Правове становище установ охорони здоров’я населення



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Правове становище установ охорони здоров’я населення



Безпосередню охорону здоров’я населення забезпечують санітарно-профілактичні, лікувально-профілактичні, фізкультурно-профілактичні, санаторно-курортні, аптечні, науково-медичні та інші заклади охорони здоров’я.

До закладів охорони здоров’я належать лікарні, поліклініки, спеціалізовані диспансери, пологові будинки, санітарно-епідеміологічні центри, станції швидкої медичної допомоги, медико-санітарні частини установ і закладів тощо.

Базовою ланкою практичної медицини є лікарні. За галузевою належністю можна виділити відомчі лікарні та лікарні, що входять до системи МОЗ України; за територіальною ознакою — районі, міжрайонні, міські, обласні лікарні.

Особливу групу становлять лікарні відомчого типу (МВС України, Служби безпеки України та ін.).Заклади охорони здоров’я створюють підприємства, установи й організації, засновані на різних формах власності, а також приватні особи за наявності необхідної матеріально-технічної бази й кваліфікованих спеціалістів. Законодавство України визначає порядок і умови створення закладів охорони здоров’я, державної реєстрації та акредитації цих закладів, а також порядок ліцензування медичної і фармацевтичної практики.

Заклади охорони здоров’я здійснюють свою діяльність на підставі статуту, затвердженого власником або уповноваженим ним органом. Державні органи призначають на посаду та звільняють з посади керівників закладів державної системи охорони здоров’я. Проте, незалежно від юридичного статусу установи охорони здоров’я, керівництво ним може здійснювати тільки особа,яка відповідає встановленим державою єдиним кваліфікаційним вимогам.

Держава підтримує та заохочує індивідуальну підприємницьку діяльність у галузі охорони здоров’я, яка може реалізовуватися тільки за наявності спеціального дозволу (ліцензії)на здійснення такої діяльності.

Санітарно-епідеміологічний нагляд

Законом України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» від 24 лютого 1994 р. врегульовано суспільні відносини, що виникають у сфері забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення, визначено відповідні права й обов’язки державних органів, підприємств, установ, організацій і громадян у цій сфері, встановлено порядок організації державної санітарно-епідеміологічної служби та здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду в Україні.

Відповідно до Положення про державний санітарно-епідеміологічний нагляд в Україні такий нагляд здійснюють установи й заклади державної санітарно-епідеміологічної служби системи МОЗ України: Головне санітарно-епідеміологічне управління МОЗ України; управління з медичних проблем аварії на Чорнобильській АЕС МОЗ України; центральна санітарно-епідеміологічна станція МОЗ України; Кримська республіканська санітарно-епідеміологічна станція; обласні, міські, районні, районні у містах санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції; центральні санітарно-епідеміологічні станції на залізничному, повітряному, водному транспорті, санітарно-епідеміологічні станції на залізницях, а також станції басейнів і портів; відповідні установи, заклади, з’єднання, частини й підрозділи державної санітарно-епідеміологічної служби Міноборони, МВС, Держкомкордону, Служби безпеки України.

Державну санітарно-епідеміологічну службу України очолює головний державний санітарний лікар України — перший заступник Міністра охорони здоров’я України.

Керівництво державною санітарно-епідеміологічною службою АРК здійснює головний державний санітарний лікар АРК.

Керівництво державною санітарно-епідеміологічною службою області, міст Києва та Севастополя здійснює відповідно головний державний санітарний лікар області, міст Києва та Севастополя, якого призначає на посаду й звільняє з посади головний державний санітарний лікар України за погодженням із відповідною обласною, Київською та Севастопольською міською державною адміністрацією.

Державну санітарно-епідеміологічну службу в районі, місті, районі в місті очолює головний державний санітарний лікар відповідно району, міста, району в місті.

Керівництво державною санітарно-епідеміологічною службою на водному, залізничному, повітряному транспорті здійснює відповідно головний державний санітарний лікар водного, залізничного та повітряного транспорту, якого призначає на посаду та звільняє з посади головний державний санітарний лікар України.

Здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду є найважливішим напрямом діяльності державної санітарно-епідеміологічної служби. Його мета — контроль за додержанням юридичними та фізичними особами санітарного законодавства, попередження, виявлення й усунення шкідливого впливу небезпечних чинників на здоров’я людей і застосування в необхідних випадках заходів правового характеру щодо порушників.

Для виконання покладених на них завдань органи санітарно-епідеміологічного нагляду мають право застосовувати адміністративно попереджувальні заходи, заходи адміністративного припинення та заходи адміністративного стягнення.

До адміністративно попереджувальних заходів, зокрема, належать: відвідування об’єктів для проведення перевірок додержання санітарного законодавства; витребування від юридичних осіб і громадян даних, що характеризують санітарний та епідемічний стан об’єктів, здоров’я людей; введення карантину; проведення обов’язкових профілактичних щеплень; обов’язковий медичний огляд стану здоров’я відповідних груп працівників, громадян тощо.

Заходи адміністративного припинення застосовують у випадках, коли в примусовому порядку необхідно припинити протиправні дії та запобігти їх шкідливим наслідкам. Прикладами таких заходів можуть слугувати: вимога до порушника санітарного законодавства припинити протиправну поведінку;обмеження, тимчасова заборона чи припинення будівництва,реконструкції та розширення об’єктів; обмеження, зупинення чи заборона викидів (скидання) забруднюючих речовин; вилучення з реалізації продуктів харчування, хімічних і радіоактивних речовин, біологічних матеріалів; опечатування приміщень, джерел енергії, агрегатів, механізмів та іншого обладнання.

Адміністративні стягнення накладають за вчинення правопорушень, передбачених КпАП у цій сфері. У КпАП встановлено адміністративну відповідальність за: порушення санітарно-гігієнічних і санітарно протиепідемічних правил і норм (ст. 42); виробництво, заготівлю, реалізацію сільськогосподарської продукції, що містить хімічні препарати понад гранично допустимих рівнів концентрації (ст. 421); заготівлю, переробку або збут радіоактивно забруднених продуктів харчування чи іншої продукції (ст. 422); виробництво, зберігання, транспортування або реалізацію продуктів харчування чи продовольчої сировини, забруднених мікроорганізмами та іншими біологічними агентами понад гранично допустимих рівнів (ст. 423); незаконне виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилку наркотичних засобів або психотропних речовин без мети збуту в невеликих розмірах (ст. 44); ухилення від обстеження й профілактичного лікування осіб, заражених венеричною хворобою (ст. 45); порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації та застосування донорської крові або її компонентів і препаратів (ст. 451); умисне приховування джерела зараження венеричною хворобою (ст. 46) тощо.

Справи про ці правопорушення розглядають адміністративні комісії, районні (міські) суди (судді), органи внутрішніх-справ (міліції), органи, установи й заклади державної санітарно-епідеміологічної служби. Стягненнями, що накладають, є штраф, конфіскація або вилучення предметів правопорушення, адміністративний арешт.

Завдання для самостійної підготовки з теми

1. Які державні органи здійснюють управління освітою?

2. Як здійснюється організація державного управління освітою?

3. Перелічіть основні адміністративно-правові засоби державного впливу у сфері управління освітою?

4. Як здійснюється державний контроль у сфері управління освітою?

5. Перерахуйте органи виконавчої влади, що беруть участь в управлінні охороною здоров’я населення.

6. Як здійснюється організація державного управління охороною здоров’я населення?

7. Перелічіть основні адміністративно-правові засоби державного впливу у сфері охороною здоров’я населення?

8. Як і в якій формі здійснюється державний контроль у охороною здоров’я населення?

9. Перерахуйте органи виконавчої влади, що беруть участь в управлінні охороною здоров’я населення в АРК?

10. Розкрийте особливості управління охороною здоров’я населення органами місцевого самоврядування.



Последнее изменение этой страницы: 2016-08-15; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.173.234.169 (0.005 с.)