християнської, а у першій частині також й іудейської релігії. Складається з двох частин - Старого (Вітхого) та Нового завітів. Усього разом з неканонічними книгами Старого завіту Біблія нараховує 77 книг. Оригінальними мовам Біблії є давньоєврейська, арамейська та грецька-койне. Біблія вважається християнами Богодухновенною (тобто, такою, що походить від Духу Божого) книгою, продуктом Божественного одкровення, джерелом абсолютної та непогрішимої істини.

Благодать (грецькою charisma, латиною gratia) - особлива божественна сила, що сходить на людину з метою подолання внутрішньо властивій їй гріховності і досягнення спасіння в загробному світі. Католицизм і православ’я носіями благодаті вважають духовенство.

Брахман - безлике божество, абсолют, що є єдиною реальністю, яка лежить в основі ілюзорного світу, «світова душа». Також брахман - представник вищої варни (касти) в Індії, професійний жрець.

Будда - (санскр. просвітлений, той, що осягнув вищу істину) - в буддизмі істота, яка досягла в результаті багатьох перероджень абсолютної досконалості і здатна вказати іншим шлях до спасіння. Буддою може стати будь-яка людина в результаті накопичених чеснот і досягнення розуміння марності усіх земних пристрастей. Буддійський панетон нараховує сотні будд.

Буддизм - релігійна доктрина та система практики, створена на основі давніх релігійно-філософських учень Індії, викладена Буддою (Сіддтхартхою Гаутамою). Основною ідеєю буддизму є ствердження того, що життя є страждання, і що існує шлях до спасіння. Буддизм розглядає людину як обособлений світ у собі, що сам себе породжує та сам себе знищує або рятує. Буддизм не протиставляє себе іншим релігійним системам.

Вакханалії - релігійні святкування на честь бога вина та виноробства Діоніса (Вакха, Бахуса) в Стародавній Греції та Римі. На відміну від Діонісій, носили характер необузданих оргій, відбувалися вночі, на лоні природи, при світлі смолоскипів. Провідну роль у святкових процесіях відігравали жінки (вакханки, менади), що приводили себе вином та релігійною екзальтацією у буйний стан.

Варна (санскрит. - якість, колір (мається на увазі колір шкіри) - станова, соціальна група в давньоіндійському суспільстві, пов’язана спочатку з етнічним походженням (завойовники-арії мали світлий колір шкіри, а скорені ними дравідійські племена - темний). Походження варн пояснювалося наступним чином: під час першого жертвоприношення першолюдини Пуруші з уст її були створені брахмани (жерці), з плечей - кшатрії (царі, воїни), зі стегон - вайш’ї (торговці, ремісники, скотарі, землероби), з брудних ніг - шудри (виконавці брудних, нечистих робіт). В брахманізмі походження варн пояснювалося творенням аналогічних груп з відповідних частин тіла Брахми. Варни поділяються на більш дрібні групи - касти; на побутовому рівні терміни вживаються як тотожні.

Ватикан (лат. Vaticano - один із семи пагорбів, на яких розташовано Рим і розташований на ньому папський палац) - після ліквідації світської влади пап у 1870 році - резиденція Папи Римського, з 1929 р. - держава площею 44 га, що постала внаслідок Латеранських домовленостей. Головою Ватикану з правами необмеженого монарха є папа римський. Термін вживається для позначення центрального керівництва католицької церкви.

Веди (санскритською дослівно - священне знання) - пам’ятники інідійської релігійної літератури приблизно кінця 2 тис. до н. е. Складаються з 4 збірників: Рігведа - збірка гімнів міфологічного та космологічного змісту; Самаведа - збірка пісень, що повторює Рігведу але доповнює її ритуально-обрядовими інструкціями; Яджурведа - опис ведичних ритуалів, правил здійснення жертвоприношень; Атхарваведа - збірка магічних заклинань та формул. Числені твори тлумачать та коментують Веди: брахмани (містять теологічне обгрунтування ведичної практики), араньяки (містять містичне тлумачення філософських доктрин і текстів Вед), упанішади (містять філософське тлумачення сутності свідобудови).

Віровчення - детально розроблена система релігійних догматів, що пояснюють сутність віри.

Віросповідання - приналежність до якої-небудь релігії, церкви, конфесії.

Гріх - порушення божих настанов, здійснене або замислене людиною під впливом злої волі або під дією злих сил, що заступає йому шлях до спасіння в загробному світі. Вирізняють сім так званих смертних гріхів (порушення заповідей): богохульство, порушення клятви, перелюбство, нудьга, смертовбивство (і самогубство), наклеп, гординя.

Гугеноти (фр. huguenots) - прихильники кальвінізму у Франції в 16-18 ст. Представляли головним чином буржуазію та південне дворянство. Назва походить від німецького Eidgenossen - об’єднані клятвеним союзом.

Деїзм (лат. deus - бог) - філософсько-релігійне вчення, згідно до якого бог є безлика першопричина світу, що перебуває поза ним і не втручається в розвиток природи і суспільства.

Деномінація (з лат. denominatio - наділення спеціальним іменем) - релігійні об’єднання, з численними вірянами, з розробленим віровченням, але ще перебувають на стадії становлення, організаційного оформлення і не визнані як церква.

Джихад (араб. старанність, напруження зусиль) - старанність, ревність, активність у розповсюдженні ісламу та забезпеченні його торжества. Джихад є одним з головних обов’язків мусульманина і уявляє собою боротьбу за віру військовим та невійськовим шляхом. Розрізняють джихад серця (боротьба з власними поганими схильностями), джихад язика (повеління схвалюваного і заборона засуджуваного), джихад руки (застосування покарань щодо злочинців та порушників норм мусульманської моралі), та джихад меча (збройна боротьба з противниками ісламу). Вужчим є термін газават - власне війна за віру. Того, хто в ній відзначився, називають газі, загиблого - шахідом, тобто мучеником, який потрапляє до раю.

Дзен (чань)-буддизм - напрямок у буддизмі, який вважає світ ілюзорним; виявити ж власну первісну природу, пробудитися і осягнути істину природу речей, побачити їх сутність і усвідомити свою причетність до всього існуючого, слід вдатися до спеціального психотренінгу (медитації).

Догмати релігійні (грецькою dogmatos) - основні положення віровчення, що визнаються беззаперечно істинними, вічними та незмінними божими настановами, обов’язковими для визнання усіма віруючими. Догмати християнської церкви були прийняті на Нікейському та Константинопольскому Вселенських соборах.

Духовенство - служителі культу (термін переважно вживається стосовно священнослужителів культів, що мають релігійну організацію). Є різновидом жрецтва - особливої групи людей, що виконувала в політеїстичних релігіях посередницькі функції у спілкуванні між людьми і надприродними силами, які полягали головним чином, у здійсненні умилостивлювальних обрядів - жертвоприношень. Клір (з грецької kleros - жереб, оскільки християнське духовенству спочатку обиралося жеребкуванням) - сукупність священнослужителів та церковнослужителів (пономарі, псаломники та ін). Служителів одного храму (приходу) називають причтом.

Душа (грецькою psyche, латиною anima, давньоєврейською ruah) - духовна сутність людини, особливе начало, що протиставляється тілесному, яке визначає життя, здібності і особистість людини. Особливо складне уявлення про душу було вироблене у Стародавньому Єгипті: вона мала кілька субстанцій-складових: Ка - духовний двійник, духовна сила людини, Ба - втілення життєвої сили, могутності людини, Ах - потойбічне втілення людини, серце (аб) духовне тіло, що слугувало вмістилищем душі (саху), сила - безтілесне втілення життєвої енергії людини (секхем), тінь (кхаібіт), душа духу (кху), ім’я (рен) та ін.

Дхарма - багатозначне поняття, що може означати закон, обов’язок, правило, чесноту, норму, причину та наслідок, релігію, властивість, річ, стан, істину, вчення. В індуїзмі дхарма - всесвітній закон буття (реально означав сукупність громадянських, етичних та культурних вимог, спосіб життя, який боги вмінили людям і який є різним для представників різних каст; дотримання дхарми розглядалося як чеснота, порушення - як гріх, що і позначалося на подальшому народженні). В буддизмі дхарма - власне вчення Будди, а також найдрібніші неділимі духовні частки, з яких складається потік індивідуальної свідомості.

Дх’яна (санскр. - думка, розмірковування) - в індуїзмі та буддизмі споглядання, медитація як етап на шляху до звільнення душі.

Заповіді - норми поведінки давніх іудеїв, що були начертані богом на двох кам’яних табличках - скрижалях завіту, які були вручені Мойсею на горі Сінай. Відомо два варіанти заповідей. Християни визнають другий варіант:

Есхатологія (з грецької eschatos - останній, logos - учення) - релігійне вчення про кінцеву долю світу та людства; коріниться в уявленнях про створеність і конечність світу, його дуалізм, боротьбу доброго та злого начал, світа й темряви. Вперше найвиразніше цю тему було порушено в зороастризмі. Християнська есхатологія пов’язана з уявленнями про друге пришестя Христа, боротьбу з антихристом, Армагедон, Страшний суд.

Євангелія (грецькою euangelion - блага вість) - ранні християнські писання про життя Ісуса Христа та його вчення (створені грецькою мовою). Авторство євангелій приписувалося учням Ісуса, апостолам (Матвій та Іоанн), або найближчим учням цих учнів (Лука, супутник апостола Павла, та Марк - супутник Петра). Церква визнає канонічними лише ці чотири євангелія: інші вважаються апокрифічними.

Єресь (грецькою hairesis - відбір, відокремлення) - релігійні вчення, що відхиляються від офіційної доктрини церкви в питаннях догматики, культу, організації. Нерідко були релігійним способом вираження соціальних протиріч та конфліктів. За соціальною основою і середовищем розповсюдження вирізняють селянські, міські (бюргерські або плебейські), міжстанові (дворянсько-бюргерські, селянсько-плебейські). Ідеологічні засади єресей становили антитринітаризм, дуалізм, пантеїзм, хіліазм. Основоположника єресі могли іменувати єресіархом.

Ібліс (диявол, сатана (Шайтан) – в ісламі ім’я янгола, що не скорився аллаху, був скинутий з небес і став ворогом аллаха, очоливши злі сили. Він усіляко перешкоджає аллаху, спокушаючи людей.

Ідол (грецькою eidolon - маленьке зображення) - матеріальний предмет, що зображує чи «містить» у собі бога або вшановується як бог.

Ікона (грецькою - зображення, образ) - живописне чи рельєфне зображення богів, святих та інших надприродних істот (наприклад, янголів), які є предметом релігійного поклоніння. При цьому поклоняються не власне іконі, а втіленому в ній образу. Іконостас - стінка з іконами, що відділяє вівтар від решти простору православного храму.

Іконоборство - соціально-релігійний рух проти вшанування ікон у східно-християнських країнах у 7-8 ст. у зв’язку з тим, що вшанування ікон почало набувати рис ідолопоклонства. У Візантії набуло характеру руху, спрямованого проти церкви, монастирського землеволодіння, монастирів та інституту чернецтва взагалі.

Імам (арабською - той, що стоїть попереду) - спочатку той, що стояв попереду під час спільної молитви мусульман, пізніше - верховний глава усіх мусульман (сунітів); голова громади у мусульман-шиїтів; почесне звання видатних мусульманських релігійних діячів.

Індульгенція (лат. indulgentia - милість) - свідоцтво про відпущення гріхів, що видавалося за особливі заслуги або продавалося католицькою церквою. Могло стосуватися як вже скоєних, так і майбутніх гріхів. Пояснювалося це тим, що католицька церква начебто володіє запасом добрих справ, здійснених Христом та святими, якими можна покривати гріхи людей.

Ініціації (лат. initiare - висвячувати, вводити) - вікові або статево-вікові висвячувальні церемонії, властиві раннім стадіям розвитку суспільства. Метою ініціацій було ознайомити покоління, що досягло соціального повноліття, з загальноплемінними нормами життя. Як правило, супроводжувався тимчасовою ритуальною ізоляцією висвячуваних на певний термін, специфічними святковими церемоніями, частину яких становили моральні та фізичні випробування.

Інквізиція (латиною inquisitio - слідство) - трибунал католицької церкви, створений у ХІІІ ст. для боротьби з єрессю. Як правило, діяла під егідою домініканського ордену, характеризувалася використанням доносів, лжесвідчень, провокацій, застосуванням тортур та свавілля стосовно тих, що перебували під слідством. Фінансувалася за рахунок конфіскованого майна підозрюваних. Поширеним вироком було спалення (аутодафе).

Інтердикт (лат. interdictum - заборона) - середньовічне церковне покарання; повна або часткова (без відлучення від церкви) тимчасова заборона правити службу божу та здійснювати релігійні обряди. Накладалося як на окремих осіб (чи групи осіб), так і на цілу територію (місто, провінцію, країну). Використовувався для боротьби з єресями.

Інь-ян - категорії багатьох китайських релігій (особливо важливе місце посідають у даосизмі), якими позначають дві сторони єдиного первоначала, що весь час взаємодіють та протидіють, змінюючи одне одного: темне і світле, пасивне та активне, земне та небесне, жіноче та чоловіче. Взаємодія цих протилежностей утворює цілісність світу.

Іудаїзм - національна монотеїстична релігія, поширена головним чином серед євреїв. Іудаїзм, увібравши в себе окремі ідеї східних релігій, виробив принципово нову релігійну концепцію - ідею єдиного Бога - творця і володаря всесвіту. На основі ідей іудаїзму постали християнство та іслам.

Кааба (арабською - куб) - спочатку язичницький пантеон бедуїнських племен поряд з Меккою, з постанням ісламу - головна святиня мусульман, створена нібито Авраамом (Ібрагімом). Уявляє собою чотирикутну будівлю з сірого каменю з пласким дахом, обтягнуту чорною тканиною, на якій золотом вишиті вислови з Корану.

Караїзм - монотеїстична релігія, що постала з іудейської секти, створеної в Багдаді. Караїзм багато запозичив з ісламу. В основі караїзму лежить Старий Завіт у його первісній чистоті з головними принципами - любові до Бога й до ближнього. Як великих пророків вшановують Ісуса Христа й Магомета.

Кардинал (латиною cardinalis - головний) - другий після папи римського щабель в духовній ієрархії католицького клиру. Кардинали посідають найважливіші пости в адміністрації Ватикану, очолюють помісні церкви (кардинал-примас) або великі єпархії, обирають з поміж-себе папу римського.

Карма (санскр. - дія, обов’язок, діяльність) - особлива містична сила, невідворотний, автоматично діючий закон воздаяння за сукупність вчинків, намірів, стремлінь, що визначає долю живої істоти в наступних перевтіленнях. В брахаманізмі та індуїзмі карма головним чином полягає у виконанні чи невиконанні встановлених певною варною обрядів та соціальної поведінки, причому перевтілення залежить від суми вчинків у попередньому втіленні. В буддизмі карма визначається в першу чергу ступенем виконання моральних вимог, послідовністю у непротивленні злу насиллям в усіх попередніх перевтіленнях. У джайнізмі терміном карма позначають матеріальну оболонку духовної складової.

Каста (португальською casta - раса, рід, стан) - замкнута і обособлена соціальна група з суворо визначеним родом занять, самобутнім стилем життя, звичаями, традиціями, нормами поведінки. Приналежність до неї визначається народженням і спільністю походження. Укладення шлюбів дозволяється лише всередині даної групи. Професії, права, обов’язки успадковуються. Касти поділяються на вищі та нижчі, існує певного роду табуїзація пенвих форм стосунків з представниками нижчик каст. Кастовий устрій релігійно освячений, його походження пояснювалося з релігійної точки зору.

Католицизм (грецькою katholikos - всезагальний, пізніше набуло значення вселенський) - один з основних напрямків у християнстві; остаточно сформувався після церковного розколу 1054 року. Має ряд особливостей у віровченні, культі та структурі релігійної організації, зокрема, відрізняється догматами (визнає наявність чистилища, сходження святого духа не лише від бога-отця, але й від бога-сина), зовнішніми проявами (хресне знамення твориться складеною долонею зліва направо), джерелом віровчення вважає не лише святе письмо, але й святий переказ, у тім числі й судження пап, які вважаються непогрішимими у питаннях віри і ставляться вище за вселенські собори. Тривалий час католицькі богослужіння відправлялися виключно латиною.

Конклав (з лат. cum clave – «під ключ», зачинені на ключ) - зібрання (колегія) кардиналів, що скликається через 18 днів після смерті папи римського для обрання нового папи. Так само називають приміщення Сікстинської капели, де відбувається обрання, у якому на час виборів зачиняють кардиналів. Процедуру започатковано у 13 ст., коли кілька років не могли обрати нового папу, і французький король наказав замурувати приміщення з кардиналами і не випускати доти, доки папу не буде обрано. Для обрання папи необхідно 2/3 + 1 голос від числа присутніх.

Конфуціанство - філософсько-етичне вчення давньокитайського мислителя Конфуція (Кун-цзи), що набуло рис релігії (зокрема, з релігією його зближує наявність культу Конфуція, числених ритуалів, а також переконаність в існуванні вищих сил, уособлюваних Небом).

Коран (арабською «аль-кур’ан» - читання вголос, декламація) - головна священна книга мусульман, яка нібито не створена, а існує споконвічно та перебуває у Алаха; земний Коран - копія небесного.

Космогонія - в релігіях: пояснення походження Всесвіту.

Культ релігійний (з лат. cultus - вшановування) - вид релігійної діяльності, практично-духовного осягнення світу. Об’єктом вшановування є усвідомлювані у формі релігійних образів пануючі над людьми в їх повсякденному житті сили. Виділяють дві головні різновиди культу - магію (чаклунство) та умилостивлювальний (пропіціальний) культ. Відправлення культу здійснюється групою вірян, очолюваною керівником - представником духовенства. Засобами культу є релігійні споруди, релігійне мистецтво, ряд предметів (спеціальний одяг, храмове начиння (свічки, хрести, світильники тощо). Складаються певні норми, еталони, тобто приписи, що і як слід робити. Засоби і способи культово-релігійної практики мають символічне значення. Найпоширенішими культовими актами є уклони, схиляння на коліна, творення хресного знамення. Більш складними є жертвоприношення, проповідь, молитва, богослужіння тощо.

Кумир (те саме, що й ідол) - матеріальний предмет, що уособлює чи «вміщує» в собі божество, об’єкт поклоніння в політеїстичних релігіях.

Мантри - вірші з ведичних текстів, що використовуються як заклинання та чародійні формули.

Магія (грецькою mageia - чаклунство) - віра в можливість впливати на довколишній світ через надприродне (духів та ін.) шляхом специфічних дій (заклинань, обрядів, ритуальних рухів, жертвоприношень). Є складовою практично кожної релігії.

Месія (від давньоєврейського «машіах», дослівно - помазаник) - посланець божий, покликаний встановити справедливий, угодний богу порядок, у переносному сенсі - спаситель. Синонімом терміну «месія» є «Христос» (що грецькою також означає помазаник).

Мечеть (арабською масджид - місце поклоніння) - культова будівля в ісламі, де здійснюються богослужіння та промовляються проповіді. Неодмінним елементом є міхраб - ніша, що вказує напрям на Мекку. Часто мечеті мають при собі мінарет (вежу, з якої мусульман закликають до молитви) та спеціальний басейн для омовінь.

Містерії (грецькою mysterion - таїнство, таємниця) - таємні (втаємничені) культи стародавніх релігій, у яких могли брати участь лише посвячені, втаємничені (місти). Відомими були містерії Осіріса та Ісіди, Кібели, Елевсинські, орфічні.

Міф (грецькою mythos - розповідь, переказ) - фантастична оповідь, у якій явища природи, духовної та матеріальної культури постають у наївно-уособленій формі; космологічні та теологічні міфи, що пояснювали походження всесвіту та богів, являлися важливою складовою багатьох релігій.

Мокша - в джайнізмі особливий стан повної незалежності душі від матеріального світу.

Монотеїзм (грецькою monos - єдиний, theos - бог) - релігійне уявлення і вчення про єдиного бога; започатковане в іудаїзмі, спочатку існувало у формі монолатрії - вшануванні єдиного бога (вважався істинним), поряд з яким визнавалося існування й інших богів.

Мусульманин (від арабського «Муслім» - покірний) - той, хто сповідує іслам.

Нірвана (санскритською - згасання) - психологічний стан закінченості внутрішнього буття, стан абсолютної відсутності бажань, перехід до якого порівнюється з полум’ям, яке поступово згасає через нестачу палива: пристрасті (лобха), ненависті (доса), омани (моха).

Неорелігії - термін, яким позначаються оформлені в 2-й половині ХХ ст. нові конфесії, релігійні групи, духовні течії, церкви, в яких відбилися сучасні процеси в релігійній сфері. Неорелігії виступають результатом релігійної ініціативи окремих осіб, які, базуючись на певній віросповідній традиції або синкретизмі декількох, творять нове віровчення, культ, організацію.

Неохристиянство - релігійні течії, що виникають у рамках традиційного християнства з метою приведення його до вимог часу.

Нестяжання - один з керівних принципів чернецтва, що полягає у добровільній відмові від придбання («стягання») власності як мирської інституції, задля досягнення чернечого аскетизму. У християнстві провадився дуже непослідовно.

Нетрадиційні релігії - релігійні комплекси, які історично не успадковані від попередніх епох певним етносом, не притаманні його релігійній духовності, культурно, побутово, ментально не укорінені, але набули поширення внаслідок місіонерства з їх історичної батьківщини.

Новий Завіт - частина Біблії, яку як Святе Письмо вшановують лише християни. Назва походить з уявлень про те, що Бог через свого сина Ісуса Христа уклав з людством новий договір (завіт). Найважливішою складовою Нового Завіту є Євангелія.

Обряд релігійний - символічне дійство, зазвичай колективне, що втілює релігійні уявлення та ідеї стосовно можливості надприродного впливу на реальні чи уявні об’єкти або встановлення зв’язку між вірянами та надприродними об’єктами. В сучасних релігіях обряди утворюють складну систему ритуальних дій, серед яких чільне місце посідає богослужіння. Обряд є важливим компонентом релігійного культу.

Окультизм (від лат. occultus - прихований, таємний) - містичне вчення, що визнає існування надприродних сил і можливість безпосереднього спілкування з ними за допомогою магічних обрядів та таємних ритуалів. а також використовувати їх у власних цілях.

Орден єзуїтів (лат. Societas Jesu - Товариство Христа) - створена 1534 р. Ігнатієм Лойолою організація для захисту католицької віри; для цієї мети дозволялося вдаватися до будь-яких засобів, навіть якщо вони суперечили християнській моралі. Визначальною рисою ордену була жорстка дисципліна, беззастережне підпорядкування орденському начальству і покірність Папі Римському. Насадження католицизму єзуїтами здійснювалося через власні навчальні заклади з високим рівнем викладання. Втручання єзуїтів у державні справи і спроби маніпулювати монархами привели до заборони діяльності ордену у багатьох країнах.

Ордени духовно-рицарські - організації, що поєднували військову діяльність (збройну боротьбу з ворогами християнства) та чернечий спосіб життя (дотримання статуту, що передбачав різноманітні обітниці (пости, відмова від шлюбу, молитви та ін.). Постали під час хрестових походів для надання захисту і допомоги прочанам, були досить впливовими (госпітальєри, тамплієри, тевтонці). Ряд орденів постав під час Конкісти у Латинській Америці (алькантари, калатаври та ін.). У справжній час офіційно діє лише Мальтійський орден (госпітальєрів).

Ордени чернечі - централізовані об’єднання ченців у католицизмі, діяльність яких та порядок життя ченців регламентується особливими статутами. Останні встановлюють характер обмежень та обітниць, що можуть бути менш чи більш суворими (наприклад, для жебручих орденів). У рамках греко-католицької церкви діє орден василіян.

Орфізм - релігійна течія, що зародилася в Аттіці, якій був властивий стихійний монотеїзм (вшановувався Діоніс як бог, що помирає та воскресає). Орфіки вважали душу добрим началом і протиставляли її тілу – «в’язниці душі» та проповідувала ідеї спокути, аскетизму, потойбічного воздаяння та метемпсихозу (переселення душ).

Патріарх (грецькою - родоначальник) - в іудаїзмі - ті, що започаткували майбутній народ іудейський (Ной, Авраам, Мойсей); в православ’ї вищий духовний сан.

Політеїзм - багатобожжя, поклоніння кільком богам, в протилежність монотеїзму. Ієрархія богів у політеїстичних релігіях відображала соціально-економічні та політичні стосунки.

Понтифік (від лат. pontific - будівничий мостів) - у Давньому Римі член колегії жерців, яка здійснювала загальний нагляд за релігійними обрядами, складала релігійні приписи та судові правила; почесна назва Папи Римського.

Православ’я - один з трьох основних напрямків християнства. Характерною рисою є прихильність до традиційного догматичного базису і культу. Віровчення грунтується на Святому Письмі та Святому Переказі (таким визнаються постанови перших семи соборів та праці ранніх отців церкви). Догматика висловлена в Нікео-Константинопольському Символі віри (вироблений на Нікейському та Константинопольському вселенських соборах), який визнає триєдиність Бога, боговтілення, спокутну жертву Ісусу Христа, загробне воздаяння. Церква вважається посередником між богом і людьми. Велике значення надається обрядності, центральним елементом якої є сім таїнств. Властивий культ святих, вшанування ікон, церковні свята <