Рєєстрація ЕКГ у стандартних (класичних) відведеннях .

На нижню третину обох передпліч і ліву гомілку накладають вологі марлеві серветки, на які поміщають металеві пластини електродів.

З'єднують електроди з апаратом спеціальними різнобарвними дротами: червоний дріт йде до електрода на правій руці; жовтий дріт — до електрода на лівій руці; зелений дріт - до електрода на лівій нозі; чорний дріт - до електрода на правій нозі.

3. По черзі вмикаючи за допомогою перемикача на апараті відповідне відведення, виконують графічну реєстрацію 3-4 "серцевих комплексів".

Є відведення записують при розташуванні електродів на передпліччях.

Е відведення записують при розташуванні електродів на передплеччі правої руки і на лівій гомілці.

Є відведення записують при розташуванні електродів на передплеччі лівої руки і лівої гомілки.

Роблять запис на плівці з вказівкою прізвища, імені, по батькові, віку пацієнта, дати дослідження.

Реєстрація ЕКГу 6 грудних відведеннях:

Варто послідовно розташовувати грудний електрод-присоску в наступних позиціях:

Біля правого краю груднини в четвертому міжребер'ї.

Біля лівого краю груднини в четвертому міжребер'ї.

По лівій біля груднинній лінії між четвертим і п'ятим міжребер'ям

По лівій середньоключичній лінії в п'ятому міжреберї.

По лівій передній пахвовій лінії в п'ятому міжребер'ї.

По лівій середній пахвовій лінії в п'ятому міжребер'ї.

Однополюсні відведення від кінцівок:

Реєструються одним активним електродом, що по черзі розташовують: на правій руці; на лівій руці; на лівій нозі. Другий, неактивний електрод, утвориться завдяки об'єднанню 3-х електродів від кінцівок.

Вимір артеріального тиску (АТ).

Величина АТ пропорційна кількості крові, що викидається серцем в аорту, і периферичному опору. Виражають АТ в міліметрах ртутного стовпа. Нормальний систолічний тиск у дорослих коливається в межах 100—140 мм рт. ст., діастолічпий у межах 60—90 мм рт. ст. Різниця між систолічним і діастолічним тиском називається пульсовим тиском, у нормі він дорівнює 40-50 мм рт. ст. У дітей значення артеріального тиску залежить від піку та зросту. АТ можна вимірити прямим і непрямим способами. Прямий (інвазивний) метод використовується в кардіохіруріії, полягає у вимірі безпосереднього тиску в артерії з введеною в неї канюлею. Непрямий (неінвазивний) метод полягає у вимірі тиску перекриттям повітряною манжеткою периферичної (як правило, на плечовій чи стегновій) артерії. Реєстрацію цього показника можливо здійснювати трьома способами: аускультацією, пальпацією і реєстрацією осцилограми. Найбільш розповсюджений аускультативний метод реєстрації сфігмоманометром. Він складається: з ртутнього чи пружинного манометра, гумових сполучних трубок, повітряної манжетки, гумового балон і для нагнітання повітря.

Обладнання:

Сфігмоманометр.

Фонендоскоп.

Техніка:

На оголеному плечі обстежуваного закріплюють повітряну манжетку, нижній край якої повинен знаходитися на 2—3 см вище ліктьової ямки.

Руку вкладають долонною поверхнею догори.

Знаходять плечову артерію в ліктьовій ямці і прикладають до неї фонеИДОСКОП.

Нагнітають повітря в манжетку (і манометр), доки тиск у ній не перевищить приблизно на 20-30 мм рт. ст. той рівень, при якому припиняє визначатися пульсація плечової артерії.

Відкривають вентиль і повільно випускають повітря з манжетки, одночасно фонендоскопом прослуховуючи плечову артерію і стежачі за показаннями шкали манометра.

Коли тиск у манжетці стане дещо нижчим систолічного, над плечевою артерією починають вислуховуватися тони, синхронні з діяльністю серця. Показання манометра в момент появи тонів фіксують як систолічний тиск.

Коли тиск у манжетці стане рівним діастолічному — відзначається виражене ослаблення і зникнення тонів. Пальпаторним методом визначають тільки систолічний тиск. Артеріальна осцилографія дозволяє зафіксувати систолічний, середній і діастолічний тиск у вигляді кривої.

Для виміру АТ на стегновій артерії манжетку накладають на стегно обстежуваного, який лежить на животі, і прослуховують підколінну артерію в підколінній ямці.

Оцінка:

У дорослих нормальний систолічний тиск коливається в межах 100-139 мм рт. ст., діастолічний - 60-89 мм рт. ст. Різниця між систолічним і діастолічним тиском називається пульсовим тиском і доівнює 40—50 мм рт. ст.

У дітей АТ залежить від віку та зросту.

Введення шлункового зонда.

Показання:

Аспірація шлункового вмісту.

Декомпресія.

Промивання шлунка.

Годування пацієнта.

Обладнання:

1. Шлунковий зонд довжиною 100—120 см, зовнішнім діаметром 10—15

Мм і для дорослих, 10 мм для дітей старших 1 року і 5 мм для дітей першогороку життя з 2 бічними овальними отворами на сліпому кінці.

Гумова трубка довжиною 70 см.

Скляна сполучна трубка діаметром 8 мм.

Лійка ємкістю 1 л.

Вазелінова олія.

Таз чи відро для промивних вод.

Відро з чистою водою 10—12 л.

Літровий кухоль.

Роторозширювач.

Язикотримач.

Металевий напальчик.

Гумові рукавички.

Клейрнчасті фартухи.

Техніка:

Зонд вводять у положенні дорослого пацієнта сидячи, якщо дозволяє його стан (пацієнта саджають на стілець, притуливши його вільно до спинки і злегка нахиливши голову вперед; груди закривають клейончастим фартухом, у ногах ставлять порожній таз). Дитину помічник тримає на руках, фіксуючи її ноги між своїми. Однією рукою утримує руки і тулуб дитини, притискуючи її до себе, а другою тримає голову.

Лівою рукою охоплюють шию пацієнта, у праву беруть зонд, змочений водою чи змазаний вазеліновою олією.

Закруглений кінець зонда кладуть на корінь язика і просять пацієнта зробити ковтальний рух, при цьому швидко просувають зонд у стравохід.

Пацієнт робить кілька глибоких вдихів, під час яких продовжують уводити зонд (при цьому пацієнт робить ковтальні рухи і глибо дихає через ніс, не здавлюючи зонд зубами).

Примітка:

І. При вираженому блювотному рефлексі перед введенням зонда необхідно зросити зів пацієнта 10 % розчином новокаїну.

2. Перед введенням зонда необхідно виміряти відстань від верхніх передніх зубів до пупка і додати до отриманої цифри 5—7 см (це і і відстань у сантиметрах від входу в ротову порожнину до воріт шлунка).

Ослабленим пацієнтам, які не можуть сидіти, введення зонд;і в шлунок виконують у ліжку в положенні лежачи на лівому боку.

Після введення зонда в шлунок забирають подушку, щоб голова була нижче шлунка.

При промиванні шлунка:

До зовнішнього кінця зонда за допомогою скляного провідника приєднують гумову трубку довжиною близько 1 м.

На кінець трубки надягають лійку ємністю не менше 0,5 л.

3. Тримаючи лійку вертикально на рівні колін пацієнта (при положенні пацієнта сидячи), наливають у неї промивну рідину (чиста вода кімнатної температури, 2 % розчин натрію гідрокарбонату, слабко рожевий розчин калію перманганату) і обережно піднімають лійку вище рівня рота на 25 см.

Як тільки рівень рідини в лійці досягне трубки, лійку опускають вниз, тримаючи, як і раніше, у вертикальному положенні (при цьому рідина зі шлунка, як у сполучених посудинах, надходить назад у лійку)

5. Як тільки лійка наповниться, вміст її виливають і знову заповнюють свіжою рідиною (процедуру продовжують до одержання чистих промивних вод).

Особливості промивання шлунка при хімічних опіках стравоходу:

1. Біль у глотці та стравоході затрудняє введення зонда. Для знеболювання застосовують анальгетики: 2 % розчин дикаїну, 5 %, 10 9і розчини новокаїну, яким пацієнт спочатку прополіскує порожнина рота, а потім ковтає.

2. Промивання шлунка починають із введення великої кількості теплої води, а потім нейтралізуючих речовин (при опіку лужним розчином використовують 1 % розчин лимонної кислоти; 0,1 % 0,3 % розчини оцтової кислоти (змішують 1 частину столового оцту і 10—20 частин води); 0,1 % розчин хлористоводневої чи борної кислоти; при опіку кислотою застосовують 2 % розчин натрію гідрокарбонату).

3. Після завершення промивання шлунка, не виймаючи зонда пацієнту дають кілька ковтків 5 % чи 10 % розчину новокаїну, потім велику кількість нейтралізуючої речовини (випита рідина омиває стравохід і шлунок, яка вільно витікає в миску).

4. Через кожні 15—20 хвилин дають пити 5 % чи 10 % розчин новокаїну і через 5 хв після цього продовжують промивання нейтролізуючим розчином.

При відсутності зонда чи неможливості ввести його можна зап ропонувати пацієнтові протягом 10 хв випити 5—7 склянок теплої води чи нейтралізуючого розчину і негайно викликати блювання, подразнюючи корінь язика марлевим тупфером.

Ускладнення:

Метеоризм.