Скільки було прийнято протоколів до Конвенції?

17 ротоколів (не 16, бо у 2013 прийнято протокол 14 bis)

Які етапи розвитку конвенційної системи захисту прав людини Ви знаєте?

Розвиток конвенційної системи захисту прав людини пройшов певні етапи.

Середина 1970-их років.

Відбулося створення і становлення конвенційних контрольних органів. Було створено Комісію та Суд.

Комісія розпочала роботу в 1955 році, але перше рішення про прийнятність заяви ухвалила 1958 року. Комісія складалася з кількості членів, яка дорівнювала кількості держав-учасниць Конвенції. Члени комісії обиралися Комітетом Міністрів РЄ абсолютною більшістю голосів строком на 6 років із можливістю подальшого переобрання. Вони брали участь у роботі Комісії особисто та не могли протягом терміну своїх повноважень виконувати будь-які функції, несумісні з їх незалежністю, неупередженістю, готовністю приступити до виконання своїх обов’язків у Комісії або з вимогами, що випливають із мандату члена Комісії.

Ст. 24 Конвенції у попередній редакції надавала право будь-якій Високій договірній стороні передавати до Комісії через Генерального секретаря РЄ питання про будь-яке можливе порушення положень Конвенції іншою державою. У той же час, відповідно до ст. 25 Конвенції у попередній редакції Комісія могла приймати від будь-якої особи, неурядової організації групи осіб скарги про порушення прав передбачених Конвенцією, за умови, що держава учасниця, стосовно якої подано скаргу, визнала таку компетенцію Комісії. Комісія працювала в режимі закритих пленарних засідань. За задумом авторів Конвенції, Комісія мала бути фільтром, тому Комісія перш за все розглядала питання про прийнятність. У разі прийняття заяви, Комісія спільно з представниками сторін вивчала їх для встановлення фактів.

Комітет Міністрів також здійснював нагляд за виконанням своїх рішень і рішень Суду.

Відповідно до Конвенції у редакції 1950 року справу могли передати до Суду (за умови визнання заінтересованою державою або заінтересованими державами, якщо їх кількість складала більше однієї, обов’язкової юрисдикції Суду або, за відсутності такого визнання – зі згоди відповідної держави чи держав): Комісія, Висока договірна сторона, громадянин якої, можливо, є потерпілим в розумінні Конвенції; Висока договірна сторона, що передала справу на розгляд Комісії; Висока договірна сторона, щодо якої подано скаргу. Юрисдикція Суду поширювалася на всі питання тлумачення та застосування Конвенції, переданих йому відповідно до ст. 48 Конвенції.

На відміну від Комісії, число суддів Суду дорівнювало кількості членів РЄ, а не держав-учасниць Конвенції (ситуацію було виправлено з прийняттям Протоколу №11). Судді обиралися Консультативною Асамблеєю РЄ строком на дев’ять років із можливістю подальшого переобрання. Причому перші вибори могли проводитися лише після того, як будь-які вісім держав-учасниць заявлять про свою згоду на обов’язковість юрисдикції Суду. До цього моменту до Суду не можна було передати жодну справу.

Суд розпочав свою діяльність у 1959 році, коли вказану вище умову було виконано. Першим головою Суду став британець лорд Арнольд Дункан МакНейр.

2. середина 1970-их рр. - початок 1990-их рр.

За цей період Суд істотно підвищив ефективність роботи, ухваливши понад 200 рішень, постановивши перше рішення у міждержавній справі. Проте вже на початку цього етапу стало зрозуміло, що основну увагу Суд приділятиме розгляду індивідуальних скарг.

У 1983 році представники заявників одержали статус самостійної сторони процесу за новим регламентом Суду.

У 1980-их рр. Суд остаточно сформувався як авторитетна й ефективна міжнародна судова установа.

Початок 1990-их рр. – 31 жовтня 1998 р.

У 1990-их рр. було остаточно вирішено питання про надання самостійного процесуального статусу самим заявникам, а не тільки їхнім представникам. Заявникам було надано право передавати справу до Суду та особисто брати участь у судових засіданнях. У зв’язку з цим Суд прийняв другий регламент. Якщо положення Регламенту А застосовувалися у справах, де відповідачами виступали держави, які не ратифікували Протокол №9, то Регламент Б встановлював правила розгляду справ щодо держав, які вже ратифікували цей протокол.

Інше ноновведення Протоколу №9 полягало в тому, що у разі, коли справа не викликала серйозних запитань щодо тлумачення й застосування Конвенції, комітет із 3 суддів мав право одноголосно вирішити, що вона не буде розглядатися Судом. У такому разі справа знову передавалася до Комітету міністрів для прийняття рішення про наявність чи відсутність порушення в порядку колишньої ст. 32 Конвенції.

У 90-их рр. збільшилася кількість держав-членів РЄ. Збільшилася кількість справ, що їх розглядав Суд. У 1992 році було прийнято рекомендацію Парламентської Асамблеї РЄ про необхідність реформування контрольного механізму Конвенції. Згодом 11 травня 1994 р. було підписано Протокол №11.

4. 1 листопада 1998 року – до теперішнього часу.

Протягом цього етапу відбувалася реформа контрольного механізму та діяльності Суду. 1 листопада 1998 року набув чинності Протокол №11. Головною його особливістю є те, що він замінив дворівневий контрольний механізм Конвенції, який складався з Комісії та Суду, єдиним – Судом, що перебрав на себе повноваження Комісії. Право фізичних осіб подавати скаргу перестало мати факультативний характер. Таким чином, вони отримали можливість звертатися за захистом своїх прав безпосередньо до Суду. Комітет Міністрів РЄ зберіг повноваження щодо контролю а виконанням рішень Суду, але його квазісудові повноваження щодо прийняття рішень про наявність або відсутність порушення положень Конвенції в порядку колишньої ст. 32 Конвенції було скасовано.

Новий Суд функціонує на постійній основі, а його юрисдикція щодо тлумачення та застосування Конвенції є обов’язковою для всіх держав-учасниць Конвенції. Істотно змінилася організаційна структура Суду та порядок розгляду заяв.

Реформа, запроваджена Протоколом №11, була спрямовано на зміну системи з метою скорочення тривалості провадження у суді, а також на підтримання авторитету та якості прецедентного права Суду.

Досвід роботи Суду у 1999-2004 рр. свідчить про те, що проведена реформа досягла своєї мети – ефективність діяльності Суду істотно підвищилася. Стрімко зросла кількість ухвалених Судом рішень поряд зі збільшенням кількості поданих до нього заяв. Проте ефективність діяльності Суду поступово зменшувалася.

Україна як член міжнародного співтовариства виконує зобов’язання передбачені Конвенцією після її ратифікації ВР 17 липня 1997 року. 3 травня 2001 року Суд прийняв перше рішення стосовно України у справі «Крайсин та інші проти України», яким затвердив мирову угоду між шахтарями м. Червоноград та Урядом.

Скільки є чинних на сьогодні протоколів до Конвенції?

12 ротоколів

Якими принципами визначається співвідношення Конвенції та національних правових систем?

Місце Конвенції та практики Суду у національних правових системах держав-членів РЄ визначається шляхом вазємодії Конвенції та внутрішнього права. Така взаємодія заснована на трьох основоположних принципах:

1) Принцип субсидіарності - захист прав і свобод, гарантованих Конвенцією, є насамперед завданням держави-учасниці Конвенції, компетенція Суду щодо національного правопорядку суттєво обмежена.

2) Принцип відмови від абсрактного контролю вперше був сформульований Судом у рішенні Суду у справі «De Becker v. Belgium» 1962р. Суд вказав, що він ухвалює рішення не по абстрактній проблемі, що стосується сумісності закону з положеннями Конвенції, а по конкретному випадку застосування такого закону до заявника і у тій мірі, у якій останній був обмежений у здійсненні прав, гарантованих Конвенцією

3) Принцип свободи розсуду держави заснований на праві держави встановлювати певні обмеження реалізації прав і свобод людини, гарантованих Конвенцією та протоколами до неї, спрямовані на забезпечення інтересів суспільства.