Графічне відображення експериментальних результатів

 

Графік будується на міліметровому папері. На рисунках нижче можна побачити приклади графіків.

 

невірно вірно

 

 

Експериментальна крива проходить крізь експериментальні точки.

Контрольні запитання

 

1. Дати визначення прямих і непрямих вимірів. Приклади.

2. За допомогою якої формули знаходять найбільш ймовірне значення виміряної величини?

3. Що таке відносна похибка?

4. Що називається випадковим відхиленням?

5. За якою формулою знаходять середнє квадратичне значення або похибку, викликану випадковими відхиленнями?

6. За якою формулою знаходять похибки засобів виміру.

7. За якою формулою знаходять похибки табличних величин та відліку.

8. Сформулюйте правила округлення.

9. Запишіть формули обчислення похибок при прямих вимірах.

10. Запишіть формули обчислення похибок при непрямих вимірах.

 

Рекомендована література

 

1. Методичні вказівки до лабораторних занять з механіки та молекулярної фізики.- Запоріжжя: ЗНТУ, 2003.–С.7-17.- 60 с.

Доповнення і редагування:

доцент кафедри фізики, канд. фіз.-матем. наук В. Г. Корніч;

професор кафедри фізики, д-р. фіз.-матем. наук С. В. Лоскутов.

 

Затверджено на засіданні кафедри фізики ЗНТУ, протокол № 3 від 01.12.2008 р.

 

 

ЛАБОРАТОРНА РОБОТА № 1. ВИЗНАЧЕННЯ ГУСТИНИ ТІЛ

 

МЕТА РОБОТИ: знайти густину металевого тіла з відомою масою, ви­мірюючи лінійні розміри тіла. Одержане значення гу­стини порівняти з довідковим і визначити, з якого металу виготовлене тіло. Навчитися визначати похибки прямих і непрямих вимірювань.

ПРИЛАДИ І ЗНАРЯДДЯ: штангенциркуль, металеве тіло.

 

Вступ

 

Густиною ρ э величина, що визначається для однорідної речовини (тіла) її масою в одиниці об'єму. Тобто для однорідного тіла знаходимо

, (2.1)

де m – маса тіла, V – об’єм тіла. Масу тіла в лабораторній роботі визначають як табличне значення.

Для обчислення густини тіла правильної геометричної форми проводимо вимірювання його лінійних розмірів. Далі обчислюємо об'єм за виміряними значеннями лінійних розмірів та відповідною формулою для тіла правильної геометричної форми. Нижче наведено формули об'ємів найпростіших геометричних фігур. Якщо це циліндр, то

, (2.2)

де a – діаметр, h – висота циліндра. Для конуса

, (2.3)

де a – діаметр основи, h – висота, π = 3,14. Для паралелепіпеда

, (2.4)

де a, b, c три його ребра. Підставити в (3.1) відповідний об’єм і записати кінцеву робочу формулу

.

Найпростішим інструментом для вимірювання лінійних розмірів є лінійка. Її найменша поділка дорівнює 1 мм. Точність вимірювання за допомогою лінійки буде дорівнювати половині ціни поділки, тобто 0,5 мм. Для вимірювань із більш високою точністю використовують штангенциркуль та мікрометр. Підвищення точності досягається завдяки використанню допоміжної шкали – ноніуса.

Штангенциркуль зображено на рисунку 2.1. Він складається з основної металевої лінійки 5 з міліметровими поділками. Па початку її розміщені нижня 6 та верхня 1 губки. Повзунок 4. нижня 7 та верхня 2 губки є одним цілим. Вони можуть переміщуватись уздовж основної лінійки 5 і фіксуватися в потрібному положенні за допомогою гвинта 3. На нижній частині повзунка 4 нанесені поділки ноніуса 8. Коли губки 6 і 7 стикаються, нуль лінійки і нуль ноніуса повинні збігатися.

1, 2 – верхні губки; 3 – фіксуючий гвинт; 4 – повзунок; 5 – лінійка;

6, 7 – нижні губки; 8 – ноніус.

Рисунок 2.1 – Штангенциркуль

 

Другий тип штангенциркуля зображено на рис.2.2.

Цілі міліметри відраховуємо по основній шкалі до нульової риски шкали

ноніуса. Долі міліметра зчитуємо по шкалі ноніуса по рисці,

яка співпадає з будь-якою рискою основної шкали.

Рисунок 2.2 – Штангенциркуль.

 

Для того щоб виміряти довжину предмета В, його розміщують між губками 6 і 7 і закріплюють гвинтом 3. Після цього проводять відлік по лінійці і ноніусу й обчислюють довжину предмета L за формулою (9).

Для більш точного вимірювання розмірів предметів застосовуються мікрометричні гвинти з малим і точно витриманим кроком. Такі гвинти використовуються в мікрометрах. Мікрометр використовують для вимірювання зовнішніх розмірів із точністю до 0,01 мм.

Мікрометр (див. рис. 3.3) складається зі скоби 1, що має па лівому кінці нерухому п'яту 2 (перша вимірювальна поверхня), а з іншого боку – втулку 5, всередині якої встановлено мікрометричний гвинт (шпиндель) 3 з кроком 0,5 мм. Торець цього гвинта 3 і є другою вимірювальною поверхнею. На зовнішній поверхні втулки 5 проведена осьова лінія, уздовж якої нанесені поділки лінійної шкали. Верхні і нижні штрихи лінійної шкали зміщені один відносно одного на півміліметра. Цифри проставлені тільки для поділок нижньої шкали, тобто вона є звичайною міліметровою шкалою. На втулку 5 надіто барабан 6, на скошену кільцеву поверхню якого нанесено шкалу ноніуса із 50 поділками. На голівці мікрометричного гвинта 3 є пристрій 7, що забезпечує сталість тиску на вимірювальний об'єкт. Цей пристрій 7 називається тріскачкою. Для фіксування положення мікрометричного гвинта використовується стопорний гвинт 4.

1 - скоба; 2 - нерухома п'ята; 3 – торець мікрометричного гвинта;

4 - стопорний гвинт; 5 - втулка з міліметровою шкалою;

6 - барабан зі шкалою ноніуса; 7 - тріскачка.

Рисунок 2.3 – Мікрометр

 

Для того щоб виміряти довжину предмета, його розміщують між п'ятою 2 і торцем мікрометричного гвинта 3. Мікрометричний гвинт обертають, використовуючи тріскачку 7. При цьому мікрогвинт 3 та барабан 6 обертаються та переміщуються поступально відносно лінійної шкали на втулці 5. Обертання продовжується до зіткнення поверхонь вимірюваної деталі з вимірювальними поверхнями мікрометра 2 та 3, після чого тріскачка починає тріщати, а поступальний рух припиняється. Далі фіксують положення мікрогвинта 3 стопорним гвинтом 4. Зверніть увагу: обертати мікрометричний гвинт потрібно тільки користуючись тріскачкою 7. Інакше мікрометричний гвинт буде зірвано, мікрометр ушкоджено, вимірювання буде неправильним. Числове значення довжини вимірюваної деталі знаходять із формули:

, (2.5)

де к – кількість поділок нижньої і верхньої лінійної шкали втулки, що відкриваються барабаном; b – відстань між сусідніми верхніми та нижніми поділками цієї шкали (0,5 мм); n – номер тієї поділки барабана, що у момент відліку збігається з осьовою лінією втулки; h – крок гвинта (0,5 мм); m – кількість всіх поділок (100) на шкалі ноніуса (барабана). Зверніть увагу: не можна починати вимірювання мікрометром, не перевіривши його початкове показання! Початкове показання мікрометра (тобто без вимірюваного тіла) повинне бути нульовим. Однак трапляються випадки, коли початкове показання мікрометра не дорівнює нулю. В такому разі потрібно визначити поправку до нульового значення (вона може бути як від'ємною, так і додатною величиною) і враховувати її під час вимірювань.

Лінійний ноніус – це невелика лінійка С (рис. 2.4) із шкалою, m поділок якої дорівнюють m-1 поділкам основної шкали масштабної лінійки А. Звідси випливає, що ціна поділки основної лінійки b та ціна поділки ноніуса а пов'язані між собою співвідношенням

. (2.6) Величину називають точністю ноніуса, вона дорівнює точності вимірювання.

A - основна шкала; В - тіло, довжина якого вимірюється;

С - шкала лінійного ноніуса.

Рисунок 2.4 – Схема застосування ноніуса для вимірювання довжини тіла

 

Процес вимірювання полягає у такому. До нульової поділки шкали основної лінійки прикладають один кінець вимірюваною тіла В, а до іншого кінця тіла В – ноніус С. Тоді, як свідчить рисунок 2.4 шукана довжина тіла В буде дорівнювати

, (2.7)

де розмір ΔL визначається з співвідношення (див. рис. 2.4):

. (2.8)

Тут к – ціле число поділок масштабної лінійки; n – номер поділки ноніуса С, яка збігається з поділкою основної шкали А, Тоді з формул (2.7) і (2.8) отримуємо

. (2.9)

Таким чином, довжина вимірюваного тіла дорівнює сумі двох величин: довжині к поділок основної шкали А, що розміщені зліва від нульової поділки ноніуса, та довжині, що дорівнює добутку точності ноніуса b/m на номер поділки ноніуса n, що збігається с поділкою основної шкали.