Етапи і напрями розвитку ІЕЕД

ІЕЕД як наука

ІЕЕД – це наука, що вивчає госп.д-сть людей в історичному розвитку та її наукове відображення в економ.поглядах і вченнях.

Об’єкт дослідження ІЕЕД – госп.сфера с-ства як цілісна система, що пізнається через історичні явища і факти господ.життя.

Основна мета ІЕЕД – формування знань про історичний розвиток господарства та економічної думки для розуміння генези й закономірностей функціонування економічних систем сучасності та майбутнього.

Основні ф-ції ІЕЕД:

-формування і розвиток економічного мислення;

-пізнання процесу еволюції і господарювання та економ.науки;

-засвоєння економічних категорій, законів і принципів у їх історичних змінах;

-виявлення теоретичних і практичних пріоритетів на основі виявлення альтернативних економічних поглядів.

Основні завдання курсу ІЕЕД:

-узагальнення та аналіз господ.розвитку;

-з’яcування логічних причинно-наслідкових зв*язків економ.процесів і явищ під час певних історичних подій;

-пізнання основних напрямків економічної думки, розуміння її теоретичних основ, методологічних ообливостей, провідних наукових ідей, взаємозалежності та тенденцій розвитку;

-опанування наукових інструментаріїв сучасного теоретико-економічного дослідження, розвиток у студентів на цій основі широких економічних можливостей;

-показ нерозривного зв*язку історії економіки, економічної теорії та історії економічної думки, як єдиної історико-економ.науки.

 

Методи ІЕЕД

Методологічною основою ІЕЕД є панівна парадигма економ.теорії, яка науково відбиває реально існуючу госп.систему с-ства.

Нині більшість дослідників розглядають суспільно-економ.процеси на засадах цивілізаційної парадигми, яка передбачає розгляд людства як цілого, що утворює світові цивілізації. Історично утвердилися два типи цивілізації, які характеризують східну і західну гілки розвитку с-ства.

Історичний розвиток кожного с-ства обумовлений особливостями цивілізації, до якої воно належить. Цивілізаційні фактори представлені специфікою духовно-культурних цінностей, формами і способами здійснення влади, організації життя с-ства та іншими ознаками, що відіграють вирішальну роль у будь-якій сфері с-ства.

Методи ІЕЕД:

-історичний;

-хронологічний підхід;

-системний підхід;

-принцип єдності позитивного і нормативного аспектів економічної науки;

-аналітичний метод, в тому числі використання факторного аналізу;

-статистичні методи долідження;

-каузальний метод (пошук зв*язків між процесами)

-функціональний метод.

 

Етапи і напрями розвитку ІЕЕД

Основні моделі(підходи) щодо періодизації економ.історії:

-модель Ліста, критерієм поділу в якій є пануюча сфера госп.д-сті;

-модель Гільденбранта-Бюхера, в основі якої лежить довжина шляху, який проходить товар від виробника до споживача;

-марксистська модель, заснована на виокремленні суспільно-політичних формацій, головною ознакою яких є пануюча форма власності на засоби вир-ва;

-інституційно-технологічна модель, класифікаційними критеріями в якій виступають пануючі технологічний спосіб вир-ва та сфера економіки;

-історико-хронологічна модель, заснована нестільки на економічних, стільки на загальноісторичних критеріях.

Основні періоди в історії економічної думки:

-докласична економічна думка, яка охоплює економічну думку Стародавньго Сходу, античності та середньовіччя, включаючи меркантилізм;

-класична політична економія;

-альтернативні класичній школі напрямки економічної думки: історична школа, марксистська економічна теорія та генеза економічних концепцій соціал-демократії;

-неокласичний напрям економічної теорії і виникнення та розвиток маржиналізму;

-основні напрямки економічної думки в ХХ ст – початку ХХІ ст: виникнення та еволюція інституціонального напряму, кейнсіанства, еволюція неокласичного напряму та економічний неолібералізм, економічні теорії неоконсерватизму.

 

Формування Східної цивілізації в осьовий час. Східне рабство

Формування двох сучасних світових цивілізацій пов*язують із так званим «осьовим часом», який на думку К.Ясперса припадає на VIII-II ст до н.е. Саме в цей період відбулася низка фундаментальних змін в соціально-економічній, суспільно-політичній та техніко-технологічних сферах:

-на Сході і Заході зародилася філософія,а людина усвідомила своє буття і саму себе;

-виникли нові світові релігії та їх пророки;

-відбувся перехід до залізного віку з поширенням досконаліших знарядь праці та модернізацією виробничих процесів;

-поряд з традиційною державною владою виникли відносини індивідуальної власності.

У державах Східної цивілізації основою госп.ладу була сільська громада. Поступово фараони, жерці, державні чиновники присвоїли общинні землі та перетворили формально вільних селян на залежних від себе виробників, які стали головною продуктивною силою с-ства.

Основні ознаки суспільно-госп.розвитку:

-найсуворіша державна централізація;

-жорстка станово-кастова система, в якій оц.страти формувалися залежно від господарських чи держ.ф-цій їх членів;

-зародження східного рабства, яке мало умовний характер, оскільки праця рабів не мала великого виробничого значення;

-розвиток внутрішньої та зовнішної торгівлі в рамках системи натурального господарства;

-формування своєрідної форми фінансово-економічних взаємин між власником базових засобів вир-ва та їх користувачами, що була втілена в «ренті-податку»

Основні джерела рабства: війни, піратство та боргове рабство.

Як правило головною галуззю господарства було поливне землеробство, що поєднувало високу якість іригаційних споруд та польових робіт з доволі примітивною технікою будівництва та обробітку землі.

Основні риси суспільно-господ.розвитку Стародавньої Індії в осьовий час:

-становлення буддизму – першої на Землі монорелігії;

-значне поширення залізних знарядь праці, які значно полегшують землеробство, а й спорудження іригаційних споруд;

-посилення спеціалізації ремесла;

-розвиток внутрішньої торгівлі.

Економічна думка Індії цього періоду представлена в «Артхашатрі» - зведенні правил, більшість з яких є зверненням до царя. В ній піднімаються такі госп.пробеми:

-економічної ролі держави;

-державного землеволодіння;

-організації та розвитку торгівлі, передовсім міжнародної, що була важливою статтею доходів скарбниці;

-впорядкування соціальної ієрархії, що визначає права та обов*язки;

-обмеження рабства.

Основні риси сусп.-госп.розвитку Стародовнього Китаю:

-виникнення і розвиток Конфуціанства;

-жорстка ієрархічна система поділу на соц.верстви, які залежали від верховного властителя;

-виключна залежність матеріального добробуту від соц.стану;

-натуральна форма надходжень до держ.скарбниці у вигляді результатів праці селян;

-повільний розвиток товарно-грошових відносин.

Основні економічні ідеї Конфуція (551-479 рр до н.е):

-державу можна вдосконалити через вдосконалення кожної окремої людини;

-непорушність станового поділу с-ства, беззаперечне підкорення владі;

-скорочення розміру податків при вдосконаленні обліку та підвищенні контролю землеробських робіт;

-забезпечення рівномірного розподілу суспільного багатсва;

-регулювання державою цін на хліб, а також створення держ.запасів хліба.

 

Економічні передумови та наслідки Великих географічних відкриттів (ВГВ)

Економічні чинники ВГВ:

-необхідність пошуку нових торгівельних шляхів (передовсім до Індії) внаслідок кризи традиційної левантійської торгівлі;

-«жага золота» як засобу матеріалізації багатства;

-розвиток товарності вир-ва та удоскалення грошового обігу;

-зростання потреби монархів у грошах для утримання війська, чиновників, двору.

Економічні наслідки ВГВ:

-переміщення торгівельних шляхів з країн Середземного моря на океани, занепад венеціанської та генуезької торгівлі;

-початок формування світового ринку;

-незнані раніше різкі стрибки цін, передовсім на с/г продукти в країнах Зах.Європи;

-створення колоніальних імперій;

-розвиток товарного господарства і розширеного відтворення, що остаточно знищили пережитки феодального господарства.

Найприбутковіша сфера економіки – торгівля, передовсім зовнішня:

-істотне територіальне розширення сфери обігу;

-зротання торгівельного асортименту за рахунок нових товарів;

-різке збільшення обігу відомих, але рідкісних раніше рису, цукру, прянощів;

-виникнення таких організаційних форм як монопольні торгівельні об*єднання;

-вдосконалення техніки торгівлі(виникли торгівельні біржі)

 

Соціально-утопічні знання

Економічні вчення соціалістів-утопістів – це напрям, представників якого об*єднує не лише критика капіталізму, а насамперед спроба окреслити риси нового соціально-економічного устрою, заснованого на колективістських засадах. Центральною проблемою стала проблема власності.

Анрі Сен-Сімон: «Катехізис промиловців»

Основні ідеї:

-основною виробничою силою і рушієм прогресу є промисловий клас;

-для планомірного розвитку економіки необхідне централізоване планове управління;

-конкуренцію має замінити асоціація як форма колективізму, де розподіл здійснюється за потребами;

-шлях від капіталізму до нового суспільно-економічного устрою має бути еволюційним через трансформацію власності;

-на зміну державі як інституту управління має прийти спілка уповноважених індустріалів

Шарль Фур*є: «Новий промисловий і суспільний світ»

Основні ідеї:

-розробив проект переходу від цивілізації капіталізму до гармонії (комунізму) шляхом утворення асоціацій трудящих і підприємців;

-первинною госп.ланкою асоціацій вважав фаланги;

-справедливим вважав розподіл виробленого продукту у співвідношенні 5:4:3 між працею, капіталом і знаннями;

-основою гармонії вважав с/г в той час як промисловість відіграє другорядну роль.

Роберт Оуен: «Виклад раціональної системи суспільства»

Основні ідеї:

-обгрунтував необхідність створення в майбутньому раціонального суспільства на основі кооперативної общини, в якій працюють всі;

-сформулював основний принцип соціалістичного розподілу: від кожного за можливостями, але кожному за працею;

-свої ідеї намагався реалізувати практично під час експериментів, які сподівався поширити на всю економіку;

-дав поштовх розробці фабричного законодавства, поставив проблему боротьби з безробіттям.

 

ІЕЕД як наука

ІЕЕД – це наука, що вивчає госп.д-сть людей в історичному розвитку та її наукове відображення в економ.поглядах і вченнях.

Об’єкт дослідження ІЕЕД – госп.сфера с-ства як цілісна система, що пізнається через історичні явища і факти господ.життя.

Основна мета ІЕЕД – формування знань про історичний розвиток господарства та економічної думки для розуміння генези й закономірностей функціонування економічних систем сучасності та майбутнього.

Основні ф-ції ІЕЕД:

-формування і розвиток економічного мислення;

-пізнання процесу еволюції і господарювання та економ.науки;

-засвоєння економічних категорій, законів і принципів у їх історичних змінах;

-виявлення теоретичних і практичних пріоритетів на основі виявлення альтернативних економічних поглядів.

Основні завдання курсу ІЕЕД:

-узагальнення та аналіз господ.розвитку;

-з’яcування логічних причинно-наслідкових зв*язків економ.процесів і явищ під час певних історичних подій;

-пізнання основних напрямків економічної думки, розуміння її теоретичних основ, методологічних ообливостей, провідних наукових ідей, взаємозалежності та тенденцій розвитку;

-опанування наукових інструментаріїв сучасного теоретико-економічного дослідження, розвиток у студентів на цій основі широких економічних можливостей;

-показ нерозривного зв*язку історії економіки, економічної теорії та історії економічної думки, як єдиної історико-економ.науки.

 

Методи ІЕЕД

Методологічною основою ІЕЕД є панівна парадигма економ.теорії, яка науково відбиває реально існуючу госп.систему с-ства.

Нині більшість дослідників розглядають суспільно-економ.процеси на засадах цивілізаційної парадигми, яка передбачає розгляд людства як цілого, що утворює світові цивілізації. Історично утвердилися два типи цивілізації, які характеризують східну і західну гілки розвитку с-ства.

Історичний розвиток кожного с-ства обумовлений особливостями цивілізації, до якої воно належить. Цивілізаційні фактори представлені специфікою духовно-культурних цінностей, формами і способами здійснення влади, організації життя с-ства та іншими ознаками, що відіграють вирішальну роль у будь-якій сфері с-ства.

Методи ІЕЕД:

-історичний;

-хронологічний підхід;

-системний підхід;

-принцип єдності позитивного і нормативного аспектів економічної науки;

-аналітичний метод, в тому числі використання факторного аналізу;

-статистичні методи долідження;

-каузальний метод (пошук зв*язків між процесами)

-функціональний метод.

 

Етапи і напрями розвитку ІЕЕД

Основні моделі(підходи) щодо періодизації економ.історії:

-модель Ліста, критерієм поділу в якій є пануюча сфера госп.д-сті;

-модель Гільденбранта-Бюхера, в основі якої лежить довжина шляху, який проходить товар від виробника до споживача;

-марксистська модель, заснована на виокремленні суспільно-політичних формацій, головною ознакою яких є пануюча форма власності на засоби вир-ва;

-інституційно-технологічна модель, класифікаційними критеріями в якій виступають пануючі технологічний спосіб вир-ва та сфера економіки;

-історико-хронологічна модель, заснована нестільки на економічних, стільки на загальноісторичних критеріях.

Основні періоди в історії економічної думки:

-докласична економічна думка, яка охоплює економічну думку Стародавньго Сходу, античності та середньовіччя, включаючи меркантилізм;

-класична політична економія;

-альтернативні класичній школі напрямки економічної думки: історична школа, марксистська економічна теорія та генеза економічних концепцій соціал-демократії;

-неокласичний напрям економічної теорії і виникнення та розвиток маржиналізму;

-основні напрямки економічної думки в ХХ ст – початку ХХІ ст: виникнення та еволюція інституціонального напряму, кейнсіанства, еволюція неокласичного напряму та економічний неолібералізм, економічні теорії неоконсерватизму.