Сутність і суспільне значення виробництва

Організація виробництва.

Сутність і суспільне значення виробництва

Джерелом існування, розвитку та підвищення життєвого рівня людини є виробнича діяльність, яка спрямована на задоволення потреб. У широкому розумінні „виробництво” – це цілеспрямована діяльність зі створення будь-якого корисного продукту.

Виробництво можна охарактеризувати як систему, де здійснюється цілеспрямований процес перетворення вхідних елементів (сировини, матеріалів) у корисну продукцію.

Виробництво не може бути не організованим, без цього воно розпадеться і перестане існувати. Тому організація виробництва – це невід’ємна складова будь-якої системи, і є такою ж змінною, як і розвиток системи.

Організація виробництва означає внутрішнє упорядкування й координування всіх елементів і ресурсів виробництва, як єдиного цілого, спрямованих на ефективне господарювання і досягнення позитивного результату в діяльності підприємства. Тобто під організацією виробництва розуміється координація й оптимізація в часі і просторі всіх матеріальних, трудових елементів виробництва з метою випуску в певні строки необхідної споживачам продукції з найменшими витратами за умови належної якості й отримання достатнього прибутку від її реалізації для подальшої продуктивної діяльності.

Об’єктивна неминучість організації виникає з того, що виробництво постійно перебуває в стані змін і розвитку, який не може бути хаотичним, оскільки ніколи не приведе до досягнення певного результату і мети діяльності.

Специфічними завданнями організації виробництва є:

• Поглиблення спеціалізації, удосконалення форм організації виробництва, швидка переорієнтація виробництва на інші види продукції, забезпечення безперервності і ритмічності виробничого процесу, удосконалення організації процесів праці та виробництва в просторі і часі.

• Відповідність асортименту машинного парку, пропорційність виробничих потужностей, оптимальна спеціалізація підприємства, реконструкція і переозброєння підприємства.

• Інструментальне та енергетичне обслуговування виробництва, нормування витрат ресурсів, вибір оптимальних систем забезпечення, • Оптимізація експлуатаційних режимів роботи устаткування, раціоналізація методів ремонту і профілактичних робіт, виявлення причин простою та їх усунення.

• Визначення рівня незавершеного виробництва, запасів матеріальних ресурсів і готової продукції, організація їх транспортування та збереження.

• Організація забезпечення підприємства сировиною, матеріалами в разі зменшення їх запасів та запасів готової продукції. • Створення і освоєння нової продукції та технології, формування якості і забезпечення конкурентоспроможності виробів.

Предмет, метод і зміст курсу.

Об’єктом вивчення дисципліни є виробнича діяльність промислового підприємства з перетворення ресурсів в економічне благо.

Предметом курсу є вивчення методів та засобів найраціональнішого сполучення (організації) трудових і речових компонентів сукупного виробничого процесу виготовлення продукції, надання послуг, які забезпечують безперебійність та ритмічність діяльності підприємства в конкретних умовах, виходячи з поставлених перед ним цілей та завдань. Дисципліна Організація виробництва” перебуває у взаємозв’язку з іншими науками і вивчається одночасно з курсами „Економіка підприємства”, „Менеджмент”, „Маркетинг”, „Планування діяльності підприємства” тощо. Організація виробництва як дисципліна перебуває в центрі вузлових питань економіки у своїй галузі та ґрунтується на розумінні й використанні об’єктивних законів і принципів. Розглядаючи організацію виробництва з позиції діалектичного методу, її можна визначити як безперервну творчу роботу, результатом якої є підвищення ефективності виробництва. Тому організацією виробництва вважають ланцюжок безперервних нововведень, спрямованих на проектування і випуск нових виробів або випуск старих виробів за новою технологією. Спираючись на діалектичний метод, даний курс використовує такі провідні методи дослідження, як економічний аналіз і синтез, балансовий, експертний, економіко-математичний, моделювання, системного підходу, який передбачає вивчення об’єкта як виробничої системи складових ресурсів. Системний підхід передбачає оптимізацію роботи всієї виробничої системи як цілого, а не окремих її части.

Виробнича структура та її види.

Базовим елементом виробничої системи є робочі місця. Сукупність територіально відокремлених робочих місць, на яких виконується технологічно однорідна робота або різні операції з виготовлення однорідної продукції, створює виробничу дільницю – окрему адміністративну одиницю.

Цех - є територіально та адміністративно відокремленим підрозділом підприємства, в якому основні виробничі і допоміжні дільниці та обслуговуючі служби виконують певний комплекс робіт відповідно до внутрішньозаводської спеціалізації та кооперування праці. Сукупність однорідних цехів на великих підприємствах становить виробництво.

Виробничою структурою - називається група робочих місць, підрозділів, господарств виробничого призначення, яка має технологічні та (або) коопераційні взаємозв’язки і розташована на певній площині.

Виділяють цехову, безцехову, корпусну і комбінатську виробничі структури підприємства.

Розрізняють основне, допоміжне, обслуговуюче, побічне та підсобне виробництва, на базі яких створюються відповідні дільниці, цехи та господарства.

1)Цехи основного виробництва - спеціалізуються на виготовленні профільної продукції підприємства, що призначена для задоволення потреб зовнішніх споживачів.

2)Допоміжні цехи - сприяють випуску основної продукції. Виготовляють

допоміжні види виробів, які необхідні для нормальної роботи основнихцехів.

3)Побічні цехи - переробляють відходи основного та допоміжного виробництв і виготовляють непрофільну продукцію або відновлюють допоміжні матеріали для потреб виробництва.

4)Підсобні цехи - здійснюють підготовку основних матеріалів для основних цехів, а також виготовляють тару для упакування продукції.

5)Обслуговуючі цехи і господарства виробничого призначення -забезпечують нормальну роботу основних та допоміжних цехів шляхом транспортування і збереження сировини, напівфабрикатів, готової продукції, проведення необхідних санітарно-технічних заходів.

У виробничу структуру не входять різні загальнозаводські служби (плановий відділ, бухгалтерія), господарства і підрозділи капітального будівництва, охорони довкілля.

ЧИННИКИ ВИРОБНИЧОЇ СТРУКТУРИ:1.Конструктивні і технологічні особливості продукції. 2. Обсяг випуску продукції. 3. Номенклатура продукції. 4. Рівень і форма спеціалізації та кооперування з іншими підприємствами. 5. Рівень автоматизації та механізації виробничих процесів. 6. Ступінь охоплення життєвого циклу виробів.

ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ВИРОБНИЧИХ СТРУКТУР:спеціалізація; пропорційність; прямоточність.

Організація виробництва.

Сутність і суспільне значення виробництва

Джерелом існування, розвитку та підвищення життєвого рівня людини є виробнича діяльність, яка спрямована на задоволення потреб. У широкому розумінні „виробництво” – це цілеспрямована діяльність зі створення будь-якого корисного продукту.

Виробництво можна охарактеризувати як систему, де здійснюється цілеспрямований процес перетворення вхідних елементів (сировини, матеріалів) у корисну продукцію.

Виробництво не може бути не організованим, без цього воно розпадеться і перестане існувати. Тому організація виробництва – це невід’ємна складова будь-якої системи, і є такою ж змінною, як і розвиток системи.

Організація виробництва означає внутрішнє упорядкування й координування всіх елементів і ресурсів виробництва, як єдиного цілого, спрямованих на ефективне господарювання і досягнення позитивного результату в діяльності підприємства. Тобто під організацією виробництва розуміється координація й оптимізація в часі і просторі всіх матеріальних, трудових елементів виробництва з метою випуску в певні строки необхідної споживачам продукції з найменшими витратами за умови належної якості й отримання достатнього прибутку від її реалізації для подальшої продуктивної діяльності.

Об’єктивна неминучість організації виникає з того, що виробництво постійно перебуває в стані змін і розвитку, який не може бути хаотичним, оскільки ніколи не приведе до досягнення певного результату і мети діяльності.

Специфічними завданнями організації виробництва є:

• Поглиблення спеціалізації, удосконалення форм організації виробництва, швидка переорієнтація виробництва на інші види продукції, забезпечення безперервності і ритмічності виробничого процесу, удосконалення організації процесів праці та виробництва в просторі і часі.

• Відповідність асортименту машинного парку, пропорційність виробничих потужностей, оптимальна спеціалізація підприємства, реконструкція і переозброєння підприємства.

• Інструментальне та енергетичне обслуговування виробництва, нормування витрат ресурсів, вибір оптимальних систем забезпечення, • Оптимізація експлуатаційних режимів роботи устаткування, раціоналізація методів ремонту і профілактичних робіт, виявлення причин простою та їх усунення.

• Визначення рівня незавершеного виробництва, запасів матеріальних ресурсів і готової продукції, організація їх транспортування та збереження.

• Організація забезпечення підприємства сировиною, матеріалами в разі зменшення їх запасів та запасів готової продукції. • Створення і освоєння нової продукції та технології, формування якості і забезпечення конкурентоспроможності виробів.