Виконання електрокардіографії.

Виконання електрокардіографії.

Єлектрокардіографія - метод графічної реєстрації електричних явищ, що виникають в результаті серцевої діяльності. Реєстрація ЕКГ литься в 12 відведеннях: 3 стандартних (класичних), 6 грудних інополюсних, підсилених від кінцівок.

Техніка:

Рєєстрація ЕКГ у стандартних (класичних) відведеннях.

На нижню третину обох передпліч і ліву гомілку накладають вологі марлеві серветки, на які поміщають металеві пластини електродів.

З'єднують електроди з апаратом спеціальними різнобарвними дротами: червоний дріт йде до електрода на правій руці; жовтий дріт — до електрода на лівій руці; зелений дріт - до електрода на лівій нозі; чорний дріт - до електрода на правій нозі.

3. По черзі вмикаючи за допомогою перемикача на апараті відповідне відведення, виконують графічну реєстрацію 3-4 "серцевих комплексів".

Є відведення записують при розташуванні електродів на передпліччях.

Е відведення записують при розташуванні електродів на передплеччі правої руки і на лівій гомілці.

Є відведення записують при розташуванні електродів на передплеччі лівої руки і лівої гомілки.

Роблять запис на плівці з вказівкою прізвища, імені, по батькові, віку пацієнта, дати дослідження.

Реєстрація ЕКГу 6 грудних відведеннях:

Варто послідовно розташовувати грудний електрод-присоску в наступних позиціях:

Біля правого краю груднини в четвертому міжребер'ї.

Біля лівого краю груднини в четвертому міжребер'ї.

По лівій біля груднинній лінії між четвертим і п'ятим міжребер'ям

По лівій середньоключичній лінії в п'ятому міжреберї.

По лівій передній пахвовій лінії в п'ятому міжребер'ї.

По лівій середній пахвовій лінії в п'ятому міжребер'ї.

Однополюсні відведення від кінцівок:

Реєструються одним активним електродом, що по черзі розташовують: на правій руці; на лівій руці; на лівій нозі. Другий, неактивний електрод, утвориться завдяки об'єднанню 3-х електродів від кінцівок.

Вимір артеріального тиску (АТ).

Величина АТ пропорційна кількості крові, що викидається серцем в аорту, і периферичному опору. Виражають АТ в міліметрах ртутного стовпа. Нормальний систолічний тиск у дорослих коливається в межах 100—140 мм рт. ст., діастолічпий у межах 60—90 мм рт. ст. Різниця між систолічним і діастолічним тиском називається пульсовим тиском, у нормі він дорівнює 40-50 мм рт. ст. У дітей значення артеріального тиску залежить від піку та зросту. АТ можна вимірити прямим і непрямим способами. Прямий (інвазивний) метод використовується в кардіохіруріії, полягає у вимірі безпосереднього тиску в артерії з введеною в неї канюлею. Непрямий (неінвазивний) метод полягає у вимірі тиску перекриттям повітряною манжеткою периферичної (як правило, на плечовій чи стегновій) артерії. Реєстрацію цього показника можливо здійснювати трьома способами: аускультацією, пальпацією і реєстрацією осцилограми. Найбільш розповсюджений аускультативний метод реєстрації сфігмоманометром. Він складається: з ртутнього чи пружинного манометра, гумових сполучних трубок, повітряної манжетки, гумового балон і для нагнітання повітря.

Обладнання:

Сфігмоманометр.

Фонендоскоп.

Техніка:

На оголеному плечі обстежуваного закріплюють повітряну манжетку, нижній край якої повинен знаходитися на 2—3 см вище ліктьової ямки.

Руку вкладають долонною поверхнею догори.

Знаходять плечову артерію в ліктьовій ямці і прикладають до неї фонеИДОСКОП.

Нагнітають повітря в манжетку (і манометр), доки тиск у ній не перевищить приблизно на 20-30 мм рт. ст. той рівень, при якому припиняє визначатися пульсація плечової артерії.

Відкривають вентиль і повільно випускають повітря з манжетки, одночасно фонендоскопом прослуховуючи плечову артерію і стежачі за показаннями шкали манометра.

Коли тиск у манжетці стане дещо нижчим систолічного, над плечевою артерією починають вислуховуватися тони, синхронні з діяльністю серця. Показання манометра в момент появи тонів фіксують як систолічний тиск.

Коли тиск у манжетці стане рівним діастолічному — відзначається виражене ослаблення і зникнення тонів. Пальпаторним методом визначають тільки систолічний тиск. Артеріальна осцилографія дозволяє зафіксувати систолічний, середній і діастолічний тиск у вигляді кривої.

Для виміру АТ на стегновій артерії манжетку накладають на стегно обстежуваного, який лежить на животі, і прослуховують підколінну артерію в підколінній ямці.

Оцінка:

У дорослих нормальний систолічний тиск коливається в межах 100-139 мм рт. ст., діастолічний - 60-89 мм рт. ст. Різниця між систолічним і діастолічним тиском називається пульсовим тиском і доівнює 40—50 мм рт. ст.

У дітей АТ залежить від віку та зросту.

Введення шлункового зонда.

Показання:

Аспірація шлункового вмісту.

Декомпресія.

Промивання шлунка.

Годування пацієнта.

Обладнання:

1. Шлунковий зонд довжиною 100—120 см, зовнішнім діаметром 10—15

Мм і для дорослих, 10 мм для дітей старших 1 року і 5 мм для дітей першогороку життя з 2 бічними овальними отворами на сліпому кінці.

Гумова трубка довжиною 70 см.

Скляна сполучна трубка діаметром 8 мм.

Лійка ємкістю 1 л.

Вазелінова олія.

Таз чи відро для промивних вод.

Відро з чистою водою 10—12 л.

Літровий кухоль.

Роторозширювач.

Язикотримач.

Металевий напальчик.

Гумові рукавички.

Клейрнчасті фартухи.

Техніка:

Зонд вводять у положенні дорослого пацієнта сидячи, якщо дозволяє його стан (пацієнта саджають на стілець, притуливши його вільно до спинки і злегка нахиливши голову вперед; груди закривають клейончастим фартухом, у ногах ставлять порожній таз). Дитину помічник тримає на руках, фіксуючи її ноги між своїми. Однією рукою утримує руки і тулуб дитини, притискуючи її до себе, а другою тримає голову.

Лівою рукою охоплюють шию пацієнта, у праву беруть зонд, змочений водою чи змазаний вазеліновою олією.

Закруглений кінець зонда кладуть на корінь язика і просять пацієнта зробити ковтальний рух, при цьому швидко просувають зонд у стравохід.

Пацієнт робить кілька глибоких вдихів, під час яких продовжують уводити зонд (при цьому пацієнт робить ковтальні рухи і глибо дихає через ніс, не здавлюючи зонд зубами).

Примітка:

І. При вираженому блювотному рефлексі перед введенням зонда необхідно зросити зів пацієнта 10 % розчином новокаїну.

2. Перед введенням зонда необхідно виміряти відстань від верхніх передніх зубів до пупка і додати до отриманої цифри 5—7 см (це і і відстань у сантиметрах від входу в ротову порожнину до воріт шлунка).

Ослабленим пацієнтам, які не можуть сидіти, введення зонд;і в шлунок виконують у ліжку в положенні лежачи на лівому боку.

Після введення зонда в шлунок забирають подушку, щоб голова була нижче шлунка.

При промиванні шлунка:

До зовнішнього кінця зонда за допомогою скляного провідника приєднують гумову трубку довжиною близько 1 м.

На кінець трубки надягають лійку ємністю не менше 0,5 л.

3. Тримаючи лійку вертикально на рівні колін пацієнта (при положенні пацієнта сидячи), наливають у неї промивну рідину (чиста вода кімнатної температури, 2 % розчин натрію гідрокарбонату, слабко рожевий розчин калію перманганату) і обережно піднімають лійку вище рівня рота на 25 см.

При відсутності зонда чи неможливості ввести його можна зап ропонувати пацієнтові протягом 10 хв випити 5—7 склянок теплої води чи нейтралізуючого розчину і негайно викликати блювання, подразнюючи корінь язика марлевим тупфером.

Ускладнення:

Метеоризм.

Утруднене відходження газів.

Розділ III

МАНІПУЛЯЦІЇ ДЛЯ НАДАННЯ ЕКСТРЕНОЇ

ДОПОМОГИ

Рис. 12. Місце опору долоні на груднині при проведенні непрямого масажу серця

Показання:

1. Первинні:

— шлуночкова тахікардія,

— фібриляція шлуночків,

— брадикардія,

— асистолія.

2. Вторинні постконверсійні ритми:

— шлуночкова тахікардія,

— фібриляція шлуночків,

— брадикардія,

— надшлуночкові тахікардії (синусова тахікардія, пароксизмальна надшлуночкова тахікардія, політопна передсердна тахікардія, мерехтіння/ тріпотіння передсердь),

— брадиритм.

Протипоказання:

Поранення серця.

2. Зупинка серця у тяжких інкурабель­них хворих.

Оснащення: не передбачається.

Положення хворого:

а) лежачи на спині на твердій поверхні.

б) звільнення грудної клітки для визначення анатомічних орієнтирів,

в) розстібнути поясний ремінь для профілактики травми печінки.

Техніка:

Рис. 13. Непрямий масаж серця

3. Інша рука для посилення тиску кладеться на тил кисті першої руки під прямим кутом. Пальці рук підняті і не повинні торкатися грудної клітки. Руки не повинні бути зігнуті в ліктьових суглобах (рис. 13).

Необхідно ритмічно, енергійно та плавно натискати на груднину зі звичайною частотою в межах 60-80 разів на хвилину. Після компресії швидко припиняти тиск, створюючи умови для поновлення об”єму грудної клітки і наповнення порожнин серця кров'ю з вен. Зсув тиску убік може призвести до перелому ребер.

Особливості:

Ефіктивність масажу підвищується при постійному натисканні на верхню частину живота, що в дорослих краще проводити помічнику реаніматора. Цей прийом попереджає зсув діафрагми донизу, фіксуючи іі, запобігає проникненню повітря до шлунка, призводить до стиснення нижньої порожнистої вени, перешкоджає зворотній течії крові правого передсердя. Масаж серця повинен сполучатися зі штучним диханням.

У новороджених та немовлят через піддатливість каркасу грудної клітки ритмічний тиск із частотою 100—120 на хвилину виконують долонною поверхнею дистальної фаланги 1-го пальця або двома пальцями. Зміщення груднини не повинне перевищувати 1,5—2 см. У дітей раннього віку можливий непрямий масаж однією рукою.

Ознаки ефективності:

— поява пульсу на магістральних судинах,

— підвищення систолічного тиску до 50—70 мм рт. ст.,

— порожевіння шкіри,

— поява фотореакції (зникнення постгіпоксичного мідріазу, появлення міозу),

— поява спонтанного вдиху,

— позитивні зміни на ЕКГ.

Масаж припиняють, якщо з'являються ознаки загибелі мозку, зникають рефлекси, розширюються зіниці, не відновлюється спонтанний вдих. Необхідно пам'ятати (без обліку факторів пережиття гіпоксії мозком), що при невдалому проведенні реанімаційних заходів з викорстанням закритого масажу серця впродовж 30—35 хвилин, при забезпеченні рівня систолічного тиску в межах 60—70 мм рт. ст. Церебральний кровообіг зберігається в межах 10-15 % від норми, у цих умовах одержати хворого в постреанімаційний період без неврологічного та психичного дефіциту неможливо. Тому багатьма авторами рекомендуєте при реанімаційних заходах використовувати 5—6 реанімаційних цикли.

Ускладнення:

— перелом ребер або груднини,

— розриви серцевої сорочки,

— пневмо- або гемоторакс,

— при співпаданні компресії з фазою "вдиху" можливий розрив легень, надрив капсули печінки та селезінки, стінки шлунка.

Найпоширенішою причиною порушення прохідності дихальних під час клінічної смерті і взагалі при втраті свідомості є западання язика. Це відбувається внаслідок розслаблення м'язів, що утримують корінь язика над задньою стінкою горла.

Закидання голови.

Виведення нижньої щелепи.

Схрещеними пальцями,

2 - захватом нижньої щелепи, З-за допомогою розпірки;

Б -потрійний прийом:

Пальцем,

За допомогою відсмоктувача.

Протипоказання: патологія щелепно-лицевих суглобів анкілоз, ревматоїдний артрит).

Анестезія: не потрібна.

Оснащення: не потрібне.

Положення хворого (див. рис. 18): лежачи на спині.

Техніка:

Стан коми.

Виконання електрокардіографії.

Єлектрокардіографія - метод графічної реєстрації електричних явищ, що виникають в результаті серцевої діяльності. Реєстрація ЕКГ литься в 12 відведеннях: 3 стандартних (класичних), 6 грудних інополюсних, підсилених від кінцівок.

Техніка: