Філософія Стародавньої Греції.

Філософія 34

Філософія Стародавньої Греції.

Зародки філософського мислення в Індії сягають глибокої давнини (2500 – 2000 рр. до н.є.)

Основні особливості староіндійської філософії:

1. Головна особливість – в філософії Стародавньої Греції сформульовано ідею активно-діяльної сутності: під якою розуміється єдність душі і тіла, духовного і тілесного, свідомості і матерії.

Формування на базі міфологічно-релігіозного світогляду.

Своєрідність ставлення до Вед.

Споглядальний характер і слабкий зв’язок з наукою.

Змалювання духу, як безликого, бездіяльного явища.

Народження логіки.

Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя.

Веди – стародавні пам’ятки індійської літератури, написані віршами та прозою.

Брахмани – своєрідні коментарі до текстів Вед, у яких тлумачиться смисл ритуалів.

Упанішади – завершальний етап у розвитку Вед, трактати релігіозно-філософського плану.

Принципи закладені у Ведах, Брахманах, Упанішадах, стали основою таких світоглядів: брахманізм, бхагаватизм, буддизм, джайнізм.

Засновники цих світоглядних систем: Будда, Капіла, Джайміні, Готама та інші залишили після себе Сутри – священне коротке керівництво до звичайного права, законодавства, ритуалу пожертвування, домашнього життя і громадських обов’язків (в них укладена суть їхніх вчень). Характерна особливість стародавньоіндійського світу є те, що в ньому простежується органічний процес переходу від міфологічно-релігійного до філософського. “ Даршан” в перекладі “філософія”. Школи філософії, які визнають авторитет Вед – санкх’я, н’яя, йога, міманса; які не приймають авторитету Вед – чарвака-локаята.

Йога – з’ясування питання про сутність душі та тіла, духовного та тілесного, самовдосконалення душі тіла шляхом самопоглиблення людини у свій внутрішній світ, що реалізується через безпосереднє бачення і переживання.

Санкх’я – світогляд базується на уяві, що в світі існують два самостійних начала: пракріті (субстрактна першопричина) і пуруша -“Я”, дух, свідомість. Вони вважають що Всесвіт виник завдяки впливу пуруші та пракріті.

Міманса – суперечник буддизму у вченні про сутність світу, рішуче заперечує ідею нереальності, ілюзорності світу, миттєвості його існування, пустоти або ідеальності його. Вони вважають світ вічним, незмінним, він не має ні початку ні кінця, але окремі речі здатні змінюватися, виникати і гинути. Вони розрізняють вічні, звукові субстанції. Субстанція це основа всіх якостей, що існує у дев’яти модифікаціях: земля, вода, повітря, вогонь, ефір, душа, розум, час, простір.

Н’яя – вершина староіндійської логіки та теорії пізнання. Існує чотири види вірогідного пізнання:1) чуттєве сприйняття 2) логічний висновок 3) порівняння 4) словесне засвідчення авторитетів.

Чарвака-локаята не вірить у життя після смерті, заперечує існування Бога. Сенс людського існування - щастя.

 

 

Ф. 36. Філософське вчення Платона.

/427-347рр.до н.е./ Виступив у ролі творця першої послідовної системи ідеалізму,яка одержала назву-лініі Платона. Він перший визначив філософію як науку,що будується на абстрактних поняттях. Навчався у Кратіла та Сократа.Заснував свою школу в Афінах-Академію.Збереглася значна частина творчої спадщини Платона,яка складає-ться з 31 діалогів “Апогія Сократа”і 13 листів.

Вчення про буття. Основа платонівського розуміння буття грун­тується на ідеалістичному розв"язанні основного питання філософії. Первинним у бутті виступають ідеї, абстрактні поняття, які носять назву - універсалій. З точки зору Платона, ідеї вічні, незмінні, досконалі і тому становлять буття у найбільш можливій повноті свого вияву. Що ж до матерії, то вона являє собою "нульове буття", або небуття, ніщо. Ідея та матерія активно співіснують; і взаємоді­ють. Результатом цієї взазмодії є і речі "навколишнього чуттєвого змінного світу. Але речі навколишнього світу не є чимось "чисто" матеріальним, бо "чиста" матерія це ніщо. Ідеї, за Платоном, є не що інше, як речі, тільки позбавлені просторово-часової обмеженос­ті, очищені від матерії, увічнені і досконалі.Речі повсякденного світу виступають у ролі чогось менш дос­коналого і становлять копію якогось оригіналу,його "тінь". Цим оригіналом є ідея.

Теорія пізнання. Згідно з вченням Платона процес пізнанняявляє собою процес пригадування/по гр. "амнезис"/ душі.Такою здатністю наділена тільки людська душа, яка до переселення в тіло існує в царстві ідей. Вселяючись у тіло, душа забуває про те, що споглядала, але за певних умов вона здатна пригадати забуте. Роз­глядаючи шлях пізнання, Платон використовує притчу про печеру: "Люди перебувають ніби у підземному помешканні, подібному до печери на стінах якої очі бачать гру тіней. Змушені бачити усе жит­тя лише тіні, не бачачиреальних предметів, люди звикають, вва-жати ці тіні справжніми предметами. Тіні - це результат сприймання світу почуттями. Пізнання ж істинної дійсності - світу ідей мож­ливе лише за допомогою розуму. Методами пізнання, з точки зору Платона, є діалектика та математика. Діалектика як здатність ставити запитання і давати відповіді наних. Математика /особливо геомет-рія/,здатна вивести людину із світу почуттів та невиз­наченості у світ ідеального сущого.

Людина та суспільство. Людина та суспільство у вченні Платона існують як єдине ціле. Індивідуа-льна добродійність,суспільна справедливість - це два основних полюси людського життя,котрі по-винні бути узгоджені між собою. Звідси необхід-ність відповідного суспільного укладу буття, за ідеал якого править узгодженість окремої людсь-кої добродійності з державним ладом в цілому.

Розглядаючи форми державності,Платон визначає дві "правильні" - монархію та аристократію, сюди відносить і демократю,якщо остання дотримується законів; і чотири ''неправильні" - беззаконну демо-кратію, тимократію, олігархію і тиранію. Першу модель ідеальної держави Платон розробляє у діалозі "Держави". За своїми основними рисами ідеальна держава у Платона - це поліс. Його по­ліс - це "правління кращих" /аристократія/.

Цінними для сьогодення є ідеї Платона про те, що держава не повинна бути узурпатором, а має працювати на благо суспільства, і керувати нею повинні чесні і кваліфіковані люди/філософи/. Саме в цьому напрямі йдуть зараз дискусії про роль держави в суспіль­стві та її морально-професійний склад.

 

Західноєвропейська середньовічна філософія. Боротьба реалізму та номіналізму

1. 1Тому, що єдиною реальн., що визначала собою все існуюче була не природа, а Бог.

2. 2 Серед. Філ-я ноила креаціоніський хар-р., від лат. творення. Основна ідея це ідея творення світу Богом актом своєї волі.

3. Філ-я серед. Віків носила антропоцентричний хар-р. Антропологія – це наука про походження та роз-к людини. Це кукупність поглядів, які стверджують виключну роль людини серед інших творінь Бога.Середньовічна філ-я була схоластичною та аналогетичною саме під такою назвою вона війшла в філ-ю. Номіналізм з лат. – ім”я, найменування. Це таке філ-ке вчення яке стверджує, що існують тільки окремі речі, а із назви імена утворені, поняття придумані людьми і ніяких відображень властивостей речей, предметів хоч ця течія несла на собі матер. Тендецію, але її представники не розуміли, що загальні поняття відображають Властив-ті об”єективно існуючих речей. Це була прогесивна течія тому що не Була спроба обгрунтувати думку про зміст Загальних понять і свідомост взагалі, бо вони є продуктом абстрагуючої діяльності нашого мозку. Окам, Розцелін. Реалізм – від лат. реаліз-дійсний. Це направлення в серед. Філ-ї представники якого вважали, що уніер. поняття існують реально і передують існування конкретних речей. Предст. – Августин Блажений (блажений через те, казав основне місце людини отримув. істинне знання, бо інакше людина не буде отримув. Блаженство, Хома Аквінський.

 

 

Проблема людини у філософських вченнях Соловйова (С) та Бердяєва (Б).

В своїх філософських працях С(1853-1900) як пред ставник суб’єктивного ідеалізму заснлвник так званої “філософії всеєдності”Головна його праця- “Виправдання добра”Досить складна філософська система С складається з 3 частин:*вчення про мо-ральність,*про знання,*про красу.Прагнучи поєд-нати в одне ціле філософію,науку і теологію,С нас-лідує ідеї платонізму-“царство вічних ідей”яке є інше буття Бога.Природа є породженням світової думи,результатом гріхопадіння,відходу від бога. Людина пов’язана з двома світами-природнім і божественим,де з першого вона вийшла,до друго-го прагне втіленням бога у людину є Христос. Християнська релігія прагне до об’єднання світу в багатстві.Моральні погляди цього філософа,тверд-ження,що стимулом до морального способу життя є впевненість людини у розумовій підставі свого існування творити добро.

Б(1874-1948)-представник київської філософської школи.Справив великий вплив на розвиток філо-софії сучасного екзистенціаналізму та переоналіз-му.Його праці-“Філософія вільного духу”,”Зміст творчості” та деякі інші.Філософські праці Б базуються на визначені свободи,що є головною цінностю,так і цінністю людини,її творчості.Сама творчість вбачається Б як зміст свободи,прорив за межі повсякденного буття,у невідоме.

Існує три ступені свободи:

*коли сама можливість свободи в існуванні “добут тєвої основи буття” хаосу,що передує Богу і приро ді.В своїх творах Б створив космічну систему творення в якій людина ніби приречена на роль творця.

*пов’язує з існуванням людини,її діяльністтю.Ос-новний зміст дія-ті людини вбачається у творчості. Творчість вільна за своєю суттю.

*ступінь свободи-пов’язує з майбутнім людини.Ві-льне суспільство-це його ідея.Вона збудована на Християнській ідеології і морлі,в всебічному об’є-днанні.

Це вільне суспільство де не буде експлуатації.

 

Предметом філософії є виявлення найбільш загальних закономірностей розв. світу, виражених в принципах, філ.законах та категоріях. Предметом ф. є не тільки визначення наявного і минулого, але й можливого і май-бутнього. Предмет ф. характер-изується своїм гуманістичним хар-ром, бо в центрі його змісту перебу-ває людина.

Основним питанням ф. як особли-вої науки є проблема відношення мислення до буття, свідомості до ма-терії.

Основне питання ф. дає можливість правильно орієнтуватись в історико-філ. процесі, визначати сутність будь-якої філ.системи. Основне питання ф. підкреслює, що всі явища світу умов-но поділяєються на дві основні сфери – матеріальну і духовну. Вони утво-рюють єдність, якою характеризуєть-ся усе, що існує в світі.

Питання про рух і розвиток – це важливе питання про те, в якому стані знаходиться світ, чи розв. він і людська сутність. В залежності від вирішення питання про рух і розви-ток виникають дві протилежні кон-цепції- діалектика (вчення про розвиток) і метафізика (заперечує або спотворює розвиток).

Основні функції філософії:

- світоглядна;

- іносеологічна;

- методологічна;

- логічна;

- критична;

- практично-перетворювальна та ін.

Ф. сприяє розвитку самосвідомості людини, розумінню місця і ролі наукових відкриттів у системі загального розвитку людської к-ри, дає тим самим масштаб для їх оцінки та зв’язку окремих ланок знання в єдності світогляду.

 

 

67. Поняятя світогляду, його функції та історичні типи.

Світогляд – система принципів, поглядів, цінностей, ідеалів і переко-нань, які визначають направлення діяльності та відношення к дійсності окремої людини, соціальної групи, класа або сусп в цілому.

Світогляд складається із елемен-тів, які належать усім формам сусп. свідомості; велику роль у ньому відіграють філософські, наукові, полі-тичні, моральні та естетичні погляди. В усіх антагоністичних сусп. велику роль у формуванні світогляду віді-грає релігія. Філ.погляди та переко-нання складають фундамент всій сис-теми світогляду: саме філософія виконує функції свідомості, раці-онально-уявленого виявлення та об-грунтування світоглядних настанов. Головним питанням світогляду є основне питання філософії – це проб-лема відношення мислення до буття, свідомості до матерії. В залежності від його вирішення розпізнають два основних вида с.: матеріалістичний та ідеалістичний.

С. є відображенням сусп.буття. У класовому сусп. він виражає класо-вий х-р, де пануючим являється світогляд пануючого класу. В соціалі-стичному сусп. с. зберігає свою класову природу, проте с. робочого класу починає вистуати як с. всього сусп., його науково-теоретичну і ідей-но-політичну основу складає марк-сизм-ленінізм. В умовах соціалізму свідоме і цілеспрямоване виховання комуністичного с. виступає як одне із головних завдань діяльності комуніс-тичної партії та держави.

Для якісної хар-ки с. суттєва наявність у ньому не тільки знань. а й переконань.

Важливу роль у с. психологічних, соціально-психологічних та емоцій-них моментів обумовлено тим, що вони визначають риси хар-ра і настрою людини, а в остаточному підсумку - готовність до дії, до бо-ротьби за принципи свого с.

Власне переконання, зростаючі на основі знань, являються джерелом активності особи, групи, класа. Тут с. стикається з мораллю.

Розрізняють типи світогляду:

- рівень знань – світогляд повсякден-ного досвіду, науковий світогляд;

- сфера життя – сусп.-політ., природ-но-науковий світогляд;

- час виникнення – міфологія, релігія

Принципи – це загальні та універсальні основоположні ідеї, настанови, критерії, які визначають смисл і роль всіх інших елементів у системі. Принципи діалек. надають її змісту характеру єдиного цілого, перетворюють закони і категорії діалектики в струнку систему.

У сучасних концепціях найбільш вагома роль належить принципу зв”язку і принципи розвитку.

Принцип розвитку в загальному плані можна сформулювати так: якби не поєднувалися в процесі якісних змін об”єктів прогресивні і регресивні зміни, будь-який об”єкт обов”язково або сам проходить стадію прогресивного розвитку або ж входить в іншу систему і в її складі здійснює цей процес. У суспільному житті принцип розвитку виявляється як принцип історизму. Завдяки цьому зазначений принцип став методологічною основою для осмислення сучасного стану людства і визначення перспектив його майбутнього.

Принцип взаємозв”язку і взаємозумовленості – світ є надзвичайно багатоманітним. Кожний предмет має множину властивостей, які розкриває через зв”язок і відношення до інших предметів. Отже кожний об”єкт знаходиться у закономірному зв”язку з іншими і бере участь у взаємодії з іншими об”єктами. Не існує об”єктів, які б існували поза будь-якими зв”язками і взаємодією. Саме у врахуванні всебічного взаємозв”язку і взаємодії об”єктів між собою і полягає одна із найсуттєвіших ознак діалек. та зміст принципу зв”язку.

Діалектика має свої закони. Виділяється три основних закона діалектики: закон єдності і боротьби протилежностей, закон взаємного переходу кількісних і якісних змін і закон заперечення заперечення.

Філософія 34

Філософія Стародавньої Греції.