Стаття 183. Речі подільні та неподільні

Подільною є річ, яку можна поділити без втрати її цільового призначення. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення.
1. Залежно від здатності речей зберігати при поділі своє цільове призначення вони по­ діляються на подільні й неподільні. Згідно з частиною 1 коментованої статті, подільною є річ, яку можна поділити без втра­ти її цільового призначення. Тобто подільна річ — це така річ, частини якої відповідають тому ж призначенню, що і сама річ у цілому до її поділу. Наприклад, поділ на частини яблу­ка не змінює його споживчого призначення, оскільки кожна частина може бути використа­на так само, як і яблуко в цілому.
2. Неподільною є річ, яку не можна поділити без втрати її цільового призначення. Речі внаслідок їх поділу втрачають своє колишнє призначення або неадекватно втрачають свою цінність. Так, неподільною річчю можна вважати письмовий стіл, стілець тощо. Неподільними слід також вважати складні речі, що являють собою комплекс нібито самостійних предметів, але пов'язаних загальним господарським або іншим призначенням (меблевий гарнітур, кавовий сервіз тощо). До складних речей належать і всі парні речі: взуття, рукавички, лижі та інші. Характеристика складних речей міститься в ст. 188 ЦК, де зазначається, що складною річ вважається тоді, коли кілька речей утворюють єдине ціле, що дає змогу використовува­ти його за призначенням. Для складної речі притаманні наступні ознаки:
вона є сукупністю речей (отара овець, бібліотека тощо);
частини, з яких складається складна річ, фізично не пов'язані між собою;
сукупність речей утворює єдине ціле, яке використовується за загальним призначен­ням;
кожна з частин, яка є елементом складної речі, може використовуватися самостійно за тим же призначенням, що й у складі сукупності.
Слід однак враховувати, що зазначені ознаки є загальним правилом. Учасники конкрет­ного правочину можуть за згодою розглядати будь-яку сукупність речей як складну річ — окремий об'єкт цивільних прав. Правове значення класифікації речей на подільні і неподільні виявляється як у право­відносинах власності, так і в зобов'язальних правовідносинах. Так, при поділі майна, що перебуває у спільній власності, неподільна річ не підлягає поділу. Така річ або продається і поділу підлягають отримані за неї гроші, або річ зберігається за одним з власників із на­данням іншим грошової або іншої компенсації. Залежно від подільності й неподільності речі визначається також частковий або субсидіарний характер зобов'язання, що виникає з приводу цієї речі.

 

Головна річ та приналежність

 

Стаття 186. Головна річ і приналежність

Річ, призначена для обслуговування іншої (головної) речі і пов'язана з нею спіль­ним призначенням, є її приналежністю.
Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом.
1. На головні і другорядні речі поділяються в залежності від їх господарського значення. Головна річ являє основний інтерес як об'єкт цивільних прав, другорядна — виконує
допоміжні, обслуговуючі функції. З урахуванням характеру зв'язку між головною річчю і речами другорядними, останні можуть мати різні позначення. Так, якщо головна річ і другорядна пов'язані фізично, то другорядні речі іменуються складовими частинами головної речі і визначаються як все те, що не може бути відокрем­лене від речі без її пошкодження або істотного знецінення. Наприклад, двері є складовою частиною будинку, колесо — складовою частиною машини тощо. При переході права на річ, її складові частини не підлягають відокремленню (ст. 187 ЦК). Якщо між головною річчю і другорядною існує юридичний зв'язок, тобто другорядна річ призначена для обслуговування головної речі і пов'язана з нею спільним призначенням, то вона є її приналежністю.
2. Приналежність слідує за головною річчю, якщо інше не встановлено договором або законом. При укладенні договору купівлі-продажу картини, скрипки покупцеві передають­ся, відповідно, рама, смичок. Проте сторони договору можуть домовитися й про інше ви­ рішення цього питання. Приналежність не можна ототожнювати із запасними частинами, призначеними для за­міни складових деталей головної речі, що вийшли з ладу. Якщо ж між головною і другорядними речами є економічний зв'язок, то останні імену­ються продукцією, плодами і доходами.

 

Речі споживні та неспоживні

 

Стаття 185. Речі споживні та неспоживні

Споживною є річ, яка внаслідок одноразового її використання знищується або припиняє існувати у первісному вигляді.
Неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу.
1. Залежно від характеру використання споживчих якостей речей їх можна поділити на такі, що споживаються, і такі, що не споживаються (у коментованій статті вони іменуються
«споживні» та «неспоживні»). Речі, що споживаються (споживні), — це такі речі, які в процесі їх використання втра­чають свою фізичну сутність повністю або по частинах, а також речі, які в процесі вико­ристання перетворюються в іншу річ (наприклад, випічка хліба з борошна). Водночас «речі, що споживаються», не слід ототожнювати з «предметами споживання», під якими розуміють речі, призначені задовольняти споживчий попит.
2. До речей, що не споживаються (неспоживних), належать речі, які при їхньому вико­ристанні втрачають свої споживчі властивості поступово, протягом порівняно тривалого часу (наприклад, машини, обладнання, жилі будинки). Іншими словами, неспоживною є річ, призначена для неодноразового використання, яка зберігає при цьому свій первісний вигляд протягом тривалого часу. Значення цього поділу полягає в тому, що деякі правочини можуть укладатися тільки стосовно речей, що не споживаються (наприклад, договір майнового найму), інші — лише стосовно речей, що споживаються (договір позики). Із цих властивостей випливають також вимоги щодо належного використання, наприклад, орендованого майна, яке після закін­чення терміну договору має бути повернене в справному стані з урахуванням нормальної амортизації. Тобто допускається часткове погіршення речі, що не споживається, але в меж­ах природної втрати якості. Водночас необхідно мати на увазі, що предметом більшості договорів можуть бути як речі, що споживаються, так і речі, що не споживаються (міна, дарування, купівля-продаж, зберігання тощо).

 

Плоди, продукція та доходи

 

Стаття 189. Продукція, плоди та доходи

Продукцією, плодами та доходами є все те, що виробляється, добувається, одер­жується з речі або приноситься річчю.
Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановле­но договором або законом.
1. Продукцією, плодами та доходами, відповідно до частини 1 коментованої статті, є все те, що виробляється, добувається, одержується з речі або приноситься річчю. Вони можуть бути фактичними чи природними (наприклад, урожай із земельної ділянки) або юридични­ми (орендна плата за передане у найм майно). Плоди — це природний результат органічного розвитку тварин і рослин. До них нале­жать фрукти, приплід худоби та птиці, продукти, які вони надають (яйця, молоко). Про­дукція — це майно, отримане в результаті цілеспрямованого використання речі (виго­товлені товари, побудований будинок). Доходи — це грошові та інші надходження, які дає майно від використання в цивільному обігу (орендна плата, проценти, що нараховуються на вклад).
2. Продукція, плоди та доходи належать власникові речі, якщо інше не встановлено до­ говором або законом. Наприклад, закон встановлює виняток із загального правила повної приналежності доходів власнику речі, для випадків віндикації речі у добросовісного набу­вача (ч. 2 ст. 390 цього Кодексу).

 

 

Живі та неживі речі

 

Стаття 180. Тварини

Тварини є особливим об'єктом цивільних прав. На них поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом.
Правила поводження з тваринами встановлюються законом.
Тварини, занесені до Червоної книги України, можуть бути предметом цивіль­ного обороту лише у випадках та порядку, встановлених законом.
1. Коментована стаття характеризує тварин як особливий об'єкт цивільних прав, на який поширюється правовий режим речі, крім випадків, встановлених законом. Таким чи­
ном, тварини є самостійним об'єктом цивільних прав, правовий режим якого встановлю­ється не тільки цивільним законодавством, а й спеціальним Законом України від 13 грудня
2001 р. «Про тваринний світ». Об'єктами цивільного права можуть бути: тварини, що перебувають у стані природної волі; сільськогосподарські, свійські та інші тварини, що використовуються для господар­ських, наукових, культурно-освітніх, виховних, естетичних та інших цілей. Головними властивостями тварин, як об'єктів цивільних прав, є таке:
цей об'єкт є відновлюваним;
правила поводження з тваринами встановлюються законом;
закон встановлює заборону на жорстоке поводження з тваринами. Недотримання цієї заборони слід розглядати як зловживання правом;
права власників тварин можуть бути обмежені в інтересах охорони цих об'єктів;
тварини, занесені до Червоної книги України, можуть бути предметом цивільного обігу лише у випадках та в порядку, встановлених законом (наприклад, у випадках, коли ці тварини отримані шляхом розведення у неволі або у передбаченому законодавством по­рядку придбані у власність за межами України).
Частина друга коментованої статті визначає додаткові межі здійснення прав на тва­рин, встановлюючи заборону жорстокого поводження з ними. Недотримання цієї заборони слід розглядати як правопорушення (зловживання правом), яке тягне для власників при­пинення права власності у судовому порядку, а для інших осіб — стягнення з них шкоди, завданої жорстоким поводженням з тваринами.
Не можуть передаватися у колективну та приватну власність об'єкти тваринного сві­ту, що становлять особливу наукову, естетичну тощо цінність, а також види тварин, які за­несені до Червоної книги України (крім випадків, коли ці тварини отримані шляхом роз­ведення у неволі або у передбаченому законодавством порядку придбані у власність за межами України).

Питання 4

 

Підприємство як майновий комплекс