Класифікація економічних законів

Економічні закони відбивають необхідні, суттєві, усталені зв’язки між економічними явищами і процесами, що постійно повторюються. Закон – добре підкріплений, універсальний зв’язок між подіями або класами подій, який виведено з початкових умов, що пройшли незалежну перевірку».

Так, закон попиту відбиває зворотній зв’язок між ціною та величиною попиту: чим вища ціна, тим менша величина попиту. Цей зв’язок існує постійно.

Економічний закон висловлює собою сутність явища. Економічні закони мають об’єктивний характер, вони не залежать від волі, бажання людей. Повернемося до закону попиту. Ми можемо нічого не знати про його існування, ми можемо не вірити в його дію, але незалежно від нашого бажання підвищення ціни призведе до зменшення величини попиту.

Об’єктивний характер економічних законів робить їх схожими із законами природи. У той же час економічні закони суттєво відрізняються від законів природи.

Закони природи: вічні й незмінні; будуть діяти, навіть якщо людство зникне; відкриття законів природи як правило не зустрічає протидії з боку суспільства.

Економічні закони: мають історичний характер: змінюються умови, змінюється характер зв’язків, змінюються закони; діють тільки в людському суспільстві; може зустріти жорстку протидію з боку певних сил суспільства.

Класифікація економічних законів

Загальні економічні закони – діють протягом існування людства (закон економії часу, закон зростання потреб).

Особливі економічні закони – притаманні тим історичним епохам,де існують умови для їхньої дії (закон вартості діє в умовах товарного виробництва).

Специфічні економічні закони – це закони розвитку конкретних способів виробництва (закони розподілу в рабовласницькому, феодальному суспільстві, закон додаткової вартості в умовах капіталістичного товарного виробництва).

 

5. Визначення предмету політичної економії. Функції політичної економії.

Політична економія – наука про розвиток суспільно-виробничих, тобто економічних відносин між людьми в їх тісному взаємозв'язку з продуктивними силами суспільства. Вона вивчає закони, що керують виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних і духовних благ у людському суспільстві на різних ступенях його розвитку.

Виробництво матеріальних і культурних благ - історично рухомо. Через зміни в процесах виробництва змінюються, знаряддя виробництва, предмети праці. Під впливом цих та багатьох інших факторів змінюється і вдосконалюється головна продуктивна сила суспільства - сам працівник. Формується новий тип працівника, що володіє великими професійними вміннями і виробничим досвідом, знаннями основ сучасних наук. Такий працівник стає носієм поняття нових суспільних зв'язків, нових виробничих відносин. А оскільки ці відносини є предметом вивчення політичної економії, причому вони історично змінюються, то, отже, і сама ця наука має історичний характер. Вона вивчає системи виробничих відносин, які виникають, розвиваються, показує, як і чому на зміну одній системі приходить інша з властивими тільки їй законами функціонування і розвитку.

Політекономія виконує такі функції:

Методологічна функція – політекономія є теоретичною основою всіх економічних наук.

Пізнавальна функція – політекономія вивчає відносини, які формуються в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання, вивчає економічні закони, які управляють цими процесами.

Практична функція – політекономія вивчає економічну дійсність для того, щоб використовувати знання про неї в інтересах як окремої людини, так і суспільства в цілому. Знання економічної теорії необхідно як уряду для запровадження тієї чи іншої економічної політики, так і керівникам фірм і трудових колективів для підвищення ефективності їхнього функціонування.

Виховна функція – формує економічний спосіб мислення.

 

6. Товарне виробництво: причина виникнення та основні риси.

Натуральне виробництво – тип господарства, за якого продукти праці виробляються для задоволення власних потреб, а не для продажу. Головними рисами є нерозвиненість суспільного розподілу праці, ізольованість від зовнішнього світу; самозабезпеченість засобами виробництва і робочою силою, можливість задоволення всіх або майже всіх потреб за рахунок власних ресурсів.

Гроші – товар особливого роду, який виконує роль всезагального еквівалента.

Сутність грошей найбільш повно розкривається в їх функціях.

1. Гроші як міра вартості: Виконуючи цю функцію, гроші вимірюють вартість товарів. За допомогою цієї функції ми дізнаємось ціну товару, згадаємо, що ціна – це вартість, виражена в грошах. Цю функцію гроші виконують як гроші ідеальні. Дійсно, щоб дізнатися ціну, нам не потрібно мати гроші в кишені. Функцію міри вартості гроші виконують за допомогою масштабу цін. Масштаб цін - це вагова кількість грошового матеріалу, яка приймається за грошову одиницю. Грошова одиниця може ділитися на менші рівні частини (1 гривня = 100 копійкам).

2. Якщо ми вирішили придбати товар, нам знадобляться гроші – у цьому випадку гроші виконують функцію засобу обігу.

3. Якщо у вас немає готівки, ви можете придбати товар у кредит – гроші виступають у функції засобу платежу. Ця функція грошей виникла з розвитком кредитних відносин. У наш час гроші як засіб платежу обслуговують не тільки кредитні угоди, а й використовуються для оплати комунальних платежів, виплати зарплати тощо.

4. Гроші виконують функцію утворення скарбів, накопичення. Скарбами можуть виступати тільки повноцінні гроші – золото і срібло. Для накопичення можуть використовуватись і паперові гроші.

5. Світові гроші. У цій функції гроші використовуються для міжнародних розрахунків. Спочатку в ролі світових грошей використовувались злитки золота, у наш час світовими грошима виступають долари США.

14. Закон вартості. Функції закону вартості.

Закон вартості в цілому охоплює споживна вартість, вартість, мінова вартість, величина вартості внутрішній зв'язок цих сторін.

Сутність закону вартості полягає в тому, що вартість усіх товарів визначається кількістю абстрактної суспільно необхідної праці, витраченої на його виробництво, а обмін товарів здійснюється як обмін еквівалентів, тобто рівних величин вартості.

Механізмом дії закону вартості є відхилення ціни від вартості. Тому закон вартості ще називають законом цін.

Причиною відхилення ціни від вартості є співвідношення попиту і пропозиції. Якщо попит вищий за пропозицію, ціна вища від вартості, і навпаки - якщо пропозиція вища від попиту, то ціна нижча за вартість. І тільки коли попит і пропозиція рівні – ціна і вартість співпадають.

Закон вартості як стихійний регулятор товарного виробництва

У галузі А попит на її продукцію значно вищий за пропозицію. Відомо, що якщо попит вищий за пропозицію, ціна буде вищою від вартості; підприємці галузі А отримають високий прибуток. Високий прибуток є стимулом для збільшення виробництва даного товару. Підприємці стануть вилучати свої капітали з інших, менш прибуткових галузей і спрямовувати капітали в галузь А. Це означає, що в галузь А будуть спрямовані засоби виробництва і робоча сила. Може статися так, що в галузі А утвориться надлишок капіталів, пропозиція перевищить попит, ціни почнуть падати, а з ними зменшиться і прибуток. Капітали будуть переливатися з галузі А в інші галузі в пошуках більш вигідного їх застосування. Так закон вартості регулює суспільне виробництво, встановлюючи певні пропорції в народному господарстві. Такий спосіб ринкового регулювання Адам Сміт назвав «невидимою рукою», яка вказує напрямок руху капіталу.

Повинен існувати клас, який має засоби виробництва і потребує робочу силу, щоб приводити їх до дії.

Як будь-який товар, робоча сила має споживну вартість. Згадаймо, що споживна вартість – це корисність речі, її здатність задовольняти якусь потребу споживача товару. Споживачем товару „робоча сила” є капіталіст.

Сутність заробітної плати.

Відносини між капіталістом та найманим робітником зводяться до того, що капіталіст купує в найманого робітника специфічний товар. На поверхні речей цим специфічним товаром є праця. Цьому є декілька причин:

1)Найманий робітник отримує платню лише після того, як відпрацює деякий час, тобто віддасть певну кількість праці

2)Заробітна плата залежить від умов праці – праця у важких, шкідливих умовах оплачується вище.

3)Величина заробітної плати залежить від якості праці – більш кваліфікована праця оплачується краще.

Ці факти створюють переконаність, що заробітна плата є платою за працю, що найманий робітник продає працю, і що саме праця є товаром.

Особливістю капіталістичного виробництва є те, що воно ведеться на основі найманої праці, тобто на основі продажу і купівлі робочої сили.

Але існує декілька доказів того, що праця не є товаром:

1) Будь – який товар має вартість, товар же вартості не має

2) Товар реально існує до його продажі. Праця ще не існує в момент угоди між капіталістом та найманим робітником.

Отже, зваживши на всі докази, можна зробити висновок, що найманий робітник продає не працю, а здатність до праці – робочу силу.

Купівля – продаж робочої сили означає, що остання перетворюється на товар.

Для перетворення робочої сили на товар необхідні такі соціальні умови: по – перше, її власник має бути вільною особистістю, тобто мати змогу вільно розпоряджатися своєю робочою силою; по – друге, вільна людина має бути позбавлена засобів виробництва матеріальних благ і послуг, а отже, засобів до існування, що змушує її продавати свою робочу силу; по – третє, необхідна наявність у суспільстві осіб, які володіють засобами виробництва і грошима, а тому змушені і мають змогу купувати робочу силу з метою її використання у виробництві.

Перетворюючись на товар, робоча сила, як і будь який інший товар має дві властивості: вартість і споживчу вартість.

Споживча вартість товару "робоча сила" – це здатність робочої сили бути джерелом вартості й до того ж більшої вартості, ніж вона сама має, тобто має здатність бути джерелом додаткової вартості.

Вартість робочої сили має якісне і кількісне визначення.

Якісне визначення вартості товару "робоча сила" утворюють відносини купівлі – продажу робочої сили між найманим робітником і капіталістом.

Кількісне визначення вартості товару "робоча сила" зводиться до величини її вартості, яка визначається кількістю суспільно необхідної абстрактної праці, потрібної для виробництва життєвих засобів, що забезпечують відтворення робочої сили найманих працівників.

Визначення заробітної плати як ціни й вартості робочої сили виявляє її сутність. Звідси витікає таке визначення заробітної плати: заробітна плата – перетворена, замаскована ціна і вартість товару робоча сила.

Замасковану, оскільки на поверхні виглядає як ціна за працю, а отже приховує процес створення додаткової вартості, маскує експлуатацію капіталістом.

 

 

Витрати обігу і їх види.

Рух торгового капіталу відображає формула: Г - Т - Г'. Авансуються гроші на купівлю товарів з метою отримання більших грошей. Такий же вигляд має загальна формула капіталу, в якій передбачається процес виробництва. Але торговий капітал під час свого руху не проходить сферу виробництва, він увесь час знаходиться у сфері обігу, де не створюється додаткова вартість, тут лише відбувається зміна форм вартості (грошової на товарну, товарної на грошову). Додаткові витрати обігу фактично нічим не відрізняються від витрат виробництва, тому що пов’язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу. До них відносять витрати на транспортування, розфасовку, упаковку, зберігання товарів. Праця робітників, які виконують ці операції, є продуктивною, вона зберігає стару вартість С і створює нову вартість (v + m). Продавши товари у відповідності з повною вартістю, торговці повертають капітал, що був авансований на додаткові витрати обігу і отримують на нього середній прибуток також як і промисловий капітал. Чисті витрати обігу – непродуктивні витрати, що зв’язані з зміною форм вартості, вони не збільшують вартості товарів. До них відносять витрати на наймання продавців, касирів, бухгалтерів, на рекламу, купівлю канцелярських речей. Робітники, які виконують операції, що потребують чистих витрат обігу, не створюють ні вартості, ні додаткової вартості. Згідно марксистській теорії, чисті витрати обігу компенсуються за рахунок додаткової вартості.

Формы кредита

1)Коммерческий кредит – это кредит, предоставляемый функционирующим и капиталистами друг другу в товарной форме. Он выражается в отсрочке платежа за проданные товары.

Коммерческий кредит - одна из первых форм кредитных отношений в экономике, породившая вексельное обращение. Основная цель этого кредита — ускорение процесса реализации товаров, а, следовательно, извлечения заложенной в них прибыли.

Но коммерческий кредит имеет минусы: если менять его в банке на деньги, то отдают меньше чем указано в векселе, ограничен размерами временно свободных капиталов и ограничен по своему направлению.

2)Банковский кредит – это кридит, который предоставляется денежным капиталом, банками и другими кредитно-финансовыми учреждениями предпринимателям и другим заемщикам в виде денежной ссуды.

Это наиболее распространяемая форма кридита. Он не имеет тех минусов, какие имеет коммерческий кридит.

3)Потребительский кредит – продажа торговыми предприятиями потребительских товаров с отсрочкой платежа или предоставление банками ссуд на покупку потребительских товаров, а также на оплату различного рода расходов личного характера (плата за обучение, медицинское обслуживание и т.п.)

4)Государственный кредит – выражается в выпуске государством займов (облигаций)

5)Ипотечный кредит – это кредит выдаваемый в залог недвижимости.

6) Международный кредит – это кредит, придостовляемый странами друг другу либо придостовляемый международными финансовыми организациями правительства отдельных стран (Например, МВФ, мировой банк)

Роль: Безумовно, з розвитком ринкових відносин в Україні роль кредиту у суспільстві підвищуватиметься. Дедалі більшого значення набуває кредит у забезпеченні населення якісним житлом, побутовою технікою, створенні можливостей для отримання освіти та задоволення інших соціальних потреб. Кредит сприяэ прискоренню розвитку України і скорішому входженню її у європейський і світовий простір.

Економічні закони відбивають необхідні, суттєві, усталені зв’язки між економічними явищами і процесами, що постійно повторюються. Закон – добре підкріплений, універсальний зв’язок між подіями або класами подій, який виведено з початкових умов, що пройшли незалежну перевірку».

Так, закон попиту відбиває зворотній зв’язок між ціною та величиною попиту: чим вища ціна, тим менша величина попиту. Цей зв’язок існує постійно.

Економічний закон висловлює собою сутність явища. Економічні закони мають об’єктивний характер, вони не залежать від волі, бажання людей. Повернемося до закону попиту. Ми можемо нічого не знати про його існування, ми можемо не вірити в його дію, але незалежно від нашого бажання підвищення ціни призведе до зменшення величини попиту.

Об’єктивний характер економічних законів робить їх схожими із законами природи. У той же час економічні закони суттєво відрізняються від законів природи.

Закони природи: вічні й незмінні; будуть діяти, навіть якщо людство зникне; відкриття законів природи як правило не зустрічає протидії з боку суспільства.

Економічні закони: мають історичний характер: змінюються умови, змінюється характер зв’язків, змінюються закони; діють тільки в людському суспільстві; може зустріти жорстку протидію з боку певних сил суспільства.

Класифікація економічних законів

Загальні економічні закони – діють протягом існування людства (закон економії часу, закон зростання потреб).

Особливі економічні закони – притаманні тим історичним епохам,де існують умови для їхньої дії (закон вартості діє в умовах товарного виробництва).

Специфічні економічні закони – це закони розвитку конкретних способів виробництва (закони розподілу в рабовласницькому, феодальному суспільстві, закон додаткової вартості в умовах капіталістичного товарного виробництва).

 

5. Визначення предмету політичної економії. Функції політичної економії.

Політична економія – наука про розвиток суспільно-виробничих, тобто економічних відносин між людьми в їх тісному взаємозв'язку з продуктивними силами суспільства. Вона вивчає закони, що керують виробництвом, розподілом, обміном і споживанням матеріальних і духовних благ у людському суспільстві на різних ступенях його розвитку.

Виробництво матеріальних і культурних благ - історично рухомо. Через зміни в процесах виробництва змінюються, знаряддя виробництва, предмети праці. Під впливом цих та багатьох інших факторів змінюється і вдосконалюється головна продуктивна сила суспільства - сам працівник. Формується новий тип працівника, що володіє великими професійними вміннями і виробничим досвідом, знаннями основ сучасних наук. Такий працівник стає носієм поняття нових суспільних зв'язків, нових виробничих відносин. А оскільки ці відносини є предметом вивчення політичної економії, причому вони історично змінюються, то, отже, і сама ця наука має історичний характер. Вона вивчає системи виробничих відносин, які виникають, розвиваються, показує, як і чому на зміну одній системі приходить інша з властивими тільки їй законами функціонування і розвитку.

Політекономія виконує такі функції:

Методологічна функція – політекономія є теоретичною основою всіх економічних наук.

Пізнавальна функція – політекономія вивчає відносини, які формуються в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання, вивчає економічні закони, які управляють цими процесами.

Практична функція – політекономія вивчає економічну дійсність для того, щоб використовувати знання про неї в інтересах як окремої людини, так і суспільства в цілому. Знання економічної теорії необхідно як уряду для запровадження тієї чи іншої економічної політики, так і керівникам фірм і трудових колективів для підвищення ефективності їхнього функціонування.

Виховна функція – формує економічний спосіб мислення.

 

6. Товарне виробництво: причина виникнення та основні риси.

Натуральне виробництво – тип господарства, за якого продукти праці виробляються для задоволення власних потреб, а не для продажу. Головними рисами є нерозвиненість суспільного розподілу праці, ізольованість від зовнішнього світу; самозабезпеченість засобами виробництва і робочою силою, можливість задоволення всіх або майже всіх потреб за рахунок власних ресурсів.